Загальна характеристика девіантної поведінки

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

1. Поняття поведінкової норми, патології і девіації.

2. Основні підходи до вивчення девіантної поведінки.

3. Трактування девіантної поведінки у різних психологічних напрямах.

4.       СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ МІЖ ІДЕАЛЬНОЮ НОРМОЮ, КРЕАТИВНІСТЮ И ДЕВІАЦІЯМИ У ПОВЕДІНЦІ

 

Поняття поведінкової норми, патології  і девіації

Соціа́льна  девіа́ція (лат. deviatio, від лат. devio — відхиляюсь) — широкий спектр відхилень поведінки особистості від традиційних у даному суспільстві нормативівповедінки.

Теоретичний аналіз зарубіжних джерел показує, що біля витоків дослідження асоціальної  поведінки знаходився Е. Дюркгейм, який визначав поняття аномії, а більш  повне визначення аномії зробив у  праці “Самогубство” (1912). Під аномією  він розумів стан розрушеності або  послабленості нормативної системи  суспільства, яка викликана різкими  змінами, стрибками, тобто аномія у  даному трактуванні – соціальна  дезорганізація.

Водночас  ані в зарубіжних, ані у вітчизняних  психологів немає єдиної точки зору на визначення девіантної поведінки  або поведінки, що відхиляється (асоціальна поведінка). Так, наприклад, на думку  А. Коена, поведінка, що відхиляється (асоціальна) – це така поведінка, яка іде у  розріз із інституціоналізованими очікуваннями, тобто з очікуваннями, які поділяються  законами у середині соціальної системи [145, с.520 - 521]. Розуміння девіантної поведінки  як такої, що не відповідає визначеним нормам і ролям э найбільш поширеним  и можна сказати э традиційним. Протиставляючи девіантну поведінку  соціальній поведінці, науковці говорять найчастіше про нормативну і ненормативну поведінку, тобто про поведінку, яка відповідає поведінковим нормам чи відхиляється від них. Отже, щоб оцінити її типи, форми и структуру необхідно визначитися вид яких саме норм суспільства вона може вихилятися. Одні вчені вважають що у якості точки відліку (“норми”) слід використовувати експектації (очікування) відповідної поведінки, а інші – аттитюди (еталони, зразки) поведінки.

Норми і правила  поведінки, вироблені суспільством, прищеплюються людині з перших днів її життя в процесі виховання  в умовах сім’ї, дошкільної установи, школи. Форми реагування дитини на навколишню дійсність, закріплюючись першочергово на рівні умовно-рефлекторної діяльності, набувають соціально чи особистісно  значущого характеру вже тоді, коли на етапі інтенсивного розвитку вищих психічних функцій і  проявів перших особистісно направлених  реакцій вона починає виділяти себе з навколишнього середовища, співвідносити  своє “Я” з реальними відношеннями, бажаннями. Егоцентрично спрямовані особистісні  реакції (вперше починають спостерігатись у віці 3-х років) відображають досвід дитини і пережиті нею труднощі у  спілкуванні з навколишніми. В  залежності від умов виховання досвід спілкування чи взаємодії закріплюється, культивуються також нові форми  і способи реагування, які на наступних  етапах розвитку стають стійкими звичками поведінки.

Поведінка - це деяка відносно узгоджена і послідовна сукупність вчинків особистості, яка може мати місце у ситуаціях, які визначаються соціальною групою і регулюються певними правилами (нормами).

Норма – це явище суспільної свідомості у вигляді вимог, які поділяє більшість членів суспільства, що створюють оптимальні умови існування окремого індивіда з урахуванням його соціальної ролі.

У К.К.Платонова ми знаходимо близьке  за сутністю визначення норми. Норма  – це явище групової свідомості як у вигляди уявлень, що поділяються  всією групою, так и найбільш часткових  суджень членів, в яких знаходять  своє відображення вимоги до поведінки  з урахуванням соціальних ролей, и яки створюють оптимальні умови  існування.

Норми, які визначають поведінку, залежать від соціальних цінностей тієї групи, яка їх сформулювала. Тому, їх можна  виявити там, де є соціальні групи, тобто усюди.

