Соціальна політика та її структура

ЗМІСТ

 

Вступ	3
1. Сутність соціальної  політики та її структура	4
2.Пріоритетні напрямки здійснення соціальної політики в Україні	7
Висновок	9
Список використаної літератури	10

 

 

ВСТУП

 

В умовах трансформації  економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Затяжна економічна криза порадила чимало соціальних проблем в суспільстві. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Людина істота соціальна. Все своє життя вона проживає в суспільстві. Кожна із них має свої інтереси, рівень розвитку і освіти, належить до того чи іншого класу, є віруючою чи атеїст. Діяльність держави при вирішенні соціальних проблем повинна враховувати це розмаїття.

Соціальна політика здійснюється кожною із держав в світі, проте завдання, мета і цілі у них різні. Вирішення соціальних проблем справа проста, але її коріння входять в економічну основу.

Як відомо, вирішення  соціальних проблем в Україні  є досить актуальним. Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура.

Метою роботи є вивчення сутності соціальної політики держави, усвідомлення її завдання і структури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУТНІСТЬ  СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЇЇ  СТРУКТУРА

    

Розглядаючи сутність соціальної політики слід відмітити, що свій життєвий шлях людина проходить у суспільстві. З моменту народження до смерті вона включена в соціальну сферу, яка охоплює все, що безпосередньо стосується людини в процесі її спільної з іншими людьми життєдіяльності. Саме тут людина втягується в різні види діяльності і всебічно взаємодіє з тими, хто її оточує, приймає існуючі норми життя суспільства і згідно з цими нормами будує свою поведінку.

Соціальне життя  – не природно історичний процес розвитку суспільства, який здійснюється в силу об‘єктивних законів, це форма існування суспільства. Воно відбиває безперервний розвиток суспільства шляхом взаємодії всіх складових його елементів, частин, структур. Відзначимо, що нормальний стан соціального життя – це впорядковане функціонування всієї системи соціальних відносин між людьми, їх соціальними спільнотами.

Разом з цим, соціальна сфера має надзвичайно  багатоманітну, складну й динамічну  структуру, яка характеризується цілою  низкою взаємозв‘язаних та взаємодіючих параметрів, що окреслюють соціальний простір в якому живе, працює й відпочиває людина. Головними чинниками, що зараз визначають розвиток соціальної сфери, є насамперед соціальне становище людини в суспільстві, котре визначається рівнем соціальної свободи особистості, та можливості її самореалізації, наявність та ефективність її соціальної захищеності, характер взаємозв‘язку особистих, групових та суспільних інтересів, зрілість життєвих потреб та можливість їх задоволення тощо.

Важливо зрозуміти, що ж таке соціальна політика? Який зміст вкладається в це поняття? В політології соціальна політика розглядається як особливий напрямок діяльності суб‘єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб і інтересів людей та соціальних спільностей.

Соціальна політика – це діяльність владних структур, інших суб‘єктів соціально-політичного  життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, в здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів, та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності цілісності й динамізму.

В цьому зв‘язку висунена концепція "держави благоденства" яка гарантується на визначенні того, що у XX ст. люди – здебільшого наймані працівники, тобто економічно залежні особи. Враховуючи це, мета "держави благоденства" – зменшити болісні наслідки економічної залежності, що неминуче загрожують людині у сучасній ринковій економіці.

Основні принципи "держави благоденства" такі:

- кожному членові  суспільства тільки за те, що  він людина, належить прожитковий  мінімум;

- держава має  провадити політику економічної  стабільності, намагаючись уникнути циклів потрясінь і криз, якщо приватним підприємствам увернутися від них не під силу;

- одна з найвищих цілей  соціальної політики – повна  зайнятість населення.

Прихильники "держави  благоденства" вважають, що загальною  зайнятістю можна зберегти й зміцнити вільний ринок, не вдаючись до крайнощів націоналізації.

Слід відзначити, що ефективною соціальна політика буде лише в тому разі якщо вона проводитиметься з  урахуванням не тільки досвіду розвинених країн, але й особливостей умов конкретної держави, оскільки без урахування специфіки, спроби простого повторення досвіду ніколи не давали очікуваних результатів. Такими особливостями є відсутність у більшості населення будь-якої приватної власності і брак навичок її використання, відсутність досвіду виживання в умовах жорстокої конкуренції, масового безробіття і т. ін.

Як свідчить суспільна  практика, соціальна політика покликана  вирішувати суперечності між поточними  й перспективними інтересами суспільства, між інтересами класів, соціальних груп та верств, які (інтереси) зовсім не однакові. Соціальна політика постійно вирішує питання: інтереси яких соціальних груп задовольнити на даному етапі, а яких груп пізніше, як саме можна задовольнити ці інтереси.

Ефективна соціальна політика в суспільстві перебуває у нерозривному зв‘язку з процесами всебічної демократизації політичної системи. Гласність та вільне виявлення думок представників усіх груп і верств суспільства з питань соціальної й економічної політики є важливим засобом зворотного зв‘язку органів управління з масами, надійним захисним механізмом суспільства від різного роду проявів волюнтаризму й суб‘єктивізму в соціальній політиці.

