Українська діаспора у Франції: історія складання та динаміка розвитку

1946 рік – Українська громадська  опіка у Франції, яку створили  прихильники еміграційного уряду УНР. Вона співпрацювала з Товариством колишніх вояків.

1947 рік – обрання головою  українців у Франції Я.Мусіяновича  (один з лідерів ОУН (М)) [8,4].

На сьогодні в Парижі функціонує Провід українських націоналістів, який є керівним центром ОУН (М). Існує  низка інших націоналістичних мельниківських осередків, які координують діяльність подібних об’єднань у країнах Заходу.

Крім власне діяльності організацій  та товариств, у ХХ ст. у Франції українці налагодили друк періодичних видань. У Парижі з 1925 року розпочато видання французькою мовою журналу “Прометей” - “органу оборони інтересів Кавказу, України та Туркестану”. Це здійснювалося під зверхнім наглядом голови місії УНР – С. Петлюри. У кожному номері подавалися загальні статті по СРСР, а також статті на декілька сторінок про Україну й хроніка українського життя. З початком процесу над вбивцею С.Петлюри при Дипломатичній місії УНР в Парижі (якщо конкретніше – при “Пресовому бюро”) здійснюється випуск бюлетеня. Останній друкується нерегулярно, а пізніше виходить на 1-2 друкованих на мультиплікаторі сторінках щотижня. З 1931 року він публікується лише раз у місяць (крім екстренних повідомлень), але кожен номер містить уже кілька сторінок, де подається аналіз усіх подій, які пов’язані з Україною і відбулися там за останній  місяць. Подібно до цього, окремі громади у Франції видають свої друки – відозви, бюлетені тощо [13, 72]. 1925 рік – рік початку виходу у світ паризького “Тризуба”. З 1926 по 1928 рік виходили пробільшовицькі “Українські вісті”, а також “Український робітник”, “Військова справа”. При УНС з 1939 року видаються військові журнали “Військо і техніка”, “За збройну Україну”, а друкований орган союзу – часопис “Українське слово”. Останній виходить і в повоєнний період. До нього також долучаються видання “Українець у Франції” та  “Україна”.

Слід згадати такі потужні науково-дослідні установи, як: 

• Бібліотека імені С.Петлюри в Парижі (відкрита 25 травня 1929 року. Міститься 15 тис. томів, архівні матеріали, періодичні українські видання міжвоєнного періоду, зберігаються старовинні рукописи та інкунабули, як от: “Граматика” І.Ужевича, “Словник” Е.Славинецького. При бібліотеці діє Центр документаційних матеріалів з україністики, яких нараховується понад 30 тис. екземплярів [6,47; 11,4]).
• Архів української еміграції у Франції, що знаходиться в Сорбонні при Інституті східних мов та цивілізацій (зберігається широкий план документальних матеріалів, що, передусім, ілюструють діяльність українського уряду в екзилі. Архів заснований у 1949 році).
• Європейське відділення НТШ (перенесено до Сарселю у 1951 році. Члени товариства – українські науковці – громадяни Франції, Німеччини, Іспанії, Бельгії, Англії, Швейцарії, Голандії, Норвегії, Марокко. Секції НТШ, в першу чергу історико-філосовська, філологічна, математично-природнича, здійснюють видання “Записок НТШ”. Періодично друкуються і “Вісті з Сарселю”, які оповідають про історію України та містять матеріали щодо Шевченківської спадщини. При товаристві діють бібліотека (понад 20 тис.  томів) та архів) [1,32; 2,198].

Українці, які захоплюються музичним мистецтвом, консолідуються у Франції у хори (при церквах), фольклорні і танцювальні ансамблі (при молодіжних організаціях). Українську народну хореографію популяризують багатонаціональні самодіяльні колективи: “Запорожці”, “Гопак” та інші. Інтенсивно функціонують драматичні гуртки, засновані ще у 20-30-х роках ХХ століття:

• 1927 рік, м. Крезо – Український театр на чолі із Золотарівим;
• 1935 рік, м.Париж – Український незалежний театр (Шмалій).

