Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення пенсійного фонду

25 грудня 2012

Сучасна пенсійна система  України, основою якої є запроваджене з січня 2004 року загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування, постала  не на порожньому місці, а є результатом  еволюційної трансформації інституту  пенсійного забезпечення, який сформувався  після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття і, в свою чергу, фактично, був своєрідною "пенсійною  спадщиною" колишнього СРСР.

Фінансовою основою  радянської пенсійної системи до 1990 року був союзний держбюджет, за рахунок якого виплачувались пенсії.

Як відомо, в середині 80-х років у Радянському Союзі  почалися потужні радикальні перетворення у політичній та соціально-економічній  організації суспільного життя. Вони були викликані погіршенням  загального економічного стану Радянського  Союзу, низькою ефективністю економіки  з погляду задоволення споживчого попиту, високою затратністю військово-промислового комплексу.

Це призвело до того, що соціальні витрати, особливо пенсійні, стали надмірним тягарем для  держбюджету.

Таким чином, наприкінці 1980-х років у СРСР виникла проблема пошуку небюджетних джерел для фінансування пенсій.

З цією метою було вивчено досвід функціонування пенсійних  систем інших країн, багато з яких у 70–80-х роках ХХ століття зазнали  кризових явищ у пенсійній сфері, викликаних, перш за все, несприятливою  демографічною ситуацією, і тому змушені були реформувати свої пенсійні системи.

Як засвідчив  зарубіжний досвід, найбільш ефективним фінансовим механізмом у солідарній пенсійній системі виявився механізм пенсійного страхування – персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь  пенсіонерів.

Такий підхід фінансування пенсійних виплат і було закладено  у Законі СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян СРСР", який був ухвалений  у травні 1990 року і набрав чинності з 1 січня 1991 року. Прийняття цього  Закону практично завершило процес створення єдиної всеохоплюючої  системи пенсійного забезпечення, яка  діяла за єдиними умовами та нормами. Звичайно, ця система не була побудована цілком на принципах страхування, –  фактично це було поєднання принципів  соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення  пенсійної системи від держбюджету.

Джерелом коштів для фінансування пенсій став не державний  бюджет, як це було раніше, а Пенсійний  фонд як самостійна фінансова система, що формується за рахунок страхових  внесків підприємств та громадян.

Уперше було передбачено, що однією з умов одержання права  на трудову пенсію є умова сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.

Проте Пенсійний  фонд на той час був абсолютно  новою інституцією, яку ще треба  було створити.

Союзний Пенсійний  фонд розпочав свою повноцінну діяльність з 1 січня 1991 року, коли до нього почали надходити страхові внески і, в свою чергу, за рахунок коштів Фонду було розпочато фінансування пенсійних  виплат.

Фактично Пенсійний  фонд СРСР функціонував лише один рік  і припинив свою діяльність після  розпаду СРСР. Незалежні держави, які утворилися на його теренах, в  тому числі Україна, утворили і власні незалежні пенсійні фонди, робота яких має національні правові, економічні та організаційні особливості.

Водночас після  розпаду СРСР було утворено Асоціацію  пенсійних та соціальних фондів, у  рамках якої відбувається інформаційне співробітництво і обмін досвідом між фінансовими пенсійними інституціями колишніх союзних республік. Членом Асоціації є і Пенсійний фонд України.

Основні етапи та головні події у діяльності

Пенсійного  фонду України

Одним з перших і  визначальних кроків на шляху реформування пенсійної системи України стало  створення у грудні 1990 року Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР (постанова Ради Міністрів  Української РСР і Ради Федерації  незалежних профспілок України від 21 грудня 1990 року № 380), яке з січня  1992 року перетворено на Пенсійний фонд України. Цей факт не лише засвідчив появу нової фінансової інституції в державі, а й означав революційну зміну ідеології функціонування пенсійної системи, яка відтепер в основному фінансово не спиралася на державний бюджет, а одержала цільові джерела поповнення коштів, власні механізми їх акумуляції та розподілу і, головне, залучила інших соціальних партнерів – роботодавців та працівників до фінансової участі у вирішенні питань пенсійного забезпечення.