Добре налагоджений народний контроль над реалізацією соціальної політики – це, по суті, єдине ефективне  знаряддя боротьби з корумпованістю посадових осіб та порушенням законів. У разі необхідності для вирішення особливо гострих і масштабних соціальних проблем можна використати і всенародні референдуми.

Активна соціальна політика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всі аспекти соціального життя, всі сектори соціальної сфери. Ця обставина зумовлює і головні завдання у сфері державного регулювання та контролювання соціальної політики:

- надання пріоритетного  значення соціальній орієнтації економіки, регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на основі оптимального взаємозв'язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів;

- своєчасне виявлення  й розв'язання соціальних суперечностей  та конфліктів;

- сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвиток соціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва, науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхідних заходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні;

- створення дійових соціальних  стимулів для високопродуктивної  і якісної праці дотримання  в суспільстві (з урахуванням  його об‘єктивних можливостей)  принципу соціальної справедливості, що є нагальною потребою в  умовах небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи.

Вирішення цих проблем  і має визначати основний зміст  соціальної політики в Україні.

Соціальна політика реалізується як через державні "одномоментні" рішення – соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. В ній визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкретних завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу. Нерідко при формуванні соціальних програм застосовується так зване дерево цілей, що дозволяє системно представити просування від етапу до етапу реалізації програми.

Здійснення соціальної політики не може не зачіпати і такої проблеми, яка породжує все більшу тривогу  як в Україні, так і в інших  країнах СНД: зростання кількості  і зміна складу маргінальних груп, що об‘єднують людей, які переходять з одного класу, соціальної верстви в іншу, розриваючи свої попередні зв‘язки. Слід особливо підкреслити, що ці люди знаходяться на роздоріжжі.

До останнього часу в нашому суспільстві були поширені традиційні маргінали (групи людей), які щороку міняли місця роботи й проживання (так, наприклад, на території колишнього СРСР їх кількість сягала 25 млн. чол.); це також студентство, молодь, яка закінчила школу й вибирає собі життєвий шлях; населення, яке мігрує в місто або село. За останні роки після розпаду СРСР з‘явилися і вже стали масовими такі нові маргінальні верстви, як біженці, вимушені переселенці (в Україні їх налічується понад 500 тис.) і безробітні.

Катастрофічне зростання безробіття як в Україні, так і в інших країнах СНД призводить до значного збільшення такої специфічної соціальної групи як люмпени, що дуже небезпечно, оскільки ці верстви втратили будь-які функціональні зв‘язки з суспільством.

Зростання соціальної категорії люмпенів у суспільстві  може перетворити їх у неконтрольовану силу, яка здатна на будь-які руйнівні дії. Ось чому в інтересах суспільства дуже важливо відновлювати, підтримувати, зміцнювати соціальні зв‘язки представників цієї верстви. Для цього необхідно подбати про створення державної мережі професійної підготовки та перепідготовки, збільшення кількості робочих місць, соціальної адаптації та допомоги цим верствам населення.

Важливе призначення  соціальної політики полягає в тому, щоб створювати й підтримувати позитивний соціальний клімат у суспільстві. Останній параметр має інтегральний характер і дозволяє говорити про якісний стан суспільних відносин, психологічної атмосфери в соціальних спільностях і суспільстві в цілому.

 

 

2. ПРІОРИТЕТНІ  НАПРЯМКИ ЗДІЙСНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ  ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

    

Як відомо, основні  параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об‘єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо.

На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб‘єктивного фактора – спроможність та готовність управлінських структур та інших суб‘єктів політики забезпечити  соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід відзначити, що активна соціальна політика не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, її відсутність призводить до низького рівня реальних доходів, обмежує потенціал стабілізації та економічного розвитку. Разом з тим ця політика має бути виваженою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави.

В Україні серйозний  вплив на вибір основних напрямків  соціальної політики, на їхній зміст справляють також і додаткові негативні обставини:

- жорстока криза,  яка охопила всі сфери суспільного  життя;

- дикий, часто  стихійний, перехід до ринкової  економіки, що супроводжується  зубожінням більшості населення,  зростанням соціально-економічної нерівності й експлуатації, поширенням групового та територіального егоїзму, дезінтеграцією єдиного економічного, кредитно-фінансового та територіального простору;

- розгулом злочинності,  особливо в сфері економіки,  постійними змінами співвідношення сил між прихильниками необмеженої та нерегульованої капіталізації суспільства і тими, хто стоїть за змішану, соціальне орієнтовану економіку, рівноправні форми власності на засоби виробництва та регульовані ринкові відносини.

Здійснювана в  Україні соціальна політика, базується передусім на тому, що вона має бути, по-перше, адекватною стану економіки, по-друге, сприяти виходу з кризи і, по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.