Епічна література

 

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна

 

 

 

 

Реферат

з історії  зарубіжної літератури

на тему: “Епічна література”                        

 

 

          

Виконала:

                                  студентка

I-го курсу

філологічного факультету

групи ЛУ-12

Сопіна Катерина Вячеславівна

 

 

 

 

 

 

 

Харків - 2013 рік

План роботи:

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

Історичні умови появи епосу  в грецькій літературі……………………………….5

Героїчний епос. Жанрові особливості……………………………………………...7

Гомер. Гомерівське питання………………………………………………………...9

Дидактичний епос. Творчість Гесіода…………………………………………….11

Значення епічної літератури для  подальшого розвитку давньогрецької літератури…………………………………………………………………………...13

Список використаних джерел……………………………………………………..15

Додатки……………………………………………………………………………...16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Я вважаю, що тема «Епічна література давньої Греції» є актуальною у наш час, адже, по-перше, література того періоду розвивалася без попереднього досвіду та досягла найвищого класичного рівня, тому кожен, хто хоче бути освіченим, має прочитати та проаналізувати античну літературу, зокрема епічну. По-друге, вперше з’являються літературні жанри, тому ця тема є актуальною для філологів, бо вони мають знати походження жанрів літератури. По-третє, ці твори пов’язані із життям Еллади, її культурою, релігією, традиціями, воєнними діями, уявленнями про створення світу та місце богів і людини в ньому, тому саме завдяки цим творам ми маємо можливість дізнатися більше про життя тогочасного суспільства та його світогляд. По-четверте, вперше з’являється міфологія, тобто можна побачити розвиток суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основи теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо.

Також, на мою  думку, важливим є те, що саме антична  література (зокрема епічна) стала  основою для подальшого розвитку європейської і світової літератури, культури, цивілізації.

 

Перед аналізом власне епічної літератури, треба  сказати про періоди  історії давньогрецької літератури, а саме виділяють:

• «архаїчний період, який охоплює час до початку V ст. до н.е. Це епоха «ранньої Греції», коли відбувається повільне розкладання патріархально-родового ладу і перехід до рабовласницького державі. Предмет нашої уваги − збережені пам'ятки фольклору, міфологія, прославлені поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея», дидактичний епос Гесіода, а також лірика, сузір'я поетів, які творили в VII-VI ст. до н.е;
• мансарда (або класичний період) охоплює V-IV ст. до н.е., коли грецькі поліси і, в першу чергу, Афіни, це «око Еллади», переживають розквіт, а потім − кризу, втрачають незалежність, опинившись під владою Македонії. Цей час чудового зльоту у всіх художніх сферах. Це, перш за все, грецький театр, драматургія Есхіла, Софокла, Евріпіда, Арістофана; антична проза: історіографія (Геродот, Фукідід), ораторське мистецтво (Лисий, Демосфен), філософія (Платон, Аристотель);
• елліністичний період охоплює час з кінця IV ст. до н.е. до кінця I ст. н.е.; пов'язаний з походами О. Македонського. Предмет уваги − олександрійська поезія;
• римський період, тобто час, коли Греція стає провінцією Римської імперії. Головні теми: грецький роман, творчість Плутарха і Лукіана» [10].

Протягом  усіх періодів давньогрецької історії  зберігалися спільні риси і спадкоємність  розвитку культури. Але у роботі я розгляну лише перший період – архаїчний, коли зароджуються всі основні тенденції, фольклорна література, епічний жанр – героїчний та дидактичний епос (творчість Гомера та Гесіода).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історичні умови появи епосу в грецькій літературі

 

Епос — один з родів літератури, який зображає світ у формі авторської розповіді; оповідна поезія про героїчні вчинки певного легендарного персонажа, важливі події минулого тощо [5].

Серед витоків давньогрецької літератури можна виокремити: усну народну творчість і міфологію; казки, байки, загадки і прислів'я; народну пісню.

