Суспільна думка як стан масової свідомості: поняття й умови виникнення

Зміст.

1. Суспільна думка  як стан масової свідомості: поняття  й умови виникнення…………………………………………………………………..3

2. Основні стадії й  види соціального конфлікту………………………….5

3. Основні тенденції  розвитку сім’ї в сучасному  суспільстві……………8

4. Культура: поняття, основні типи, види й форми………………………10

Список літератури………………………………………………………….13

 

1. Суспільна думка як стан  масової свідомості: поняття й  умови виникнення.

Суспільна думка -- специфічний  вияв масової свідомості, що виражається  в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільне значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний інститут, суспільна думка має такі сутнісні характеристики:

- вона є не арифметичною  сумою думок окремих індивідів  щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

- формується внаслідок  висловлювання групи людей, яка  є не механічним утворенням, а  характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

- постає лише щодо  актуальних для соціальної спільноти  чи суспільства проблем, ситуацій;

- її характеризують  інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна  спрямованість;

- може виражатися як  у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

- часто є конфліктною.

Постає суспільна думка  у двох вимірах:

- як оцінне судження -- йдеться про те, що суспільна  думка завжди містить оцінку  громадськістю конкретних проблем,  явищ, процесів суспільного життя,  ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

- як важлива соціальна  інституція суспільства -- у демократичному  суспільстві вона є одним з  елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо).

При з'ясуванні суб'єкта суспільної думки необхідно розрізняти поняття «суб'єкт» і «виразник» суспільної думки. Виразниками суспільної думки  можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб'єктом суспільної думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення.

Об'єктом суспільної думки  є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об'єктом суспільної думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, виховання, охорони здоров'я тощо.

Особливості механізмів взаємодії суспільної думки з  органами влади, соціальними інституціями, політичними структурами тощо залежать від каналів її висловлювання, які поділяють на опосередковані, прямі та спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлювання суспільної думки. Специфіка  їх полягає в тому, що суспільна  думка висловлюється не прямо, а після певної «обробки» з використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою найчастіше є засоби масової комунікації (преса, радіо, телебачення, Інтернет), а також сфера освіти тощо, їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст суспільної думки, певне коригування її.

Прямі канали висловлювання  суспільної думки. Забезпечують можливість висловлювання суспільної думки  прямо, безпосередньо, без проміжних  ланок. Йдеться про висловлювання  її за допомогою прямих контактів  населення з управлінськими структурами (листи, звернення до соціальних інститутів, органів влади, різноманітні збори, мітинги, демонстрації, страйки тощо).

Спеціалізовані канали висловлювання суспільної думки. Це дослідження суспільної думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними джерелами суспільної думки, оскільки забезпечують об'єктивність, репрезентативність отриманої інформації.

 

2. Основні стадії й види соціального конфлікту.

Соціальний конфлікт — крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Аналіз змісту і особливостей протікання соціального конфлікту доцільно провести по трьох основних стадіях:

передконфліктна ситуація;

безпосередньо конфлікт;

стадія вирішення конфлікту.

Передконфліктна стадія - це період, в який конфліктуючі сторони  оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися  на агресивні дії або відступати. Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктній стадії називається ідентифікацією. Передконфліктна стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.

Безпосередньо конфлікт. Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.

Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити  на дві групи, кожна з яких має  в своїй основі специфічну поведінку  людей. До першої групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, економічні санкції, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)

До другої групи відносяться  потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому  внутрішньому конфлікті є рефлексивне  управління. Це спосіб управління, коли основи для прийняття рішення передаються однією з дійових осіб іншому. Один з суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто передав дану інформацію.

Вирішення конфлікту. Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Саме завершення, а не тимчасове припинення. Усунення, припинення інциденту - необхідне, але недостатня умова погашення конфлікту. Часто, припинивши активну конфліктну взаємодію, люди продовжують шукати його причину. І тоді загаслий було конфлікт спалахує знову.

Вирішення соціального  конфлікту можливе лише при зміні  конфліктної ситуації. Ця зміна може приймати різні форми. Але найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації, що дозволяє погасити конфлікт, вважається усунення причин конфлікту.

Можливе також вирішення  соціального конфлікту шляхом зміни  вимог однієї з сторін: суперник йде на поступки і змінює цілі своєї  поведінки в конфлікті.

