Сила таланту Бориса
Олійника з особливою повнотою і багатогранністю виявилася
у царині розлогих поетичних форм, передусім
поеми. До цього жанру митець, який постійно
відчував потребу в розширенні діапазону
і масштабу поетичного мислення, звертався
і звертається впродовж усього художнього
шляху. Він написав поеми «Дорога», «Рух»,
«Доля», «Урок», помітним інтелектуально-духовним
явищем стали поеми «Заклинання вогню»
(1978), «У дзеркалі слова» (1980), «Дума про
місто» (1982), «Сім», «Пришестя» (обидві
— 1988), «Поворотний круг» (1989). Художню
й морально-філософську сутність поем
Б. Олійника проникливо сформулювала С. Йовенко
на матеріалі поеми «Урок», відзначивши,
що це «філософське осягнення подвигу
вирішального вчинку життя, готовності
до офіри в ім’я непоганьбленої довіри
й віри в людину». В його поемах щедро втілився талант
і погляд митця-публіциста, публіцистичної
інтерпретації подій, реалій і явищ навколишньої
дійсності. Цей жанр розкрив непересічний
масштаб поетового мислення, його тяжіння
до лірико-онтологічних узагальнень і
художнього літописання.
Багатогранна і потенційно
сценічна творчість Бориса Олійника
незмінно приваблювала діячів мистецтва
— музикантів, акторів, режисерів. На
його вірші написано чимало музичних
творів. О. Білаш за його поезіями 1985 року
створив оперу «Прапороносці», низку пісень («Ода Полтаві», «Мелодія»).
До поетової творчості зверталися І. Поклад
(«Мамо, вечір догоря...», «Пісня не забудеться
моя»), П. Майборода («Луна»), І. Карабиць
(«Матір», «Заклинання вогню»), В. Кирейко
(«Пісня про матір»), В. Тилик («Тополина
вулиця», «Мати сіяла сон», «Пісня дитинства»),
Л. Дичко («Ода музиці», «Колискова киянину»)
та ін. За творами Б. Олійника 1981 року в
Київському театрі поезії йшла вистава
«Заклинання вогню», 1987 року в Київському
драматичному театрі ім. І. Франка — вистава
«Пам’ять» та у його перекладі п’єса
М. Рощина «Майстер і Маргарита» (за М. Булгаковим).
Поет виступив співавтором кіносценарію
багатосерійного фільму «Тарас Шевченко.
Заповіт» (1992—1994), поставленого на Київській
кіностудії художніх фільмів.
Указом Президента України за самовіддане служіння
на літературній і державницькій ниві,
визначний внесок у збереження національної
культури, вагому особисту роль у піднесенні
міжнародного авторитету України Борису
Іллічу Олійнику присвоєне звання Героя
України з врученням ордена Держави.
Борис Олійник — воістину
національний художник й академік поетичної
думки — належить до найавторитетніших
українських митців другої половини
ХХ століття, який своїми духовними, інтелектуальними
струменями суттєво увиразнює гуманістичні джерела нинішньої доби.
Олійник Борис
Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня
1935р. в с. Зачепилівка на Полтавщині. Вірші
почав писати в шкільному віці. Він «топтав
стежку до п'ятого класу Зачепилівської
семирічки», коли побачив у новосанжарівській
райгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий
вірш і своє прізвище.
1953р., після закінчення шкільного навчання,
вступив на факультет журналістики Київського
університету імені Т. Г. Шевченка, а вже
1958р. розпочав роботу в редакції газети
«Молодь України». Поет і журналіст, часто
їздив у відрядження, зокрема на ударну
комсомольську будову — Лисичанський
хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто
Сєвєродонецьк надрукував у газеті серію
нарисів і видав документальну повість
«За Сіверським Дінцем» (1959).
Пережите в дитинстві та в роки молодості
склало основу першої його збірки поезій
«Б'ють у крицю ковалі» (1962).
Друга збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначена
Республіканською комсомольською премією
ім. М. Островського.
Б. Олійник пише своєрідні віршовані «портрети»
— монологи про сільських трудівників,
як-от хворого хлібороба («Про хоробрість»),
інваліда з фронту («Дядько Яків»), «співрозмову»
зі скромною вчителькою В. І. Левкович
(«Формула»), присвячений М. Рильському
вірш «Пісня», автобіографічні нотатки
«Про себе».
