Соціальна політика Євросоюзу

• участь у консультаціях ETUC з консультативними Комітетами ЄС;

• здійснення координації  та співпраці між галузевими федераціями  профспілок.

Найбільшої галузевої  федерацією, що виражає інтереси окремих  галузей і секторів економіки, є  Європейська федерація профспілок громадського обслуговування (EPSU), що представляє  інтереси 185 профспілок з більш ніж 8 мільйонами членів, зайнятих у сфері  громадського обслуговування в Європі. EPSU об'єднує працівників таких галузей, як водопостачання і каналізація, збір і утилізація відходів, системи соціального забезпечення, догляду за дітьми та людьми похилого віку, а також багато інших муніципальні, комунальні, соціальні та громадські служби. Пріоритетним напрямком в діяльності EPSU є забезпечення співпраці, координації та спільних дій по захисту інтересів працівників громадського обслуговування в Європі в контексті участі в будівництві соціальної Європи, що ґрунтується на принципах регулювання і колективних переговорах.

За ступенем активності профспілкового руху в сучасному ЄС чітко розрізняються  три основні групи країн.

До першої, найактивнішої, групи відносяться Скандинавські країни і Бельгія, де профспілковим рухом охоплено приблизно 70-95% зайнятих. У другій, середній, групі членство коливається в межах 30-40% (Італія, Німеччина, Англія) разом з двома малими країнами з дещо більш високим відсотком: Люксембург (45%) та Ірландія (45%). У третій, найменш активною, групі членство в профспілках не перевищує 15% (Іспанія і Франція). В середньому за «старими» країнам ЄС – 15 профспілкова активність перебуває на рівні 40-45%. При цьому в інших розвинутих регіонах світу (США, Японія) вона значно нижче – на рівні 13-14% 2.

Профспілки мають своїх  представників у наступних консультативних  органах ЄС – Економічній і Соціальній Комітеті, тристоронньому Соціальній саміті з питань зростання та зайнятості, до складу якого входять представники Комісії, профспілки, роботодавці та уряди країн-учасників. Соціальних партнерів об'єднують також такі комітети, як:

• Європейський Комітет  соціального капіталу (створений  в рамках Договору про ЄС);

• Люксембурзький консультативний  комітет з гігієни, безпеки та охорони праці;

• Консультативний Комітет з фахової освіти;

• Комітет програми Леонардо, Консультативний комітет з питань вільної міграції працівників;

• Комітет з соціальної безпеки робітників-мігрантів;

• Консультативний Комітет  з питань рівності;

• Консультативний Форум  із питань охорони навколишнього  середовища.

Інтереси різних соціально-демографічних  груп у складі ETUC представляються  Молодіжної групою ETUC, Європейською Федерацією пенсіонерів та людей старшого віку (EFRPA), об'єднанням менеджерів різних рівнів – Еврокадри, Жіночим комітетом і міжрегіональними радами. У підготовці кадрів і розробці документації беруть участь створені ETUC Профспілковий інститут (ETUI), Європейський профспілковий коледж (ETUCO), Профспілкове технічне бюро по гігієні та безпеки праці (TUTB).

З розвитком глобалізації набирає сили тенденція створення  Європейських робочих рад (ЕРС) на підприємствах  транснаціональних корпорацій, що діють  у сфері громадського обслуговування. Відповідна директива Євросоюзу  зобов'язує корпорації утворювати у  себе ЕРС у разі наявності більше 150 працівників на підприємствах  хоча б в двох країнах. Метою створення  ЕРС є турбота про поліпшення умов реалізації права працівників  на отримання інформації та участь працівників або їх представників  у розгляді суспільно-значущих питань на підприємстві. У зоні дії даної  директиви виявилося в загальній  складності 1865 компаній. Відразу на 639 з них були засновані Європейські  робочі ради. Право працівників на проведення консультацій та участь в  обговоренні реалізується за допомогою  обміну думками та встановленням  діалогу між представниками працівників  і адміністрацією підприємства. Більшість  структур громадського обслуговування, що підпадають під дію даної директиви, відносяться до таких галузей, як водопостачання, утилізація відходів, газо- та електропостачання.

Нова стратегія корпоративної  соціальної відповідальності (corporate social responsibility – CSR), прийнята Європейською комісією після тривалого загальноєвропейського обговорення, покликана внести істотний внесок у формування соціально згуртованої Європи. На думку Єврокомісії, соціальна та екологічна ефективність компаній в умовах глобалізується економіки відіграє зростаючу роль у створенні їх позитивного іміджа.

Розвиток соціальної відповідальності компаній не обмежується добродійністю  і PR-акціями, а реально означає, що управління ризиками і змінами проводиться  соціально відповідальним чином. Тому CSR містить:

• зобов'язання перед працівниками (впровадження інновації, що підвищують якість праці, що створюють безпечні робочі місця, організація довічного  навчання, виключення дискримінації  жінок в питанні оплати праці  та ін);

• встановлення конструктивних відносин із замовником, місцевими  громадами, суспільством в широкому сенсі слова.