Л.Е. Орбан-Лембрик зазначає, що норми становлять сукупність вироблених і санкціонованих групою правил і вимог, які регулюють поведінку індивіда, зумовлюють специфічну для кожної групи систему взаємодії, взаємовпливу і спілкування.

На її думку норму характеризують такі параметри:

• норма є продуктом соціальної взаємодії, що виникає в процесі життєдіяльності групи;
• норма може бути задана більш широким соціальним оточенням;
• для кожної ситуації норми не встановлюються, вони формуються для більшості ситуацій;
• система норм забезпечує індивіда орієнтирами в навколишньому світі;
• соціальні норми не лише уніфікують поведінку в групі, а й регулюють внутрішньо групові відмінності;
• норма може приписувати стандарти поведінки в загальній ситуації, а може визначати реалізацію конкретної ролі у конкретній дії, в якій опиняється людина, як носій ролі;
• норми різняться за ступенем прийняття їх групою: одні – схвалюють майже всі, інші – підтримує меншість;
• норми різняться за мірою, широтою девіантності, які вони допускають, а також діапазоном санкцій, які при цьому застосовуються;
• групові норми призначені забезпечувати існування групи як цілісної системи;
• норми можуть бути чинником ригідності особистості, обмежувати діяльність у нових чи незвичайних ситуаціях, гальмуючи процеси індивідуального розвитку .

Види норми:

• правові норми;
• моральні норми;
• естетичні норми.

Правові норми оформлені у вигляди  законив и передбачають покарання  у випадку їх порушення, моральні и естетичні норми не регламентовані настільки суворо и у випадку  їх невиконання можливий лише громадський  осуд. У першому випадку можна  говорити про те, що людина чинить «не  за законом», в іншому – «не по-людськи».

Окремо в межах з кожної перерахованих  суспільних норм існують норми сексуальної  поведінки, що пов’язане із підвищеною значущістю сексуальної и статевої поведінки людини, а також частотою девіацій і перверсій саме у цій  сфери інтимного життя людини. При цьому норми сексуальної  поведінки функціонують як на рівні  права, так и на рівні моралі та естетики.

Крим того можна виокремити норми  психологічно комфортного самопочуття (переживання), рефлексії, задоволеності  собою, порушення яких здатне призвести  людину до емоційного дискомфорту и  появи психологічних комплексів.

Стаючи вільною и відповідальною людина усвідомлено приймає відповідальність за виконання визначених «законив», що передбачають збереження прав и  свободи оточуючих людей, а норм, традицій и стереотипів поведінки  прийнятих в тому чи іншому мікросоціальному середовищі. При девіантною починає  вважатися будь-яка поведінка, що вихиляється вид норми.

Поведінкова патологія (за П.Б.Ганнушкиним) передбачає наявність у людини таких  ознак:

• схильність до дезадаптації;
• тотальність;
• стабільність.

Під схильністю до дезадаптації слід розуміти існування паттернів поведінки, що не сприяють повноцінний адаптації  людини у суспільстві и проявляються у вигляди конфліктності, незадоволеністю  взаємодією з іншими людьми, протистояння реальності, соціально-психологічної  ізоляції.

Поряд із дезадаптацією, спрямованою  на зовнішнє середовище існує внутрішньоособистісна  дезадаптація, в який проявляється незадоволеність людини собою, неприйняття  себе як цілісної і значущої особистості. Ознака тотальності вказує на те, що патологічні поведінкові стереотипи спричиняють дезаадаптацію у  більшості ситуацій, в яких опиняється людина, тобто вони проявляються завжди.

Стабільність відображає тривалість проявів дезадаптивних якостей  поведінки, і зовсім не свідчить про  їх швидкоплинність и ситуативну обумовленість.

Поведінкова (психічна) патологія  може бути обумовленою психопатологічними проявами (симптомами и синдромами), а також ґрунтуватися на патології  характеру, що сформувалася у процеси  соціалізації.

Існує точка зору, що девіантні  форми поведінки – це перехідні  нерозгорнуті варіанти поведінкової патології. И основаним принципом їх визначення слід визнати, з одного боку, відсутність  якостей поведінкової норми, з іншої  – відсутність психопатологічних  симптомів.

