Суїцид підлітків як прояв соціальної дезадаптації

2. Демонструвати радикальні зміни  в поведінці, такі, як:

- В їжі - їсти занадто мало  або занадто багато;

- У сні - спати занадто мало або занадто багато;

- У зовнішньому вигляді - стати  неохайним;

- У шкільних звичках - пропускати  заняття, не виконувати домашні  завдання, уникати спілкування з  однокласниками; проявляти дратівливість, похмурість; перебувати в пригніченому  настрої;

- Замкнутися від сім'ї та друзів;

- Бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього  світу; відчувати поперемінно то  раптову ейфорію, то напади відчаю.

3. Виявляти ознаки безпорадності, безнадійності і відчаю.

Ситуаційні ознаки

Людина може зважитися на самогубство, якщо:

1. Соціально ізольована (не має  друзів або має тільки одного  друга), відчуває себе знедоленою.

2. Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині - у  відносинах з батьками або  батьків один з одним; алкоголізм - особиста або сімейна проблема);

3. Якщо відчуває себе жертвою  насильства - фізичного, сексуального  або емоційного.

4. Робила раніше спроби суїциду.

5. Має схильність до самогубства  внаслідок того, що воно відбувалося  кимось із друзів, знайомих або  членів сім'ї.

6. Перенесла важку втрату (смерть  когось із близьких, розлучення  батьків).

7. Занадто критично налаштована  по відношенню до себе.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ

     2.1 Конкретні методи психологічної профілактики та корекції  
суїцидальних тенденцій в учнівської молоді 
 
    Бажане упереджувальне поводження батьків та оточуючих із схильними до суїциду дітьми та підлітками. 

     Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї [22, с. 12]. Всі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс. 
 
     Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами: 
      завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан; 
не чинить тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

      демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

     приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

     підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити 
стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

     У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:  
 
1.Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти; 

2. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду, те, що на умі у дитини;
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину;
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину;
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу;
6. Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;
7. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні, «розслідувальні» запитання;
8. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про і особистісні, хворобливі речі;
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче;
10. Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвихіддя може примусити вас відчувати себе безпорадними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід виробляти будь-які певні рішення, негайно змінити життя, або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм;
12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але будьте поруч! [22, с. 14-15]

 
     У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик, або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне: 
першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їх власні психологічні конфлікти., або виявляє існуючі проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - долати страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми;

діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторкання тощо;

якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвертає їх допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо.[22, с. 13-14]

 
2.2 Професійні науково-методичні заходи і підходи у профілактичній та корекційнії роботі психологів та педагогічних працівників із суїцидентами 
 
Педагогічним працівникам можна рекомендувати у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів здійснювати наступні види допомоги:  
підбирайте ключі до розгадки суїциду;

приймайте суїцидента як особистість;

налагодьте турботливі стосунки; не сперечайтеся;

запитуйте;

не пропонуйте невиправданих утіх;

пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

оцініть міру ризику самогубства;

не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

зверніться за допомогою до спеціалістів;

важливо якомого довше зберігати турботу і підтримку учня;

використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя. [22] 
 
     Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівникові навчального закладу, класному керівнику, куратору групи, викладачу, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації. Особливо це стосується практичного психолога - йому слід чітко дотримуватися «Етичного кодексу психолога», адже саме це забезпечить йому довіру з боку учнів у критичний для них час. 
 
     У здійсненні професійної психопрофілактичної роботи із суїцидентами існує декілька підходів - залежно від змісту, послідовності дій, напрямку консультування і психотерапії [6; 17; 18]. 
 
     1. Так, за змістом профілактики і корекції суїцидальної поведінки виділяють спеціалізовані психіатричні терапевтичні (медикаментозні й немедикаментозні) заходи із запобігання формування суїцидальної поведінки та лікування психічних розладів, що сприяють її виникненню; 
     психологічні корекційні заходи для зміни особистісних установок на аутоагресивну активність, на підвищення рівня психологічної захищеності, на формування антисуїцидальних бар'єрів; 
     соціальні заходи, спрямовані на зміну соціального статусу, соціально- економічних умов життя потенційних суїцидентів; 
     інформаційно-навчальні заходи з поширення знань про особливості виникнення і перебігу суїцидальної поведінки, про способи самодопомоги при виникненні аутоагресивних проявів, про роботу соціальних служб, про спеціалізовані навчальні програми для спеціалістів у галузі суїцидології, психології суїциду тощо. 
 
2. Відповідно до послідовності здійснення дій з профілактики суїцидальної поведінки вирізняють [17, с. 13]: 
 
первинну профілактику, тобто заходи, що мають на меті запобігти спробам скоєння суїциду; до неї також відносять інформацйно-навчальні заходи з питань суїцидології для всього населення; 
 
     вторинну профілактику, яка полягає в роботі з суб'єктами, які здійснювали спробу самогубства, щоб уникнути рецидивів в них суїидальної поведінки; 
 
     третинну профілактику - з надання допомоги близькому оточенню осіб, які скоїли суїцидальну спробу, щоб уникнути рецидивів суїцидальної поведінки в такому оточенні. 
Метою невідкладної суїцидальної допомоги є корекція негативних емоцій, зменшення афективного компоненту і посилення самоусвідомлення. 