З прийняттям цієї постанови розпочалося формування організаційної інфраструктури матеріально-технічної  бази та кадрового потенціалу майбутнього  Пенсійного фонду України. Ця робота в Україні, як і в інших республіках  колишнього СРСР, здійснювалася фактично "з нуля".

Проте вже з перших днів 1991 року нова пенсійна установа почала акумулювати страхові обов’язкові  платежі підприємств і громадян та здійснювати фінансування видатків органів соціального забезпечення на виплату пенсій. У 1991 році бюджет Пенсійного фонду становив 34 млрд. карбованців. При цьому 5 млрд. становили дотації  з Пенсійного фонду СРСР, які забезпечувалися  за рахунок перерозподілу коштів між союзними республіками-донорами (там, де була краща демографічна ситуація) та дотаційними республіками, де питома вага пенсіонерів у структурі  населення була доволі вагомою. Постановою Пенсійного фонду СРСР, Державного комітету з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР, Спільної Конфедерації професійних спілок СРСР від 19.12.90 № 52-ПФ у 1991 році тарифи страхових  внесків до Пенсійного фонду було встановлено на рівні 80,5 % від загальної  суми внесків на державне соціальне  страхування, тариф яких становив 26 % від фонду оплати праці, згідно з Указом Президента Союзу РСР  від 04.10.90 "Про першочергові заходи по переходу до ринкових відносин".

Протягом 1991 року було сформовано структуру центрального апарату Українського республіканського  відділення Пенсійного фонду СРСР у  складі трьох управлінь, чотирьох самостійних  відділів та ревізійної комісії. Крім того, в Автономній Республіці Крим, областях та у місті Києві було утворено філії Відділення, в складі яких працювали уповноважені філій  по районах, містах та районах у містах.

Загалом наприкінці 1991 року в системі Відділення працювало  понад 2000 працівників, в тому числі  в центральному апараті – понад 60 працівників.

Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року та прийняття в листопаді  цього ж року Закону України "Про  пенсійне забезпечення" сформувалася законодавча база функціонування Пенсійного фонду нової незалежної держави. Статтею 8 зазначеного Закону було передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною  фінансово-банківською системою і  що Положення про Пенсійний фонд України затверджується Кабінетом  Міністрів України.

Відповідно до цього  Кабінет Міністрів України 28 січня 1992 року ухвалив постанову  
№ 39, згідно з якою на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР було утворено Пенсійний фонд України, а на базі філій відділення – управління в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві (управління Пенсійного фонду у місті Севастополі утворено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.92 № 534 у липні 1992 року на базі міського відділу Кримського республіканського управління Пенсійного фонду).

Цією урядовою постановою було затверджено перший склад правління  Пенсійного фонду та Положення про  Фонд, на підставі якого він діяв до червня 1994 року. До цього ж часу функції, покладені на Пенсійний  фонд, у районах та містах продовжували виконувати уповноважені відповідних  обласних управлінь.

З грудня 1990 року по квітень 1993 року Українське республіканське  відділення Пенсійного фонду СРСР, а згодом Пенсійний фонд України  очолював Юрій Никандрович Сивоволов (1934–2003 рр.). Майже 20 років свого життя Юрій Никандрович віддав роботі в системі соціального забезпечення населення України, зробив вагомий внесок у становлення системи Пенсійного фонду України.

З 1994 року сталися  значні зміни в історії Пенсійного фонду: він був перетворений із самостійної  фінансово-банківської системи на центральний орган виконавчої влади, наділений відповідними повноваженнями. Водночас було суттєво удосконалено організаційну структуру Фонду.

Статус Пенсійного фонду як центрального органу виконавчої влади було визначено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України  від 01.06.94 № 345. Відповідно службових  та посадових осіб Пенсійного фонду  України та його органів визначено  державними службовцями.