З метою отримання громадської  підтримки Європейська комісія  організувала форум з CSR, що забезпечує роботодавцям, профспілкам, інвесторам широку можливість обміну досвідом та ідеями. Планами Єврокомісії передбачається інтегрування принципів CSR у всі  аспекти проведеної ЄС політики. Відбувся в Брюсселі перший в історії Євросоюзу  «Соціальний саміт» ЄС підвів проміжні підсумки в галузі соціальної політики та обговорив соціальні аспекти  змін в економічній сфері, зосередивши  особливу увагу саме на діалозі і  методах його зміцнення. У декларації «соціального саміту» містився заклик до розробки довгострокової робочої  програми соціального діалогу. У  прийнятому в Брюсселі документі  «Європейське партнерство в цілях  змін» відзначалася необхідність поєднання  посилення конкурентоспроможності економіки ЄС із зміцненням соціальної політики. Там же вказувалося на прагнення забезпечити соціальний мир в умовах проведення великих  реформ шляхом діалогу між владою, роботодавцями та профспілками трудящих.

Потреба в нормативній  регламентації соціальної відповідальності спонукала ряд громадських, промислових  та інших організацій і фірм разом  зі службами управління США і Європи приступити до створення на основі консенсусу першого міжнародного стандарту  «Соціальна відповідальність 8000» (SA 8000). Компанія визнається відповідної даному стандарту тільки при виконанні  встановлених SA 8000 базових вимог. Комплексна перевірка фактичної ситуації в  компанії і навколо неї за відсутності  позитивного результату, необхідного  для одержання сертифіката відповідності  вимогам стандарту SA 8000, покладає на експертів обов'язок підготувати  рекомендації щодо поліпшення справ  на підприємстві. Іншими словами, стандарт служить не тільки засобом оцінки реального стану соціально-етичних  норм, але й інструментом надання  допомоги перевіряється фірмі.

Соціальне партнерство вже  зарекомендувало себе в Європі як дієвий інструмент досягнення соціального  консенсусу на основі соціальних компромісів  для поліпшення соціального становища  працівників. При цьому соціальний консенсус в ЄС виробляється і  підтримується постійно, а не тільки на завершальній стадії прийняття рішень. Діалог соціальних партнерів здійснюється на різних рівнях – урядовому, науковому, громадському, підприємницькому, профспілковому та ін відповідно до Угоди про соціальну політику, яка повністю увійшло в Амстердамський договір. Залучення громадськості до вирішення соціальних проблем відбувається як у рамках традиційних демократичних інститутів (через партії, профспілки, асоціації підприємців, державні структури), так і через спеціальні інститути. Соціальні переговори розглядаються як важливий механізм доповнення та зміцнення інституту демократії і як елемент державного управління. Сучасний етап розвитку соціальної політики ЄС спрямований на побудову соціальної Європи. Поняття «соціальна Європа» містить в собі уявлення про поступовий створенні більш однорідного в соціальному відношенні простору в рамках ЄС, що припускає формування універсальної системи соціального забезпечення і дотримання єдиних соціальних стандартів. Продекларовано прагнення до гармонізації умов життя і праці долає численні перешкоди, викликані значним розривом між соціальними стандартами в більш розвинених і менш розвинених державах-членах: різниця в рівнях життя в процвітаючих і стагнуючих регіонах досягає 40% 1. Однак країни ЄС не тільки підтверджують прихильність обраному курсу, але і заявляють про намір сприяти широкому поширенню його принципів в міжнародній практиці.

На Всесвітній зустрічі на вищому рівні з соціального розвитку в Копенгагені країнам-партнерам  ЄС було висловлено побажання про  необхідність посилення державного регулювання, орієнтування національної політики на зменшення бідності, розвиток продуктивної зайнятості та забезпечення соціальної інтеграції при збереженні навколишнього середовища.

Важливим результатом  тривалого інтеграційного процесу  з'явилася практична забезпеченість соціальної політики ЄС соціальним законодавством на європейському рівні. Директиви  ЄС, що захищають інтереси окремих  соціальних груп – молоді, жінок, дітей, інвалідів, людей похилого віку, мігрантів, враховуються національним законодавством. Соціальна політика відіграє важливу роль у забезпеченні політичних і економічних успіхів Союзу. Будучи продуктивним чинником, вона служить інструментом забезпечення соціального миру. І хоча рішення цих і інших проблем відбувається не завжди рівно й успішно, є всі підстави припускати, що ідеї соціальної Європи міцно увійшли в життя Європейського Союзу та будуть послідовно їм втілюватися.

Список використаної літератури:

1. Донець А. Соціально політика Европейського Союзу: перспективи та шляхи запровадження в Україні / А. Донець. – Донецьк, 2006. – 130 с.

2. Исаченко Т. М. Социальная политика Европейского Союза: опыт развития / Т. М. Исаченко // Труд за рубежом. – 1999. – №1. – С. 85 – 102.