Соціольна робота у Великобританії

1.СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Розвиток після Другої світової війни. Соціальна робота у Великобританії отримала розвиток під час Другої світової війни та перетворилася у важливий сектор всіх соціальних послуг. Вона швидко (хоча нерівномірно) розвивалася з 1948 по 1975 рік. Вершиною її підйому став Закон 1970 про соціальні служби місцевих влад, у якому говорилося про створення агентств по соціальній роботі у місцевих органах влади. За цей період державні витрати на особисті соціальні послуги зросли більше ніж на 400%. Що стосується загальних основ політики, всі уряди, починаючи з 1945 розглядали соціальну роботу як соціальну службу,орієнтовану на бідні та маргінальні прошарки суспільства. Велика частина (більше 90%) соціальних працівників Великобританії зайнята у державних або громадських соціальних службах департаментів місцевих урядів. Переважаюча частина інших соціальних працівників зайнята у добровільному секторі і лише дуже незначна частина – у приватному секторі. Оскільки вся система соціальної роботи заснована на єдиному законодавстві та фінансується з урядових джерел, її практика відрізняється значною часткою одноманітності. Після створення на початку 1970-х департаментів соціальних служб більшість соціальних працівників стало працювати у невеликих групах, клієнтами яких були одночасно діти, похилі, сім’ї. В останній час соціальні працівники стали орієнтуватись на роботу з різними групами населення (переважно діти, похилі, розумово відсталі люди)

90-і роки ХХ століття. З одного боку, зростання числа знедолених англійців. Хоча країна вважається одною з найбільш процвітаючих держав світу, соціальні та економічні умови її 55-мільйонного населення характеризуються різкою нерівністю. Нерівність особливо помітна у головних промислових центрах, у яких великі групи населення живуть в умовах злиденності. Країна розділена за регіональним принципом на Північ та Південь. Бідність та соціальна незахищеність характерні для старих промислових центрів (північ Англії, Ірландія, Уельс, Шотландія), а процвітання властиве лише Лондону та південній Англії з їх економікою, що швидко розвивається та спирається на нову високотехнологічну промисловість та фінансові послуги. Ці різниці накладають певний відбиток на умови, в яких доводиться працювати соціальним працівникам.

З іншого боку, різке скорочення фінансової бази, зумовило негативне ставлення до соціальної роботи з боку держави, при тому що 90% всіх соціальний працівників у Великобританії (а їх на початку 90-х нараховувалось 25 тис.) зайнято у державних закладах.

У 1980-і консервативний уряд М.Тетчер здійснив безпрецедентну кампанію по дискредитації всієї системи державної благодійності, особливо соціальної роботи. Дискредитація основних принципів соціальної демократії, зниження ролі держави у вирішенні проблем боротьби з бідністю, спроби стверджувати, що всі соціальні проблеми вирішить ринок, продовжувалися і у 90-і рр..

Неоконсерватори не тільки дискредитували концепції  соціального добробуту, але і намагалися принизити значення соціальної роботи в суспільстві. Не припиняючи напади на соціальні функції місцевих органів влади, неоконсерватори зайнялися перебудовою їх структури та скороченням ролі та чисельності соціальних працівників у цих органах. В результаті загострилися суперечності між соціальними працівниками і клієнтами, яких вони обслуговували.

Якщо до середини 1970-х років у департаментах  соціальних служб застосовувався широкий набір методів, включаючи груповий та общинний, то внаслідок фінансових обмежень більшість соціальних працівників переключилось на роботу з індивідуальними клієнтами. Втручання соціального працівника тепер має короткостроковий характер, та соціальна робота в цілому заснована на примітивно-профілактичному принципі, а скоріше слідує за подією. Однак ті соціальні працівники, які зайняті вихованням неповнолітніх злочинців, що випускаються на поруки, і ті, які працюють у багатьох добровільних організаціях, не відчувають фінансових утруднень, мають більше можливостей для використання різних методів у соціальній роботі

3.Особливості соціальної роботи з дітьми і сім'єю у Великобританії.

