Теорія наукового дослідження

на відбір факторів, що впливають на об´єкт, пошук шляхів створення нових технологій та техніки на основі способів, запропонованих в результаті фундаментальних досліджень. Наприклад, дослідження принципів матеріального стимулювання праці в торгівлі.

Науково-дослідна розробка порівняно з пошуковим дослідженням носить більш конкретний характер і направлена на створення нових технологій, дослідного обладнання, приладів, рекомендацій. Наприклад, рекомендації по матеріальному стимулюванню праці в торгівлі.

Науково-виробнича розробка передбачає доведення результатів  науково-дослідної розробки до умов практичного використання та включає дослідну перевірку рекомендацій науково-дослідних розробок, їх узгодження з потребами конкретних організацій та підприємств. Наприклад, рекомендації по удосконаленню матеріального стимулювання праці в торгівлі.

Дослідження, пов´язані  з доведенням наукових і науково-технічних  знань до стадії їх практичного використання (дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові, проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції), є основними формами науково-технічної діяльності.

В залежності від місця  проведення наукові дослідження  поділяють на лабораторні та виробничі. Місце проведення обумовлює організацію  дослідження, методи, засоби, дослідницький інструментарій, що використовується, а також вибір об´єкту дослідження.

За складом якостей  об´єкту розрізняють комплексні та диференційовані наукові дослідження. Сучасні наукові дослідження  переважно носять комплексний характер. Комплексні роботи передбачають виконання ряду незалежних за місцем та строками, а також методами та засобами досліджень різних груп якостей певного об´єкту. Наприклад, дослідження шляхів підвищення ефективності господарської діяльності торговельного підприємства.

До диференційованих відносять дослідження однієї з якостей, або групи однорідних якостей об´єкту. Наприклад, дослідження шляхів підвищення ефективності використання основних фондів торгового підприємства.

Класифікація наукових досліджень дозволяє дати визначення предмета науково-дослідної роботи студентів економічних вузів. Ним виступають прикладні теоретико-експериментальні та експериментальні, комплексні та диференційовані дослідження в сфері економіки.(2)

 

3. . Методика наукових досліджень

 

Формою існування і  розвитку науки є наукове дослідження. Науково-дослідницька діяльність визначена як діяльність, спрямована на одержання і застосування нових знань.

Результати наукових досліджень оцінюються тим вище, чим  вище науковість зроблених висновків  і узагальнень, чим достовірніші вони й ефективніші. Вони повинні створювати основу для нових наукових розробок.

Однією з найважливіших  вимог, що пред'являються до наукового  дослідження, є наукове узагальнення, яке дозволить встановити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибше висновки, тим вище науковий рівень дослідження.

Наукові дослідження  класифікуються за різними ознаками. Виділяються фундаментальні та прикладні  дослідження. Під фундаментальними науковими дослідженнями розуміють експериментальну або теоретичну діяльність, спрямовану на отримання нових знань про основні закономірності будови, функціонування і розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища. Прикладні наукові дослідження визначаються як дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань. Також, наприклад, за тривалістю наукові дослідження можна розділити на довгострокові, короткострокові та експрес-дослідження.

Методологія (від грец. methodos  спосіб, метод і logos – наука, знання) -  це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання. Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо[3].

Головною метою методології  науки є дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового  дослідження, завдяки яким суб’єкт  наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність. За допомогою прийомів і методів суб’єкт пізнання виконує певні дії для досягнення заздалегідь поставлених цілей, що можуть бути як практичними, так і теоретичними, пізнавальними. 

Виокремлюють також емпіричні і теоретичні, фундаментальні та прикладні, методи дослідження та методи викладення результатів. Отже, в сучасних умовах успішно використовується багаторівнева класифікація методів наукового пізнання, відповідно до якої за ступенем загальності та сферою застосування методи наукового пізнання поділяються на: загальнофілософські, загальнонаукові, спеціально-наукові, дисциплінарні та міждисциплінарні.

Загальнонаукові методи дослідження, які є своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретико методологічними положеннями спеціальних наук. На основі загальнонаукових понять і концепцій формуються відповідні методи і принципи пізнання, що забезпечують зв’язок та оптимальну взаємодію філософії зі спеціальними науковими знаннями та методами.

До загальнонаукових методів пізнання належать системний, структурно-функціональний, кібернетичний, імовірностний методи, моделювання, формалізація та ін.

В структурі загальнонаукової методології найчастіше виокремлюють три рівні методів і прийомів наукового дослідження:

• методи емпіричного дослідження;
• методи теоретичного дослідження;
• загальнологічні методи наукового дослідження

У кожному науковому  дослідженні можна виокремити два  рівні:

1) емпіричний, на якому  відбувається процес накопичення  фактів;

2) теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).