Згідно з цим  Положенням утворено відділи Пенсійного фонду у районах, містах та районах  у містах.

Таким чином, було створено вертикальну структуру управління Пенсійним фондом, яка повністю відповідала  адміністративно-територіальному устрою держави, а також структурам інших  державних органів, які мали аналогічні функції щодо збору обов’язкових платежів (органи податкової та контрольно-ревізійної служби).

Говорячи про  діяльність Пенсійного фонду у середині 90-х років минулого століття, слід згадати, що у 1994–1997 роках згідно з  Законами про Державний бюджет на відповідні роки кошти Пенсійного фонду  включалися до складу Держбюджету.

У 1993–1995 роках було розпочато комп’ютеризацію органів  Пенсійного фонду, зокрема автоматизовано облік надходження страхових  внесків, приймання відповідної  звітності. Це стало відчутним кроком до впровадження в подальшому в Пенсійному фонді системи персоніфікованого  обліку.

З вересня 1993 року до жовтня 1995 року Пенсійний фонд України  очолював Віктор Петрович Тентюк – відомий фахівець у галузі фінансів, який не тільки зробив вагомий внесок у становлення та розвиток системи Фонду, а й обіймав керівні посади в Міністерстві фінансів, очолював Державну податкову службу та Державне казначейство України.

Перехід на початку 90-х років на фінансування пенсій через Пенсійний фонд сам по собі одразу не міг вирішити всіх проблемних питань у сфері пенсійного забезпечення, а натомість висвітлив та окреслив багато проблем та чинників як усередині  самої пенсійної системи, так  і далеко за її межами, що суттєво  негативно впливали на фінансовий стан цієї системи.

Зокрема, поширилося таке явище, як неплатежі до Пенсійного фонду. В окремі часи ця заборгованість сягала 2–3-місячної потреби на виплату  пенсій. Проте погашення цієї заборгованості іноді відбувалось через її списання чи розстрочення. Протягом 1997–2001 років  було списано заборгованості з обов’язкових платежів до Фонду на суму майже 7 млрд. грн.Реструктуризовано згадану заборгованість ще на суму 2,9 млрд. грн. Понад 142 тис. підприємств та понад 2 млн. фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності взагалі було звільнено від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування із введенням фіксованого сільськогосподарського податку та спрощеної системи оподаткування малого і середнього бізнесу. Надходження від фіксованого сільгоспподатку, єдиного та фіксованого податку для суб’єктів підприємництва у 3–30 разів були меншими, ніж надходження на одного працюючого, за якого збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачувався на загальних підставах.

Все це відбувалося  на тлі глибокої і затяжної економічної  кризи, яка породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи.

Унаслідок усього цього  у 1995–1996 роках почала виникати заборгованість з виплати пенсій. Це при тому, що рівень пенсій лишився низьким, фактично було втрачено його диференціацію залежно  від трудового внеску працівника. Все це формувало в суспільстві  усвідомлення необхідності проведення пенсійної реформи. Проте здійснення реформи потребувало подолання  гострих кризових явищ у пенсійній  системі.

З 1996 року Головою  правління Пенсійного фонду України  був призначений Борис Олександрович  Зайчук. Головними його завданнями на цій посаді стали фінансова  стабілізація пенсійної системи, ліквідація заборгованості з виплати пенсій, створення необхідних передумов  для проведення пенсійної реформи.

У серпні 1998 року Указом Президента України від 31.08.98 № 957 "Про  невідкладні заходи щодо погашення  заборгованості з виплати пенсій", а згодом Законом України від 22.10.98 № 208-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про збір на обов’язкове  державне пенсійне страхування", було запроваджено додаткові ставки збору  на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

У Кабінеті Міністрів  України та в усіх обласних адміністраціях були утворені постійно діючі комісії з погашення заборгованості, які розглядали кожен факт наявності заборгованості та шляхи її погашення, які працюють і зараз.

