Історико-методологічні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

ЗМІСТ

Вступ

  

Розділ 1 Історико-методологічні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

1.1.              Життя Еріха Фромма

1.2.              Історія виникнення гуманістичного  психоаналізу

1.3.              Визначення основних понять дослідження  психоаналізу: «Психоаналіз», «Психологія», «Гуманістична психологія», «Гуманізм», «Особистість»

Розділ 2     Теоретичні аспекти дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма

2.1.             Гуманістична теорія особистості  Еріха Фромма

2.2.         Суть гуманістичного психоаналізу

Розділ 3   Практична частина

3.1.              Криза психоаналізу

3.2               Психологія деструктивної особистості  в дослідженнях Е. Фромма в  світлі сучасної органічної психології  в контексті ХХІ ст.

 

Висновки 

 

Література

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Еріх Фромм – видатний мислитель ХХ ст., багато в чому визначив суспільний настрій своєї епохи. Не багато знайдеться психологів чиї ідеї користувались би настільки широкою популярністю в усьому світі. В той самий час багато практичних психологів, захоплених діагностичними й тренінговими маніпуляціями, майже нічого не знають про Фромма, оскільки не тим не іншим він ніколи не займався. Його праці в основному присвячені філософським, етичним, соціально-психологічним питанням природи людини, її місце в світі, сенсу її існування.

Психологічну концепцію Еріха Фромма називають гуманістичним психоаналізом. У ній визначальними є соціальні детермінанти людської особистості. В цілому гуманістичний психоаналіз значно більше орієнтований на культуру, ніж на окрему особистість, однак Фромм створив соціальну типологію характерів, яка є цінним фрагментом сучасної персонології. Еріх Фромм був видатним теоретиком, публіцистом, психотерапевтом, філософом, знавцем Біблії, психобіографом. Інтерес загалу до праць Фромма залишається до тепер незмінно високим.

Дана тема актуалізована характерними положеннями про певну взаємодію психологічних і соціальних чинників.

Предметом роботи є гуманістичний психоаналіз.

Об’єктом роботи виступає суть гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма.

Метою даної роботи є дослідження гуманістичного психоаналізу Еріха Фромма.

Автор ставить перед собою наступні завдання:

• дізнатися про життя Еріха Фромма;
• дослідити історію виникнення гуманістичного психоаналізу;
• визначити основні поняття дослідження;
• дізнатися та поглибити знання щодо гуманістичної теорії особистості Еріха Фромма;
• визначити суть гуманістичного психоаналізу
• дослідити кризу психоаналізу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Історико-методологічні аспекти дослідження гуманістичного

психоаналізу Еріха Фромма

 

1. Життя Еріха Фромма

 

Еріх Фромм народився 23 березня 1900 р. в м. Франкфурт в Німеччині. Він був єдиною дитиною в сім’ї, проте його дитинство не було безхмарним. Фромм рано зрозумів, що стосунки в його сім’ї не ідеальні. У батька був важкий характер, а мати мала схильність до депресії. Еріх вважав своїх батьків невротичними, а себе в дитинстві охарактеризував як «нестерпно невротичну дитину». Фромм формувався у суміші світу іудейської культури з ідеологією єврейського капіталістичного суспільства. Можливо, це розвинуло його здібності бачити події з різних кутів зору. Коли Еріху було дванадцять років, він пережив трагічну подію, що торкнулася його сім’ї. Знайома  його батьків, молода жінка, артистична, розумна і надзвичайно красива, покінчила життя самогубством. Свій вчинок вона пояснила тим, що хотіла бути похованою разом зі щойно померлим батьком. В очах підлітка Фромма батько молодої жінки був мало цікавою та не дуже привабливою у спілкуванні людиною. Юний Еріх не міг зрозуміти, як могла молода красива жінка піти на таку жертву, відмовитися від можливості прожити своє власне життя. Він думав над її вчинком багато років, поки не ознайомився з працями Фройда, які надзвичайно зацікавили його. Він дещо почав розуміти про причини події, що так вразила його в дитинстві. Пізніше Фромм збагне, що Фройдівська теорія не відповідає на важливі для нього запитання, і він стане створювати свою оригінальну теорію. Реалії Першої світової війни, яка розпочалася, коли Еріху було чотирнадцять років, приголомшили його і змусили думати про ірраціональність людських мас, причини руйнівної поведінки.[7]

