Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Января 2013 в 22:22, реферат
Мова – універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: виробництва, побуту, культури, освіти, науки тощо.
Українська мова – єдина національна мова українського народу. Нею також послуговуються українці, які проживають за межами України: в Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Канаді, США й інші.
1. Вступ
2. Поняття національної та літературної мови.
Ознаки літературної мови.
Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
Українська мова серед інших мов світу.
Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.
Державна мова – інструмент професійного спілкування.
Висновки
Список використаної літератури
5. Українська мова серед інших мов світу.
У світі налічується понад 5,5 тисяч мов. Більшість із цих мов не мають своєї писемності і державного статусу, ними послуговується невелика кількість мовців.
Українська мова є національною мовою близько 50 мільйонів українців і однією з робочих мов ООН.
Поза межами України українська мова побутує серед українців західної діаспори (понад 2 млн чоловік) та східної діаспори (6,8 млн чоловік). Де тільки немає сьогодні наших земляків та їхніх числен-них нащадків, які є громадянами кількох десятків країн на різних континентах! У Південній Америці (Аргентина, Болівія і Перу, Бра-зилія, Венесуела, Парагвай, Уругвай, Чилі) та Північній Америці (Канада, Мексика, США) – тут живе більше 75% від загальної кіль-кості зарубіжних українців, у Австралії, Європі (Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Італія і Ватікан, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Польща, Румунія, Угорщина, ФРН, Фінляндія, Франція, Чехія, Словакія, Швейцарія, Швеція, Югославія), Азії (Ізраїль, Іран, Китай, Туреччина), Африці ... В умо-вах багатоетнічного оточення вони зберігають у своєму середовищі українську мову, народні звичаї, культурні, мистецькі, побутові тра-диції, зрештою свою національну самобутність. Українські громади США і Канади організували мережу осередків української культу-ри – бібліотеки, архіви, музеї, театри, хорові, музичні, танцювальні ансамблі, наукові товариства. Україністика викладається в 28 уні-верситетах і коледжах США, кафедри української мови створено в 28 університетах Канади. Українськомовні загальноосвітні школи діють в Канаді, Австралії, Польщі, Молдавії, Литві. Докладаються зусилля на відновлення шкіл з українською мовою навчання в Руму-нії та деяких інших країнах.
Східна українська діаспора чисельніша (найбільше українців східної діаспори проживає в Казахстані – понад 3 млн, Кубані – 2 млн, Поволжі, Москві – близько 1 млн., Зеленім Клину, що на Далекому Сході – 500 тис.). Але в Росії, а потім у колишньому СРСР, де майже завжди провадилась насильницька русифікація населення, вона не мала належних умов для задоволення своїх культурних запитів. Сприятливі умови були створені тільки в 20-х роках ХХ століття. Тоді лише в Російській Федерації діяло близько 2,5 тис. українськомовних шкіл, 16 педтехнікумів, педінститутів, працювали видавництва, театри, видавались книжки, газети. Але невдовзі все це було ліквідовано. Унаслідок асиміляційних про-цесів кількість етнічних українців у східній діаспорі різко скоро-тилася, а українська мова продовжувала тут функціонувати лише в усній формі.
Розпад СРСР і відродження державності в Україні дали по-штовх піднесенню етнічної свідомості українців східної діаспори. У Москві, Алматі, Єревані, Талліні, Вільнюсі, Ризі відкриваються недільні школи для українського населення, створено культурно-громадські товариства й осередки, земляцтва тощо.
Нині наша держава докладає чимало зусиль для зміцнення зв’язків з нашими краянами за кордоном, що сприятиме відродженню й духовному збагаченню українського народу, зростанню мовної культури, взаєморозумінню між народами.
Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції.
1. Вона стала мовою державною, обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях, продукції кіностудій та інші.
Українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу, де готуються дипломатичні, торгові, наукові кадри, які мають працювати в Україні. Так, наприклад, вивчення української мови розпочалося в Китаї, Японії, де раніше цього не було. Урізноманітнилися навчання та видавнича діяльність українською мовою і в колишніх республіках Радянського Союзу, що стали незалежними державами. Українську мову вивчають зараз у Росії, Казахстані, Молдові, Прибалтійських республіках.
2. Лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації. У радянський час систематично проводився курс з метою наближення української мови до російських зразків, зокрема, грубо порушувалась українська правописна традиція. Це стосувалося відтворення твердих і м’яких приголосних, написань разом, окремо і через дефіс, вживання звуків [г] і [ґ] та відповідних букв, правил укладання словників. Якщо в синонімічному гнізді були слова, подібні до російської мови, та інші – специфічні, вживані тільки в українській мові, то останні були приречені на викреслювання. Зараз повертаються українські мовні цінності у правописі, граматиці, словниковій справі: перевидано український правопис, орфографічний словник, видаються граматики, що пропонують норми за національними критеріями.
