Соціальна мобільність - різновиди і характеристики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРІЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

                                                                   Кафедра політології та соціології

 

 

Реферат

на тему:

«Соціальна мобільність - різновиди  і  характеристики»

 

 

 

 

Підготувала

студентка І курсу

спеціальності 6306

 ММБ - 102

Синькевич Марина Віталіївна

Перевірила:

Панькова Оксана Володимирівна

 

 

 

 

Київ – 2015

Зміст

Вступ

1. Сутність поняття “соціальна мобільність”
2. Різновиди та чинники соціальної мобільності
3. Характеристика
4. Висновок
5. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Отже, соціальною мобільністю в найзагальнішому сенсі називається зміна статусу соціального суб'єкта (індивіда чи групи). Етимологія цього слова належить до руху індивідів між різними верствами соціальної ієрархії. Сам термін "соціальна мобільність" ввів у науковий обіг П. Сорокін в середині 20-х років у своїй роботі "Соціальна і культурна мобільність".

Він: "Під соціальної мобільністю розуміється будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта (цінності), тобто. усе те, створене чи модифіковано людської діяльністю, з однієї соціальної позиції з іншу.

Важливе місце у вивченні соціальної структури турбує питання соціальної мобільності населення, тобто переходу людини вже з класу на другий, з однієї  групи до іншої, соціальні переміщення між поколіннями. Соціальні переміщення носять масового характеру і в міру розвитку суспільства стають дедалі інтенсивнішими. Соціологи вивчають характер соціальних переміщень, їх спрямованість, інтенсивність; переміщення між класами, поколіннями, містами та регіонами. Вони можуть мати позитивний і негативного характеру, заохочуватиметься чи, навпаки, стримуватися.

У соціології соціальних переміщень вивчаються основні етапи професійної кар'єри, порівнюється соціальне становище батьків та дітей.

У соціології також дуже широко досліджується проблема соціальної мобільності. Якщо бути точніше, то соціальна мобільність - це й зміна соціального статусу. Є статус - реальним і вдаваний, приписуваний. Кожен одержує певний статус вже за часів народженні залежно від приналежність до певної раси, підлозі, місця народження, становища батьків.

 

 

 

1. Сутність поняття “соціальна мобільність”

Соціальною мобільністю називається сукупність соціальних переміщень людей, тобто. змін індивідом чи групою соціального статусу, місця, займаного в стратификационной структурі суспільства. Термін «соціальна мобільність» був у соціологію 1927 року П.О. Сорокіним.

Розмаїття відносин ролей, позицій призводять до розбіжностям для людей у кожному конкретному суспільстві. Проблема зводиться до того що, щоб яким - то чином впорядкувати ці відносини між категоріями людей, різняться у багатьох аспектах.

У узагальненому вигляді нерівність означає, що живуть у умовах, за яких вони мають нерівний доступом до обмеженим ресурсів матеріального та духовної споживання. Для описи системи нерівності між групами людей соціології широко застосовують поняття “соціальної стратифікації”.

Зблизька проблеми соціального нерівності цілком виправдана виходити із теорії соціально-економічної неоднорідності праці. Виконуючи якісно нерівні види праці, по-різному задовольняючи суспільні потреби, люди іноді займатимуться економічно неоднорідним працею, бо такі види праці мають різну оцінку їх суспільної корисності.

Саме соціально-економічна неоднорідність праці як слідство, а й причина присвоєння одними людьми влади, власності, престижу і відсутності такої всіх таких знаків просунутості у громадському ієрархії в інших. Кожна з груп виробляє свої цінності й норми і спираються ними, якщо вони розміщуються по ієрархічному принципу, всі вони соціальні верствами.

У соціальній стратифікації має тенденцію успадкування позицій. Дія принципу наслідування позицій призводить до того, що зовсім в усіх здібні й освічені індивіди мають рівні шанси зайняти владні, які мають високими принципами і добре оплачувані позиції. Тут діють два механізму селекції: нерівний доступом до справді якісної освіти; неоднакові можливості отримання позицій однаково підготовленими індивідами.

