Застосування принципів біоетики в соціальній роботі

Важливим  і тісно пов’язаним з автономією особистості є принцип цілісності. Він вказує на те, що людина має як матеріальні, так і духовні потреби. На думку М.Л. Чернишевої, цілісність може означати  недоторканність  ядра  особистості,  а  в  більш  широкому  сенсі  –  захист  особистої недоторканності [11]. Слід також звернути увагу на те, що принцип  цілісності має бути обов’язково  законодавчо  закріпленим,  тобто  повинні  бути  встановлені  чіткі  межі  втручання  в  особисте  життя, здоров’я, матеріальне та фізичне  благополуччя людини.  В  соціальній  роботі  дуже  важливо  не  тільки  вирішити  проблему,  з  якою  звернувся  клієнт, надати йому всі  можливі шляхи виходу зі складної ситуації, навчити діяти самостійно без допомоги фахівця,  але  й  не  нашкодити  клієнту.  Біоетичний  принцип  «не  нашкодь»  в  соціальній  роботі  з молоддю  займає  центральне  місце.  «Цей  принцип  зобов'язує  не  завдавати  шкоди  іншій  людині (клієнту,  пацієнту  тощо)  не  тільки  прямо,  безпосередньо  і  навмисно,  але  й  опосередковано.

Мається  на  увазі  не  тільки  ту  шкоду,  яка  свідомо  чи  несвідомо  заподіюється  професійною діяльністю  (лікаря,  юриста,  медичного  або  соціального  працівника),  а  й,  взагалі  кажучи,  будь-яке зло,  яке  можливо  запобігти  або  виправити  –  біль,  страждання,  недієздатність,  нарешті,  смерть пацієнта» [1, 78]. 

Сьогодні  в соціальній роботі з різними  категоріями клієнтів на перший план виходить поняття справедливості.  Мається  на  увазі  справедливий  розподіл  матеріальних  і  духовних  благ,  рівність, свобода  вибору,  відповідальність.  Відомо,  що  в  сучасному  українському  суспільстві  питання соціальної   справедливості   загострюється,   адже   змінюється   соціально-політичний,   соціально-економічний,  соціально-культурний  уклад  життя.  Нажаль,  справедливість  залишається  лише гучним   лозунгом   багатьох   політиків   та   державних   діячів.   В   соціальній   роботі   принцип справедливості  відіграє  дуже  важливу  роль.  Адже  будь-яке  рішення  соціального  працівника  має бути   об’єктивним,   незалежним   і   справедливим.   «Цей   принцип   проголошує   необхідність   і можливість справедливого  задоволення потреб людини і розподілу  матеріальних і духовних благ.

Його   дотримання   актуалізується   умовами   сучасного   дефіциту   багатьох   медичних   ресурсів, підвищенням  вартості  медичних  послуг,  а  також  широким  розповсюдженням  програм  соціальної допомоги та охорони здоров’я, спрямованих на допомогу лише певним групам населення» [1, 80]. 

Принципи  біоетики  не  повинні  бути  лише  задекларованими,  їх  використання  має  бути закріпленим  на  законодавчому  рівні.  «Лише  розуміння  морального  сенсу  закону  перетворює  його виконання з формального обов’язку в модус моральної поведінки» [2, 157].  Слід також зазначити, що  застосування  цих  принципів  на  практиці  вносить  певні  складнощі  в  роботу  соціального працівника.  Адже  виникає  відповідальність  за прийняте  рішення  перед  клієнтом,  його  оточенням,  колегами, державою та суспільством в цілому.  Сьогодні  соціальні  працівники  в  своїй  повсякденній  практиці  мають  застосовувати  принципи біоетики як основу своєї професійної діяльності. Вибір біоетичної моделі – творчий підхід кожного окремого спеціаліста. На нашу думку, європейська біоетика найбільше підходить для практичного застосування в соціальній роботі, проте не можна  нівелювати й інші принципи та правила. Отже, соціальний  працівник  на  основі  свого  потенціалу  та  творчих  здібностей  має  виробити  власну біоетичну модель, яка буде спрямована на вирішення професійних моральних проблем та дилем в роботі з кожним окремим клієнтом або групою клієнтів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки і рекомендації

 

Результати  проведеного дослідження процесу  розвитку біоетики в Україні та впливу її засад на соціальну роботу дозволяють зробити такі висновки та рекомендації:

1. Встановлено,  що виникнення біоетики, що сформувалася  як нова наука наприкінці ХХ  століття, зумовлене найновішими  досягненнями біології і медицини, новітніми біомедичними технологіями, обмеженим підходом до хворого,  кризою патерналістських стосунків  лікар-пацієнт. За епістемічною  структурою біоетика як наука  вивчає моральні виміри поведінки  людини в біомедичній галузі  та системі охорони здоров'я.  Філософські засади біоетики  сягають своїм корінням вчення  Томи Аквінського, виводяться  з філософії екзистенціалізму (Г.  Марсель), опрацьовані феноменологією (Е. Гуссерль) та особливо філософською  антропологією (М. Шелер) і персоналізмом.