Згідно з цими рівнями, загальні методи пізнання можна поділити на

три групи:

• методи емпіричного  дослідження;

• методи, що використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях;

• методи теоретичного дослідження.

Методи емпіричного  дослідження

Спостереження – це систематичне, цілеспрямоване, активне вивчення об’єкта дослідження, котрий перебуває в природному стані або в умовах наукового експерименту з метою отримання первинних даних як сукупності емпіричних тверджень. Основною проблемою, що виникає при використанні цього методу, є забезпечення об’єктивності і достовірності інформації. Для того, щоб спостереження було ефективним, необхідні наступні вимоги:

• навмисність, яка передбачає, що спостереження має проводитись для вирішення визначеного, чітко сформульованого завдання;

• планомірність, тобто  проведення спостереження за планом, який відповідає поставленим завданням;

• цілеспрямованість, завдяки  якій дослідник зосереджує увагу  на тому, що його цікавить;

• активність спостерігача, яка означає, що він не просто сприймає всі факти, а шукає потрібні відповідно до своїх знань і досвіду;

• систематичність, яка  передбачає проведення спостереження  за певною схемою, системою.

Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам.

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниць виміру, система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об’єкта.

Експеримент (від лат. experimentum  проба, дослід) – це метод емпіричного дослідження, що базується на активному і цілеспрямованому впливі на об’єкт пізнання шляхом створення контрольованих і керованих штучних умов або використання природних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей і зв’язків.

Експеримент як метод  наукового дослідження має наступні особливості:

• більш активне, ніж  при спостереженні, відношення до об’єкта  аж до його зміни і перетворення;

• багатократне відтворення  досліджуваного об’єкта за бажанням дослідника;

• можливість виявлення  таких властивостей і зв’язків, які не спостерігаються в природних  умовах;

• можливість “контролю” за поведінкою об’єкта і перевірка  її результатів;

• спрямування експерименту певною гіпотезою, ідеєю, концепцією і використання його для їх перевірки

Розумові експерименти – це система процедур, що проводяться  з ідеалізованими об’єктами. Вони розглядаються як теоретична модель реальних експериментальних ситуацій; при цьому дослідник оперує концептуальними взірцями реальних об’єктів[4].

 

Методи теоретичних  досліджень

Ідеалізація (від франц. ideal – досконалість) – це метод наукового дослідження, за допомогою якого подумки здійснюється конструювання поняття про об’єкти, котрі не існують у дійсності або практично не здійсненні, тобто наділення об’єктів нереальними або гіпотетичними властивостями.

Формалізація (від лат. formalis  той, що відносить до форми) – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їхньої структури або властивостей за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики.

Аксіоматичний метод (від грец. axioma – прийняте положення) – метод побудови наукової теорії, який передбачає, що в її основу покладено певні вихідні положення – аксіоми чи постулати, котрі приймаються без доведень, а всі інші твердження виводяться з них логічним шляхом, за допомогою доказів.

Історичний метод. Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Системний метод полягає у комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), вивченні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

Загальнологічні методи

Абстрагування (від лат. abstractio – відвернення) – це загальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночасним виокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника.

Аналіз (від грец. analysis – розкладання, розчленування) – метод наукового пізнання, який дає змогу поділяти об’єкт дослідження на складові елементи і частини з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, внутрішніх зв’язків, відносин.

Синтез (від грец. synthesis – з’єднання, сполучення, складання)  метод наукового пізнання, котрий передбачає з’єднання окремих сторін, елементів, властивостей, зв’язків досліджуваного об’єкта та його вивчення як єдиного цілого. Це не довільне, еклектичне поєднання частин, елементів цілого, а діалектичне ціле з виокремленням його суті.

Наукова індукція (від  лат. inductio — наведення) — це така думка (умогляд), на основі якої загальний висновок про властивості великої кількості елементів робиться виходячи з дослідження ознак у частини даних елементів.

Дедукція (від лат. deductio  виведення) – це процес, в якому висновок щодо якогось елементу робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Отже, думка дослідника рухається від загального до часткового, (одиничного).

Моделювання – це метод наукового пізнання, який ґрунтується на дослідженні об’єкта (оригіналу) шляхом використання його копії (моделі), котра пізнається з певних, визначених дослідником сторін. [5].

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учебное пособие. ─К:МАУП, 2004. ─216 с.
2. Навчальний посібник / Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін. - Л.: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.

3. Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124 с.

4. Кринецкий И. И. Основы научных исследований: Учеб. пособие для вузов. – Киев. – Одесса: Высшая школа, 1981. – 208 с.

5. Крутов В.И., Грушко И. М., Попов В. В. Основы научных исследовании: Учеб. для техн. вузов. – М.: Высшая школа, 1989. – 400 c.