Виходять збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968),
«Відлуння» (1970), «Рух» (1973).
Вражає різноманітність поетичної творчості
Олійника: задушевно-ліричне слово про
матір («Мати»); філософський роздум про
непорушність зв'язку людини із землею
(«Заземлення»); сокровенне, інтимне («Дума
про Аеліту», «Ти чекай...»); лірика, сповнена
драматизму та конфліктності: «Балада
про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих
пильності», «Засторога», ряд віршів з
циклу «Коло» та ін.; публіцистичність
у «Триптиху пильності» та в такому ж чілійському
триптиху «На тривожній струні».
Ліризму сповнені цикли «Сковорода і світ»,
«Досвід», «На лінії тиші», «При гончарному
крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє.
Пам'яті матері».
Навпаки, драматичні, гострі поезії —
«В рамі прицілу», «Прометей приручений»,
«Про черги», «Погоня... І постріл...».
Поет застосовує також умовність, вигадку,
елементи казки, фантастики, алегоричну
та символічну образність у таких творах,
як «Принцип», «Про середину», «Притча
про ноги», «Притча про славу», «У поета
гроші завелись» та ін.
У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет
вмістив цикл віршів «Від Білої хати до
Білого дому...»
Поет є лауреатом Державної премії СРСР
(1975, за книгу «Стою на земле») і Державної
премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги
«Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума
про місто»).
Свою творчу роботу він завжди поєднував
з активною громадською діяльністю. В
1971 — 1973pp. та з 1976-го року він — секретар
правління Спілки письменників України,
секретар правління Спілки письменників
СРСР, секретар парткому Київської письменницької
організації. Був депутатом Верховної
Ради УРСР 10-го і 11-го скликань.
Вам
могут пригодиться:
Стих "Выбор"
Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя;
Життю — ні кінця ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь — лебеді від'ячали,
Комусь — ще сурмлять журавлі.
Один передбачливо очі
Прикрив ще ва крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і... згорів,
І люди відкрили в сузір'ях
Зіницю нової зорі.
Коли б загадали: — Хочеш,
Одне лише слово твоє —
І вища — лаврова! — почесть
Чоло твоє обів'є,—
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
Стих "Ринг"
І гнів, і жах. І білі маски
Облич.
І злами рук, як ринв.
І от затихло.
Тільки пласко
Лисніє квадратовий ринг.
Там не суперник мій,
а ворог
Зіперсь бундючно на канат.
Над ним у чорному,
як ворон,
Чаклує хижий секундант.
Той ворог хитро, як лисиця,
Мені готує рішенець.
Нахабно в праву рукавицю
Кладе для певності свинець.
Суддя те бачить.
Та... не баче.
Вони у змовинах давно.
Та й переможців же тим паче
Не судять потім все одно.
А зал, як тур, реве безжально.
Назад одрізано путі:
Мій секундант у роздягальні
Лишив рушник на видноті.
Що ж, буде бій.
Важкий. Без правил.
Мій ворог — публіки владар —
Мені вцілятиме ізправа
Під серце зважений удар.
Він буде бить мене, як схоче:
І знизу, й справа, і згори.
І нижче пояса. І очі
Схова продажний рефері.
Я все стерплю в жорстокім герці,
Аби лише, зберігати стиль,
Не пропустить удару в серце.
Не пропустить... Не пропустить...
Ще буде потім раунд третій.
І вжє коли в канатний скрут
Я буду ворогом припертий
І загнаний в четвертий кут,
Коли, нахабний і безкарний,
Повірить він у мій кінець
І для останнього удару
Зведе з правицею свинець,
Я визбираю в жмуток силу
Своїх поразок і удач —
В ім'я отця, і духа, й сина
Обрушу з лівої удар
Такий, що раптом ляже
тиша.
І стануть зайві лікарі.
І марно буде, паче миша,
Метатись підлий рефері.
То буде бій...
А зараз мертво
Лисніє холодом квадрат.
Іду. І поруч мене твердо
Крокує Честь — мій секундант.
Школьное сочинение:
Основные мотивы лирики Бориса Олейника
Ім’я Бориса Олійника поряд з іменами
Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана
Драча, Дмитра Павличка та багатьох інших
їхніх ровесників позначає творчі звершення
покоління 60-х — бурхливого і щедро обдарованого
покоління.
