Шпаргалка по дисциплине "Галузеві соціології"

 

28.Сутність соціальних  проблем організації науки.

 

29.Вимірювання соціального  клімату науки.

социальный климат в науке в значительной, если не определяющей степени зависит от тех отношений, которые складываются в обществе, от того, насколько признается авторитет ученого.

Развитие науки в нашей стране в 60-80-е годы ознаменовалось нарастанием серьезного кризиса. Значительные достижения в ряде областей научного знания (в математике, в ядерной физике, в освоении космического пространства и некоторых других) не могли заслонить тот факт, что в целом лишь небольшое количество научных разработок превышало уровень зарубежных аналогов. С этой целью следует проанализировать состав кадров, занятых в сфере науки, тот социальный климат, в условиях которого творят и дерзают сотни тысяч людей, вовлеченных в эту сферу жизнедеятельности.

Как же оценивают социальный климат науки сами ученые?

По данным С.А.Кугеля, Г.Н.Волкова, Д.Д.Райковой, ученые считают, что нет должных условий для проявления талантов и творческой инициативы, для самоуправления, равноправной состязательности, конкурентности научных идей и мнений .

Отношения с руководителями научных учреждений нередко оцениваются как неблагоприятные, ибо очень часто в действиях руководителей видят не защиту интересов науки и их подчиненных, а утилитарные, политизированные и карьеристские цели и задачи.

Что касается взаимоотношений внутри научных коллективов, то они далеко не всегда устраивают их членов, ибо в организации их труда не соблюдаются элементарные требования, часто не бывает перспективы, поддержки новаторских идей, права на поиск и эксперимент.

Прагматический подход к науке привел к тому, что общество не обеспечивает приток новых сил в эту сферу, плохо стимулирует их труд, не создает необходимые приоритеты для творчества. По мнению Ваядова, необходимо максимально использовать такие стимулы научного поиска, как справедливая его оценка со стороны научного сообщества, общественное признание, создание условий для выдвижения талантливых ученых, демократизация управления наукой, развертывание дискуссий, обновление каналов научных коммуникаций.

И, наконец профессиональная культура исследователя становится как никогда показателем того, насколько велика отдача его как ученого. Как бы ни было велико значение творческого коллектива, двигателем прогресса в науке будут определенные идеи, творцом которых всегда является конкретный ученый. Но условия для выявления талантов слишком размыты.

Все это позволяет сделать вывод, что социальный климат науки серьезно деформирован и в настоящее время не представляет серьезного резерва для повышения ее эффективности.

 

30.Сутність основних  понять та категорій соціології  науки.

Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють певні властивості суспільства та його складових (об’єкта), як цілісної соціальної системи. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з’ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв’язаний цей процес. Це робиться за допомогою спеціальних категорій, які прийнято типологізувати як:

категорії визначеності (соціальні відносини, спільноти, групи, індивіди, дії тощо). Вони відповідають на запитання «Що це таке? Чим воно є стосовно суспільства як об’єкта вивчення?»

категорії зумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання «Чому?» або «Чим?». Чому індивід поступає саме так, а не так? Чим зумовлені його дії.

категорії вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання). Вони відповідають на запитання «Що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?

Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспільного» і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп. Економічні відносини — це матеріально опосередковані відносини, що складаються в процесі виробництва, обліку, розподілу і споживання. Політичні відносини — це відносини між класами, націями і іншими соціальними групами, основним змістом яких є завоювання, утримання і користування владою. Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (механізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення інтересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організації суспільної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку.

 

31.Основні проблеми української науки сьогодення.

Слід звернути увагу на наступні проблеми, які може зазначити і пересічний громадянин країни: фінансово - матеріальний аспект, адміністративний аспект, особистісний аспект. Що мається на увазі? Під фінансово-матеріальним аспектом – недостатність коштів і ресурсної бази для реалізації досліджень і подальшої реалізації напрацювань науковців. Результатом є пошук можливостей із-зовні для фінансування досліджень і як наслідок – робота на підвищення наукового потенціалу країни, резиденти якої інвестували кошти в розробки. Слід зазначити, що даний процес вже став тенденцією для сучасної наукової України.

Адміністративний і особистісний аспект – фактично, протилежні і одночасно дуже близькі елементи системи. Так, скажімо, при бажанні особистості з високим потенціалом можливо реалізувати навіть найскладніший проект, що вимагає чимало ресурсів. Однак, при значній чисельності адміністрації і одночасно слабкій мотивації - результат буде як максимум середнім. Згадати навіть формат реалізації терористичних актів – велика розосередженість, вмілість і мотивація організаторів спричиняє паніку і неможливість якісних дій адміністративних структур навіть із значними фінансовими ресурсами. Суть даного прикладу полягає не в потребі реалізації панічних настроїв, а в дослідженні якісної управлінської складової, що є інновацією у світі управління. Так, використання мережевих структур різного формату і об’єму дає можливість поєднати сильних і досвідчених індивідів, які знають, як і що можна зробити для вирішення тієї чи іншої проблеми, проте потребують напарників - партнерів мережевої структури. Таким чином, інноваційне поєднання особистісного і колективного, індивідуального і загального – можливе при значній мотивації і взаємопідтримці нових партнерів.

 

32.Предмет та основні  категорії соціології міста.

Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Предмет цієї галузі соціології — особливості міста як соціальної системи, а об'єкт — безпосередньо місто як соціально-територіальна спільнота і поселенська структура.

До головних її категорій належать: «місто», «міський спосіб життя», «соціальна структура міста», «соціальна інфраструктура міста».

Місто — історична конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

У своїх дослідженнях соціологія міста часто вдається до категорії «міський спосіб життя». Його характеризують такі ознаки:

— нестійкість соціального статусу, підвищена мобільність;

— інтенсивність та анонімність людських контактів;

— різноманітність можливостей щодо проведення вільного часу;

— відмирання сусідських стосунків;

— зниження соціального значення сім'ї, передача багатьох її функцій різним суспільним інститутам, послаблення зв'язків і залежності між родичами;

— послаблення традицій у регулюванні поведінки особистості внаслідок посилення формального соціального контролю.

 

33.Історія розвитку соціології  міста як галузі соціологічного  знання.

Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, P. і X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля.

М. Вебер місто вважав складним комплексом явищ, конкретним історичним утворенням, сформованим на перетині складних соціально-політичних і військових процесів. Воно має складну соціальну структуру, (у ньому живуть як виробники, так і споживачі), яскраво виражений торгово-промисловий характер. Населення міст особисто незнайоме між собою, зайняте неземлеробською працею, здебільшого різноманітними промислами; саме в містах сконцентровані управлінські функції.

Як особлива галузь, соціологія міста оформилась у межах чиказької школи (20—30-ті роки XX ст.). Її лідери — Р. Парк, Е. Берджесс, Л. Вірт — головне завдання вбачали у віднайденні механізмів просторової організації міста, уявляючи його соціальною лабораторією, в якій можна вивчати людську природу і зміст суспільного життя. Міську спільноту розглядали вони як мозаїку різних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територіальну зону.

У 60-ті роки в західній соціології сформувалася критична школа, яка особливу увагу приділяла аналізу причин нерівності й структурних конфліктів у містах; а у 80-ті роки у західній соціології переважали дослідження впливу нових технологій на розвиток міст, різних аспектів урбанізації.

Соціологія міста в колишньому СРСР залежала від комуністичної доктрини про подолання протилежності між містом і селом, з якою була пов'язана урбаністична політика у країні. Сформувавшись у 60-ті роки як самостійна дисципліна, вона потрапила під прес стереотипів, сформованих згідно з доктринами «соціалістичного розселення» та реальних потреб життя. З ними пов'язані масове житлове будівництво, становлення міських форм життєвого устрою.

 

34.Основні проблеми, що  вивчає соціологія міста.

З проблемами вивчення міста як соціально-поселенської спільності пов'язана спеціальна соціологічна теорія — соціологія міста.

Загалом, у західній і вітчизняній соціології виділилось три основних напрямки, в яких проводить свої дослідження соціологія міста.

Перший напрям охоплює такі питання як специфіка урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв'язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування міста.

Другий напрям виявляє своїм предметом дослідження внутрішньої структури міста, вивчення у цьому зв'язку соціально-демографічної і соціально-професійної структури міста, особливостей функціонування його соціальних інститутів, міського способу життя та міської культури.

Третій напрям соціологічного дослідження міста передбачає аналіз закономірностей змін у розвитку і функціонуванні міста, звертає увагу на його соціальну інфраструктуру (різні форми побутового, соціального і культурного обслуговування) .

Таким чином, до кола проблем, які досліджує соціологія міста можна віднести такі:

* визначення ролі міста у суспільному житті;

• основні причини появи місті фактори, що впливають на їх розвиток;

• соціальна структура населення міст;

• соціальна стратифікація міста та соціальна мобільність у ньому;

• особливості міського способу життя і міської культури;

• соціальна природа урбанізації;

• соціальна і культурна роль міст;

• соціальні фактори і наслідки міграції населення;

• типологія міст та ін.

 

35.Поняття міста, його основні риси та функції.

Місто – складна відкрита соціально-економічна система, яка визначається особливою природою та гомеостатичними властивостями.

Функції міста:

1)економічна – функція міста, що пов`язана із задачами, які вирішують різні територіально-виробничі комплекси;

2)соціальна – функція міста, що вирівнює рівень життя населення різних територіальних одиниць;

3)екологічна – функція міста, яка задовольняє потреби населення у найбільш сприятливих умовах життя;

4)інфраструктурна – функція міста, метою якої є забезпечення умов для нормального функціонування суспільного виробництва та діяльності населення як у сфері матеріального виробництва, так і поза його межами.

Виходячи з функцій міста, виділяють підсистеми міста:

- економіка;   - екологія;

- інфраструктура; - населення.

 

36.Урбанізація як соціально-економічний процес зростання міст.

Урбанізація (лат. urbanus — міський) — соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство. Згідно з поглядами представника чиказької соціологічної школи Л. Вірта урбанізм є головною рисою сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм. Раніше термін «урбанізувати» означав «робити ввічливим», «перетворювати щось на витончене». Сучасний смисл його закладено у другій половині XIX ст., коли місто стало спеціальним об'єктом дослідження.

Усі сучасні індустріальні суспільства урбанізовані. Найбільш населені міста розвинутих країн мають до 20 млн. жителів, а міські конурбації (скупчення міст, що створюють зони міської забудови) можуть мати їх ще більше. Найполярніша форма сучасного міського життя представлена мегаполісом або глобальним містом.