Суть концепції сталого розвитку україни

Державний протекціонізм  щодо сталого розвитку передбачає:

переважно державне регулювання  процесу сталого розвитку, максимальне  використання власних можливостей економіки держави, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;

врахування  конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись  процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового  фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу  показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій, що охороняються.

Держава забезпечує сталий розвиток через:

розробку та впровадження нормативно-законодавчих актів щодо переходу на засади сталого розвитку;

реалізацію пріоритетних загальнонаціональних програм соціально-економічного і екологічного розвитку країни;

активізацію соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню;

визначення основних напрямів і параметрів розвитку економіки, включаючи структурну перебудову з урахуванням екологічних вимог;

здійснення цілеспрямованої  інвестиційної діяльності, направленої  на подальшу екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва  з виходом на міжнародні стандарти;

створення системи моніторингу  сталого розвитку через запровадження  єдиних індикаторів сталого розвитку, інформація щодо яких щорічно подається  в Національних доповідях про  стан навколишнього природного середовища (додаються).

На регіональному рівні сталий розвиток передбачає розробку соціально-економічних та екологічних програм розвитку територій, формування місцевих бюджетів з урахуванням пріоритетності цілей і завдань сталого розвитку, реалізацію комплексу заходів збалансованого розвитку регіонів, серед яких першочергове значення мають наступні:

досягнення природно-господарської  збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;

проведення структурних  змін економіки регіонів щодо зростання  частки обробної промисловості з орієнтацією на виготовлення наукомісткої продукції машинобудування із зниженим ресурсоспоживанням, а також продукції легкої і харчової промисловості;

формування регіонального  господарського механізму, що може регулювати соціально-економічний і екологічний розвиток, в тому числі і антропогенний вплив на довкілля;

поліпшення найважливіших  територіальних пропорцій, підвищення рівня економічного розвитку регіонів за рахунок ефективнішого використання внутрірегіональних умов, ширшого залучення  ресурсів місцевого значення, сприяння розвитку підприємницької діяльності, трансформації аграрного сектора економіки регіонів з урахуванням рівня їх екологічної адаптованості;

реконструкція промислових  комплексів на регіональному рівні  з врахуванням господарської  місткості локальних екосистем, в тому числі господарських комплексів старовидобувних регіонів Донбасу та Придніпров’я;

розвиток рекреаційно-оздоровчих комплексів у Причорномор’ї, Карпатах та підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів регіонів України;

здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, визначення шляхів розвитку та використання господарського потенціалу радіоактивно забруднених регіонів;

впровадження басейнового  принципу управління водокористуванням і регулювання водних відносин.

Гармонійне поєднання  загальнонаціональних і регіональних інтересів дасть змогу:

врахувати особливості кожного  регіону, своєрідність природно-географічних, ресурсних, історичних, економічних, соціальних та інших умов у контексті загальнодержавних інтересів;

забезпечити зміщення функцій  в системі економічного реформування в регіони та поліпшити конструктивність і ефективність реформ, надати їм соціально-екологічної  спрямованості;

визначити оптимальні обсяги та джерела покриття потреб регіонів у багатоцільових ресурсах, зокрема – сировинних і паливно-енергетичних, встановити ієрархію споживачів ресурсів;

створити ефективні механізми  для регулювання соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів з  наданням додаткових повноважень органам місцевого самоврядування щодо формування і використання місцевих бюджетів, валютних фондів, у тому числі й на розв’язання екологічних проблем.