Крім професійних труп, постановку вистав здійснюють й аматорські (при товаристві “Рідна хата”, при “Просвіті” у містечках Мелені, Сант-Ельба та інших, при Товаристві театрального мистецтва в Оден-ле-Піші, при Шалетській Громаді тощо).

1926 року у містечках  Крезо і Моншене виникли перші  українські футбольні команди,  але їх професійний рівень  був ще досить низьким. 1927 року  у м. Монтаржі сформувалась українська команда, яка увійшла до місцевого футбольного клубу. Наступного року вона взяла участь у 22 матчах [5,113].

Яскраву творчу спадщину у Франції залишили по собі визначні діячі української мистецької діаспори. Відзначилися:

• у галузі скульптурного та образотворчого мистецтва – М.Башкирцева, М.Паращук, М.Бойчук, О.Архипенко, С.Левицька, О.Грищенко, М.Глущенко, М.Кричевський, В.Хмелюк та інші;
• на скрижалях музичного мистецтва свої імена записали композитори І.Вовк, В.Гридін, Г.Пономаренко, Т.Якименко, оперні співаки Є.Зарицька, М.Скала-Стариць-кий.

Нині в Парижі працюють художники О.Мазурик (пейзажі, ікони, портрети, модерні гравюри), А.Сологуб (графіка, реставрація картин), музикознавець проф. А.Вірста [2,195].

Отже, історія складання  української діаспори у Франції має глибоке коріння, а на сучасному етапі воно помітно розгалузилося: нині у згаданій країні мешкає 40 тис. українців, об’єднаних навколо товариств та громад, основна мета яких – зберегти свою духовну спадщину та етнічну самобутність.

На Ейфелевій вежі викарбовано напис: до Києва – 2485 км., подібний вказівник знаходиться на п’єдесталі пам’ятника архистратигу Михаїлу у Києві (на площі Незалежності) [4,34]. І хоча чимала відстань відділяє українців Франції від землі їхніх пращурів, але головною, на мою думку, є не територіальна, а духовна присутність  у Батьківщині. Воістину, лише той гідний імені українця, хто здатен у своєму серці розмістити велику Вкраїну.

Українці у  Франції

За неофіційною  статистикою, у Франції мешкають від 25 до 30 тисяч громадян українського походження та їхніх нащадків. Переважну  більшість з них становлять представники молодших поколінь. Значний відсоток - це діти від змішаних шлюбів українців з представниками інших національностей. Багато з них вже асимілювалися і не вважають себе українцями. Майже 90% українців мешкають у містах. Основні місця їх концентрації - Париж і його приміські зони (міста-супутники), Мец, Страсбург, Нансі, Орлеан, Ліон, Тулуза, Марсель, Бордо, Гренобль, Сошо, Шалетт, Монтаржі, Лілль, Сент-Етьєн та ін.

Концентрація українців  у Франції виглядає так: Париж  і навколишні менші міста - понад 6 тисяч осіб; північно-західна Франція (Нормандія і Бретань) - приблизно 1,5 тисячі осіб; північна Франція (район вздовж бельгійського кордону) - орієнтовно 3,8 тисячі осіб; східна Франція (у прикордонному районі від Люксембургу до Швейцарії) - близько 3,6 тисячі осіб; південно-східна Франція - приблизно 5,8 тисячі осіб; південно-західна Франція - орієнтовно 2,2 тисячі осіб; південна і західна Франція (райони біля Середземного моря і Атлантичного океану) - близько тисячі осіб. 
 
Особи українського походження мають, як правило, французьке громадянство. Більшість працюють робітниками, займаються малокваліфікованою працею. Є дрібні підприємці, незначна частина належить до інтелігенції. 10-15% молодих громадян українського походження є студентами, понад 10% працюють у сільському господарстві. Четверта частина українців (в основному жінки) зайнята у домашньому господарстві. 
 
