Соціальний захист населення в Україні

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Сентября 2013 в 16:14, реферат

Описание работы

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Содержание работы

Вступ
Розділ І. Соціальна політика держави.
Державне регулювання соціальних процесів
Моделі соціальної політики держави
Розділ ІІ. Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні
2.1. Модель соціальної політики в Україні
2.2. Система соціального захисту населення в Україні
Розділ ІІІ. Аналіз соціальної сфери в Україні
3.1. Огляд соціально – демографічної ситуації в Україні
3.2. Аналіз ситуації з соціальним захистом населення в Україні
Висновки
Список використаної літератури

Файлы: 1 файл

Соціальний захист населення в Україні.doc

— 253.00 Кб (Скачать файл)

Соціальний  захист населення в Україні

Зміст :

Вступ

Розділ І. Соціальна  політика держави.

Державне регулювання  соціальних процесів

Моделі соціальної політики держави

Розділ ІІ. Соціальна  політика та соціальний захист населення  в Україні

2.1. Модель соціальної політики в Україні

2.2. Система соціального  захисту населення в Україні

Розділ ІІІ. Аналіз соціальної сфери в Україні

3.1. Огляд соціально  – демографічної ситуації в  Україні

3.2. Аналіз ситуації  з соціальним захистом населення  в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах трансформації  економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності  до приватної, розвитку конкуренції  й підприємництва, гостро постала  проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної  теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

 

Розділ І. Соціальна політика держави.

Державне регулювання  соціальних процесів

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

→ Соціальна сфера  — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

— діяльність держави  щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

→ Державне регулювання  соціальних процесів — вплив органів  державної влади за допомогою  різноманітних засобів (форм, методів  та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці  населення країни.

Мал.1.1 Об’єкти соціальної політики

Соціальна політика держави  включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

— створення системи  соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього  середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

консолідації суспільства.

Мал. 1.2. Завдання соціальної політики

1.2. Моделі соціальної  політики держави

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту  в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований  варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Розділ ІІ. Соціальна  політика та соціальний захист населення  в Україні

2.1. Модель соціальної  політики в Україні

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень  і одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.

Мал. 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

— системної, соціально-економічної  трансформації;

— структурної перебудови;

— виходу на новий щабель економічного розвитку;

— переходу до нового рівня цивілізації.

Мал. 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

— наповнення реформ соціальним змістом;

— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

— забезпечення гідних і  безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

— стимулювання мотивації  до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

— забезпечення відтворення  населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

— формування ефективної системи соціального захисту  населення;

— реформування пенсійної  системи;

— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

— погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

— забезпечення прожиткового мінімуму;

— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

— захист громадян від  інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

— створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

запобігання соціальній деградації тощо.

Мал. 2.3. Суб’єкти соціальної політики України

Методи впливу держави  на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати  із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану  загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з  вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив  на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне  страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору  економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

підготовка та перепідготовка кадрів;

організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

→ Державні соціальні  стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

→ Державні соціальні  гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

→ Прожитковий мінімум  — вартісна величина достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

→ Соціальні норми  і нормативи — показники необхідного  споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація  економіки України неможлива  без створення надійної соціальної бази її здійснення.

→ Соціальна база ринкового  реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні  опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [1,161-166].

2.2. Система соціального  захисту населення в Україні

Система соціального  захисту в Україні включає :

пенсії (ПФ, ФСС);

допомога по безробіттю (ФЗ);

система короткотермінових  грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Информация о работе Соціальний захист населення в Україні