Суть концепції сталого розвитку україни

Реферат

НА ТЕМУ:

Суть  концепції сталого розвитку україни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього  середовища і розвитку /Ріо-де-Жанейро, 1992/, Україна вважає доцільним перехід до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Сталий розвиток – це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Основою сталого  розвитку є паритетність відносин у тріаді людина – господарство – природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на  природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави.

Визначення  шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно грунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі.

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ’я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

І. Цілі, принципи та завдання сталого розвитку

Основна мета сталого  розвитку України – забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього  середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення  потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Забезпечення сталого  розвитку України грунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне  зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища – створення громадянам умов для життя в якісному  навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;

добробут  – запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

справедливість  – встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

ефективне (стале) використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація  чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства;

освіта  – забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Сталий розвиток України  базується на таких принципах:

забезпечення  гармонізації співіснування людини і природи;

реалізації права на справедливе  задоволення потреб і рівність можливостей  розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

невід’ємності захисту і  підтримання належного стану  навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;

відповідальності держави  за погіршення стану навколишнього  природного середовища;

нарощування національного  потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його  наслідків;

забезпечення у встановленому  законодавством порядку доступу  населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

співробітництва у створенні  відкритої міжнародної економічної  системи, яке веде до економічного зростання  і сталого розвитку всіх країн;

стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в  інші країни будь-якої діяльності або  речовин, що вважаються шкідливими для здоров’я людини;

проведення оцінки екологічних  наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і  подолання бідності;

участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;

державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а  також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

залучення всіх верств населення  країни до досягнення цілей сталого  розвитку.

Забезпечення сталого  розвитку є умовою життєдіяльності  суспільства, його стабільності та усталеності, стрижнем формування національної безпеки держави, яка досягається шляхом запобігання потенційних загроз.

Потенційні  загрози сталому розвитку поділяються  на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні, за якими встановлюються порогові значення, включають:

зменшення обсягів виробництва;

монополізацію економіки;

зниження забезпеченості відновлювальними природними ресурсами, погіршення стану навколишнього  природного середовища;

зростання зношеності виробничих потужностей, основних комунікаційних та інших життєзабезпечуючих систем;

використання недосконалих технологій;

зниження інвестиційної  активності;

підвищення вартості і  падіння рівня та якості життя;

зниження рівня зайнятості населення, в тому числі й за рахунок  прихованого безробіття;

зменшення платоспроможного попиту на товари та послуги;

погіршення стану фінансової системи;

державний внутрішній борг;

зниження рентабельності виробництва та якості продукції, зростання  кількості збиткових підприємств.

Зовнішні потенційні загрози характеризуються наступними індикаторами:

зростання цін і погіршення умов закупки паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, готової продукції, комплектуючих  виробів, виробництво яких є неможливим чи неефективним в Україні;

погіршення  умов реалізації і кон’юнктури світового ринку товарів, які експортуються з України, зниження їхньої  конкурентоздатності;

зниження зовнішньої кредитної  безпеки;

витіснення вітчизняних  виробників товарів і послуг з  внутрішнього ринку зарубіжними  агентами ринку;

зростання відтоку фінансових активів за кордон;

відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за кордон і збільшення числа біженців з інших країн;

перехід у власність нерезидентів ключових життєзабезпечуючих виробництв;

функціонування і розвиток екологічно небезпечних виробництв та проведення військових навчань у прикордонних з Україною державах;

природні стихії та катастрофи;

скорочення  та втрата біорізноманіття.

За цими показниками  встановлюються порогові значення –  як абсолютні, так і відносні, що дозволяють оцінити рівень еколого-економічної безпеки країни.

2. Національні пріоритети сталого розвитку України

Стратегічні інтереси сталого розвитку держави  полягають у забезпеченні стабільного  соціально-економічного зростання  з урахуванням сприятливого стану  навколишнього природного середовища і раціонального використання, охорони та відтворення  природно-ресурсного потенціалу.

Національні пріоритети сталого  розвитку реалізуються через:

розробку та реалізацію сукупності стратегій (економічної, екологічної  та соціальної) розвитку суспільства у зв’язку та взаємоузгодженості;

формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію соціально-економічного розвитку;

створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних властивостей, забезпечить належне регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил держави;

врахування в процесі  реалізації основних цілей сталого  розвитку можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища;

введення інтегральних індикаторів сталого розвитку.

Соціальна складова сталого розвитку

У центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Забезпечення цього вимагає зміни стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню, посилення ролі об’єднань громадян, ділових і наукових кіл. З цією метою необхідно:

у галузі соціальної політики і соціального  захисту:

запровадити єдині соціальні  стандарти послуг на основі науково  обгрунтованих нормативів бюджетної  забезпеченості кожного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

посилити соціально-екологічну спрямованість економічних реформ, здійснити децентралізацію соціальної політики та перерозподіл повноважень  у її реалізації між центром і  регіонами;

підвищити реальні  доходи населення на базі державного регулювання заробітної плати та пенсійного забезпечення, здійснювати моніторинг рівня життя різних соціальних верств і груп з метою недопущення зниження реальних доходів і скорочення платоспроможного попиту населення;

розробити місцеві програми ліквідації бідності, скорочення прошарку малозабезпечених та маргінальних категорій громадян;

наблизити рівень заробітної плати до реальної вартості робочої  сили на ринку праці, створити систему  соціальних гарантій працівникам у  сфері оплати праці, виходячи з мінімального споживчого бюджету й економічних можливостей;

реформувати пенсійне забезпечення з метою переходу до системи, яка  базується на принципах страхування, підготувати нормативно-правову  базу для формування системи соціального страхування;

забезпечити розроблення  програм соціальної та професійної  реабілітації інвалідів з метою  їх залучення до активного життя  суспільства, програм і заходів  щодо поліпшення становища сім’ї, жінки, охорони материнства і дитинства;

коректувати спрямованість програм на адресну допомогу окремим категоріям населення;

домогтися зниження смертності у всіх вікових групах населення, особливо населення працездатного  віку, підвищення тривалості життя;

забезпечити виховання у  населення бережливого ставлення  до свого здоров’я та здоров’я оточуючих, пропаганда здорового способу життя, посилення боротьби з палінням, пияцтвом та іншими шкідливими звичками, сприяння розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни;

в галузі освіти забезпечити:

зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи;

процес відродження і  розбудови національної системи  освіти як найважливішої ланки виховання  громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;

формування освіченої, творчої  особистості, становлення її фізичного  та морального здоров’я, створення  державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної  освіти і виховання населення  інформацією;