Українсько-російський суржик

 

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУРЖИК ЯК ПРИКЛАД ЗМІШАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ  МОВ.

1. Приклади існування та використання суржика.

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКО – РОСІЙСЬКИЙ СУРЖИК У СОЦІУМІ.

2.1 Лінії формування  та функціонування українсько-російського  суржику.

2.2. Причини виникнення  суржикових слів.

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в  такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX ст.

Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала  такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч. 

Звичайно процес взаємопроникнення  слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.  Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох регіонів України, а також місцевостей на території Росії, де проживає українське населення — на Стародубщині, Курщині, Подонні, Кубані, Ставропольщині, Терщині, Поволжі, Поураллі, Тюменщині, Омщині, Цілині (Сірий Клин), Зеленій Україні.

За  даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила від 2,5% (Західний регіон) до 21,7% (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні — близько 12%. Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою» україномовністю чи російськомовністю такі оцінки можуть бути лише приблизними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СУРЖИК ЯК ПРИКЛАД ЗМІШАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

 

Мовне явище, що дістало назву  суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. Його національну й соціальну природу відображає сам термін, запозичений із сільськогосподарської лексики. Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях: 

1. Суміш зерна пшениці  й жита, жита й ячменю, ячменю  й вівса і т. ін.; борошно  з такої суміші;

2. Елементи двох або  кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної  мови; нечиста мова. 

Отже, семантичне ядро слова  суржик поєднує два елементи значення - змішування двох різних субстанцій і  пониження якості утвореного внаслідок  змішування продукту. 

Можна розглядати історію  суржику як своєрідне, сказати б, непряме, чи зворотне, віддзеркалення процесів мовної політики останніх часів, зокрема тривалої насильницької русифікації та її непрогнозованих наслідків. Проте русифікація, у певному сенсі, триває і донині, змінивши, щоправда, форми та модернізувавши засоби. Тож заяви, буцім українська і російська мирно та щасливо співіснують в інформаційному середовищі сучасної України є або наївним виданням бажаного за дійсне, або лукавою маніпуляцією масовою свідомістю.

 Насправді, залишається  досить великою конфліктна напруга  поміж українською та російською  мовами. Підтверджують це полеміки  довкола сфери вжитку української,  які раз у раз спалахують  у регіонах чи засобах масової інформації, а не раз інспіруються з боку сусідньої держави під маскою захисту прав російськомовного населення. Ці полеміки наочно актуалізують гостроту проблеми, яка залишається невирішеною протягом багатьох літ, а, отже, дає підстави для двозначних трактувань. 

 

2. Приклади існування та використання суржика

 

Звичайним середовищем побутування  гібридної мови є малі соціальні  спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі  колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі  до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри.

Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини. Тонко помітила риси мовного та психологічного портрета носія суржикової комунікації такого типу Світлана Пиркало:  
 
Вони цілими днями переймаються, як би зекономити гроші, купивши щось дешеве, але «хароше»...- Щоб зекономити на обіді, вони постійно носять з собою якісь баночки, кульочки, булочки. Всі між собою говорять по-російськи, а з чоловіками по телефону - суржиком. Не знаю, що це за рудимент радянської свідомості, чому вже між собою не говорити суржиком? (Повість «Зелена Маргарита») 

До суржику охоче звертається освічена молодь, коли хоче ввійти в інший мовний образ, розширити діапазон мовних варіацій. Соціологічні дослідження показують, що вона вдається до суржику частіше, ніж люди середнього та похилого віку, які схильні вважати його ознакою низького рівня мовної культури. Прекрасно володіючи іншими мовними кодами, молода людина воліє проте використовувати суржик, щоб отримати задоволення від власного мовлення, бо їй так цікаво. 

Свідоме використання суржику  несе в собі також комунікативно-прагматичні  настанови. В певній ситуації суржиком спілкуватися вигідно. Наприклад, із представниками старшого покоління в сім'ї:  
 
- А якою мовою ви говорите з хазяями цього дому?  
- Переважно мовою національого спілкування. З українськими інкрустаціями.  
- А з матір'ю? Чоловіком? Сином? 

–Із свекрухою, - в тон йому продовжила вона, - я общаюсь суржиком. Так вона мене лучче понімає і передає восени картоплю.  
(Євгенія Кононенко, «Земляки на чужині»)

 

Вигідно спілкуватися суржиком з торговкою на базарі, щоб стати  для неї «своїм» тощо. 

Пам'ятайте, що підвалини  мовного розвитку дитини формує мова матері. Російськомовна, україномовна чи суржикомовна мати продукує відповідний мовний режим у своїй родині, але більший вплив має на мовну поведінку сина, а не дочки. Вийшовши поза межі сімейної комунікації, одружившись, син занурюється в інше комунікативне середовище, і вплив російськомовної чи суржикомовної дружини цілком може знівелювати прищеплену його матір'ю українськість.

Такий сценарій відтворив  Валерій Шевчук у повісті «Сонце в тумані»: її персонаж, ставши людиною  соціального дна, спілкується з  дружиною суржиком. Але в розмові з матір'ю відбувається миттєве переключення мовного коду, а лінгвістичну інтуїцію персонажів легко можна спроектувати у площину наукових знань про суржик:

 

–...Куди мені піти? 

