Технології соціально-педагогічної роботи Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з сім’ями, які опинились в складних життєви

ЗМІСТ

ВСТУП

Сьогодні тривожним  сигналом для українського суспільства  є те, що значна частина сімей  потребує соціально-педагогічної допомоги через проблеми, які виникають між членами сім'ї, так і між сім'єю та її зовнішнім оточенням. Сучасний стан сім'ї в Україні можна охарактеризувати як кризовий. Впала народжуваність, відбувається девальвація змісту сімейного життя, його орієнтування на виховання дітей.

Зростання кількості  сімей у складних життєвих обставинах обумовлено збільшенням числа малозабезпечених сімей, міграцією, у тому числі за межі держави, погіршення стану здоров'я населення, зміною традиційних ролей в сім'ї, особливо жінок, зростанням кількості розлучень, неповних сімей, насилля в сім'ї тощо. Оскільки сім'ю визнано у міжнародному співтоваристві найкращою умовою виживання, захисту і розвитку дітей, основним осередком суспільства, природним середовищем для людини, то саме від неї залежить, яким буде наше майбутнє.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що за обставин, коли у суспільстві спостерігається тенденція збільшення сімей у складних життєвих обставинах (з різними видами неблагополуччя), від спеціалістів соціальних служб вимагається досконале володіння технологіями соціально-педагогічної роботи з цією категорією клієнтів, уміння врегульовувати негативні процеси у сім'ї специфічними методами і засобами впливу.

Оскільки головне – зберегти цілісність сім'ї, її родинні почуття, зв'язки, то повинна здійснюватись тривала соціально-педагогічна робота, у тому числі і соціально-інформаційна, яка спрямована на підвищення педагогічної культури батьків. Так, у будь-якій сім'ї з низькою культурою, особливо міжособистісних відносин, формування особистості дитини не може відбуватись благополучно.

За останні десятиліття спостерігається психолого-педагогічний пошук і розробка окремих питань забезпечення сімей соціальними послугами в роботах вітчизняних і закордонних дослідників, серед яких: О. Балакірєва, М. Буянов, Е. Ейдеміллер, А. Іванцова, І. Клемантович, Н. Лавриненко, М. Московка, Дж. і М. Пауль, М. Плоткін, І. Трубавіна, В. Целуйко, В. Юстіцкис, Ю. Якубова та ін.

Мета: проаналізувати та емпірично перевірити технології соціально-педагогічної роботи з сім'єю у складних життєвих обставинах.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

1. Дослідити сутність сім’ї та її значення у суспільстві.
2. Визначити типи сімей, які є потенційними отримувачами соціальних послуг.
3. Розкрити особливість здійснення соціальної підтримки сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
4. Проаналізувати технології соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах.
5. Дослідити основні технології мобілізації зусиль місцевих громад на вирішення проблем сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
6. Описати основні технології соціальної роботи із сім’ями дітьми та молоддю, які використовуються в практичній діяльності центрів соціальних служб.

Об’єкт – технології соціальної роботи, які спрямовані на подолання складних життєвих обставин сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Предмет нашого дослідження – сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах.

Робота складається  зі вступу, 2-х розділів, висновків  і списку використаних джерел (30 найменувань).

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З СІМ’ЯМИ, ЩО ОПИНИЛИСЯ

В СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

1.1. Сутність сім’ї як соціального інституту

Існує безліч дефініцій  поняття «сім’я», усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи, коли предметом її вивчення стає сім’я як соціальний інститут, мала група й система взаємовідносин.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального  розвитку суспільства та виконує  в ньому такі функції:

• виховна (задоволення індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях, сприяння соціалізації підростаючого покоління);
• господарсько-побутова (задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організація відпочинку);
• емоційна (задоволення потреб людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті);
• первинний соціальний контроль (набуття первинних знаннь і навичок взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил);
• репродуктивна (відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства) [3].

Виходячи із парадигм розуміння сім’ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну  малу групу людей, поєднаних спільністю проживання і родинними взаєминами, спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов’ю, взаємною моральною відповідальністю.

Деякі фахівці роблять  спроби дати визначення сім’ї на основі системного підходу з урахуванням  того, що вона несе в собі одночасно ознаки і соціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна винести таке визначення сім’ї [26].

Сім’я – це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім’ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як:

• шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановлені зв’язки між членами сім’ї;
• родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї, наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім’ї), прав сім’ї в суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів.

Так само сім’єю називають соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, в рамках якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні відносини, дітонародження і первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього та медичного обслуговування.