Першими відомими слов’янськими жителями Франції були дочка київського князя Ярослава Мудрого Анна Ярославна, яка в 1051 році вийшла заміж за французького короля Генріха I, та її почет. Після смерті чоловіка Анна певний час правила Францією, про що свідчать документи, підписані нею давньоруською мовою. 
 
Друга хвиля еміграції прибула сюди з України у XVIII столітті. Це були син гетьмана Пилипа Орлика Григорій (1702-1759 роки), згодом французький генерал і дипломат, та кілька десятків запорозьких козаків. З козаків була сформована окрема сотня французької армії. Згодом вони завели тут свої родини та поступово асимілювалися. 
 
Наступною хвилею еміграції (1905-1930 роки) були політичні біженці з центральних і східних районів України, а також галицькі селяни-заробітчани. 
 
Найбільше українців оселилося у Франції в період між першою світовою війною та кінцем 1930-х років. Це були полонені, частина яких прибула сюди з таборів у Польщі, політичні емігранти, що покинули Україну після громадянської війни. Наймасовішою групою були селяни та робітники з Галичини та Волині, які прибули до Франції на заробітки. Частина з них у середині 30-х років через економічну кризу у Франції повернулася на батьківщину. Ті, хто залишився, працювали на шахтах, у металургійній промисловості, на текстильних фабриках і в сільському господарстві. 
 
Ще одна хвиля еміграції припала на роки під час та по завершенні Другої світової війни. Тисячі молодих людей з України були вивезені нацистськими окупантами на примусову підневільну працю до Франції. У 1944 році сотні українців після втечі з нацистського полону брали активну участь у русі Опору, створивши навіть власні військові підрозділи, наприклад батальйони імені Богуна та Шевченка, в кожному з яких у різні періоди налічувалося від 550 до більш як 800 чоловік. Після перемоги частина цих людей, небезпідставно побоюючись репресій на батьківщині, вступила до французького Іноземного легіону.

 Останньою групою, яка поповнила українське населення у Франції, були переміщені особи (від 3 до 5 тисяч чоловік) з таборів у Німеччині та Австрії.

Перша українська організація  у Франції виникла у 1908 році під  назвою «Гурток українців у Парижі»; діяла вона до початку Першої світової війни. У 1910 році ця організація нараховувала близько 120 членів, вона створила свій хор, організувала курси української мови, публікувала французькою мовою брошури про Україну. З 1929 року в Парижі діяла організація українських націоналістів мельниківського спрямування. Ця організація була створена одночасно із заснуванням Організації українських націоналістів. Від 1933 року у Парижі виходить газета «Українське слово». Останнім часом газета має певні фінансові труднощі і свою редакцію вона розташувала при бібліотеці імені Симона Петлюри. У період між світовими війнами у Франції видавалися вісім українських періодичних видань, найвпливовішим з-поміж яких був журнал «Тризуб»; у повоєнний період українська громада видавала понад 10 часописів, зокрема «Україна» та «Українець у Франції». 
 
Нині у Франції діють кілька громадсько-політичних об’єднань, зокрема Репрезентативний комітет української громади у Франції, створений 1997 року. Він об’єднав Український центральний громадський комітет у Франції та Центральне представництво українців у Франції. Цей комітет практично координує громадське та культурне життя всієї української громади в країні. Головою комітету 1999 року обрано Богдана Копчука. Окрім того, діють Об’єднання українців у Франції (ОУФ), «Українська національна єдність» (УНЄ), Спілка українок у Франції, Товариство колишніх воїнів армії УНР, Спілка української молоді, товариство «Рідна школа», яке організовує вивчення української мови для дітей та курси українознавства. 
 
Від 1951 року у містечку Сарсель поблизу Парижа знаходиться Європейське відділення Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ), головним здобутком діяльності якої є видана протягом 1954-1989 років одинадцятитомова «Енциклопедія українознавства». HTШ має великий архів і бібліотеку, яка налічує 25.000 томів. У 1998 році голова НТШ професор Аркадій Жуковський передав в Україну особистий архів та бібліотеку (20.000 томів). 
 