Крім роботи, проведеної з керівниками підприємств-боржників, було задіяно нетрадиційні джерела наповнення Пенсійного фонду.

Так, було запроваджено погашення заборгованості з виплати  пенсій в натуральній формі продукцією підприємств-боржників. Завдяки цьому  така заборгованість була погашена на суму понад 800 млн. грн.

Крім того, боржники своєю продукцією розрахувались  по боргах і з Пенсійним фондом, зокрема, через систему вексельних розрахунків, які здійснювали банки  та спеціально створене для цього  постановою Уряду Спеціалізоване державне підприємство Пенсійного фонду України.

У результаті вжитих заходів удалося суттєво збільшити  надходження коштів до Пенсійного фонду. Це дозволило у вересні 2000 року ліквідувати  заборгованість з виплати пенсій.

Надалі тенденцію  до збільшення надходжень до Пенсійного фонду було закріплено і розвинуто.

Здійснення всіх вище перелічених заходів дозволило  після погашення у вересні 2000 року заборгованості з виплати пенсій не тільки забезпечити повне і  своєчасне фінансування цих виплат, а й їх підвищення протягом 2001–2003 років у середньому на 72% (з 81 до 139,45 грн.).

Стабілізація фінансового  стану Пенсійного фонду стала  однією з передумов здійснення пенсійної  реформи. Основні напрями та шляхи  впровадження пенсійної реформи  були окреслені в таких державних  документах: Концепція соціального  забезпечення населення України, схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, Основи законодавства України  Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, прийняті Верховною  Радою України 14 січня 1998 року, Указ Президента України від 13.04.98 року "Про  Основні напрями пенсійного забезпечення в Україні", Послання Президента України до Верховної Ради України  та Кабінету Міністрів України "Про  Основні напрями реформування системи  пенсійного забезпечення населення  України" від 10 жовтня 2001 року.

На виконання  завдань, поставлених у цих документах, і була спрямована робота всієї системи  Пенсійного фонду. В першу чергу  у період до 2003 року були проведені  підготовчі заходи до впровадження пенсійної  реформи, була створена система персоніфікованого  обліку внесків.

Важливу роль у розвитку Пенсійного фонду та його утвердженні  як центрального органу виконавчої влади  відіграла передача органам Фонду  функцій з призначення та виплати  пенсій, які раніше здійснювались  органами соціального захисту населення.

Цей процес розпочався 1 січня 1999 року з експерименту у  Львівській області (Указ Президента України "Про проведення у Львівській області експерименту з призначення  та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України" від 20.10.1998 № 1156) і  остаточно завершився 1 липня 2002 року.

Таким чином, на початку 2000-х років відбувся процес створення  нормативно-правової та організаційно-технічної  бази пенсійної реформи.

Пенсійний фонд України  став потужною фінансовою та соціальною інституцією в державі, сформувалися його організаційний та кадровий потенціали.

Під керівництвом Зайчука  Б.О. впроваджено унікальну систему  персоніфікованого обліку відомостей  у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, акумульовано функції нарахування і виплати пенсій у Пенсійному фонді, створено механізми впливу на боржників, налагоджено чіткий контроль за платежами, електронний режим обробки даних, розроблено базове пенсійне законодавство.

Так, у 2003 році був  прийнятий Верховною Радою України  Закон України "Про загальнообов‘язкове  державне пенсійне страхування", який практично перевів Україну від  пенсійного забезпечення до пенсійного страхування.

Цей Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року і передбачив створення в Україні трирівневої пенсійної системи.

Перший рівень цієї системи – солідарний – нині працює, і саме з цього рівня  забезпечується виплата пенсій понад 13 млн. пенсіонерів.

Третій рівень пенсійної  системи – недержавний – також  функціонує з 2004 року.

