Суїцид підлітків як прояв соціальної дезадаптації

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Проблема суїцидальної поведінки є однією з важливих для сучасної України. Наша країна відноситься до держав із високим рівнем суїцидальної активності, а за останні 10 років рівень самогубств зріс майже вдвічі. У 2007 році смерть в результаті самогубства за чисельністю випередила смерть від інфекційних хвороб, хвороб ендокринної системи, смерть від гострого інфаркту міокарду та алкогольного цирозу печінки. Кількість самогубств на 100 тис. населення значно більша за кількість смертей в результаті нещасних випадків, випадкових отруєнь, утоплень та вбивств. Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство. За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей віком 5-14 років (в наш час це 0,5% самогубств серед усіх вікових груп). Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається. У віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму в 16-19 років. [7, 58]

Окрім суїцидальних спроб значного розповсюдження в підлітковому віці набули внутрішні форми суїцидальної поведінки – суїцидальні ідеації, які завжди в широкій чи згорнутій формі передують самогубству. Внутрішня суїцидальна поведінка або суїцидальні ідеації включають суїцидальні уявлення (думки, фантазії стосовно скоєння самогубства) та суїцидальні тенденції (наміри, задуми, в яких присутній компонент рішення і продумується план самогубства).

Проблему ранньої діагностики та профілактики суїцидальної поведінки у підлітків, що навчаються, можна вирішити в межах психологічних служб при учбових закладах. Але відсутність зручних методик для діагностики суїцидальних ідеацій та наукових програм профілактики суїцидальної поведінки не дає змоги виявляти групи ризику щодо скоєння самогубства та проводити з ними психокорекційну роботу. Підлітки потрапляють до фахівців лише після скоєння невдалої суїцидальної спроби, якої можна було б не допустити.

В ґенезі суїциду серед підлітків та молоді велике значення має взаємозв’язок впливів середовища, індивідуальних психологічних структур особистості та особливостей соціалізації індивідуума.

 У працях вітчизняних та російських фахівців вивчаються психологічні чинники суїцидальної поведінки, але більшість досліджень проводилися на вибірці дорослих осіб, які скоїли суїцидальну спробу (А.Г. Амбрумова, Н.В. Конончук, Л. Крижанівська, В.П. Ларичев, Г.Я. Пілягина, Л.І. Постовалова, Г.В. Старшенбаум та ін.). Розгляд проблеми у контексті підліткового віку надає їй особливої гостроти (О.Є. Блінова, Г.В. Старшенбаум, С.Г. Шебанова, К. Хоутен). [6, 67] Молодь та підлітки дуже болісно реагують на непорозуміння, відторгнення, образи при спілкуванні у групі однолітків. Психофізіологічні особливості, притаманні підліткам, зумовлюють значну неконтрольованість суїцидальної поведінки. Спілкування з однолітками, яке в суїцидальній поведінці є провідним видом діяльності, визначає певну самодостатність підліткової субкультури, що також ускладнює можливості психологічного впливу на суїцидальні прояви. Відтак, вивчення проблеми суїциду взагалі та його проявів серед підлітків та молоді є актуальним як у соціокультурному, так і у суто науковому плані.

Метою курсової роботи є: дослідження суїциду підлітків та молоді, як прояву соціальної дезадаптації.

Зазначена мета передбачає виконання таких завдань:

1. Визначити теоретичні засади дослідження підліткового суїциду;

2. Охарактеризувати основні риси підліткового суїциду;

3. Визначити основні аспекти допомоги при підлітковому суїциді.

Об’єктом дослідження виступає: проблематика соціальної дезадаптації дітей.

Предмет дослідження: суїцид підлітків та молоді, як прояв соціальної дезадаптації.

Методи дослідження: теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури;

Структура курсової роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, та списку літератури. Список літератури налічує 41найменування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУЇЦИДУ ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ, ЯК ПРОЯВУ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

1. Сутність поняття « дезадаптація людини»

Взагалі, дезадаптація – це порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях.[]

Дезадаптацію можна визначити як ускладнення, загострене якимись факторами пристосування до змінних умов, що виражається в неадекватному реагуванні й поведінці особистості .        

Виділяють такі типи дезадаптації :

    1.В установах освіти соціальний педагог найчастіше стикається з так званої шкільної дезадаптаціею, яка як правило передує соціальній.

Шкільна дезадаптація - це невідповідність психофізичного та соціопсихологічного стану дитини вимогам шкільного навчання, при якому оволодіння знаннями, вміннями та навичками ускладнюється, в крайніх випадках – стає неможливим.