Соціальна стратифікація має традиційним характером. Бо за історичної рухливості форми її сутність, тобто нерівність становища різних груп людей, зберігається протягом усього історії цивілізації. Навіть у примітивних суспільствах вік й підлога разом із фізичної силою був важливим критерієм стратифікації.

З огляду на незадоволеність членів товариства існуючої системою розподілу влади, власності і умов індивідуального розвитку, все-таки треба пам'ятати універсальність нерівності людей.

Стратифікація, як будь-який інший наука, має форми. До цього часу ми наголошували на нерівності не враховуючи його форми. Тим більше що від форми залежить інтенсивність стратифікації. Теоретичні можливості тут коливаються від такої крайності, коли кожному статусу приписується однакову кількість і ще чи іншого і третього. Крайніх форм стратифікації було ні щодо одного історичному об'єкті.

Спробуємо зіставити ситуацію, коли у суспільстві численні соціальні верстви, соціальна дистанція між якими невелика, рівень мобільності високий, нижчі верстви становлять меншість членів товариства, швидкий технологічний зростання постійно підвищує “планку” змістовного праці в нижніх ярусах виробничих позицій, соціальна захищеність слабких, крім іншого, гарантує дужим і просунутим спокій реалізацію потенцій. Важко сперечатися, що таке суспільство, така міжпрошаркова взаємодія скоріш зі свого ідеальна модель, ніж повсякденне реальність.

Більшість сучасних товариств далекі від цього моделі. Або притаманні концентрація влади й ресурсів у чисельно невеличкий еліти. Концентрація у еліти таких статусних атрибутів як влада, власність й освіту перешкоджає соціальному взаємодії між елітою та інші стратами, призводить до надмірної соціальної дистанції між нею і більшістю. Це означає, що таке середній клас що не чисельний і гору позбавлений зв'язки й з іншими групами. Вочевидь, що така соціальний порядок сприяє руйнівним конфліктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Різновиди соціальної мобільності

Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Вони в у свою чергу поділяються на підвиди і підтипи.

Під вертикальною мобільністю розуміють ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший. В залежності від напряму переміщення вирізняють висхідну мобільність(соціальний підйом, рух вгору) і низхідну мобільність(соціальний спуск, рух вниз). Між ними існує певна асиметрія: всі прагнуть підніматися і ніхто не хоче опускатися соціальною драбиною. Як правило, висхідна мобільність — явище добровільне, а низхідна — вимушене.

Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні. Різновидом горизонтальної мобільності є географічна мобільність, що полягає не в зміні статусу або групи, а переміщення з одного місця в інше, зберігаючи при цьому попередній статус. Якщо до зміни місця додається зміна статусу, то географічна мобільність перетворюється в міграцію.

Класифікація може бути проведена і за іншими критеріями. Так, наприклад, розрізняють індивідуальну мобільність(переміщення індивіда відбуваються незалежно від інших) та групову мобільність(переміщення виникають колективно).

Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків. Масштаб міжгенераційної мобільності свідчить про те, наскільки в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжгенераційна мобільність невелика, то це свідчить про укоріненість нерівності в даному суспільстві.

У сучасних дослідженнях визнано за доцільне розрізняти мобільність структурну та обмінну (циркулюючу). Структурна мобільність зумовлена змінами в економіці й технології виробництва. До таких змін належать індустріалізація, а пізніше — зростання значення сфери послуг, скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві, зрушення в структурі професій та робочих місць під впливом сучасної техніки і технології. Поступово скорочуються частка порівняно простої трудової діяльності і потреба в ній, та збільшується потреба у складній праці. Відповідно зростають вимоги до компетентності та кваліфікації індивідів. Кожне наступне покоління застає вдосконалену порівняно з попереднім періодом структуру робочих місць та місць у навчальних закладах. Щоб відтворити структуру позицій, що зазнала змін, поколінню дітей потрібно не наслідувати заняття і статус батьків, а здійснити мобільність.