Сім’я – головний осередок суспільства. Можна було б визначити її і як своєрідну модель або навіть ген суспільства. Адже в сім'ї виявляють багато визначальних характеристик останнього. У ній відбиваються риси соціального буття. Водночас саме через сім'ю (в ході соціалізації нових поколінь) зберігається стійкість і спадкоємність соціуму. В житті будь-яких суспільств бувають періоди, коли руйнуються всі зв'язки, коли воно розпадається, розвалюється, і лише сім'я залишається місцем, де зберігається «соціальний генотип», який передає соціальну пам'ять майбутньому.

Соціологія сім'ї як спеціальна галузь науки вивчає умови життя  сім'ї, чисельність і структуру, етапи життєвого циклу, рольову поведінку її членів, суспільні функції, мотивацію шлюбів і розлучень тощо [3].

Статистика радянського часу визначала сім'ю як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю.

У чому ж полягає соціальна сутність сім'ї? Маючи глибинну природно-біологічну, інстинктивну природу, сім'я пропускає історичні суспільні відносини через призму своїх конкретних форм. З'явившись у глибині віків, у надрах первісного суспільства, вона пройшла тривалий шлях, поки з'явилася сучасна нуклеарна сім'я. І навіть тепер термін «сучасна сім'я» має значною мірою європоцентристський характер. Це поняття навряд чи можна наповнити точно окресленим змістом. Адже і в наш час сім'я в Європі, у Північній і Латинській Америці, в арабському світі, в Азії за способами і мотивами її створення, структурою, рольовою поведінкою її членів та іншими ознаками дуже різниться.

У будь-якому суспільстві сім'я має подвійний характер. З одного боку, це загальна соціальна інституція, а з іншого – мала соціальна група, що має специфічні закономірності функціонування та розвитку. Це обумовлює залежність сім'ї від суспільного ладу, існуючих економічних, політичних і релігійних відносин і водночас досить значну самостійність. У сфері сімейного життя традиції дуже стійкі. Вони не змінюються відразу за змінами в економічній та політичній сферах суспільства. Причинами, що підштовхують людей до створення сім'ї, є потреби суспільства та людини.

Ми вже наголошували на тому, що сім'я – одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з'явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Ще кілька десятиріч тому поширеною була думка, що колись, на світанку людства, між чоловіками та жінками були поширені невпорядковані сексуальні зв'язки. Згодом виник груповий шлюб, а пізніше – парна сім'я. Так як людське суспільство, в якому б не було однакового доступу всіх його членів до сімейно-шлюбних відносин, не змогло б стабільно, існувати розшматоване ворожнечею між чоловіками через жінок і самими жінками через чоловіків. Тому суспільство і створило свою першу соціальну інституцію – сім'ю, що значною мірою усунуло підстави для конфліктів у первісному суспільстві та нормалізувало його життя.

Людське суспільство розвивалось  і удосконалювалось, але контроль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім'я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років  тому в багатьох суспільствах розлучення були утруднені чи навіть взагалі заборонені. Неодружені чоловіки, як правило, мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, ні на сільських сходах, ні на виборах до інших громадських установ, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків і аж ніяк не окремо.

Неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства приводив до утворення сім'ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього. Причиною є те, що людина, як правило, вступає в шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато:

• потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні; потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім'ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги;
• одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного;
• духовне спілкування; одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки; потреби у соціальному просуванні;
• потреби у спільному проведенні дозвілля;
• фізіологічні, сексуальні потреби тощо [4].

Отже, люди створюють  сім'ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім'єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш соціально прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім'ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім'ю.

Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є «найсоціальнішими». Як це розуміти? Наприклад, у виробництві, політиці та інших сферах суспільного життя людина вступає у відносини з іншими людьми, регламентуючи їх заздалегідь певними правилами, статутами, інструкціями, посадовими розпорядженнями, етикетом, ідеологією, політичними вимогами і релігійними канонами, нормами прийнятої в суспільстві моралі. І за всім цим стоїть суспільство з його санкціями за порушення норм поведінки. Для того щоб не викликати загального суду, уникнути санкцій з боку суспільства, людина мусить дотримуватись перелічених вимог і правил, тобто виконувати якусь функціональну роль у суспільстві. Коли ж вона переступає поріг свого будинку, вона знімає з себе весь цей «одяг», залишається сама собою. У сім'ї можна побачити, хто вона насправді. Тут із «суспільного» залишається тільки те, що зовсім стало особистим, її внутрішнім світом у результаті інтеріоризації. У сім'ї спілкування відбувається на найбільш «суб'єктивному», «людському» рівні [7].