 

Однак, більш обґрунтованим вважається підхід згідно якого девіантна поведінка  розглядається як така що вихиляється  вид норми поведінкового стереотипу за умов відсутності ознак психічної  патології и поведінкових проявив  психічних розладив и захворювань  .

Нормативна гармонійна поведінка  характеризується збалансованістю  психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту), адаптивністю и самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей), духовністю и совістю (на особистісному рівні).

Отже, девіантну поведінку можна  визначити як систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві  нормам и проявляються у вигляди  незбалансованих психічних процесів, неадаптивності, порушення процесу  самоактуалізації або ж у вигляди  відхилень вид морального и естетичного  контролю над власною поведінкою.

 

3. Основні підходи до вивчення  девіантної поведінки

 

Ю.А. Клейберг трактування причин асоціальної  поведінки тісно пов’язує з розумінням самої природи цього соціально-психологічного явища. Відомо, що у людській поведінці  поєднуються компоненти різного  рівня – біологічні, психологічні та соціальні. В залежності від того, якому з них у рамках тої  чи іншої теорії надається головне  значення, визначаються і основні  причини цієї поведінки. Тому і класифікація концепцій асоціальної поведінки  може будуватися у відповідності  із схемою: існують концепції, які  надають головної і виключної  уваги біологічним детермінантам (причинам); концепції, які роблять  акцент на психологічних чинниках; соціологічні концепції, які пояснюють  асоціальну поведінку виключно соціальними  причинами .

Розглянемо ці підходи.

Біологічний підхід. Наприкінці ХХІ – початку ХХ ст. були спроби пояснити асоціальну поведінку біологічними чинниками. Так, Ч. Ломброзо обґрунтував зв’язок між анатомічною будовою людини і протиправною поведінкою. Е. Кречмер, Х.Шелдон пов’язують асоціальну поведінку із особливістю будови тіла. Прайс, Уткін вважають що поведінка залежить від аномалій статевих хромосом. У.Шелдон обґрунтував зв’язок між типами фізичної будови людини та формами поведінки [126, с.20].

У. Пірс в результаті генетичних досліджень у середині 60-х р.р. прийшов до висновку, що наявність додаткової ігрик-хромосоми у чоловіків обумовлює  схильність до злочинних діянь. Х. Айзенк (1970), вивчаючи в’язнів прийшов до висновку, що екстраверти більш схильні  до скоєння злочинів, ніж інтроверти, а це, у свою чергу, детерміновано  на генетичному рівні.

Проте, у сучасному науковому  світі зазначені концепції асоціальної  поведінки мало популярні. Більшість  спеціалістів поділяють біологічний  підхід до пояснення природи детермінації асоціальної поведінки.

Психологічний підхід. Оцінка норми  та відхилення у контексті розвитку вимагає знайомства із загальними принципами розвитку при особливому ставленні  до особистості. (М. Герберт, 1974). У якості ядра особистості є “Я-концепція”, певна якість, яка розглядається, як ключ до нормальної адаптації. До цієї концепції входять як хороша інтеграція особистості (Г. Олпорт) – гармонійна “Я-концепція” (при мінімумі внутрішніх протиріч у єдиному погляді на життя), так і відносна автономія (тобто здатність до самостійної  незалежної поведінки). Автономія пов’язана  з формуванням комунікативних здібностей і впевненістю у собі (позитивної самооцінки) на їх ґрунті. У свою чергу, невпевненість у собі та низька самооцінка розглядається, як джерело порушення  адаптації та аномалій розвитку (М. Герберт, 1974).

Соціологічний підхід. У рамках соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський  напрямок та структурний аналіз. Першого  дотримувалися Ф. Тенненбаум, І. Гофман, Е. Лемерт, Г. Беккер. Основним положенням тут є теза, відповідно до якої асоціальність  не властивість, яка внутрішньо притаманна будь-якій соціальній поведінці, а наслідок соціальної оцінки (стигмації) певної поведінки як асоціальної. Аналіз причин асоціальної поведінки спрямований  на вивчення процесів, явищ та чинників, які визначають або впливають на притаманний статус асоціальності поведінки та статус асоціальності індивідів, тобто дослідженням того, яким чином формується ставлення до людей як асоціальних [126, с.20].