Борис Олійник прийшов в літературу від
землі Котляревського й Гоголя, звідти,
де «чорнозем плодючий, наче жінка», де
в людей «на золоті обжинки завжди напохваті
зі сміху литий серп». І тому мотив синівської
вірності, кровного обов’язку перед отчею
землею, перед близькими людьми, перед
народом — один із найсильніших мотивів
у творчості Б, Олійника. Муза його буває
великодушною, вона здатна терпимо ставитись
до тих чи інших людських слабкостей, але
ніколи поет не прощає відступництва,
занедбання пам’яті, втрати людиною того,
що має повсякчас зберігати її від здрібнення
і самоспустошення.
З усіх моральних і етичних чинників поет
віддає перевагу першоджерелам народним,
які для нього є безсумнівними у своїй
чистоті. Пам’ять для Бориса Олійника
— то діюча, збудлива і наснажлива сила:
Освітила мені пам’ять Долю з долу до
вершка.
Я на повен зріст, мов явір, в сивій пам’яті
стою.
Поезія Б. Олійника не втомлюється уславляти
достойних — ближніх і дальніх, які «йшли
на кривду з праведним мечем, нерідко забуваючи
кольчуги».
Поезія ця прагне осягнути долю нашого
народу в усій її складності, трагічності
і величі перейдених доріг, вона бачить,
як «далеко-далеко (те знають хіба що лелеки)
розкидала доля кептарики і сіряки», вона
чутлива до національної історії, і водночас
ця поезія широко дивиться на світ, уславлюючи
братерство як найвищий дарунок долі:
По-братерськи ми ділилися з тобою
На довгій ниві жнив і лихоліть
Ковтком води, окопом і еудьбою, —
І тільки корінь наш не поділить.
Коли йдеться про речі життєво важливі,
поет постає перед нами у своїй ідейній
всеозброєності; в пошуках істини він
не вдовольняється поверхневим зрізом
життя, він прагне глибин, намагається
тримати у полі зору багатющий духовний
досвід народу. У творах Б. Олійника органічно
сплітаються фольклорна образність і
висока наука класики.
Йому органічно чужа будь-яка поза, манірність.
Крикливе самозамилування — не для нього,
і тому незмінно викликає наші симпатії
своєю самоіронією:
Я прийду сюди аж ген із того досвітку
Хлопчаком у полинялому картузику,
І розтане сивий іней мого досвіду
У завулку, що гучить мені, як музика.
І це при тому, що поетові не чужі найсерйозніші
проблеми сучасності, для нього весь цей
тривожний вік, якому бракує людяності
і теплоти, — поле шукань, досліджень,
мистецьких втручань. І в звичайній, в
безлічі разів змальованій картині пташиного
перельоту Б.Олійник відчуває своє, суто
індивідуальне:
Мовчить старий ватаг, задивлений у себе.
Утома вікова спада з його плеча…
Та раптом — змах крила. І на сувої неба
Повільно проступа таємний знак ключа…
Твори Б. Олійника уже витримали суворий
іспит часу, і його творчість стоїть поряд
з тими художніми цінностями, що їх подарували
своєму народові найталановитіші співці
України.
Сочинение: Творческая
индивидуальность писателя (Борис Олейник)
Сьогодні Борис Олійник — один з найпопулярніших
поетів. В поезіях Олійника стільки ж від
традиції, скільки від живого життя, повітрям
якого він дихає, і саме тому він — поет
наскрізь індивідуальний. Він — поет переважно
розмовного інтонаційного ладу. Олійник
використовує найповніші віршові форми
і прийоми, наприклад, вірш «Стою на землі».
Творячи свої поезії, Олійник припадає
до живлющих джерел народного досвіду.
У цілісному циклі віршів про кохання
як на сьогодні чи не найбільше досягнення
поета — «Я спокійно б лежав під вагою
століть…» У вірші виразно виявляються
два плани. Перший — вічне прямування
до ідеалу жінки, туга за ним і пошук цього
ідеалу. Пошук марний і необхідний, неминучий
і нестримний, бо ж «бісова дівка» усе
зникає, але все з’являється знову, вже
на іншій межі чи кручі, «огорнувши вітрами
стан».