Починаючи з 2007 року Пенсійному фонду України передано функції з призначення та виплати  пенсій військововслужбовцям та іншим працівникам силових міністерств та відомств. Раніше їх пенсійне забезпечення здійснювалось 11 різними структурами.

З грудня 2007 по березень 2010 року Пенсійний фонд України очолював Олексій Борисович Зарудний, народний депутат України VІ скликання, який продовжив справу щодо реформування пенсійної системи та удосконалення  пенсійного законодавства.

Вперше з дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи  з січня 2008 року проведено перерахунки  пенсій з урахуванням нового, "осучасненого" показника середньої заробітної плати. Для обчислення всіх пенсій, які були призначені до 2008 року, застосовувався показник середньої заробітної плати  за 2006 рік – 928,81 грн.

Крім того, у зв’язку  із збільшенням оцінки одного року страхового стажу  в солідарній системі з 1 % до 1,35 % також проведено перерахунки пенсій.

Починаючи з 1 січня 2010 року було запроваджено щомісячну  звітність роботодавців до системи  персоніфікованого обліку внесків, що дало змогу забезпечити щомісячне  оновлення бази даних про сплату страхових внесків за кожного  громадянина.

У 2010 році відповідно до Програми економічних реформ "Заможне  суспільство, конкурентоспроможна  економіка, ефективна держава" передбачено  черговий етап реформування пенсійної  системи у період з 2010 по 2014 роки.

У рамках реалізації цієї програми визначена мета реформи  пенсійної системи, якою є посилення  соціального захисту осіб, що втратили працездатність, забезпечення гідного  рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи.

Виконання положень цієї Програми в частині удосконалення  пенсійного забезпечення було покладено  на Бориса Олександровича Зайчука, якого  знову було призначено на посаду Голови правління Пенсійного фонду України  в березні 2010 року.

Реалізуючи Програму економічних реформ та на виконання  соціальних ініціатив Президента України 12,9 млн. осіб з 01.05.2012 р. проведено перерахунки  у зв’язку з осучасненням заробітної плати для призначення пенсій, встановленням доплат до пенсій не нижче 100, 50 та 30 гривень, збільшення розмірів підвищень 1,2 млн. учасникам війни  на 5 % прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян та членам сімей померлих інвалідів війни на 14 % прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

З 1 липня та 1 вересня 2012 року в два етапи здійснено  підвищення пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, крім пенсій військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей.

Нині триває робота щодо створення інституційних компонентів  функціонування накопичувальної системи  загальнообов’язкового пенсійного страхування, необхідних для запровадження  другого рівня пенсійної системи. Ця система буде запроваджена після  досягнення бездефіцитності бюджету  Пенсійного фонду.

30 сiчня  2013

25 грудня 2012

2 серпня 2012

Діяльність Пенсійного фонду (основні  завдання та нормативно-правові засади діяльності органу) 

Пенсійний фонд України є  центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується  і координується Кабінетом Міністрів  України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України (далі – Міністр).            

Пенсійний фонд України входить  до системи органів виконавчої влади  і забезпечує реалізацію державної  політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок).            

Пенсійний фонд України у  своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів  України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства  України, а також дорученнями  Президента України та Міністра.            

Пенсійний фонд України  узагальнює практику застосування законодавства  з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення  законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Міністерства соціальної політики України та в установленому порядку подає їх Міністру. 

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:            

реалізація державної  політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску;            

внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від  сплати єдиного внеску;            

керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;            

призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового  утримання суддям у відставці  та підготовка документів для їх виплати;             

забезпечення своєчасного  і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;            

ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового  планування, звітності та системи  контролю за витрачанням коштів;            

забезпечення збору, ведення  обліку надходжень від сплати єдиного  внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою;

виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом  України.            

