Застосування принципів біоетики в соціальній роботі

1.4 Принцип справедливості

 

Ще легендарний  китайський мудрець Лао Цзи зазначав: “... Де з’являється

після втрати дао; людяність – після втрати де; справедливість – після

втрати людяності; ритуал – після втрати справедливості”. Що ж стоїть за

поняттям  справедливість, які її критерії і  яке практичне застосування

цього принципу у біоетиці?

 

Ідея  справедливості – одна з найголовніших  ідей, які регулюють людські

відносини. Історія культури має в наявності  низку конкретних формульовок

принципу  справедливості, безпосередньо зв’язаних  з “золотим правилом

моральності”. Різноманітні визначення справедливості, які існують в моральній філософії; дещо полегшують, але й дещо утруднюють

розуміння принципу справедливості, а саме: як він спрацьовує у біоетиці.

 

Якщо  три попередні принципи (“не нашкодь”, “чини добро”, повага

автономії) відносилися до біоетичних ситуацій, в яких наші рішення, дії,

оцінки стосувалися  когось одного (пацієнта), то принцип  справедливості

охоплює різних людей і навіть різні соціальні  групи.

У 1994 році ВООЗ прийняла дуже важливий документ: «Глобальна порядок денний для біоетики»:

1. Кожна людина, що проживає на Землі, має  право на адекватну медичну  допомогу.

2. Справедливість - важливий принцип для політики  охорони здоров'я.

3. Громадяни  мають право брати участь у  розробці політики охорони здоров'я.

Найбільш  прийнятою концепцією є концепція  американського вченого Ролза: в  будь-якому суспільстві справедливість може бути досягнута послідовним  дотриманням трьох принципів:

1. Принцип  рівної свободи кожної особистості.

2. Принцип  рівних можливостей.

3. Принцип  згладжування відмінностей.

Біоетика  дає значно вузьке, але разом з  тим значно строге визначення

принципу  справедливості. Його можна сформулювати так: з усіма необхідно

обходитися  однаково неупереджено і давати кожному  те, що йому належить.

Таким чином  можна відмітити дві найістотніші ознаки справедливості – неупередженість  і розподільність.

Розділ II.Правові й медико-соціальні аспекти державного регулювання охорони здоров'я на засадах біоетики

 

Законодавство України про охорону здоров'я  базується на Конституції України, де одним із головних принципів є  забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над іншими інтересами (ст. 4). У медичній практиці дозволене  застосування медико-біологічних досліджень з суспільнокорисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги успіху над ризиком, заборонене проведення експериментів над хворими, ув'язненими, військовополоненими (ст. 45). Рекомендація парламентської Асамблеї Ради Європи №1046/1986 проголошує, що і  зародкам та ембріонам людини властива людська гідність, тому за всіх умов слід ставитися до них з належною повагою і будь-яке втручання  в їх організм, навіть нежиттєздатних, повинно бути заборонене (експерименти, взяття органів для трансплантації тощо) (п.10). А забезпечити це мають  законодавчі органи кожної окремої  країни. Закон України про охорону  здоров'я дозволяє штучне запліднення  та імплантацію ембріона за згодою подружжя та при збереженні анонімності  донора (ст.48), що є морально неможливим з точки зору біоетики. Законом  України про охорону здоров'я  дозволений і аборт (ст.50), що є морально неможливим, бо йдеться про вбивство ненародженої дитини. Зокрема особливої  уваги органів державного управління заслуговує законодавство щодо трансплантації органів. У відповідному Законі України  існують суттєві етичні обмеження  щодо трансплантації органів та інших  анатомічних матеріалів людини (№ 1007 – ХІV / 1999), хоча практика пересадки  у медицині України дещо відстає  від інших країн.

Засади  біоетики, впровадження яких в біомедичну практику вельми актуальне, нині застерігають щодо узаконення клонування людини й  евтаназії, що може бути прямою загрозою для гуманного суспільства й  правової держави, якою прагне стати  Україна. Підтвердженням забезпечення засад цінності життя є хоча б  скасування смертної кари 23 лютого 2003 р. народними депутатами України.

Органи державного управління України в процесі законотворчості досить енергійно й результативно працюють над втіленням принципів біоетики. Це помітно, зокрема, у посиленій увазі до біоетики як дослідницької дисципліни. При Кабінеті Міністрів України у 2001 р. створена Комісія з питань біоетики, яку очолює віце-президент АМН України Ю. І. Кундієв. Діяльність комісії визначають такі основні завдання: підготовка рекомендацій для проведення біоетичної експертизи в Україні; розробка пропозицій до законодавчого регулювання в галузі біоетики; забезпечення участі України в міжнародному співробітництві з питань біоетики; інформування населення про досягнення й наявні проблеми в галузі біоетики тощо. Комісія з питань біоетики може спиратися у своїй роботі на практику функціонування Української асоціації з біоетики, Інституту біоетики ім. Ярослава Базилевича, що взяли на себе обов'язок розповсюдження ідей біоетики в Україні та зарубіжного досвіду впровадження їх принципів у практику охорони здоров'я, спільно з державними органами системи охорони здоров'я пропагують створення комітетів біоетики в усіх закладах охорони здоров'я. Основний принцип в їх діяльності – це повага до гідності людини як особистості в своїй інтегральності (тобто духовній, душевній і тілесній єдності), збереження життя та здоров'я людини з моменту запліднення до природної смерті. При цьому інтереси людини повинні бути вищими за інтереси науки чи суспільства.