3. Інтенсивно збагачується за рахунок
запозичень українська термінологія:
а) суспільно-політична — брифінг, імідж,
конверсія, консенсус, спікер, стагнація;
б) бізнесова – бартер, ваучер, дилер, інвестор,
купон, маркетинг, менеджер, менеджмент,
селенг, сертифікат, траст, шоп-тур;
в) технічна – гликоль, дискета, ксерокс,
принтер, телефакс, факс;
г) медична – алопеція, ебола, синтанол;
д) теологічна – автокефалія, автокефальний,
конфесія, конфесійний, хітон та ін.
Словник поповнюється переважно термінами на базі англійської, німецької, французької мов та латинізмами. Запозичені в останні роки терміни відомі у всіх розвинених мовах світу.
4. Деякі політичні терміни, які були відомі раніше, зараз набувають нових семантичних відтінків у значенні: бандерівець, сталініст, більшовик, генсек, ГУЛАГ, кадебіст, комуніст, райком, політбюро, колгосп, радгосп, інтернаціоналіст, націоналіст.
5. Продовжується зближення територіальних діалектів з українською літературною мовою. Сучасний етап розвитку української мови проходить в умовах загальної освіченості населення, чому сприяють шкільна освіта, національна преса, радіо й телепередачі. Носій того чи іншого діалекту розуміє, що розмовляти літературною мовою престижніше – це ознака освіченості людини, високого культурного рівня. Є усвідомлення того, що, розмовляючи літературною мовою, матимеш порозуміння з будь-яким співрозмовником.
Морфологічні діалектні риси легко вирізнити, і, отже, легше позбутися їх у мовленні. Неважко відчути, що форми руту, долонеу, вулиц ‘іу, пісн ‘іу є діалектними, і треба говорити рукою, головою, вулиць, пісень. Складніше з діалектною вимовою, напр., для буковинця – обнижених голосних (вешня, Буковена). Вухо мовця, адаптоване до діалектної обниженої вимови голосного [и] в напрямі до [е], не вловлює діалектного відхилення. Тут діалектна вимова зберігається, а мовець впевнений, що говорить усе правильно, згідно з літературною нормою. Це стосується також семантичних діалектизмів та інтонування речення. Позбутися цих мовленнєвих рис можна тільки в іншому мовному оточенні. Чим більше той чи інший діалект зробив вклад у фонд мовних засобів літературної мови, тим легше він зближується з нею, і навпаки.
Літературна мова також вбирає елементи народних говорів, які з бігом часу стають літературною нормою. Наприклад, слова кептар, бринза, трембіта, смерека у XIX ст. були тільки в гуцульських говірках, а тепер вони стали літературними через твори Юрія Федьковича, Івана Франка, Василя Стефаннка, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Гната Хоткевича та інших письменників. Взаємодія літературної мови і територіальних діалектів — процес взаємний, але вплив літературної мови на окремі діалекти є сильнішим.
Для сучасної української літературної мови характерна
посилена увага до народних джерел, де
знаходимо справжні замінники для некритично
взятих чи штучно нав’язаних запозичень
з чужих мов.
Нова українська мова
не поступається своїми функціональними
можливостями жодній із найбагатших і
найрозвиненіших мов світу. В її лексичному
запасі близько чотирьох мільйонів слів.
З цього числа левова доля належить термінології
різних галузей наук та професій.
І на сучасному етапі українська мова має тісні зв’язки – традиційні й нові – з різними мовами світу.
7. Державна мова – інструмент професійного спілкування.
"Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань", тобто оволодіння мовою професійного спілкування.
Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.
Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.
Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:
1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);
3) професіоналізми;
4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність3.
Володіти мовою професійного спілкування - це: вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху; дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи
вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.
Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.
Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.
Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.
Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.
Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це "система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування", тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.
Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.
8. Висновки
Діловий стиль — це сукупність язикових
засобів, функція яких — обслуговування
сфери офіційно-ділових відносин, тобто
відносин, що виникають між органами держави,
між організаціями або усередині них,
між організаціями й приватними особами
в процесі їх виробничої, господарської,
юридичної діяльності. Таким чином, сфера
застосування ділової мови може бути в
принципі представлена як широка мережа
актуальних офіційно-ділових ситуацій
і як набір відповідних жанрів документів.
Специфічною особливістю
ділового спілкування є його регламентованість,
тобто підпорядкованість установленим
правилам і обмеженням. Ці правила визначаються
типом ділового спілкування, формою, ступенем
офіційності, конкретними цілями й завданнями,
які коштують перед що спілкуються, а також
національно-культурними традиціями й
нормами поводження.
Сучасна людина повинна
володіти наукою ділових відносин, уміти
встановлювати й підтримувати цивілізовані
відносини з людьми, переборювати протиріччя,
дозволяти конфлікти, брати на себе якщо
буде потреба роль посередника, повинен
уміти обертати свою діяльність у благо
інших людей, а також своєї роботи, своєї
справи.
9.Список використаної літератури:
червня 1996 року.– К.: Дніпрокнига, 1996.– 48 с.
4. Проект Закону про засади державної мовної політики/ С.В.Ківалов,
В.В.Колесніченко.- [Електроний ресурс] // Режим доступу:
Информация о работе Державна мова – мова професійного спілкування