     При оцінці стану суїцидента і проведенні психоконсультативної психокорекційної, психотерапевтичної роботи слід враховувати особливості ситуаційної реакції і позицію особистості в суїцидальному конфлікті [17, с.13]. 
     Складовими терапевтичного етапу профілактики суїцидів є кризова підтримка і кризове втручання (інтервенція) [17, с. 13-14].

 
      Кризова підтримка передбачає: 
 
      зняття негативних адаптивних переживань, відреагування почуттів; 
     
      прояснення конфліктної ситуації і досягнення розуміння проблеми; 
структурування ситуації, що має допомогти людині побачити цілісну 
картину проблеми і шляхи її виникнення; 
активізацію антисуїцидальних установок, допомогу особі у визначенні важливих зв'язків з близьким оточенням, їх значущості у житті, актуальних сенсів розвитку особистості. При цьому необхідна також робота із сім'єю з метою зміцнення чи відновлення міжособистісних зв'язків, з формування почуття поваги до людини, сприйняття її як рівної, визначення її права на власний світогляд, свої ціннісні орієнтації. 
 
     Кризове втручання або інтервенція включає: 
зняття гостроти психотравми; 
вербалізацію, висловлювання емоційних переживань суїцидента; 
пошук шляхів конструктивного подолання психотравмуючної ситуації, спираючись на попередній життєвий досвід людини; 
усвідомлення тієї проблеми, яка знаходиться в основі суїцидального наміру, і спроба знайти більш конструктивний спосіб реалізації цієї потреби; 
формування в особистості мотивації для особистої психотерапевтичної роботи. 
      На цьому етапі важлива роль належить вмінню психотерапевта встановлювати емоційний контакт з людиною, розуміти її проблему, яку слід співчутливо проаналізувати в соціальному й особистісному контексті, маючи на увазі можливу образу, відчай, самотність, брак перспективи, нереалізовані плани тощо. Корисними можуть бути еріксонівські методи психотерапії, приміром, розповіді терапевтичних історій, які сприяють подоланню опору суїцидента. 
     При виборі напряму психокорекційної та психотерапевтичної роботи із суїцидентами слід враховувати професійну кваліфікацію консультантів, ступінь володіння ними тими чи іншими видами психотерапії. Розглянемо ці напрями психотерапевтичної роботи із суїцидентами [17, с. 14-17]: 
1. Кризова психотерапія полягає передусім у перетворенні кризової ситуації, у виявленні та корекції неадекватних установок суїцидента, у пошуку та тренінгу невикористаних ним способів розв'язання суїцидального конфлікту. Здійснюється в індивідуальній, сімейній, груповій формах.

     2. Когнітивна психотерапія спрямована на виявлення й усунення невідповідності об'єктивної реальності та основних ситуаційних установок суїцидента, його сприймання дійсності в умовах суїцидального конфлікту. Цей метод особливо ефективний під час корекції почуття безнадійності, пошуків когнітивних, смислових засад запобігання повторних суїцидальних спроб.

     3. Аксіологічна корекція, що базується на вченні про цінності і спрямовує суїцидента на перегляд своїх особистісних цінностей. При цьому слід намагатися не тільки прагнути до домінування в системі цінностей клієнта духовних цінностей, а і підносити цінність самої особистості, людини, її життя різними засобами, передусім - раціональної психотерапії. Може бути корисною і християнська психотерапія. Далі наводиться авторська психотерапія суїцидента піднесенням цінності його особистості. 
     4. Раціональна психотерапія передбачає логічний аналіз стану суїцидента, розв'язання причин психологічної дезадаптації, встановлення зв'язку психологічного розладу із соматичною симптоматикою. Цей вид психотерапії підвищує обізнаність особистості клієнта про свій стан, знижує напруження, тривогу, що супроводжують суїдологічну кризу. При цьому слід прагнути не лише зміцнити ставлення суїцидента до чинників психотравмуючої ситуації, а й вплинути на його ціннісно-смислову сферу, в центрі якої має бути цінність самої особистості, людини, її життя, що є неперервним процесом, за цілісність якого кожна людина несе відповідальність перед людством. 
     5. Гештальттерапія, яка спрямована на корекцію процесів сприйняття, опрацювання та актуалізації інформації і базується на ключових положеннях про: 
     відношення фігури і фону;  
     їх протилежність і єдність;  
усвідомлення та зосередження на теперішньому; 
функцію захисту; 
зрілість і відповідальність.  
 
     При роботі за цією психотерапією суїцидент спонукається залишитись у ситуації «тут і тепер», уникати звертання до минулого досвіду, не вибудовувати планів на майбутнє, що нормалізує саморегуляцію особистості. Забезпечує покращення її соціальної адаптації. 
6. Психодрама використовується як психотерапевтичний груповий процес у якому здійснюється драматична імпровізація для вивчення внутрішнього світу особистості суїцидента, для виводу на зовні його внутрішніх переживань, зміна внутрішнього образу психотравмуючої ситуації, ракурсу її бачення, розуміння мотивів поведінки інших, тощо. 
     7. Сімейна психотерапія дозволяє здійснювати корекцію порушених стосунків у найближчому оточенні суїцидента, що важливо для профілактики повторного суїциду. При використанні сімейної психотерапії виявляється соціально-психологічна зумовленість суїцидальної поведінки, надається допомога клієнту в усвідомленні причин його вчинку, особливостей сприйняття стосунків у родині, його уявлень про найближчих людей, навколишню дійсність, у баченні в новому ракурсі альтернативних можливостей адаптації.