Другий план — це ідеал у широкому історичному
і соціальному планах, втілення поступу,
та незглибима й незбагненна таємничість
душі народу, яку не вичерпати до дна, яка
манитиме вічно…
Багато поезій присвятив Борис Олійник
матері-трудівниці, відданій чесній хліборобській
праці. Тема любові до матері, непоправного
болю утрати, вірності її світлій пам’яті
високохудожньо розкрита в вірші «Мамо,
вечір догоря…» Яскраві метафоричні образи
вживає поет, щоб оспівати безсмертя матері,
а відтак і безсмертя всього роду:
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка розцвіла
Матіолою вечоровою,
Житом-долею світанковою,
Дивом-казкою,
Юним соняхом…
Одна з найкращих поем Б.Олійника — «Урок».
Сюжетною основою твору став відомий історичний
факт, а саме розповідь про те, як у сербському
містечку Крагуєваць у 1941 році фашисти
розстріляли триста гімназистів разом
з учителем. Здається, випадковий факт
власної біографії змусив поета пригадати
Крагуєваць: день народження — у ніч з
20 на 21 жовтня. Випадковий збіг дат. Але
автор бачить тут глибоку закономірність.
Вростання уроку Крагуєваца в долю ліричного
героя стало основою поеми. Відбулося
два уроки. Один — той, з далекої вже історії,
другий — урок сучасний, для сина. Син
втілює в собі поведінку сучасної молоді,
яка скептично ставиться до історичного
минулого. Урок батька глибоко запав у
свідомість юнака, відкрив йому очі.
Автор закликає молодь пам’ятати про
загиблих у боротьбі з фашистами, шанобливо
ставитися до історичного минулого свого
народу. Багатство ритмічних і смислових
варіацій, оригінальні образні побудови,
уміння уникнути одноманітності віршової
форми — прикметні ознаки поетичного
слова Б. Олійника.
Школьное сочинение:
"Ты - весь в слове, как окутан..." (лирика
Бориса Олейника)
«О слів жорстока і солодка влада! Не опечись
на їхньому вогні...» — застерігає Борис
Олійник в одній зі своїх поезій. Насправді
з давніх часів люди знали, яку велику
владу має слово. Словом можна скалічити
і зцілити, словом руйнують та створюють.
Усе, що навколо нас, — так чи інакше Слово.
Але поетичним словом навряд чи можна
обпектись, бо Слово, сказане поетом, як
і мистецтво взагалі, має очищувальну
та виховну силу, воно допомагає жити і
творити, дає наснаги, натхнення та ентузіазму.
Поезії Бориса Олійника прості, легкі
та прозорі, частіше письменник звертається
до простих життєвих образів і тем, ніж
до філософствування, але його слова влучні
і виважені, дбайливо дібрані і ніколи
не є порожніми. Сам Борис Олійник говорить,
що поетична творчість складається з поодиноких
спалахів натхнення та безкінечної духовної
роботи над собою.
Ти — весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі...
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
Такого великого значення надає поет Слову.
І за допомогою поетичних слів та образів,
завжди зважаючи на силу сказаного слова,
Борис Олійник створює свою лірику, багатогранну
за темами та єдину за стилем, насичену
фольклорними мотивами, зрозумілу та близьку
читачеві.
Великого значення надає поет у своїй
творчості темі спадкоємності поколінь.
Часто у газетах чи критиці використовують
поширений мовний штамп «поет вийшов з
народу», «поет — виходець з народу»...
Дізнавшись біографію Бориса Олійника,
я теж хотів так написати, але вчасно схаменувся:
так, Борис Олійник народився у селянській
родині на Полтавщині, але він не є «вихідцем»
з народу, бо нікуди він не виходив. Борис
Олійник народився серед народу і залишився
з ним на все життя, єдиним із народом,
оспівуючи його просту життєву мудрість
у своїх поезіях:
Народ не візьмеш на макуху,
Він зоддаля розрізнить чин:
І хто є син його по духу,
І хто — по духу! — сучий син.
У багатьох своїх поезіях Борис Олійник
говорить про життя людини, про те, як слід
жити, які принципи обрати собі за кредо.