    2.Соціальная дезадаптація в педагогічному аспекті – це особливий вид поведінки неповнолітнього, який не відповідає основним принципам поведінки визнаними скрізь обов'язковими для дітей і підлітків. Вона проявляється:

в порушенні норм моралі і права,

в асоціальній поведінці,

в деформації системи цінностей, внутрішньої саморегуляції, соціальних установок;

відчуженні від основних інститутів соціалізації (сім'ї, школи);

різкому погіршенні нервово- психічного здоров'я;

збільшенні підліткової алкоголізації, схильності до суїциду.

Соціальна дезадаптація - глибша ступінь дезадаптація, ніж шкільна. Їй властиві асоціальні прояви (лихослів'я, куріння, вживання алкоголю, зухвалі витівки) і відчуження від сім'ї і школи, що призводить:

до зниження або втраті мотивації до навчання, пізнавальної діяльності,

труднощам в професійному визначенні;

зниження рівня моральних і ціннісних уявлень;

зниження здатності адекватної самооцінки.

Залежно від ступеня глибини, деформації соціалізації можна виділити дві стадії дезадаптації:

перша стадія соціальної дезадаптації представлена ​​педагогічно запущеними учнями;

друга стадія представлена ​​соціально запущеними підлітками.

     Соціальна занедбаність характеризується глибоким відчуженням від сім'ї і школи як основних інститутів соціалізації. Формування таких дітей йде під впливом асоціальних і криміногенних груп. Для дітей характерно бродяжництво, бездоглядність, наркоманія; вони професійно не орієнтовані, до праці ставляться негативно…     

У літературі виділяють кілька факторів, що впливають на процес дезадаптації підлітків:

спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна);

психолого- педагогічний фактор (дефекти шкільного і сімейного виховання)

соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства);

деформація самого суспільства;

соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно - вибіркове ставлення до норм і цінностей свого оточення, його впливу;

соціальна депривація, пережита дітьми та підлітками;

особистісні ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення.      

Крім соціальної дезадаптації виділяють також :

патогенну дезадаптацію - викликана відхиленнями, патологіями психічного розвитку та нервово-психічними захворюваннями, в основі яких лежать функціонально-органічні ураження нервової системи (олігофренія , розумова відсталість і т.д.).

психосоціальну дезадаптацію викликана статевовіковими та індивідуально - психологічним особливостями дитини, які обумовлюють їх певну нестандартність, складновиховуваємість, що вимагає індивідуального підходу і спеціальних психосоціальних і психолого-педагогічних корекційних програм.         

У даному випадку мова йде про деякі особистісні психологічні особливості , що ускладнюють соціальну адаптацію дітей і підлітків. До них можуть належати:

різні риси характеру;

 неадекватний прояв самооцінки;

 порушення емоційно-вольової та комунікативної сфери.[]

2. Характеристика підліткового суїциду

      Статистика свідчить про те, що Україна посідає одне з провідних місць, серед країн світу, за кількістю випадків суїциду.

        Суїцид (латинською suicidium, від sui caedere, "вбити себе") є дією умисного спричинення власної смерті. Самогубство часто вчиняють з відчаю, причину якого нерідко відносять до психічних захворювань таких як депресія, біполярний розлад, шизофренія, алкоголізму чи наркотичної залежності. Стресові фактори, такі як фінансова скрута чи труднощі в міжособистісних відносинах, часто відіграють свою роль. Зусилля, спрямовані на запобігання самогубства, включають обмеження доступу до вогнепальної зброї, лікування психічних захворювань та зловживання наркотичних речовин, а також покращення економічного розвитку.

       Метод, що найчастіше застосовується для скоєння суїциду, є різним у різних країнах і частково пов’язаний з доступністю такого методу. Звичайні методи включають: повішання, отруєння пестицидами та вогнепальну зброю. Щороку від 800 000 до мільйона людей вмирають через самогубство, що складає 10-ту за чисельністю причину смерті по всьому світі.  Рівень самогубств серед чоловіків вищий ніж серед жінок, чоловіки в три-чотири рази більш схильні до суїциду ніж жінки. За оцінками, щороку відбувається від 10 до 20 мільйонів спроб самогубства без смертельних наслідків. Парасуїцид – спроба самогубства, яка не закінчується смертю. Спроби найбільш поширені серед молодих людей та жінок.

