Історичні аспекти розвитку пенсійної системи, передумови та мета створення пенсійного фонду

15 жовтня 2008

21 грудня 1993 року  Верховною Радою України було  схвалено Концепцію соціального  забезпечення населення України,  в якій вперше було запропоновано  комплексну реформу національної  системи соціального забезпечення. Тоді ж, з метою реалізації  Концепції, було розпочато розробку  рамкового законопроекту – Основ  законодавства про загальнообов‘язкового  державного соціального страхування.

Закон пройшов перші  парламентські слухання у квітні 1996 року, та згодом тривалу процедуру  погодження з представниками соціальних партнерів, і був прийнятий Верховною  Радою України у січні 1998 року.

Закладені у Концепції  соціального забезпечення населення  України ідеї не обмежувались удосконаленням лише солідарної пенсійної системи. Концепція передбачила розвиток ще двох компонентів:

обов‘язкового накопичувального пенсійного страхування;

недержавного пенсійного забезпечення за рахунок додаткових добровільних відрахувань роботодавців та самих працівників.

Ці принципи знайшли  відображення у схвалених у квітні 1998 року Указом Президента України  Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Цей документ передбачив створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.

Наступним кроком у  визначенні стратегії розвитку пенсійної  системи України стало прийняття  у жовтні 2001 року Послання Президента України Л.Д. Кучми до Верховної  Ради України та Кабінету Міністрів  України “Про основні напрями  реформування системи пенсійного забезпечення населення України”, в якому були конкретизовані механізми та етапність проведення пенсійної реформи.

Завершилась розробка базового пенсійного законодавства 9 липня 2003 року з прийняттям Верховною Радою  України законів “Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування”та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, якими було остаточно визначено трирівневу структуру національної пенсійної системи.

15 жовтня 2008

§         Вдосконалення солідарної пенсійної системи:

Ø                  запровадження дієвого механізму зростання пенсії шляхом удосконалення порядку перерахунку пенсії та її індексації;

Ø                  забезпечення диференціації розмірів пенсій, зокрема шляхом застосування вищого коефіцієнта страхового стажу;

Ø                  визначення  мінімального розміру пенсії для всіх категорій осіб на рівні не нижче рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

Ø                  запровадження для всіх громадян єдиних правил пенсійного забезпечення з урахуванням особливого характеру умов праці та/або виконання особливих для держави функцій;

Ø                  упорядкування розмірів надбавок і підвищень до пенсії для різних категорій осіб в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з метою уникнення застосування різних підходів при визначенні їх розміру;

Ø                  проведення ефективної інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб.  

• Запровадження обов'язкової накопичувальної системи:

Ø       створення правових передумов для запровадження ІІ рівня шляхом прийняття Закону України “Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійногострахування”;

Ø       проведення необхідних фінансово-економічних розрахунків стану пенсійної системи на перспективу та розширення напрямів інвестування пенсійних ресурсів з метою створення економічних передумов запровадження обов’язкової накопичувальної системи;

Ø       забезпечення організаційно-технічної готовності функціонування ІІ рівня пенсійної системи. 

• Розвиток недержавного пенсійного забезпечення:

Ø       забезпечення широкої можливості вибору громадянами фінансових установ для формування накопичень, необхідних для одержання матеріального забезпечення додаткового до пенсійних виплат із солідарної системи;

Ø       сприяння розвитку системи стимулювання роботодавців до фінансування програм додаткового пенсійного забезпечення працівників;

посилення контролю за операціями, які здійснюються  з пенсійними активами.