– Куди хочиш, мама, - сказав Шурик. - Можеш по дворі погулять, на свєжім воздухі. 

–Що це в тебе за жаргон? - не втрималася мати. 

–Сотвєтственний моєму положенію, - сказав Шурик. - Битіє оприділяєт сознаніє... 

Здається, Шурик  із матері кпив. Кинула на нього позиром, ні, був серйозний, без тієї дурної півусмішечки.

– Нам треба перемовитися, мамо, - сказав уже чистою мовою.  

Звичайно, україномовна дружина  може вплинути на російськомовного чоловіка й дати відповідне мовне виховання  дітям. Але той факт, що сила цього  виховання позначатиметься не на всіх дітях однаковою мірою, а  ймовірність інших асимілятивних  тенденцій у подальшій долі сина досить висока, не залишає особливого оптимізму щодо україномовного сімейного  виховання. 

Певно, рольова маска суржикомовної  Вєрки Сердючки вдалася її творцеві Андрієві Данилку саме завдяки його сімейній мові. Артист, як розповіла газеті «Факты и комментарии» (15.09.2000) його сестра, «прекрасно розмовляє і по-українськи, і по-російськи. Однак удома з нами розмовляє по-польтавськи». 

Наша суржикова естрада  справді цікаве і далеко не просте явище. Освічену україномовну людину цей  суржик дратує черезтой маргінальний мовний гумор, що постає як основний засіб  плекання сміхової культури. Якщо взяти  осібно феномен Вєрки Сердючки, то її знамените «СВ-шоу» із зірками  російської естради переконливо, здається, довело, що суржик викликає певні емоції тільки по наш бік екрана.

Зросійщеного мешканця України  суржик на тлі літературної російської мови ще більше зміцнює у ставленні  до українськості як феномена другосортного. Для етнічного росіянина джерелом гумористичних емоцій є насамперед суржикове вбрання Вєри та її приколи, а якраз мова жодних емоцій не викликає, бо видається йому справжньою українською мовою, яка не чинить жодних перешкод для комунікативного порозуміння. Відповідним чином налаштованого етнічного росіянина більше насмішила би правильна народно-розмовна або літературна українська мова, а не суржик! 

Щоправда, є доволі несподівані  й цікаві приклади російської культурної рецепції суржику. Автор статті «Поетика суржику, або котлета по-київськи», яку 1989 року опублікував журнал «Декоративное искусство» (ч. 12), певен, що стилістика полотен київських художників Реунова і Тистола засвідчує своєрідний образотворчий суржик: 

Суржик - це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, переповнена штампами, це буйне цвітіння національного кічу, це свічка каштана, це дівчина у вінку, це тисячі метрів полотна, витрачених на зображення «Київських схилів» і пейзажі «Мальовничої України»... Поетику суржику вони втілили, може, не задумуючись про це, в зображальній мові, яка за своєю структурою дуже нагадує лінгвістичний суржик, бо і перший, і другий складаються із суміші російських та українських елементів. Цей матеріал безмежний, творчо не осмислений і комічна його краса є гарантією щирості намірів художників. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКО – РОСІЙСЬКИЙ СУРЖИК У СОЦІУМІ

 

Суржик (буквально-невисокої  якості суміш зерна різних культур  – пшениці і жита, а також  жита і ячменю, ячменю і вівса  тощо; борошно з такої суміші) – поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будується на основі змішування елементів двох і більше мов.

Українсько-російський суржик має як спільні, так і відмінні причини виникнення й існування  з іншим надзвичайно несприятливим  для української мови наслідком  її контактування з російською мовою  – масовим переходом носіїв української  мови на російську мову. Це насамперед загальні умови непоправного соціального функціонування української національної мови під тиском переважання в більшості комунікативних сфер російської мови та відносно повільний процес утвердження української літературної мови.

Функції авторитетного й  обов’язкового засобу спілкування (одним з наслідків чого стає неприщеплюваня з дитинства навичок автоматичного  користування нею), а конкретніше:

а) дедалі повніше втягнення  носіїв української мови в російськомовне середовище – від порівняно немасових  явищ 18-1-ї половини 19 ст. контактування з представниками вищих прошарків суспільства та державної адміністрації, впливу православної церкви, школи служби в армії і т. ін. до значного пожвавлення міжстанових і міжетнічних контактів та міграції населення в період утвердження капіталістичних відносин і ще більшою мірою в радянський час, з 30-х, особливо з 60-х рр. 20 ст.;

б) неготовність української  мови – як мови бездержавного народу, що століттями розвивалась в тіні російської мови, - своєчасно забезпечувати  українськомовну частину соціуму  відповідати номінативними засобами для позначення нових явищ і сфер соціального, політичного, виробничо-економічного,культурного життя та відповідними стилістичними засобами для мовної поведінки в тих сферах, що виходили за межі традицій побуту й родів занять;

в) політичні обмеження  з боку як царського, так і радянського  режиму щодо повноправного соціального  функціонування української літературної мови;

 г) як наслідок цього,  дедалі глибше усвідомлення української  мови як соціально непрестижної («простої», «сільської» і т.  ін.) та безперспективної, а також  небезпеки здобути репутацію  «націоналіста» через постійне  користування українською літературною мовою (користування суржиком – як «звичайною» мовою простих українців – такої підозри не викликало);