Лише  за останні роки помітно зросла кількість  опублікованих статей та монографій з біоетики, перекладаються праці  відомих мислителів заходу, ідеї яких стають доступними широкому загалу суспільства. В Україні були проведені: Перший Українсько - британський симпозіум  з біоетики ( м. Київ, 2000 р. ). Міжнародний  симпозіум "Біоетика на межі III тисячоліття"(м.Харків, 2000 р.); Другий міжнародний симпозіум  з біоетики, присвячений пам'яті  Р.Поттер( м. Київ, 2002 р.), Міжнародна науково-практична  конференція "Формування особистості  студентів як майбутніх фахівців лікарської справи, працівників охорони  здоров'я та інших соціально -орієнтованих у контексті біоетики" (м.Львів, 2003р.), Третій міжнародний симпозіум  з біоетики "Глобальна біоетика:сучасні  виміри, проблеми, рішення" (м.Київ, 2004).Готується  проведення Другого національного  конгресу з біоетики з міжнародною  участю в м. Києві впродовж 29 вересня-2 живтня 2004 р. Утверджується біоетика як навчальна дисципліна, чому сприяє Центральний методичний кабінет  з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров'яє

Згідно  наказу Міністерства охорони здоров'я  України від 01.11.2000 р. за № 281 "Про  затвердження Інструкції лікарських засобів  та експертизи матеріалів клінічних  випробувань і типового положення  про комісію з питань етики" в Україні розпочатий процес формування етичних комітетів на базі установ  охорони здоров'я. Інструкція містить  основні вимоги до проведення клінічних випробувань лікарського засобу, які можуть проводитися на пацієнтах (добровольцях) за повною чи скороченою програмою, а також наголошує на необхідності створення спеціальних комісій з питань біоетики для проведення експертизи клінічних випробувань. Функції цих комісій співпадають з основними завданнями комітетів з етики, передбаченими міжнародними нормами.

Проблема  гідності особистості людини, на якій наголошує біоетика, вимагає особливо уважного ставлення державних органів  як до виробництва і торгівлі алкоголем, так і до пропаганди обмеження  його вживання. Водночас принципи біоетики наголошують, що алкоголізм – це важка  хвороба, яка має різноманітні причини  виникнення, включаючи соціальні, біологічні та психологічні фактори, і яка характеризується патологічними фізичними та психічними змінами в організмі людини і  формуванням алкогольної залежності. Подолання алкоголізму потребує зусиль самої людини, допомоги родини, суспільства й держави. До боротьби із зловживанням алкоголю залучаються  громадські та релігійні організації. Одна із можливих засад порятунку  – підтримка Товариств анонімних  алкоголіків, заохочення їх до активної діяльності. Найважливіше завдання реабілітації полягає не тільки у відновленні, а й у збереженні особового  та соціального статусу хворого.

На  сучасному етапі проблема наркоманії є глобальною, вирішення її в окремій  країні неможливе. Органи державного управління в Україні свідомі того, що досвід інших країн у боротьбі з наркоманією  не завжди відповідний для специфіки  українського суспільства, ментальності, релігійності, духовності, умов життя, тому боротьба з наркотичною залежністю в Україні пов'язана насамперед з підняттям морального рівня  українського суспільства. Для досягнення успіхів у ресоціалізації необхідно: змінити існуючу на сьогодні наркологічну концепцію, поставивши пріоритетом  такої реабілітації саму особистість  людини; перенести акцент лікування  залежності з виключно органічної терапії  на психологічну корекцію та реабілітацію; створити в родині мікроклімат довіри і вирозуміння; організовувати осередки ресоціалізації, котрі б допомагали у реадаптації осіб до нового суспільного  життя, а забезпечити це мають  органи державного управління.

Біоетика  твердить, що потрібно ставитись до хворих на СНІД з любов'ю і співчуттям, хоча СНІД – жахливе антигуманне  явище. Профілактика СНІДу – використання одноразових медичних і перукарських інструментів, дошлюбна незайманість та подружня вірність.