Поет наполягає на тому, що кожна людина
повинна сповідувати активність та відповідальність
у своєму житті, не ховатися в тінь, не
жити за принципом «хати з краю», а служити
певній ідеї і своєму народові, усьому
людству. Найстрашніше, що може статися
з людиною, на думку Бориса Олійника, —
це духовне зубожіння, втрата мотивів
для боротьби й втрата ідеалів:
Страшно безсило-малим
Чути себе перед смертю.
Але страшніше, коли
Ні за що вмерти.
Батько Бориса Олійника загинув на війні,
хлопець ледь пам'ятав його, але від батька
майбутньому поетові залишилось «загострене
почуття обов'язку та залізне правило
і право: не спекулювати на добробуті держави
і людській співчутливості». Певну автобіографічність
знаходимо у творах про війну.
Ніхто не забутий. На попіл ніхто не згорів.
Солдатські портрети на вишитих крилах
пливуть...
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
живуть.
Творчість Бориса Олійника надзвичайно
різноманітна, але більшість його творів
характеризується близькими до фольклорних
образами та стилем, легкістю ритміки,
утвердженням зв'язку поколінь та найкращого
у людині, а найвище призначення істоти
на землі, за Борисом Олійником, — бути
корисним людям та творити добро.
Сочинение на тему:
Образ матери в лирике Бориса Олейника
Значну частину своєї творчості присвятив
Борис Олійник темі матері, він створює
щемливий і ніжний образ своєї матері,
цей образ видається близьким усім читачам,
нас не залишає байдужими те почуття щирої
синівської любові та вдячності, яким
сповнює автор свої поезії.
Читаючи поезії Бориса Олійника, я замислився,
чому так багато в літературі написано
про матерів, про батьків взагалі. Як на
мене, це питання майже риторичне: всі
ми різні, це зрозуміло, але кожен з дитинства
пам'ятає тепло та турботу матерів, ця
тема близька і зрозуміла усім. Іноді мені
здається, що ми даремно забуваємо, що
за кожною геніальною людиною, за всіма
здобутками людства у науці, мистецтві
тощо стоять матері, найчастіше — прості
трудящі жінки із мудрими очима, без яких
не було б не тільки усіх наших цивілізаційних
здобутків, але й будь-якого духовного
розвитку. Я згоден з думкою, що кожна людина
творить себе сама, але свою особистість,
світогляд, освітню базу вона створює
на тому фундаменті, що він був закладений
у ранньому дитинстві саме батьками. Любов
до слова, до рідної землі дається нам
у дитинстві через колискові пісні, які
співає нам мати, через казки та ту турботу
й ласку, яку вона нам дає.
І, напевне, не тільки усе вищезгадане
зумовлює увагу до образу матері в літературі
усіх часів та народів. Любов сина чи доньки
до матері відображує любов до всього
роду, безперервний зв'язок поколінь у
межах нації, тож не можна любити народ,
не шануючи своїх батьків, так само і любов
до батьків неодмінно вливається у більшу
ріку — у любов до народу.
Деякі поезії Бориса Олійника було покладено
на музику, «Пісня про матір» — чи не найвідоміша
поезія Бориса Олійника з тих, що потім
стали піснями, звучить вона зовсім як
народна. У поезії «Мати» в кількох простих
словах поет висловлює усю свою повагу
та шанування, розуміння того, як багато
робить звичайна жінка, виховуючи дітей,
для розвитку народу, людства взагалі:
Зупиніться, поети! Чекайте, не треба...
Мати вийшла на ґанок і дивиться в небо.
Мати дуже висока, древніша од космосу.
На плечі в неї райдуга гнеться коромислом.
Але поетичним шедевром по праву можна
назвати «Пісню про матір», яка починається
такими словами:
Посіяла людству літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті
жити,
Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.
Поет вводить до свого вірша діалог, який
допомагає створити ще більшу атмосферу
простоти та щирості, у якій діти та онуки
спілкуються з матір'ю, вмовляючи її не
йти. Так закінчується ця поезія:
Вона посміхнулась, красива і сива, як
доля.
Махнула рукою — злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим
полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Тема символічного безсмертя, яку піднімає
Борис Олійник у цій поезії, розроблена
по-новому: поет ніби нагадує читачам,
що безсмертя можна досягти не тільки
шедеврами мистецтва чи науковими відкриттями,
але й добрими справами. Так, мати назавжди
залишається безсмертною у своїх дітях,
стаючи «замисленим полем на цілу планету,
на всі покоління й віки».