Пенсійний фонд України  відповідно до покладених на нього  завдань:            

1) вивчає та аналізує  ситуацію у сфері пенсійного  забезпечення, забезпечує проведення  щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;            

2) розробляє проект бюджету  Пенсійного фонду України, складає  звіт про його виконання та  подає їх у встановленому порядку  Міністру для внесення на розгляд  Кабінету Міністрів України, здійснює  ефективний розподіл фінансових  ресурсів для пенсійного забезпечення;             

3) організовує роботу  з формування, автоматизованого  оброблення інформації в системі  Пенсійного фонду України та  веде Державний реєстр загальнообов'язкового  державного соціального страхування;             

4) здійснює заходи щодо  забезпечення доступу до даних  Державного реєстру загальнообов'язкового  державного соціального страхування;             

5) організовує, координує  та контролює роботу головних  управлінь Пенсійного фонду України  в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,  управлінь у районах, містах  і районах у містах щодо:            

забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями  та громадянами актів законодавства  про пенсійне забезпечення і законодавства  про збір та ведення обліку єдиного  внеску;            

повного і своєчасного  обліку платників єдиного внеску;             

забезпечення збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства;            

здійснення контролю за додержанням  законодавства про збір та ведення  обліку єдиного внеску, про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і  своєчасністю сплати єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших  платежів, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного  грошового утримання суддям у  відставці та іншими виплатами, які  згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду  України, інших джерел, визначених законодавством;             

стягнення у передбаченому  законодавством порядку своєчасно  не нарахованих та/або не сплачених  сум єдиного внеску, страхових  внесків та інших платежів;            

застосовування фінансових санкцій, передбачених законом;            

призначення (перерахунку) і  виплати пенсій та щомісячного довічного  грошового утримання суддям у  відставці;            

забезпечення своєчасного  і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання  та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;            

обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;            

надання страхувальникам  та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;            

6) забезпечує проведення  конкурсного відбору банків, які  здійснюють виплату та доставку  пенсій;            

7) вживає відповідно до  законодавства та міжнародних  договорів України заходів до  переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце  проживання за кордон, та виплати  пенсій пенсіонерам іноземних  держав, які постійно проживають  в Україні;            

8) здійснює у межах  своїх повноважень контроль за  цільовим використанням коштів  Пенсійного фонду України, інших  коштів, призначених для виплати  пенсій та щомісячного довічного  грошового утримання суддям у  відставці;            

9) аналізує та разом  із фондами загальнообов'язкового  державного соціального страхування прогнозує надходження коштів від сплати єдиного внеску;            

10) подає в установленому  законодавством порядку Міністерству  соціальної політики України  пропозиції щодо зміни розміру  єдиного внеску та щодо розподілу  коштів від його сплати, що  спрямовуються на загальнообов'язкове  державне пенсійне страхування;            

11) дає роз'яснення з  питань застосування законодавства  про збір та ведення обліку  єдиного внеску та разом із  Міністерством соціальної політики  України - з питань призначення,  перерахунку та виплати пенсій;             

12) встановлює і підтримує  міжнародні зв'язки з міжнародними  організаціями, за погодженням  із Міністром укладає угоди  з відповідними органами іноземних  держав про співробітництво у  сфері пенсійного забезпечення  та з інших питань, що належать  до компетенції Пенсійного фонду  України;            

13) організовує професійну  підготовку та підвищення кваліфікації  працівників Пенсійного фонду  України, узагальнює та поширює  прогресивні форми і методи  роботи;            

14) вносить пропозиції  Міністерству соціальної політики  України та іншим центральним  органам виконавчої влади щодо  розроблення прогнозних показників  економічного і соціального розвитку  України та проекту Державного  бюджету України;            

15) проводить у межах  своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальну  роботу серед населення;            

16) готує звітність, передбачену  законодавством;            

17) здійснює інші повноваження, визначені законами України та  покладені на Пенсійний фонд  України Президентом України.

Указ  
Президента України

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ  
6 квітня 2011 року  
№ 384/2011

ЗАТВЕРДЖЕНО  
Указом Президента України  
від 6 квітня 2011 року № 384/2011