Різниця між людиною і твариною

Найхарактернішою  ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності – такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність  самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу – соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина  живе в природі, то людина – в соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот, людей.

Таким чином  ми підходимо до людини з трьома різними вимірюваннями її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним уявляється внутрішній духовний світ людини – її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне і  біологічне існують у нерозривній  єдності. Біологічне, природне, можна  спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне – «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.

Діяльність  – це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Характерні  ознаки діяльності людини:

• вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;
• вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);
• обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;
• від самого початку життя людина грається, вчиться, а далі – працює;
• саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;
• відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);
• діяльність має усвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби -- це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються  на групи:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
• особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості;
• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві  групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші – набутими.

Діяльність  людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні  предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До типів  діяльності належать такі, що будуються  за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів:

Але жодний тип діяльності не реалізується у  чистому вигляді. Наприклад, праця – це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів  діяльності. Загалом, ієрархія видів  і типів діяльності – це, до певної міри, програма життя людини.

 

 

Відмінності психіки тварини і людини

 

Немає сумніву, що існує величезна різниця між  психікою людини і психікою тварини.

Так, ні в яке порівняння не йде «мова» тварин і мова людей. Тоді як тварина може лише подати сигнал своїм побратимам з приводу явищ, обмежених безпосередньою ситуацією, людина може за допомогою мови інформувати інших людей про минуле, сьогодення і майбутнє, передавати їм соціальний досвід.

В історії людства завдяки мові відбулася перебудова фіксуючих можливостей: адекватне віддзеркалення світу в мозку людини. Кожна окрема людина завдяки мові користується досвідом, виробленим в багатовіковій практиці суспільства, вона може отримати знання про такі явища, з якими вона особисто ніколи не зустрічалася. Крім того, мова дає можливість людині віддавати собі звіт в змісті більшості тілесних вражень.

Різниця в  «мові» тварин і мові людей визначає відмінність і в мисленні. Це пояснюється тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у взаємодії з іншими функціями.

Багатьма  експериментами дослідників було показано, що вищим тваринам властиве лише практичне мислення. Тільки в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна вирішити те або інше ситуативне завдання. Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у мавп жоден дослідник.

Тварина може діяти тільки в межах наочно сприйманої ситуації, вона не може вийти за її межі, абстрагуватися від неї і засвоїти відсторонений принцип. Тварина – раб безпосередньо сприйманої ситуації.

Поведінка людини характеризується здатністю абстрагуватися від даної конкретної ситуації і передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку з цією ситуацією.

Таким чином, конкретне, практичне мислення тварин підпорядковується їхньому безпосередньому враженню від даної ситуації, здібність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відображати не тільки безпосередні дії середовища, але і ті, які на неї чекають. Людина здатна чинити відповідно до пізнаної необхідності – свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини.

Друга відмінність людини від тварини полягає в її здатності створювати і зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза конкретною ситуацією тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряддя, не зберігає його про всяк випадок. Як тільки знаряддя зіграло свою роль в даній ситуації, воно тут же перестане існувати як знаряддя для мавпи. Таким чином тварини не живуть в світі постійних речей. Крім того, знарядійна діяльність тварин ніколи не здійснюється колективно – в кращому випадку мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима.

У відмінності від тварини людина створює знаряддя за наперед продуманим планом, використовує його за призначенням і зберігає його. Людина живе в світі постійних речей. Людина користується знаряддям спільно з іншими людьми, вона запозичує досвід використання знаряддя в одних і передає його іншим людям.

Третя відмінна риса психічної діяльності людини від тваринної – передача суспільного досвіду. І тварина і людина мають в своєму арсеналі відомий досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій щодо певного типу подразнику. І людина, і тварина набувають особистого досвіду у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Суспільний досвід займає домінуюче місце в поведінці окремої людини. Психіку людини в найбільшій мірі розвиває суспільний досвід, що їй передається. З моменту народження дитина опановує способи вживання знарядь, засоби спілкування. Психічні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі, власне людські, функції (довільна пам'ять, довільна увага, абстрактне мислення).