На відміну від зазначеного вище, обмінна мобільність зумовлюється виключно соціальними факторами. Мається на увазі розширення можливостей здобути вищу освіту, зростання обсягів соціальних гарантій та пільг, що надаються суспільством і державою з метою вирівнювання шансів на досягнення економічного і соціального успіху, а також утвердження домінуючої структури цінностей і мотивації досягнень.

 

 

 

 

3. Характеристика

Обставини, які зумовлюють соціальну мобільність

1. Структурні зрушення в економіці.

2. Зміни характеру і змісту розподілу суспільної праці.

3. Послаблення закріплення працівників за соціальними і економічно-нерівноцінними видами діяльності.

Умови, що сприяють соціальній мобільності

• Соціальне походження.
• Фінансові можливості.
• Наявність престижних позицій.
• Освіта.

Шляхи соціальної мобільності

1. Економічний.

2. Політичний.

3. Військовий.

4. Церковний.

5. Шлюбний. Наприклад, жінка стала імператрицею через те, що вийшла заміж за імператора.

6. Наука і мистецтво.

Чинники соціальної мобільності:

Більшість західних соціологів як домінантної чинника соціальної мобільності у сприйнятті сучасних суспільствах виділяють економічний, що стає базовим й у сучасної Росії, де після реабілітації приватної власності і підприємництва багатство стало загальновизнаним критерієм соціального успіху, соціальної захищеності та можливості щодо вищі страти.

Іншим основним чинник соціальної мобільності - професія. Справді, в індустріальному суспільстві розвиток передових технологій створить стимули появі безлічі нових професій, потребують високій кваліфікації і підготовки, з одного боку, і є високооплачуваними і престижними, з іншого. У результаті зростає рівень мобільності як добровільної, яка орієнтована досягнення, і вимушеної, заснованої на необхідність підвищення кваліфікаційного рівня.

Це своє чергу, визначає високу значимість освіти як чинника соціальної мобільності. М. Вебер критерієм домагань на «…позитивні чи негативні привілеї щодо соціального престижу» вказував, по-перше, спосіб життя, по-друге, «формальне освіту, що полягає у практичному чи теоретичному навчанні і засвоєнні відповідного життя», і він, престиж народження чи професії. З іншого боку, П.О. Сорокін зазначав, що « роль каналу, який виконує сучасна школа, стає дедалі значимої, адже, власне, прийняла він функції, раніше які церквою, сім'єю і деякими іншими подібними інститутами».

Отже, отриману освіту і вироблені у його отримання манери і стиль життя, і навіть професійний статусу і що з ним матеріальну винагороду дають індивіду підстави на вищу соціальну позицію і приналежний цю позицію престиж.

 

 

 

 

 

4. Висновок

Отже, масові групові пересування вертикалі пов'язані, по-перше, з глибокими серйозними змінами у соціально-економічної структурі суспільства, які зумовлюють поява нових класів, соціальних груп, прагнуть завоюванню відповідає їхнім силі, і впливу місця у соціальної ієрархії.

 У - других, зі  зміною ідеологічних орієнтирів, системи цінностей і норми, політичних  пріоритетів. І тут спостерігається  рух нагору тих сил, що змогли  вловити зміни у умонастрої, орієнтація  і ідеалах населення. Відбувається  хвороблива, але неминуча зміна  політичної еліти. Переміщення у  економічній, політичної й професійно - статусною ієрархії відбуваються, зазвичай, одночасно чи з гаком  розривом у часі. Спричинено це  у взаємодії чинників, їх викликають: зміни у соціально - економічної  структурі визначають зрушення  у масовій свідомості, а поява  нової виборчої системи цінностей  відкриє шлях для легітимації  соціальних інтересів, запитів претензій  орієнтуються її у соціальних  груп.