Головний принцип надання  соціальної допомоги дітям у Великобританії – це сприйняття дитини як частини сім’ї, на відміну від практики в Україні, де її рідко розглядають у контексті сім’ї.

Соціальний захист дитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також із надання підтримки її вихователям За практичне здійснення захисту у Великобританії відповідають місцеві органи влади – соціальні служби. Разом із наданням загальних побутових послуг (догляд за дітьми в денний час, обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім’ю індивідуально. Так, наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, які нагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність – це обов’язкова робота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім’ї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми

Центри підтримки сім’ї виконують дві головні функції: допомогу у критичних станах і превентивну діяльність. Існує два типи центрів підтримки сім’ї:

клієнто центровані, працюють із тими клієнтами, котрих направила до них соціальна служба відповідного адміністративно-територіального підрозділу (нерідко після сигналу з боку поліції). Йдеться про розв’язання гострої проблеми, яка вже виникла потребує активного втручання. Як правило це такі ситуації, коли внаслідок глибокої сімейної кризи постає питання про переміщення дитини до притулку чи фостерної сім’ї. Відрив дитини від сім’ї застосовують лише в крайніх випадках, оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена в систему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина. Вихована в рідній сім’ї, навіть не дуже гаразд ній. Тільки у випадку коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитину вилучають із сім’ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячого будинку.

Центри  за місцем проживання самі запрошують до себе мешканців відповідного району. У центрах другого типу займаються переважно превентивною роботою, тобто упередженням кризових ситуацій. Форми роботи: розповсюдження інформації про діяльність закладу, запрошення дітей (іноді разом із батьками) до центру, де вони можуть гратися, чогось навчатися тощо. Якщо клієнтами першої категорії закладів є сім’ї з підлітками 12-14 років, то превентивна робота є значно ефективнішою стосовно дітей до 10 років, тобто коли в їхніх стосунках із батьками ще немає катастрофічного розколу. Серед типових прикмет потенційної кризи (чинників ризику) найчастіше називають неповну сім’ю, наявність вітчима чи мачухи, погане навчання дітей у школі, алкоголізм та наркоманію батьків тощо. Посередництво соціальних працівників передбачає від 1 до 5 зустрічей трьох сторін (дві конфліктуючі, одна – нейтральна), кожна зустріч триває не більше години. Обговорення проблем відбувається конфіденційно, за винятком тих випадків коли йдеться про серйозну небезпеку для дитини або дорослого. Соціальний працівник виступає як особа, котра пропонує можливі шляхи розв’язання конфлікту, створення безпечного середовища в сім’ї

Підтримка прийомних сімей. Прийомна (фостерна) сім’я у Великобританії – це сім’я або окрема особа, котра взяла на утримання й виховання дитину, позбавлену батьківського піклування, чи сироту. Незалежно від кількості власних дітей вона має право взяти 1-3 дитини, але не більше. Прийомні батьки не мають змоги вибирати собі дитину. Рішення про її направлення до конкретної сім’ї приймає соціальний працівник. Батьки проходять підготовку щодо розв’язання певних труднощів, які можуть виникнути при спілкуванні з дітьми. Коли вони самі не в змозі з’ясувати якихось проблем, то звертаються за допомогою до соціального працівника.

Довготермінова прийомна сім’я бере дитину на утримання з моменту вилучення її з негараздної родини й до того часу, коли та стає дорослою. Місцеві органи влади виплачують їй певну суму грошей – трохи більше, ніж витрачає середня сім’я на утримання дитини, проте ці гроші не можна розглядати як винагороду. Інститут прийомної сім’ї розрахований на людей, котрі хочуть допомогти дітям, а не отримати від цього матеріальний зиск.