У розвитку відчуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, закладено спосіб найбільш адекватного віддзеркалення дійсності. Тому четвертою, вельми істотною відмінністю між твариною і людиною є відмінність у відчуттях. Звичайно, і людина, і вища тварина не залишаються байдужими до того, що відбувається навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у тварин і у людей певні види ставлення до того, що на них впливає – позитивні або негативні емоції. Проте тільки в людини може бути розвинена здатність співпереживати горю і радості іншої людини.

Найважливіші  відмінності психіки людини від психіки тварини полягають в умовах їх розвитку. Якщо впродовж розвитку тваринного світу розвиток психіки йшов за законами біологічної еволюції, то розвиток власне людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без спілкування з собі подібними не буде розвинених, власне людських відчуттів, не розвинеться здібність до довільної уваги і пам'яті, здібність до абстрактного мислення, не сформується людська особа. Про це свідчать випадки виховання людський дітей серед тварин.

Так, всі  діти-мауглі проявляли примітивні тварини реакції, і у них не можна було виявити ті особливості, які відрізняють людину від тварини. Тоді як маленька мавпочка, що волею випадку залишилася одна, без стада, все одно буде проявляти себе як мавпочка, людина тільки тоді стане людиною, якщо її розвиток проходить серед людей.

Людська психіка  готувалася всім ходом еволюції матерії. Аналіз розвитку психіки дозволяє нам  говорити про біологічні передумови виникнення свідомості. Безумовно, пращур людини володів здібністю до наочно-дієвого мислення, міг утворювати безліч асоціацій. Пралюдина, володіючи кінцівкою типу руки, могла створювати елементарні знаряддя і використовувати їх в конкретній ситуації. Все це ми знаходимо і в сучасних людиноподібних мавп.

Проте не можна вивести свідомість безпосередньо з еволюції тварин: людина – продукт суспільних відносин. Біологічною передумовою суспільних відносин було стадо. Пращури людини жили стадами, що дозволяло всім індивідам найкращим чином захищатися від ворогів, надавати взаємодопомогу один одному.

 

Висновки

 

Отже, людина являє собою цілісну єдність  біологічного, психічного і соціального  рівня. При цьому людський індивід  – це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня – особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Не можна  казати про переважання якогось  одного з аспектів відмінності людини від тварини: вони всі важливі  у своїй повноті і становлять частину людської особистості.

Головною  підсумковою властивістю особистості  виступає світогляд. Особливим компонентом  особистості є її моральність.

Найголовніша  відмінність між людиною і  тваринним світом полягає у способі  життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльності.

Список використаних джерел:

 

 

1. Яблоков А. В. Эволюционное учение (дарвинизм) [Текст] : учебник для студ. биол. направ. и биол. спец. вузов / А. В. Яблоков, А. Г. Юсуфов. – 4-е изд., стереотип. –  М. : Высшая школа, 1998. – 336 с.
2. Николов Т. Г. Долгий путь жизни : пер. с болг. / Николов Т. Г. – М. : Мир, 1986. – 167 с. : ил.
3. Ивахненко М. Ф., Корабельников В. А. Живое прошлое Земли : кн. Для учащихся / М. Ф. Ивахненко, В. А. Корабельников. – М. : Просвещение, 1987. – 255 с. : ил.
4. Бернал Дж. Возникновение жизни / Дж. Бернал. – М. : Мир, 1969. – 391 с.
5. Аллен Р.Д. Наука про життя / Р. Д. Аллен. – М., 1981р.
6. Томилин А. Как люди открывали свою Землю / А. Томилин. – М. : Просвещение, 2008. – Твой кругозор. – 160 с.
7. Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы / В. А. Ядов. – М., 1987.
8. Якуба Е. А. Социология / Е. А. Якуба. – Х., 1995.
9. Хмелько В. Е. Социальная направленность личности / В. Е. Хмелько. –К., 1988.