У 1922 році Фромм отримав ступінь доктора соціології у Гейдельберзькому університеті. Він отримав психоаналітичну підготовку спочатку в Мюнхенському університеті, а потім у відомому Берлінському психоаналітичному інституті. З 1929 по 1932 роки Фромм працював в Інституті соціальних досліджень у Франкфурті – на – Майні, де й сформувалася згодом дуже популярна франкфуртська соціологічна школа. У 1926 році Фромм одружився з Фрідою Райхманн, котра була на десять років старша за нього. Фріда була талановитим психоаналітиком, її робота з психічно хворими людьми отримала всесвітнє визнання. В житті Фромма дружина виконувала роль матері і навіть була зовні схожа на його матір, однак шлюб двох талановитих психологів не був щасливий і фактично в 1930 році перестав існувати. Офіційне розлучення подружжя відбулося перед еміграцією обох до Америки.[4]

Деякий час перед еміграцією до США Фромм працював у Міжнародному інституті соціальних досліджень у Женеві. В 1933 році він отримав запрошення прочитати курс лекції у Чиказькому інституті психоаналізу. У 1934 році учений емігрував до США і в Нью-Йорку започаткував приватну практику. Тут Фромм поновив своє знайомство Карен Горні з якою він працював ще в Берлінському інституті психоаналізу. Карен була старшою за нього на п'ятнадцять років. Хоча їх пов’язували близькі стосунки, в професійному житті вони відстоювали різі позиції. Фромм вступив в організовану Горні Асоціацію з поширення психоаналізу, однак через конфлікти та суперечки з Карен він залишив Асоціацію разом із групою своїх прибічників. У 1941 році Фромм опублікував свою першу книгу «Втеча від свободи». В 1944 він вдруге одружився з Генні Гарланд. У 1946 році Фромм з однодумцями заснував інститут психіатрії, психоаналізу та психології.[1]

В 1945 році Фромм став співробітником Інституту психіатрії Вільяма Алансона Вайта. Згодом він читав лекції в різних університетах США. У 1951 році подружжя Фроммів переїхало до Мехіко, оскільки Генні страждала на ревматичний артрит, а клімат Мехіко був сприятливішим для її стану. Після смерті дружини в 1952 році Фромм залишився працювати в Мехіко. З 1949 по 1965 роки він працював на посаді професора психіатрії в Національному університеті в Мехіко. Це можна вважати досягненням Фромма, оскільки він не мав медичної освіти. Крім того, Фромм постійно їздив до США. З 1957 по 1970 він працював професором психології в Університеті штату Мечіган, з 1962 по 1970 роки ад’юнкт-професором в університеті Нью-Йорка. В Мехіко Фромм одружився втретє, з Анні Фріман. У 1968 з ним стався інфаркт, тому Фромм був змушений змінити свій спосіб життя. В 1974 році разом з дружиною вони переїхали до Швейцарії. 18 березня 1980 року Еріх Фромм помер від серцевого нападу, не доживши до свого 80-річчя декілька днів.[6]

 

2. Історія виникнення гуманістичного психоаналізу

Теорія, створена Еріхом Фроммом, приваблює психологів в першу чергу тим, що в ній, як в жодній іншій, досконально описані соціальні детермінанти особистості людини. Фромм намагався об’єднати в своїх психологічних дослідження історію та економіку, приймаючи до уваги як класову структуру суспільства, так біологічні фактори в розвитку людини.[5]

Критично відносячи до соціально-економічної теорії марксизму й фрейдівського психоаналізу. Фромм об’єднав у своїй теорії їх реальні досягнення. Його підхід, названий «гуманістичний психоаналіз», припускає, що основним джерелом страху, тривоги, відчуття самотності та ізоляції являється відрив людини від світу природної стихії. [3]

Гуманістичний психоаналіз розглядає людину скоріше культурно-історичної, ніж з психологічної, точки зору й більше орієнтований на культуру в цілому, ніж на окрему особистість. Фромм був не тільки видатним теоретиком психології, але й публіцистом, психотерапевтом, філософом, знавцем Біблії, культурним антропологом, спеціалістом в психобіографії. [2]

Саме такий міждисциплінарний підхід дозволив Фромму сформулювати оригінальне положення «про людську дилему», засноване еволюціонізму.