Короткотермінова сім’я бере дитину на короткий час: від кількох тижнів до кількох місяців, доки її батьки не розв’яжуть своїх проблем (хвороба, перебування у лікарні) або доки її не направлять у дитячий будинок чи іншу родину. Ці сім’ї називають швидкою допомогою. Батьки тут практично не мають власного часу, оскільки повинні постійно бути готовими зустріти дитину. Вони отримують більшу зарплату, ніж у довготермінових сім’ях, і ще додатково гроші за готовність.

Існують і так звані прийомні сім’ї-спеціалісти. Вони беруть на утримання дітей, як правило, підліткового віку, котрі мають проблеми з поведінкою або фізичні вали, та інвалідів. Такі діти потребують уважнішого догляду і спеціальних знань. Ці сім’ї отримують додаткові гроші за спеціальну працю.

Коли дитина залишається  без батьківської опіки, за нею закріпляють  соціального працівника, в обов’язки котрого входить розробка індивідуального плану її життя, зв’язок із батьками та всіма дорослими, котрі її оточують, пошук потенційної прийомної сім’ї або притулку. Якщо дитина перебуває у дитячому будинку, соціальний працівник зустрічається з нею, співпрацює з робітниками закладу, коригує життєві плани підопічного. Водночас він намагається розв’язати проблеми біологічної сім’ї, щоб дитина могла туди повернутися, але вдаватися до заходів примусового характеру щодо лікування алкогольної чи наркотичної залежності не має юридичного права – це справа спеціальних служб.

4. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Проведені у  Великобританії дослідження показали, що молодь виключно винахідлива та здатна адаптуватися до швидких змін статусу та до реалій ринку праці.

Зменшення можливостей  для працевлаштування молоді є наслідком  загальних тенденцій у економіці: попит на менш кваліфіковану робочу силу скорочується, а попит роботодавців на потрібні професії все більше задовольняється  особами, що зайняті неповний робочий  час. Вплив економічного спаду на молодь проявляється у непропорційно більшому збільшенні безробіття у цій віковій групі та зниженні коефіцієнту її участі у складі робочої сили.

Одною з найбільш відомих програм сприяння зайнятості, що викликає найбільші суперечки, є  Система професійної підготовки молоді у Великобританіх. У відповідності з даною програмою, розрахованою на один рік, випускникам шкіл у віці 16-17 років пропонується інтегрована програма професійного навчання та гарантованої роботи на виробництві, частіше – у приватних підприємців. Професійна підготовка розрахована на 13 тижнів з відривом від виробництва. Молодь, що бере участь у даній програми, отримує щотижневу стипендію.

Робота з  соціальної адаптації випускників підняла питання про покращення взаємного інформування між навчальними закладами та підприємцями. Соціальна політика держави у сфері надання соціальних послуг підліткам та молоді на сучасному етапі спрямована на покращення функціонування ринку праці шляхом надання більш повної інформації про рівень кваліфікації та досягнення молодих людей на основі відбору наявної інформації та полегшення її сприйняття потенційними роботодавцями. Профпідготовка молоді, що не має трудового договору, зараз здійснюється у рамках програми «Професійна підготовка молоді та молодіжні кредити». Програма передбачає навчання з отриманням 2-го або більш високого розряду у рамках Загальнонаціональної системи професійної атестації та гарантію працевлаштування протягом 2 років для тих, хто не працює та не вчиться у школі

З 1995-1996 в Англії діють системи учнівства та прискореного учнівства з метою отримання більш високого рівня підготовки (не менше 3 розряду): перша розрахована на 16-17 річних, друга – на 18-19 річних. І у тому, і в іншому випадках підготовка проходить на робочому місці та має на меті збільшення чисельності молоді, що має високу кваліфікацію та володіє технічними та управлінськими навичками. Заохочується прагнення до отримання кількох професій та готовність до їх зміни шляхом розширення додаткового отримання знань у рамках галузевих вимог.