Мені подобається «Пісня про матір» Бориса
Олійника тим, що за зовнішньою простотою
поетичної мови ховається глибокий зміст,
який має без перебільшення загальнолюдське
значення. Вірші поета вчать нас шанобливого
ставлення до батьків, отже, і вшанування
всього народу, що мислиться як безперервний
зв'язок поколінь, що тягнеться крізь сторіччя...
БОРИС ОЛIЙНИК
(Нар. 1935
p.)
Народився Борис Iллiч Олiйник 22 жовтня
1935р. в с. Зачепилiвка на Полтавщинi.
Вiршi почав писати в шкiльному вiцi. Вiн
"топтав стежку до п'ятого класу
Зачепилiвськоï семирiчки", коли побачив
у новосанжарiвськiй райгазетi
"Ленiнським шляхом" свiй невеличкий
вiрш i своє прiзвище.
1953р., пiсля закiнчення шкiльного навчання,
вступив на факультет журналiстики
Киïвського унiверситету iменi Т. Г. Шевченка,
а вже 1958р. розпочав роботу в
редакцiï газети "Молодь Украïни".
Поет i журналiст, часто ïздив у
вiдрядження, зокрема на ударну комсомольську
будову
- Лисичанський хiмкомбiнат, про неï ж i
про молоде мiсто Сєвєродонецьк
надрукував у газетi серiю нарисiв i видав
документальну повiсть "За Сiверським
Дiнцем" (1959).
Пережите в дитинствi та в роки молодостi
склало основу першоï його збiрки
поезiй "Б'ють у крицю ковалi" (1962).
Друга збiрка
- "Двадцятий вал" (1964), вiдзначена
Республiканською комсомольською премiєю
iм.
М. Островського.
Б. Олiйник пише своєрiднi вiршованi "портрети"
- монологи про сiльських трудiвникiв, як-от
хворого хлiбороба ("Про хоробрiсть"),
iнвалiда з фронту ("Дядько Якiв"), "спiврозмову"
зi скромною вчителькою В. I.
Левкович ("Формула"), присвячений
М. Рильському вiрш "Пiсня", автобiографiчнi
нотатки "Про себе".
Виходять збiрки "Вибiр" (1965), "Коло"
(1968), "Вiдлуння" (1970), "Рух" (1973).
Вражає рiзноманiтнiсть поетичноï творчостi
Олiйника: задушевно-лiричне слово
про матiр ("Мати"); фiлософський роздум
про непорушнiсть зв'язку людини iз землею
("Заземлення"); сокровенне, iнтимне
("Дума про Аелiту", "Ти чекай...");
лiрика,
сповнена драматизму та конфлiктностi:
"Балада про вогонь i принципи", "Ринг",
"Триптих пильностi", "Засторога",
ряд вiршiв з циклу "Коло" та iн.;
публiцистичнiсть у "Триптиху пильностi"
та в такому ж чiлiйському триптиху "На
тривожнiй струнi".
Лiризму сповненi цикли "Сковорода i
свiт", "Досвiд", "На лiнiï тишi",
"При
гончарному крузi. Олесевi Гончару",
"Сиве сонце моє. Пам'ятi матерi".
Навпаки, драматичнi, гострi поезiï
- "В рамi прицiлу", "Прометей приручений",
"Про черги", "Погоня... I пострiл...".
Поет застосовує також умовнiсть, вигадку,
елементи казки, фантастики, алегоричну
та символiчну образнiсть у таких творах,
як "Принцип", "Про середину",
"Притча про
ноги", "Притча про славу", "У
поета грошi завелись" та iн.
У збiрцi "Заклинання вогню" (1978) поет
вмiстив цикл вiршiв "Вiд Бiлоï хати
до Бiлого дому..."
Найбiльш вiдомими та значними поемами
Б. Олiйника є:
- поема "Сиве сонце моє", укладена
iз дев'яти вiршiв, написаних рiзними
розмiрами;
- "Дорога";
- "Рух";
- "Доля";
- "Урок";
- поема-цикл "У дзеркалi слова";
- поема, iсторичний твiр "Дума про мiсто",
написана до 1500-лiття Києва.