2. Виділено  з усіх наявних в науці концепцій-моделей  біоетики – ліберально-радикальної,  прагматично-утилітарної, соціо-біологічної  тощо – персоналістичну модель, яка знаходить моральні критерії  біомедичного втручання у людське  життя в самій людині як  особистості. Людина проголошується  об'єктивною й недоторканою цінністю, яка має нормативний зміст,  що гарантує право на життя,  свободу вибору й відповідальність  за нього. Нове мислення на  засадах біоетики вимагає підвищення відповідальності як соціального працівника, так і клієнта за ставлення до долі людини й збереження її життя як найвищої цінності.

3. Продемонстровано, що процес адаптації основних  принципів біоетики у нашому  суспільстві поряд із засвоєнням і трансформацією демократичних цінностей визначається культурними, економічними, історичними, духовними й національними особливостями. Суспільство, де за результатами соціологічних опитувань, досить висока довіра до релігії й церкви, зможе віддати перевагу принципам і правилам біоетики в системі охорони здоров'я, освіти, в сфері екології й охорони природних багатств. Над такою перспективою й працюють організації з біоетики – державні й громадські, а активізувати їх діяльність й наповнити її конкретними справами – завдання органів державного управління. Предмет "Біоетика" потребує статусу базової навчальної дисципліни для державних службовців в сфері соціальної роботи, що сприятиме запобіганню негативних наслідків в розвитку суспільства.

 

Таким  чином,  біоетика  є  невід’ємною  складовою  сучасної  соціальної  роботи. Адже  приймаючи  те чи інше рішення, вирішуючи ту чи іншу проблему або дилему, соціальний працівник  має спиратися не лише на власні моральні норми, а й на офіційно задекларовані  принципи та правила. В роботі з молоддю  дуже  важливо  бути  об’єктивним,  поважати  честь,  гідність,  автономію  молодої  людини.

Тому, на нашу думку, соціальний працівник  має використовувати принципи як американської, так і європейської  біоетичної  моделі.  В  Україні,  на  відміну  від  західних  країн,  відсутній  багатолітній досвід  використання  принципів  біоетики  в  будь-якій  сфері  людської  діяльності.  Тому,  сьогодні головним завданням для України  є затвердження та закріплення на законодавчому рівні біоетичних принципів та правил, адже їх практичне  застосування значно покращує якість надання соціальних послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1.  Вековшинина   С.В.,   Кулиниченко   В.Л.   Биоэтика:   начала   и   основания.   (Философско-

методологический  анализ) / С.В. Вековшинина, В.Л. Кулиниченко. – К.: Сфера, 2002. – 152 с.

2.  Кулиниченко   В.Л.  Современная  медицина:  трансформация  парадигм  теории  и  практики  /

Валентин  Леонидович Кулиниченко. – К.: Центр  практичної філософії, 2001. – 240 с. С. 125

3.  Кулиниченко   В.Л.,  ВековшининаС.В.  Биоэтика:  Феноменологические  поиски  и   основания  /

В.Л. Кулиниченко, С.В. Вековшинина // Феноменология и  гуманитарное знание. – К.: Тандем, 1998.

– С. 145-151. 4.  Кулініченко В.Л. Філософсько-світоглядні  засади біоетики / Валентин Леонідович Кулініченко 

// Практична  філософія. – 2001. – №3. – С. 37-43. 

5.  Кундієв   Ю.І.  Біоетика  в  Україні:  стан  та  песпективи  /  Ю.І.  Кундієв  //  Другий  Національний 

конгресс  з біоетики з міжнародною участю. – К., 2004. – С. 25–28. 

6.  Ницше  Ф. Так говорил Заратустра / Фридрих  Ницше. – М.:Мысль, 1990–. – (Сочинения:  в 2-х 

т. / Фридрих  Ницше; т.2). – С.5-237. 

7.  Огурцов   А.П.  Биоэтика:  проблемы  и   перспективы  /  А.П.  Огурцов  //  Вопросы  философии.  – 

1994. – №3. 

8.  Поттер  В.Р.  Биоэтика:  мост  в  будущее  /  В.Р.  Поттер;  [пер.  с   англ.;  под.  ред.  С.В. 

Вековшининой, В.Л. Кулиниченко]. – К.: Вадим Карпенко, 2002. – 216 с.

9.  Пустовит  С.В. Глобальная биоэтика: становление  теории и практики (философский  анализ) /

Светлана  Витальевна Пустовит. – К.: Арктур, 2009. – 324 с.

10. Требования  биоэтики:  Медицина  между   надеждой  и  опасениями:  Сб.  ст.  /    Под  рук.  Ф. 

Бриссе-Виньо, при уч. Б. Ажшенбом-Бофти: [пер. с  фр.]. – К.: Сфера, 1999. – 248 с. 

11. Чернышева   М.Л.,  Чернышев  А.В.  Определение   основных  принципов  биоэтики  /  М.Л. 

Чернышева   А.В.   Чернышев.   –   [Електронний   ресурс].   Режим   доступу   http://www.kremlin-

neurology.ru/library/Kr-med_02-09_37.pdf