Соціальна мобільність - різновиди і характеристики

Так, осудливо недовірливе ставлення людей до підприємців почав змінюватися убік схвалення, і навіть надії, яку з діяльністю цих структур. Особливо яскраво ця тенденція, свідчать соціологічні опитування, проявляється у молодіжному середовищі, менш що з ідеологічними забобонами минулого.

Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах — все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо в 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14%. До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани молодь пов'язує зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. Переїзд до міст протягом останніх десятиліть за характером та спрямованістю був і залишається доцентровим, до якомога більших міст, до центрів областей, до столиці.

Переважні тенденції соціальної мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х pp. XX ст.:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність зумовлена кризовим станом суспільства в період інституціональних змін, який знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• спадні соціальні переміщення як домінантні тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення характерні для порівняно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• примус до самозайнятості без професійної перекваліфікації;

• рух у спадному напрямку суттєво переважає рух у висхідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді у той час, як для середнього та старшого покоління характерні стратегії виживання.

5. Список використаних джерел.

1. Примуш М.В. Загальна соціологія . Навч. посібник. - К. : Професіонал, 2004. - 590 с
2. Гавриленко І. М. Соціологія. - Кн. 1. Соціальна статика: навчальний посібник. - К., 2000.
3. Т. М. Кузьменко - Соціологія. Навчальний посібник– К.: Центр учбової літератури, 2010. – 320 с.
4. Г.В. Дворецька Соціологія – 2013
5. Радугин А.А. Соціологія. – М., 2003.
6. Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность // Человек, цивилизация, общество. М., 1992.
7. Бабосов Е.М. Общая социология: Учебник для вузов , 2005.
8. Кравченко, А.А., Социология. Общий курс: Учебное пособие для вузов, Логос, 2007.