Поет є лауреатом Державноï премiï СРСР
(1975, за книгу "Стою на земле")
i Державноï премiï УРСР iм. Т. Г. Шевченка
(1983, за книги "Сива
ластiвка", "У дзеркалi слова", "Дума
про мiсто").
Свою творчу роботу вiн завжди поєднував
з активною громадською дiяльнiстю. В 1971
- 1973pp. та з 1976-го року вiн
- секретар правлiння Спiлки письменникiв
Украïни, секретар правлiння Спiлки
письменникiв СРСР, секретар парткому
Киïвськоï письменницькоï
органiзацiï. Був депутатом Верховноï Ради
УРСР 10-го i 11-го скликань.
БОРИС ОЛІЙНИК
Творчість Бориса Олійника
БОРИС ОЛІЙНИК
(Народився в 1935 році)
Коли вже народився ти поетом,—
За все відповідай у цім житті.
Борис Олійник
Він належить до покоління поетів, яких
називають шістдесятниками. Справді, на
початку 60-х років слідом за Дмитром Павличком
та Ліною Костенко почувся і його голос
у злагодженому хорі Івана Драча, Василя
Симоненка, Миколи Вінграновського, Володимира
Коломійця, Ірини Жиленко, інших молодих
та завзятих, які стали сівачами на ниві
красного письменства.
Дитинство Бориса Ілліча Олійника, який
народився 22 жовтня 1935 року, минало в селі
Зачепилівці на Полтавщині. Війна поклала
суворі рубці на дитячі літа Олійника
та його ровесників. Батько майбутнього
поета загинув на фронті.
Рано полюбив хлопець художню літературу.
Ще учнем п'ятого класу побачив свого вірша
в районній газеті, а згодом став її активним
позаштатним співробітником.
Закінчивши Новосанжарську середню школу,
Олійник у 1953 році вступив на факультет
журналістики Київського державного університету.
Студент віддавався улюбленій літературній
роботі, друкував вірші в республіканській
пресі. На Всеукраїнському поетичному
конкурсі 1957 року його твори зайняли перше
місце.
Чимало творів Олійника мають конкретних
адресатів. Цією увагою до змалювання
образів реально існуючих сучасників
позначена вже перша його збірка «Б'ють
у крицю ковалі» (1962). У вірші, що дав назву
книжці, опоетизовано ковальську працю
як вісника добрих перемін у житті людей
і в природі.
Його друга збірка «Двадцятий вал» відзначена
республіканською літературною премією
імені М. Островського
(1964), а книга «Стою на землі» — Державною
премією СРСР (1975).
Кожна нова книжка Олійника — свідчення
росту його художньої майстерності. Збірки
«Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова»
(1981) та поема «Дума про місто» (1982) удостоєні
Державної премії Української РСР їм.
Т. Шевченка (1983). Вірші перекладені багатьма
мовами.
Понад двадцять оригінальних поетичних
книг — такий доробок Б. Олійника. Творчий
процес його триває. В орбіті тематичних
і проблемних зацікавлень поета з самого
початку його творчої діяльності знаходимо
вірші про єдність поколінь, братерство
народів, про невсипущу працю наших людей,
їхню пам'ять і духовне багатство, трудові
й ратні подвиги. Не байдужий Олійник і
до вічних тем — життя і смерті, кохання,
любові й пошани до історичного минулого,
до матері й дитини... Віршам і поемам Олійника
властиве прагнення глибоко проникати
в соціально-політичні, філософські проблеми,
які хвилюють суспільство.
Тему спадкоємності людського духу, взаємозв'язку
минулого і сучасного Олійник успішно
розробляє у багатьох творах.
Поезія «Батьки і діти» — це ніби монолог
сина, який запевняє своїх батьків і дідів:
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо ваша кров пульсує в нашій долі...
Батьки і діти... Діти і батьки...
Нам нічого ділить на спільнім полі.
Образні деталі підкреслюють думку про
спільність і неподільність інтересів
молодшого і старшого поколінь людей.
Для батьків і дітей дорогі й священні
«вічна Тарасова мука», «шабля незагублена
Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж
тополь по Україні... Це — «все батьківське,
але й синівське — теж!»
Цей мотив готовності молодих успадкувати
і розвинути далі традиції попередників,
шанувати пам'ять тих, що, б'ючись за Вітчизну,
«спіткнулись об кулі»,— в багатьох творах
поета.