Соціологія праці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Апреля 2013 в 20:45, реферат

Описание работы

Соціологія праці – спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Содержание работы

Вступ 3
1. Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці 4
2. Формування соціологічних ідей про працю 6
3. Соціально-трудові відносини та процеси 11
Висновки 13
Список використаної літератури: 14

Файлы: 1 файл

Соціологія праці.doc

— 77.50 Кб (Скачать файл)


ПЛАН

 

Вступ 3

1. Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці 4

2. Формування соціологічних ідей про працю 6

3. Соціально-трудові відносини та процеси 11

Висновки 13

Список використаної літератури: 14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Соціологія праці –  спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну  умову життєдіяльності людини і  суспільства, а також розглядає  соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї.

Соціально-трудові відносини  на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом і кооперацією  праці, вникають між працівником  і соціальними групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб’єктів у процесі праці, їхнього досвіду, умінь, інтересів, специфіки трудової поведінки.

Суб’єкти праці –  це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, ІТП, службовці, робітники та ін.

Суб’єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей: чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з’являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Предмет, зміст,  основні проблеми соціології  праці

 

Праця – основна умова життя людини і функціонування суспільства. Праця є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес, де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою. Речовині природи людина сама протистоїть як сила природи. Завдяки праці людина напала на слід свого природного розвитку, виділилася зі світу тварин і стала думаючою, розумною істотою, тобто справді людиною. Звичайно, праця створила людину. Праця створила людину і людське суспільство, виступає однією з перших передумов життя і розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди виступає у формі колективної діяльності. У виробництві люди вступають у взаємини не тільки з природою, адже люди не можуть виробляти не об’єднуючись для досягнення спільної мети для взаємного обміну діяльністю. Для того щоб виробляти, створювати матеріальні блага люди вступають у певні стосунки, але тільки в межах суспільних зв’язків ці стосунки, як і їх ставлення до природи виступають у формі виробництва.

Соціологія праці – найбільш загальна із спеціальних соціологічних  теорій, що має предметами свого  дослідження соціально-трудові відносини  і процеси, соціальні інститути  і спільності в сфері праці (соціологія організацій, промислова соціологія, соціологія села, соціологія трудового колективу, соціологія професій та ін), закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них, тобто є соціологічною основою менеджменту.

Дана соціологія – одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, у тому числі соціологічних.

Соціологія  праці – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предметом вивчення соціології праці є:

  • соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб’єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін.;
  • соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;
  • соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов’язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов’язаних з їх трудовою діяльністю.

Предмет науки “поєднує” п’ять складових: соціальні верстви та інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне управління ними.

Соціологія  праці вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них. Соціологія праці вивчає методологічні та методичні аспекти вирішення таких проблем, як вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень; використання різноманітної інформації в процесі управління; певних методів та стилів керівництва; ефективність самоврядування і виробничої демократії та ін.

2. Формування  соціологічних ідей про працю

 

Праця, як цілеспрямована діяльність людей, є водночас найпростішою абстракцією, що виражає найдавніше ставлення людей до природи й один до одного у всіх суспільних формах виробництва. Праця, як окреме поняття, з’явилося порівняно недавно, а саме тоді, коли виникає відносно розвинена сукупності багатьох видів праці і коли жоден з конкретних її видів – землероба, ремісника, комерсанта та інших не міг уже відтворювати різноманітність людської діяльності. З перемогою великого машинного виробництва виникла розвинена сукупність конкретних видів праці, за яких праця найчіткіше виступає як засіб створення багатства взагалі, тобто капіталу, і втрачає свій специфічний зв’язок з певним робітником.

Суб’єктом і носієм праці  стає лише людина. Машина, тварина, певні  сили природи можуть виконувати певну  роботу, та в поняття праці ця діяльність не входить. Проте й діяльність людини не повною мірою співпадає з поняттям праці, бо праця – це не всяка, а лише суспільно-корисна діяльність. Праця як суспільно-корисна діяльність – категорія соціально-історична. Чим ширше, глибше, універсальніше здійснювана людиною праця, яка розкривається в трудовому процесі, тим різноманітнішою стає сукупність засвоєних і засвоюваних людиною явищ та речей зовнішнього світу, тим багатшим і універсальнішим стає внутрішній духовний світ особистості та суспільства. З розвитком і урізноманітненням трудової діяльності зростає практична необхідність духовного освоєння навколишнього світу.

Людина все більш свідомо  випереджає хід майбутніх подій, уявно обганяє історичний процес. Перетворюючи і видозмінюючи реальний світ, людина у процесі праці ставить  нову мету, внутрішньо більш складні проблеми, випереджає в намірах та прогнозах наслідки своєї діяльності. На жаль, праця, створюючи чудові речі для інших, нерідко супроводжується зубожінням працівника. Змінюється ручна праця машиною, але водночас частина робітників потрапляє у варварські умови праці, перетворюючи людину-робітника на придаток до машини. Метою праці є створення можливостей для підвищення добробуту людей, покращання умов їх праці та побуту.