Таким чином, проблеми входження підлітків та молоді у ринок праці у значній мірі вирішуються у Великобританії шляхом розвитку соціальних послуг у сфері підвищення якості освіти та професійної підготовки. Соціальна політика держави направлена на рост інвестицій у людський капітал. Збільшення перехідного періоду від закінчення обов’язкової освіти до повномасштабної трудової діяльності є реалією сучасного моменту. Більш тривалий період змішаних видів діяльності у сфері освіти, профпідготовки та праці є необхідною умовою соціальної адаптації підлітків та молоді на ринку праці.

5.СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ІНВАЛІДАМИ

Люди з порушеннями  вважають, що повсякденна активність – дуже велике навантаження. За допомогою  спеціального навчання та тренування їм можна допомогти долати ці труднощі, научити їх максимально використовувати  ті уміння, якими вони володіють. Головна задача – допомогти цим людям жити максимально незалежно.Допомогу надає широке коло організацій. Приблизно їх можна розділити на 3 групи: громадяни, що заробляють тим, що забезпечують догляд за інвалідами; громадський сектор, що складається з благодійних організацій, що оплачують штат та інші витрати з тої суми, яку отримують з державних фондів, пожертвувань окремих громадян та гонорарів за надані послуги; місцева влада, що забезпечує більшу частину соціальних послуг. Місцева влада займається підбором кадрів кваліфікованих соціальних працівників для роботи за місцем проживання, у денних центрах, пансіонатах, гуртожитках, лікарнях або в умовах інтернатів та денних шкіл.Інваліди, що потребують додаткової підтримки в денний час, можуть відвідувати денний центр, що знаходиться у межах досяжності від їх будинку. Є кілька типів денних центрів як в підпорядкуванні місцевих органів, так і незалежних, або громадських агентств. В денних центрах працюють багато професійні команди, які крім соціальних працівників. Можуть включити психологів, терапевтів та працетерапевтів, штат медсестер, інструкторів та вчителів.Центри підготовки дорослих та центри освіти продовжують освіту молодих людей, що мають труднощі у навчанні, після завершення школи. Опір робиться на самостійний догляд та розвиток умінь робити покупки, готувати їжу, поводитися з грошима, що дозволяє пацієнту жити в суспільстві та розраховувати на власні сили. Класи також надають заняття з малювання, рукоділля, роботи по дереву, фізкультурі, читанню та письму. Невелика кількість центрів має спеціальні підрозділи по догляду за тими. Хто потребує інтенсивного лікування та підтримки.Діяльність центрів освіти забезпечується соціальними працівниками, що служать по працевлаштуванню інвалідів та терапевтами. У Центрах освіти основна увага приділяється формуванню н6авичок спілкування та соціалізації. Деякі центри пропонують також альтернативні види діяльності у денний час, такі, наприклад, як групова робота за місцем проживання.Не завжди можна забезпечити інтенсивний або тривалий догляд з людьми з серйозними порушеннями на дому, особливо якщо вони самотні або сім'я не може справитися з доглядом. У таких випадках краще, якщо підтримка та догляд здійснюються в інтернат або пансіонаті. Створюються малі сімейні групи з 3 або 4 інвалідів, які проживають общиною рядом з магазинами, громадським транспортом та дозвллєвими закладами. Штат таких пансіонатів залежить від функцій та розмірів центра та потреб людей.Навчання дітей-інвалідів може відбуватися у спецшколах або в спец класах звичайних шкіл. У деяких випадках навчання проводиться на дому. Головна мета – навчити основам грамоти та ліку, сформувати рухові навички та навички соціалізації.: уміння одягатися, користуватися столовими приладами, умивання, поводження з грошима, телефоном, транспортом. Учні мають можливість вивчати академічні дисципліни та отримати основи професіїДіти з фізичними недоліками можуть слідувати програмі навчання для звичайних дітей. Деякі діти навчаються у школах для дітей зі спеціальними видам розладів або в спеціальних групах у звичайних школах. Де це можливо, їх навчають разом зі здоровими дітьми. Штат працюючих в системі освіти та додаткові служби включають учителів, служащих по працевлаштуванню, служащих по спостереженню з освітою та соціальних працівників, чия роль полягає в координації послуг.