Еволюціонізм – одне напрямків в вивченні культури, яке виникло у другій половині ХІХ ст. та зобов’язане своєю появою Ч. Дарвіну та Ч. Лайелю, висунувши гіпотезу поступового розвитку органічного й неорганічного світу від простого стану до більш складного. Ключовим поняттям еволюціонізму з моменту його зародження є поняття адаптації, яке означає поступове досягнення співвідношення між світом людей, організованих в суспільства, з світом природи. Визнаними класиками еволюціонізму ХІХ ст. є антропологи Генрі Морган, Едвард Тейлор, Рудольф Ратцель. З 1950-х років почалось відродження інтересу до еволюціонізму під впливом праць видатного американського антрополога Леслі Уайта, який намагався відродити теорію поступливого розвитку культури.[8]

 

3. Визначення основних понять дослідження психоаналізу: «Психоаналіз», «Психологія», «Гуманістична психологія», «Гуманізм», «Особистість»

Під час виконання цієї роботи я зустрілася з різними термінами і саме тому вирішила поглибитися у їх значення та використати декілька словників для пізнання того як в різних джерелах вони трактуються. Зустрілася я саме з такими термінами як «психоаналізу», «психологія», «гуманістична психологія», «гуманізм» та «особистість».

Гуманізм – це ставлення до людини, перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності.[17]

Гуманізм – це ідеологія і практика, заснована на принципах рівності, справедливості, яка розглядає людину як найвищу цінність.[6]

Гуманізм – це рух у часи Відродження, спрямований проти релігії і церкви, за утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі та вільний вияв своїх прагнень і бажань.[1]

Гуманістична психологія – це напрям психологічної науки, який акцентує на унікальності людської особистості, пошуку сенсу й цінностей існування, на свободі в самоуправлінні й самовдосконаленні.[17]

Особистість – це стійка система соціально значущих рис, які характеризують індивіда, продукт індивідуального і суспільного розвитку, включення індивіда до системи соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування.[1]

Психологія – це наука про загальні закономірності розвитку, функціонування психіки та індивідуально-типологічні особливості її вияву, про загальні закономірності взаємодії людини і середовища.[17]

Психоаналіз – це психотерапевтичний метод, розроблений Зігмундом Фрейдом.[17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Теоретичні аспекти дослідження гуманістичного

психоаналізу Еріха Фромма

 

2.1. Гуманістична  теорія особистості Еріха Фромма

 

Як і Еріксон, багато інших пост фрейдистів, які дотримувалися психодинамічної орієнтації (визнавали значення досвіду раннього дитинства, погоджувалися з концепцією динаміки тривоги та захисних механізмів), надавали особливо великого значення ролі культурних і міжособистісних факторів у формування особистості. Жоден теоретик не зміг так виразно змалювати соціальні детермінанти особистості, як Еріх Фромм. Як представник гуманістичного напрямку, Фромм стверджував, що поведінка людини може бути зрозумілою лише у світлі впливів культури, що існують в даний конкретний момент історії. З точки зори Фромма, особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами і тиском соціальних норм. Він підкреслював, що потреби, які властиві тільки людині, еволюціонували в ході історії людства, а різні соціальні системи, в свою чергу, здійснили вплив на виявлення цих потреб. [13]

Фромм перший сформулював теорію типів характерів, в основі якої соціологічний аналіз того, як люди в суспільстві активно формують соціальний процес і саму культуру.

Фромм розширив горизонти психоаналітичної теорії особистості, підкреслюючи значення соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів у формуванні особистості. Фромм зробив висновок про те, що невід’ємною рисою людського існування в наш час є самостійність, ізоляція й відчуження. В той же час він підкреслював, що для кожного історичного періоду був характерним прогресивний розвиток індивідуальності завдяки боротьбі людей за досягнення більшої особистої свободи у розвитку своїх потенційних можливостей.[15]

В той же час, як стверджує Фромм, свобода від соціальних, політичних, економічних і релігійних обмежень супроводжується втратою почуття безпеки і почуття належності до соціуму. З точки зору Фромма, перед сучасними людьми стоїть дилема: або свобода або безпека. Люди борються за свободу й автономію, але сама ця боротьба викликає почуття відчуження від природи і суспільства. Отже, виникає конфлікт: з одного боку люди потребують влади над собою і прагнуть мати право вибору, з другого – їм також потрібно відчувати себе об’єднаними і зв’язаними з іншими людьми. Інтенсивність цього конфлікту і способи його розв’язання залежать, за Фроммом, від економічних і політичних систем суспільства.[13]