В теорії і на практиці провідна і  визначальна роль належить активно  практичному ставленню до реальностей життя, що виступає як об’єктивний закон виникнення й розвитку внутрішнього духовного світу суспільства й людини. Виробництво матеріальних благ супроводжується присвоєнням, пристосуванням та видозміною предметів природи за умов певної суспільної форми. Суспільна форма виробництва зумовлює ту чи іншу структуру суспільства, ставлення людей до природи через віддзеркалення в їх почуттях і мисленні зв’язків людей, що виникають у процесі виробництва матеріальних благ. Одночасно узагальнюється й розкривається ставлення людей до об’єктивного світу, до суспільства і природи. Багатство і обмеженість духовного світу окремої людини і суспільства повністю визначається і типом панівних у суспільстві виробничих відносин. У минулому в теорії та практиці закріпилося вузьке розуміння праці як економічної категорії. Трудова діяльність оцінювалась з позицій матеріального утилітаризму і зводилась до процесу виробництва матеріальних цінностей, а в загальному вираженні розумілась як процес утилітаризації природи. Речовинно-утворювальна функція праці гіпертрофувалася так, що сам суб’єкт праці – людина – розглядався переважно як виробник споживних вартостей, а соціально-утворювальна функція лише декларувалась. Але ж відомо, ще Георг Гегель, а за ним і Карл Маркс, за процесом виробництва речей змогли побачити процес відтворення людини, опосередкований зміною оточуючого світу.

Основне призначення праці –  задоволення потреб індивіда й суспільства, необхідність досягнення практично  корисних, утилітарних результатів. Але працю не слід обмежувати лише виробництвом матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб, а вбачати у ній процес задоволення головної людської потреби – потреби у праці. Породжена необхідністю задоволення у життєвих потреб, праця постійно формує і збільшує нові потреби, актуалізуючи життєдіяльність людини. Безперечно, праця за природою – явище суспільне. Первісно суспільний лад об’єднав людей через необхідність добувати їжу, переборювати стихійні лиха, боротися з ворогами. Саме тому праця кожного члена роду без будь-яких опосередковуючих ланок безпосередньо включалася в суспільну працю.

З розвитком виробничих сил у характері праці сталися  суттєві зміни і, насамперед, поглиблюється  розподіл праці. Суспільний характер праці  проявляється не в процесі створення продукту, а в процесі його реалізації, коли виявляється, що індивідуальні затрати на виробництво продукту не збігаються із суспільними нормами. Звичайно ж, до змісту праці завжди входить обмін діяльністю між індивідами, а праця робітника – жива праця – доповнення живої праці всіх інших індивідів. Ставлення до навколишнього світу здійснюється людиною через сукупну працю. Якщо специфічно характерну рису людської праці складають використання й створення засобів праці, то праця несе в собі атрибут суспільності, а така суспільність переноситься на історично визначені види праці як механізми соціального наслідування.

Уявлення про працю  складається у людей досить рано, а виникнення спільної форми праці  припадає на період відносно зрілого суспільства, коли не тільки виникає розвинена сукупність конкретних видів праці, а й жоден з них не претендує на панування. Всі види праці перетворюються на різновид промислової праці, а система розподілу праці приводить до того, що метою виробництва стає виробництво багатства. Багатство – історично накопичена праця в її конкретній формі. Праця за таких історичних умов – це праця взагалі, спрямована на накопичення багатства незалежно від його різновидів. Формування такої праці передбачає реальну можливість переходу індивідів від одного виду праці в умовах розвиненої сукупності її різновидів. Суспільна праця дозволяє подолати вузький горизонт утилітаризму людської діяльності з виходом до її духовності. Заснована на мисленні логіка людської діяльності набуває утилітаризму, дозволяє діяти не на користь сваволі, а за мірками всіх речей і обставин. Перебудовуються схеми людської діяльності, і людина, становлячись суб’єктом діяльності, підпорядковує її внутрішній логіці розвитку. Мислення як суб’єктивний базис такої діяльності уявляє її в соціальному баченні як суспільну працю, тому що її зміст стає суспільним. Така праця адекватна суспільній природі людини. Праця розкриває і переводить у матеріал мислення загальні закономірні зв’язки, на основі чого й складаються загальні прояви людської свідомості – наука, мораль, мистецтво, право та ін.

У сучасному суспільстві  перенесення центру ваги в суспільному  розподілі праці на розумову працю  пов’язане з докорінною зміною місця  й ролі людини у виробництві: робітник замість того, щоб бути головним агентом процесу виробництва, стає якби поруч з ним. Тенденції розвитку сучасного виробництва такі, що проста праця відтискується, правилом стає творча діяльність, яка відкриває простір для розвитку всіх талантів, здібностей і т. п. Зміна змісту праці, дедалі більше наповнення її духовно мислючим змістом, як і відкриття у праці її найважливішої людинотворчої функції, є здобутком розвитку людської думки. У такому визначенні праця забезпечує рух думки до опанування загальним. Людська діяльність – це таке утворення й використання знарядь праці, що, по суті, безкінечне, не має завершеного стану, не створює підсумкового абсолютного продукту. Основним результатом трудового процесу є перетворення набутих знань і навичок на особисту власність.

Соціалізація особи  розкриває власне суспільну природу  людини: не тільки пряме безпосереднє спілкування між людьми, а й  спілкування через знаряддя праці, через опосередкування трудовою діяльність, втілених у знаряддях  праці, стає вихідним моментом при залученні особи до трудового життя. І не тільки через власний досвід, а й через знання особистість починає сприймати світ, відкриваючи в ньому властивості й відносини. Праця своєю суттю є засобом буття, через посередництво якого формується й розвивається людина.

3. Соціально-трудові  відносини та процеси

 

Соціологи виходять із того, що праця  є єдиним способом розвитку людства, а соціально-трудові відносини  є базисними щодо всіх інших відносин. Відтак оптимізація суспільних відносин можлива лише за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства.

Соціально-трудові відносини надзвичайно  складні і класифікуються за такими ознаками:

▪ змістом діяльності – виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;

▪ суб’єктом відносин – між колективні (колектив-колектив) та внутрішньоколективні (індивід-індивід, індивід-колектив);

▪ наявністю владних повноважень – по горизонталі і по вертикалі;

▪ способом розподілу результатів  праці – кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності;

▪   ступенем регламентованості – формальні й неформальні;

▪ характером спілкування – безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбувається у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.

Информация о работе Соціологія праці