Післяконфліктна стадія. Велике значення має заключна післяконфліктна стадія. На цій стадії повинні бути зроблені зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка боротьба. Врегульований конфлікт сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик, як окремих груп, так і міжгрупової взаємодії. Разом з тим, він розвиває шанобливе відношення до колишніх опонентів, дозволяє краще зрозуміти їх інтереси, цілі і спонукання.

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

- За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.

- За принципом доцільності-недоцільності - неминучі, необхідні, вимушені, функціонально невимушені.

- За принципом динаміки — стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані, ті, що спонтанно припиняються; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

- За складом конфліктуючих сторін — внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.

- За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.

- За гостротою вияву — мирні і збройні, явні і скриті.

- За особливостями протікання — прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).

При всій різноманітності  критеріїв класифікації соціальних конфліктів кожен з них відіграє важливу роль у вивченні причин, значення, наслідків конфліктів для  функціонування і розвитку суспільства.

Глибокі і складні  процеси в сучасному українському суспільстві соціальна криза, трансформація  соціальної структури, політичні і  духовні зміни, соціальні конфлікти - відбуваються в суспільстві перехідного  стану.

Сучасна криза українського суспільства є однією з самих глибоких і тривалих в нашій історії. Конфліктами охоплені всі сфери життя суспільства. Найбільш небезпечними є конфлікти в політичній сфері, особливо в сфері влади, соціально-економічних і міжнаціональних відносин.

Розуміння їх природи, причин виникнення і розвитку допоможе виробити правила поведінки і шляхи урегулювання.

Цілісність України як держави, стабільність в суспільстві набувають  пріоритетне значення в способах регулювання конфліктів.

 

3. Основні тенденції  розвитку сім’ї в сучасному суспільстві.

Сім’я як соціальний феномен  пройшла складний шлях історичного  розвитку, основними етапами якого, слід вважати такі:

1-й етап — сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінацією парної сім’ї, пізніх шлюбів, великою кількістю самотніх людей);

2-й етап — сім’я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

3-й етап — сім’я в індустріальному суспільстві (з початком промислової революції наприкінці XVIII ст. відбувається перша революція в сімейному житті: зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, значне поширення жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Останній сучасний етап, що триває і в наш час, приніс у  розвиток сім’ї радикальні зміни, які  отримали серед науковців визначення революційних. Соціальні умови, які дають підставу робити подібний висновок такі:

по-перше, зростання економічної незалежності жінок та активне залучення їх до трудової діяльності;

по-друге, утворення двох центрів життя — місця праці  і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім’ї);

по-третє, еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв’язків);

по-четверте, винахід  надійних контрацептивних засобів  і методів запобігання вагітності (вперше в історії людства за допомогою таких засобів вдалося відокремити секс від зачаття).

Аналіз впливу названих обставин показує на їхню загальність  і типовість для всього сучасного  цивілізованого світу. Отже, можна зробити  висновок про типовість та порівняну універсальність наслідків впливу зазначених обставин на сучасну сім’ю, на визначення тенденцій її подальшого розвитку. До таких тенденцій відносять: 1) збільшення кількості розлучень (абсолютне і відносне); 2) збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; 3) зменшення середньої тривалості шлюбу; 4) відкладення часу вступу до шлюбу; 5) проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; 6) зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з подальшим старінням населення та навіть його депопуляцією; 7) збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; 8) зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Зрозуміло, що зазначені  тенденції тією чи іншою мірою  притаманні й розвиткові сім’ї в  Україні. При загальній кількості  сімей (близько 17 млн.) середній розмір сім’ї коливається від 3,1 до 4 осіб. У нашій країні протягом року реєструється близько 500 тис. шлюбів, або 9,3-9,5 на тисячу мешканців. Це один з найнижчих показників серед країн СНД (ще нижчий — лише у Росії і Вірменії), хоча дещо вищий, ніж у Франції, Швеції, Японії, Швейцарії і Канаді (там 4,9-7,3 шлюбів на тисячу мешканців). Водночас за 2003 рік в Україні зареєстровано понад 240 тис. розлучень. Отже, основні сучасні тенденції розвитку сім’ї, зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких:

по-перше, шлюб, що лежить в основі сім’ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, втручання чи тиску третіх осіб;

по-друге, дотримується принцип  егалітарності, не обмежуються права  й не принижується гідність жінок і чоловіків;

по-третє, в сучасній сім’ї  долається відчуження подружнього  життя; системою прав та обов’язків створюються  реальні передумови для усунення суперечності між любов’ю та обов’язком;

по-четверте, суспільство  об’єктивно зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.