      На сприйняття самогубства значно впливали такі екзистенціальні теми, як релігія, честь, та зміст життя. Авраамічні релігії традиційно розглядають суїцид як образу Бога через віру в святенність життя. В еру самураїв в                                                                                    Японії, сепукуповажали як засіб спокути невдач або форму протесту. Згідно Саті, індуїстського похоронного ритуалу, який наразі заборонено законом, від вдови очікували принесення себе в жертву на похоронному вогнищі її чоловіка, добровільно чи під тиском сім’ї та суспільства. []

     В Західних країнах за самогубство чи спробу самогубства більше не передбачена кримінальна відповідальність. В українському законодавстві-це питання розглянуто у ст.. 120 Кримінального кодексу України. У жодній країні світу, не закріплено на законодавчому рівні право людини на позбавлення себе життя.

     Серед підлітків роблять замах на своє життя, як правило, діти, у сім'ях яких часто відбуваються конфлікти між батьками, а також батьками і дітьми з застосуванням насильства; батьки ставляться до дітей недоброзичливо і навіть вороже. Сприяти ухваленню рішення накласти на себе руки можуть економічні проблеми в сім'ї, рання втрата батьків або втрата з ними взаєморозуміння, хвороба матері, відхід з сім'ї батька.

      Причиною замаху на самогубство може бути депресія, викликана втратою об'єкта любові, супроводжуватися сумом, пригніченістю, втратою інтересу до життя і відсутністю мотивації до вирішення нагальних життєвих завдань. Іноді депресія може і не виявлятися настільки явно: підліток намагається приховати її за підвищеною активністю, надмірною увагою до дрібниць або зухвалою поведінкою - правопорушеннями, вживанням наркотиків, безладними сексуальними зв'язками. Ризик самогубства більш високий серед тих, хто пристрастився до наркотиків або алкоголю. Під їх впливом підвищується ймовірність раптових імпульсів. Буває й так, що смерть від передозування є навмисною.

      Дослідження, проведене серед учнів восьмих і дев'ятих класів, показало, що підлітки, які ведуть статеве життя і вживають алкоголь, піддаються більшому ризику самогубства, ніж ті, хто від цього утримується.

     Для багатьох схильних до самогубства підлітків характерні висока сугестивність і прагнення до наслідування.

      Коли трапляється одне самогубство, воно стає сигналом до дії для інших схильних до цього підлітків. Невеликі групи хлопців навіть об'єднувалися з метою створення певної субкультури самогубств. Потенційні самогубці часто мають наклалих на себе руки родичів або предків.

     Суїцид може бути безпосереднім результатом душевної хвороби. Деякі підлітки страждають галюцинаціями, коли чийсь голос наказує їм покінчити з собою. Причиною самогубства може бути відчуття провини і (або) страху й ворожості. Підлітки можуть важко переживати невдачі в особистих відносинах. Дівчатам може здатися, що вони вагітні. Спроба самогубства - це крик про допомогу, обумовлений бажанням привернути увагу до своєї біди або викликати співчуття у оточуючих. Піднімаючи на себе руку, дитина вдається до останнього аргументу в суперечці з батьками. Він нерідко уявляє собі смерть як якесь тимчасове стан: він прийде до тями і знову буде жити. Абсолютно щиро бажаючи померти в нестерпною для нього ситуації, він насправді хоче лише налагодити відносини з оточуючими. Тут немає спроби шантажу, але є наївна віра: хай хоча б його смерть напоумить батьків, тоді закінчаться всі біди, і вони знову заживуть у мирі та злагоді.

     Усвідомлення власної правоти і непогрішності робить батьків разюче нетерпимими, нездатними без оцінок, без думки і повчання просто любити і підтримувати дитину. Дорікаючи його, батьки вимовляють часом слова настільки злісні і образливі, що ними справді можна вбити. Вони при цьому не думають, що потворним своїм криком буквально штовхають його на небезпечний для життя вчинок.

     Якщо людина серйозно задумала вчинити самогубство, то зазвичай про це неважко здогадатися по ряду характерних ознак, які можна розділити на 3 групи: словесні, поведінкові і ситуаційні.

 

Словесні ознаки:

Людина, яка готується вчинити самогубство, часто говорить про свій душевний стан. Він або вона можуть:

1. Прямо і явно говорити про  смерть: "Я збираюся покінчити  з собою", "Я не можу так далі жити".

2. Побічно натякати про свій  намір: "Я більше не буду  ні для кого проблемою", "Тобі  більше не доведеться про мене  хвилюватися".

3. Багато жартувати на тему  самогубства.

4. Проявляти нездорову зацікавленість  питаннями смерті.

Поведінкові ознаки:

1. Роздавати іншим речі, що мають  велику особисту значимість, остаточно  приводити в порядок справи, миритися  з давніми ворогами.