Деякі дослідники вважають, що головною причиною всіх соціальних відхилень  є соціальна нерівність, яка породжує протиріччя між відносно рівномірними потребами та нерівномірними можливостями їх задоволення в залежності від  того, до якої соціальної групи належить індивід, який соціальний статус займає.

 

4. Трактування девіантної поведінки у різних психологічних напрямах

 

У табл. 1 представлений узагальнений аналіз феномену асоціальної поведінки у різних зарубіжних психологічних напрямах.

 

Таблиця 1

Специфіка формування асоціальної  поведінки особистості

Психологічний напрям	Автори	Характеристика сутнісно-авторської позиції
1	2	3
Гуманістична психологія	Г. Олпорт, В. Меде, А. Маслоу, К. Роджерс, П. Роблок	Поведінка людини змінюється внаслідок  впливу на особистість інших людей, вона є реакцією на ситуацію і на поведінку інших осіб. Відхилення у поведінці виникають як наслідок втрати дитиною узгодженості із своїми власними почуттями і неможливістю знайти зміст і самореалізацію у  відповідних умовах виховання. Ключ до розуміння методів корегування асоціальною поведінкою дають дослідження механізмів становлення особистості: ідентифікації та відчуження.
Біхевіоризм	Дж. Уотсон, Е. Томлен, Б. Скіннер Е. Маш,	Вся поведінка зумовлена поєднанням позитивних та негативних стимулів. Акцент у виникненні асоціальної поведінки  робиться на неадекватному соціальному  научінні. Зосереджено
	Е. Тендал, П. Каролі	увагу на можливості корекції неадекватної поведінки шляхом організації позитивного  підкріплення та корекції наслідків  поведінкових відхилень.
Нейролінгвістичне програмування (НЛП)	Джон Грюндер, Ричард Бендлер, А.Ф. Ремеєва	На поведінку впливає слово  яке дозволяє програмувати і змінювати  особистість. За допомогою слова  можна подолати труднощі у навчанні і підвищити успішності підлітків.
Психоаналіз	З. Фройд, У. Мак-Дугалл	Поведінка визначається вродженими інстинктами  і потягами. Агресивна енергія  періодично накопичується в індивіда, потребуючи вивільнення або трансформації.
Неофрейдизм	К. Хорні, Е. Еріксон, Д. Боулбі, Г. Саллівен, К. Юнг, Е. Фромм,	Причини відхилень у поведінці  виникають внаслідок дефіциту емоційного контакту, приємного спілкування з матір’ю у перші роки життя. До відчуження та фатальної основи міжособистісних стосунків призводить двоїста природа людини, яка з одного боку, хоче бути незалежною, а з другого – прагне позбутися цієї незалежності.
"Індивідуальна психологія”	А.Адлер	Поведінку і життя людини визначають не сліпі інстинкти, а почуття  єдності з іншими людьми. Нездатність  індивіда встановити адекватний контакт  з оточуючим середовищем призводить до формування асоціальних проявів.
Екзистенціальна психологія	В. Франкл	Поведінка індивіда залежить від знайденого сенсу життя, який дає душевні  сили для подолання життєвих негараздів. Нереалізованість людиною смислу свого  існування породжує фрустрацію, екзистенціальний вакуум, як наслідок асоціальну поведінку.
Акмеологічний підхід	Б. Ананьєв	Поведінку індивіда детермінують уміння долати суперечності мікросередовища  та особистості. Індивід який не здобув визнання ні на груповому, ні на особистісному  рівні
		переживає психологічну кризу особистості.
Психодидактичний підхід	Д. Халаган, Дж. Кауфман	Відхилення у поведінці є результатом  несприятливого взаємозв’язку між  дитиною та соціальним середовищем. Надається значення індивідуальному підходу у навчанні і можливості самовираження особистості у навчальній діяльності.