Велике значення для України має також книжкова колекція редакції газети «Українське слово», яка має бути ближчим часом передана Україні. 
 
Українська бібліотека Симона Петлюри діє в Парижі від 1929 року. В її фондах зберігаються книги, документи, архіви XX століття, зокрема ті, що стосуються української держави 1917-1921 років. У 1940 році більша частина фондів була конфіскована німцями. Після війни бібліотека відновила свою діяльність. Голова бібліотеки - професор Ярослава Йосипишин. Бібліотека веде наукову діяльність, організовує лекції, конференції, активно співпрацює з Асоціацією українських досліджень, іншими французькими організаціями, що займаються вивченням України, щорічно видає бюлетень. Віднедавна бібліотека має своє представництво у Києві, головою якого є професор Дмитро Степовик. 
 
У Франції діють кілька художніх колективів. Це, зокрема, ансамбль танцю «Степ» (місто Ліон, керівник Стефан Кузен), хор «Україна» (місто Альгранж, Лотарингія, керівник Іван Круп’як), танцювальний колектив «Гопак» (місто Шалетт-сюр-Люен).

Велику роботу з розвитку культурних, гуманітарних, спортивних, туристичних зв’язків, а також налагодження економічного співробітництва між Францією і Україною ведуть чисельні громадські організації Франції, що очолюються українцями. До складу таких організацій входять як французи, так і українці. Це, зокрема, товариство «Ельзас-Україна» (президент Надія Головач), товариство «Лотарингія-Україна» (президент Микола Дьяченко), асоціація «Допомога дітям України» (президент Сильвестр Кисиленко), товариство «Бретань-Україна» (президент Петро Номич), Франко-український культурний центр (місто Реймс, президент Жорж Б’єньо) та інші. Відзначаючи їх благодійну діяльність та гуманітарну допомогу у зв’язку з Чорнобильською катастрофою, екологічним лихом на Закарпатті та катастрофами на шахтах України, посольство України у Франції нагородило багатьох з них почесною грамотою. Минулого року представники зазначених організацій були запрошені посольством на аудієнцію з Папою Римським Іоанном-Павлом II, ініційовану посольством України при Святому престолі. 
 
Представники української діаспори постійно залучаються до зустрічей з українськими офіційними чинниками, представниками уряду, депутатами Верховної Ради, діячами науки і культури, що приїздять з України, беруть активну участь у заходах, які проводить посольство України. З керівництвом українських громадських організацій проводяться тематичні зустрічі, організовуються брифінги з поточних питань внутрішньої та зовнішньої політики Української держави. Посольство України проводить щорічні традиційні зустрічі з українською громадою, на яких підводяться підсумки спільної роботи, обговорюються плани на поточний рік, конкретні проекти спільної діяльності. 
 
За активну діяльність кілька представництв української діаспори нагороджені почесною відзнакою президента України. Зокрема, професор А. Жуковський, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Професор Українського вільного університету та доктор Сорбонни Володимир Косик 1998 року нагороджений однією з найвищих відзнак Франції - Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук. 
 
Українці у Франції провели велику роботу по залученню українських болільників (більше 1.000 чоловік з різних країн світу) та висвітленню в засобах масової інформації Франції футбольного матчу Україна - Франція, що відбувся в Парижі в березні 1999 року, та матчу, що проходив в Києві у вересні 1999 року. 
 
У 2001 році Репрезентативний комітет української громади у Франції, Спілка українок Франції, українська громада в цілому взяли активну участь у підготовці та проведенні днів культури України. Виступивши безпосереднім організатором окремих заходів, таких як виступ народної артистки Ніни Матвієнко, тріо «Золоті ключі», рок- та джаз-колективів, вечорів української поезії тощо, українська громада надала їм особливого забарвлення.