Шляхи вдосконалення соціально – правового захисту дітей від насильства у сім’ї

У Давньому Єгипті (XIII ст. до н. е) ідеалом кожного єгиптянина були не багатослівна і стійка до страждань долі людини. Дитині треба було перш за все навчитися слухати і слухатись. У той час був популярний афоризм: “Слухняність – найкраща риса людини”. Найбільш ефективними для досягнення такої слухняності були фізичні покарання, які вважалися природними й необхідними. На дітей постійно сипались удари, де вихованням були слова, записані в одному з давніх папірусів: “Дитина несе вухо на своїй спині, тому треба його бити, щоб вона почула” [8, с. 81].

Багатовіковий і абсолютний авторитет батька був освячений  прадавніми традиціями. Прихильник таких традицій, автор “Повчання гераклоопольського царя” писав: “Завжди йди слідом батькам і пращурам своїм”. З цими традиціями був тісно пов’язаний звичай передачі професії в спадок - від батька до сина. Наприклад, в одному з папірусів перераховані 25 поколінь будівельників, які належали до однієї родини. Та який би не був

 

10

сильним консерватизм давньоєгипетської  цивілізації, її ідеали й цілі виховання поступово переглядалися та змінювалися [12, с. 20] .

Наприклад, у Давньому Римі  провідну роль у формуванні особистості хлопчика відігравало домашнє виховання й навчання. В VIII-VI ст до н.е. уже

склалися міцні традиції сім'ї,  як ланки суспільства й  виховання. Тут діти отримували релігійне  виховання, при цьому батько виконував  роль жерця.

Розглянемо, ставлення до дітей у сім’ях у Давній Русі. Звертаючись до безпосередніх рекомендацій стосовно турботи про дітей, які трапляються в давньоруській дидактичній літературі, зауважимо, що вони вкрай одноманітні й базуються на уявленнях про жорстоку внутрішньосімейну субординацію, а також  використання репресивних методів  виховання      [10, с. 224]. Наведемо цитату про виховання дітей із середньовічного порадника “Домострой”. Дітям відповідно наказувалася “абсолютна слухняність батьків: лихослів’я щодо батька чи матері вважається найтяжчим гріхом [16, c. 17].

У XV-XVII століттях беззаперечне підкорення дітей батькам, яке підтримувалося й усним навіюванням, і тілесними покаранням  було основою внутрішньо-сімейних стосунків. Саме слово “отрок”, яке вживається в значеннях “слуга”, “раб”, “дружинник” з давньослов’янської мови   перекладається як “який не говорить”, “не має права голосу в житті роду чи племені”. Середньовічні уявлення про особливу, що не підлягає раціональній оцінці, владу батьків над дітьми знайшли відображення у пізніших селянських повір’ях про містичну силу батьківського й                        особливо – материнського прокляття [8, с. 51].

Ставлення до сімейного виховання  змінилося у кінці XVIII ст. Так, наприклад, у США починає відчуватися вплив прогресивних на той час ідей. З’являються перші порадники для батьків, де містяться корисні рекомендації стосовно здоров'я, харчування та житлових умов дітей. У цих перших посібниках з сімейного виховання підкреслювалося, що немає необхідності

11

ламати дитячий характер, поведінку дитини можна повернути  в потрібне русло, проявивши витримку й гарне ставлення до дитини [24, с. 31].

Тема насильства дітей  у сім’ї в XIX ст. загострилaся у ході процесу індустріалізації, коли сім'я втратила функцію захисту дитини і сама стала

експлуатувати її, відправляти  на роботу, позбавляючи навчання, нормальних умов розвитку й перспектив на майбутнє. Старші діти  були просто приречені

на добування засобів існування для батьків і молодших братів та сестер. Активне звернення уваги передової спільноти до проблеми насильства над дітьми у сім'ї було шляхом  створення різноманітних союзів і спільнот:  наприклад, у 1871 році в Нью-Йорку виникла Спілка попередження жорстокого поводження з дітьми”, у 1898 році в Німеччині – “Союз захисту дітей від експлуатації і жорстокого поводження”, який пізніше був перейменований у “Німецький союз захисту дітей”; у 1899 році в Британії під патронатом королеви Вікторії – “Національна спілка попередження жорстокого ставлення до дітей” [10, c. 76].

