Загальна характеристика девіантної поведінки

Таким чином, в різний період розвитку та становлення науки психології зарубіжні вчені у своїх дослідженнях намагалися пояснити джерела та причини  виникнення відхилення у поведінці. Таких пояснень існує достатньо  велика кількість, а їх узагальнення представлено у таблиці 3.

Таблиця 2

Джерела та причини відхилень у  поведінці

Спільні і  відмінні риси між ідеальною нормою, креативністю и девіаціями у поведінці

Вважається, що доросла особистість  вирізняється адаптивною спрямованістю  будь-яких психічних процесів поведінкових актив. Таку особливість людською поведінки  А.В.Петровський визначив як «постулат  відповідності».

«Постулат відповідності» виявляються  в тому, що дорослий індивід наділений  прагненням до «внутрішньої мети», у  відповідністю з якою відбуваються всі без винятку прояви його активності.

Виокремлюють декілька різновидів «постулату відповідності»: гомеостатичний, гедоністичний, прагматичний. Гомеостатичний варіант виявляється у подоланні  конфліктів и напружених стосунків  із навколишнім оточенням, у встановленні «рівноваги» і гармонії. За умов гедоністичного варіанту поведінка  індивіда визначається двома первинними афектами: задоволенням и стражданням, и при цьому вся поведінка  пояснюється максимізація задоволення  и страждання. Під час прагматичного  варіанту поведінка визначається лише прагматичною спрямованістю, тобто  людина керується лише своєю користю  и власним успіхом.

Протилежною до девіантної и патологічної поведінки є не лише гармонійна нормативна поведінка, але ідеальна поведінкова норма. И вона характеризується не лише «постулатом  відповідності» (за А.В.Петровським, але  й творчою спрямованістю и  креативністю. Гармонія не виявляється  лише у здатності бути адаптивним, адже за такої умови буденного  пересічного громадянина. Ідеальною  поведінковою нормою слід вважати поєднання  гармонійної норми з девіантною особистістю.

На думку А.В.Петровського, людину має спокушати небезпека, невизначеність успіху, невідоме, и  лише тоді можна говорити про неї  як про творчу й ідеальну особистість. Надмірна активність у психології називається  над ситуативною активністю и  справедливо вважається нормативною, оскільки прогрес людства значною  мірою пов’язаний із готовністю и  схильністю людей до нестандартної, нешаблонної и гнучкої поведінки. Одним із проявив такої поведінки  э пошукова активність, спрямована на задоволення потреби в новий  інформації, в нових переживаннях, розширенні горизонтів власного досвіду (В.С.Ротенберг, В.В.Аршавський). Буденна  людина як типовий носій нормативної  и навіть гармонійної поведінки  не здатна до пошукової активності. Вона прагне уникнути ризику, а отже невідомих ситуацій, нової інформації, нових переживань, нового досвіду. Вона спрямована переважно на пристосування  до оточення и збереження власного «статус кво», вона прагне гарантій и стабільності, а не знань, почуттів и переживань. Натомість девіант  надміру допитливий, нестабільний и  найбільшою мірою схильний до ризику та існування в ситуації «невідомості».

Парадокс існує в тому, що девіантна й ідеальна поведінка  можуть мати спільні риси. И справедливим э твердження, що людина з девіантною поведінкою часто буває творчою  особистістю, а їх відхилення у поведінці  можна виправдати активним творчим  пошуком, але з неадаптивною и  саморуйнівною спрямованістю. Відмінність  виявляється в тому, що для справжньої творчості (ідеальної норми) задоволення  полягає в у безпосередньому  процеси пошуку, а негативний результат  здатний лише поглибити знання про  предмет и сигналізує про те, що напрямок пошуку має бути змінено. В  той час як для девіантної особистості  основною метою пошукової активності э результат – задоволення.

Спільні риси креативних и  девіантних особистостей було запропоновано  Баррном и Харрингтоном. Це самостійність  суджень, здатність знаходити привабливі риси у подоланні труднощів, естетична  орієнтація и здатність ризикувати. Ф.Фарли навіть видаляє особливий  тип – Т-особистість и визначає її як «шукача збудження». Людина, що відноситься до такого типу, може сягати або високої міри креативності, або  ж демонструвати деструктивну и  навіть кримінальну поведінку.

Дослідження девіантної поведінки  у вигляди наркотичної залежності, здійснені В.Д.Менделевичем и Л.Р.Вафіним, показують, що наркомани часто є  більш творчими особистостями, ніж  здорові (не наркомани). Вони наділені достатньою силою творчого «Я», щоб  долати життєві труднощі э відносно незалежними вид зовнішних впливів. Водночас вони є відчуженими, схильними  до впливів, що іноді призводить до відмови від творчого «Я» на користь  переживань зовнішніх вражень. Їх творче «Я» більшою мірою э пов’язаним зі спонтанністю, аутосимпатиєю, креативністю и прагненням до самоактуалізації. Парадокс полягає в тому, що для  наркозалежних э характерними окремі риси самоактуализованої особистості: прагнення визнання, відкритість  новому досвіду, автономність, прагнення  до саморозкриття у спилку ванни  з іншими людьми.

Одним із доказів подібності деяких структур ідеальної та девіантної поведінки є факт кардинальних змін, що відбуваються у поведінці девіанта після подолання поведінкового дефекту у вигляді особистісного зростання и розкриття творчих здібностей.