Розділ III.Застосування принципів біоетики в соціальній роботі

 

Соціальна   робота   являє   собою   специфічну   професійну   діяльність,   що   спрямована   на покращення  якості  життя  клієнтів.  За  кваліфікованою  допомогою  до  соціального  працівника звертаються  різні категорії клієнтів, незалежно  від віку, статі, національності, соціального  статусу, віросповідання тощо. Від соціального працівника як від фахівця вимагається не лише теоретичне знання,  що  також  є  дуже  важливим,  а  й  практичні  вміння  та  навички.  Адже  робота  з  людьми вимагає  особливих  професійних  вимог,  принципів,  деонтологічних  засад.  Моральні  відносини  в соціальній роботі виникають тоді, коли соціальний працівник починає працювати з клієнтом, з його оточенням,  з  працівниками  соціально-психологічних  служб  тощо.

  Іноді  соціальним  працівникам  доводиться приймати дуже важливі  рішення, від яких залежить  доля та подальше життя не  однієї людини.  В  умовах  недосконалого  законодавства   та  недостатнього  врегулювання  на  державному  рівні  складних  ситуацій,  що  виникають  в  соціальній  роботі,  важливого  значення  набувають  як моральні  принципи  та  норми,  так  і  біоетичні  правила  та  цінності.  Фахівець  в  галузі  соціальної сфери  в  прийнятті  рішень  має  бути  об’єктивним,  справедливим,  відповідальним,  при  цьому  не порушувати  права  і  автономію  клієнтів.  Слід  зазначити,  що  приймаючи  те  чи  інше  рішення соціальні працівники мають спиратися як на власні погляди, принципи, переконання та досвід, так і на  загальноприйняті  етичні  правила  та  цінності.  «У  біоетичній  практиці  використовується  цілий арсенал різних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних тощо,  суперечливих  за  змістом  і  часом  таких,  що  заперечують  один  одного.  Наприклад,  в  якості першочергових біоетичних принципів англійський філософ Р.Віч виділяє благодійність, автономію особистості,   чесність,   прагнення   уникнути   смерті,   справедливість.   Т.Бочамп   і   Дж.Чайлдрес вказують на такі головні принципи: автономія, «не нашкодь», благодійність справедливість. Як ми бачимо,  характер  вибору  й  об'єднання  даних  принципів,  як  основних  для  сучасної  етики,  як  у першому, так і в другому випадку має емпіричний характер» [2, 125].

У своїй повсякденній практиці соціальні  працівники стикаються з різними  категоріями клієнтів. При  цьому,  кожна  проблема  є  специфічною  і  потребує  прийняття  кваліфікованого  рішення.

Об’єктом  роботи  соціального  працівника  є  люди  похилого  віку,  інваліди,  ув’язнені,  алко-  і наркозалежні,  неблагополучні  та  неповні  сім’ї,  діти-сироти  та  діти,  позбавлені  батьківського піклування, ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД, мігранти тощо. До групи ризику і потенційних клієнтів соціальних служб також  відносяться  підлітки та молодь в цілому.  Молодь  відноситься  до  найбільш  вразливих  категорій  клієнтів,  тому  потребує  економічної, психологічної  та  соціальної  допомоги  і  підтримки.  Переважна  більшість  дослідників  сходяться  на думці,  що  молодь  –  це  соціально-демографічна  група,  яка  характеризується  віковими  межами  (в Україні  від 14 до 35 років) та соціальним, емоційним, психологічним становленням.  Щодо проблем молоді, то найчастіше серед  них виділяють: проблеми сім’ї, репродукції, здорового способу життя, матеріальної    незалежності,        самодостатності,    самоствердження,    самовизначення    тощо. Незважаючи  на  вік  та  соціальний  статус  в  суспільстві  молоді  люди  мають  невід’ємне  право  на повагу  їх  автономії,  гідне  відношення  з  боку  соціальних  працівників  та  суспільства  в  цілому,  на справедливе ставлення до них. 

Саме  тому, в соціальній роботі з молоддю  дуже важливим є застосування наступних  принципів біоетики:   принцип   поваги   гідності   особистості;   принцип   автономії   особистості;   цілісності особистості; принцип «не  нашкодь»; справедливості; принцип  «роби благо». На нашу думку в  новій біотичній моделі, яка найбільше  підходить для роботи з молоддю, і яка включає в себе принципи глобальної,  біомедичної  і  європейської  біоетики,  принципи  мають  бути  розташовані  саме  в  такій 

послідовності. 

Так, використання принципів автономії  та поваги до особистості дасть змогу  перевести суб’єкт-об’єктні  стосунки  між  соціальним  працівником  і  клієнтом  в  суб’єкт-суб’єктні.  Це  означає,  що відносини  перейдуть  на  більш  високий  рівень  від  патерналістської  моделі  до  колегіальної.  В соціальній роботі з молоддю це дуже актуально, адже бажання щось виправити має  бути, в першу чергу,  у  клієнта,  а  спеціаліст  повинен  вірити  в  те,  що  людина  здатна  змінитися.  «Тут  присутні рівність, вони виступають як колеги або друзі. Існує також модель контрактного типу, що заснована на контракті або згоді, але вона також потребує свого осмислення з позиції біоетики» [2, 155].