Починаючи з другої половини XX ст., з'являються нові підходи до вивчення цього явища. Так, у 1961 році X.Кемпе запропонував свою концепцію “синдром битих дітей”, де описав педіатричні, психіатричні і правові аспекти насильства над дітьми. Подальший розвиток ця концепція отримала в роботах Ж.Гарверіно (концепція “синдрому дітей, битих у психологічному розумінні”) і дослідженнях Е.Тріве-Бекер. Важливим у цих дослідженнях є звернення до теми психологічного насильства над дітьми в сім'ї та його наслідків для подальшої долі дитини [24, c. 22].

На початку третього тисячоліття, зростання насильства є домінуючою в усьому світі, усе більшого значення для людства набуває ідея не насильства, яка приваблює сьогодні увагу все більшої кількості людей у всьому світі. Відповідно до не насильства, вважається, що діти - невинні, уразливі й залежні. Вони також допитливі, енергійні й сповнені надій. Їхнє дитинство

 

12

має бути часом радості  й миру, ігор, навчання й росту, їх майбутнє має ґрунтуватися на гармонії й співпраці, їхнє життя має ставати  більш повнокровним по мірі розширення їх перспектив і придбання досвіду. Саме

тому завдання батьків полягає не тільки у виховання дітей, ай у  піклуванні про них: прищеплювати культурні життєві правила, навчити заявляти про

свої громадянські позиції тощо. Дітям потрібна ласка, відверта доброта, соціальний оптимізм, батьківська увага, розуміння й реальна позитивна участь у їхньому житті. Між усіма членами сім'ї й суспільства має бути взаємна повага,відданість, прояв почуття такту. Тільки творча, гуманістична, ненасильницька діяльність може зробити дітей щасливими [8, с. 89]. Тому дана проблема насильства над дітьми повинна мати захист, що буде розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації безпечної життєдіяльності дитини. Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема забезпечення прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 1948 року Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини. У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [5]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав

13

людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання  їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 1959 року прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині,

незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [5].

Документом, де проголошується, що людство  зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція  про права дитини, схвалена ООН 1989 року [2]. Україна ратифікувала Конвенцію у 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.  

Державні союзи, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту в  добробуті [20].

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові  акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись у жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.

14

Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з дитиною став одним з основних принципів національного законодавства

України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна  взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів – законодавчих, адміністративних і просвітницьких щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах,

недбалого піклування, чи депривації. Україна  вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною  та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування   ст. 52 Конституції України [25].

На підставі положень Конституції  України і Конвенції ООН про  права дитини 26 квітня 2001 року в Україні був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи

15

публікація  будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди  законного представника дитини забороняється [13].

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю  визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання  та розвитку дітей. У Кодексі 

по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для  їхньої реалізації є метою соціальної роботи [5].

Права членів сім’ї у новому Сімейному  кодексі відображають міжнародні стандарти  прав людини в суспільстві з урахуванням  особливостей сім’ї та її соціального  інституту – шлюбу, вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

Захист від найбільш небезпечних  порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить  як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього [15].

Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї виноситься, при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під  розписку. Взяття на профілактичний облік  і зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сім’ї здійснює служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщо протягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині.

 

16

Особі, якій винесено офіційне попередження забороняється: здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в

сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться  в місці, невідомому особі, яка здійснила  насильство; приходити до жертви насильства в сім’ї, якщо та

тимчасово знаходиться не за місцем сумісного  проживання членів родини; вести телефонні  переговори з жертвою насильства в сім’ї [1].

Стягнення коштів на утримання жертв  насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах приймається у судовому порядку. Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх дітей, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом [9].