Джерелом давньогрецької літератури, як і всякої іншої, була усна народна творчість і перш за все - міфи, в яких містилася ціла скарбниця сюжетів і образів. В. Г. Бєлінський, розвиваючи ту ж думку, вказував ще на життєве значення міфологічних образів. "Міфологія була вираженням життя древніх" - писав він, - "і їх боги були не алегоріями, не риторичними фігурами, а живимипоняттями в живих образах".  Міф − це вигадка, казка, за допомогою якої думка первісної людини намагалася не тільки пояснити собі незрозумілі і грізні явища навколишнього світу, але й знайти ключ до оволодіння силами природи і підпорядкувати їх собі. Багато цікавих висловлювань ми знаходимо у А. М. Горького. "Чим древнє казка і міф," - писав він - "тим з більшою силою звучить у них переможний торжество людей над силами природи... майже у всіх найдавніших міфах людина терпить покарання від богів за його службу людям". Фантазія найдавніших міфів мала різко виражену матеріалістичну забарвлення. Тому міф − не безплідна фантазія, а в основі своїй − реальна істина, доповнена уявою і покликана керувати життєдіяльністю колективу.

Міф є колективне створення народу, а не вигадка окремого, хоча б і геніальної людини. Тому він не представляє чого-небудь стійкого і постійного: він росте і розвивається в міру розвитку суспільної свідомості. Разом з тим у міфах знаходили відображення і явища суспільного життя − різні етапи в розвитку сім'ї і шлюбу, риси побуту первісних мисливців і пастухів, материнського права і т.д.

Міфологічні риси, раз склавшись ще в епоху докласового суспільства, продовжували триматися в пам'яті людей у ​​вигляді пережитків і в пізніші епохи. Так, спогади про первісний людоїдство зберігалися в міфі про людожера циклопа Попіфеме, про людські жертви − в оповіданні про жертвоприношення Іфігенії і т.п.

Таким чином, створення великих  і складних міфологічних оповідань  було справою багатьох поколінь, причому  до первісної міфологічну канву вкраплялися спогади про історичні події.

Близька до міфу й невіддільна від  нього казка; тільки підкреслена недостовірність розповіді відрізняє її від міфу. У історичну епоху Греції казки розповідалися переважно в гінекеї, тобто в жіночій половині будинку. Вони містили фантастичні розповіді про прекрасне царевичі, про страшні чудовиськ, про незвичайні чудовиськ і т.п.

Байка також повинна бути зарахована до найдавніших створінням усної народної творчості. У ній зберігаються риси тваринного епосу, виникнення якого пов'язують з життям первісних мисливців і скотарів.

Плодом довголітніх спостережень і колективного досвіду у греків була велика кількість приказок, прислів'їв та ходячих висловів. Коли виробилися певні віршові розміри, багато приказок були викриті у віршовану форму. Багато висловів народної мудрості були приписані древнім мудрецям VI - VII ст. Переказ виділив з них групу сімох: Фалес, Біант, Сопон, Піттак, Клеобул, Періандр і Хілон.

У міфах, казках, прислів'ях, усних  оповіданнях і піснях знаходили  вираз погляди народу на навколишній  світ. Але міцно трималася у  пам'яті тільки така мова, яка була викрита в ритмічну форму, мала вигляд пісні. Тому історія літератури і повинна починатися з вивчення народної пісні. Дослідження первісних форм пісні показує, що виникнення її треба пов'язувати з первісною магією і обрядами, а особливо з трудовим процесом.

У первісних людей пісня не є  простим розвагою, а має практичне  значення − допомагає в роботі або навіть організує її. Давні письменники називають багато пісень, якими супроводжувалися різні види трудового процесу: пісні при жнивах, при вичавлюванні винограду, при пряжі, ткання і т.д. Часто ці пісні супроводжувалися мімічними рухами тіла, що зображали сам процес роботи. Збереглася цікава пісня гончарів. У ній виразився світогляд древніх гончарів з усіма їх примітивними зневірами. З обрядових пісень у греків одержали особливо великий розвиток, як і в інших народів, пісні весільні та похоронні. Перші згадки про ці пісні ми знаходимо в поемах Гомера. Весільна пісня називається "Гіменей", а пісні похоронного обряду називалися "Френі". У первісних народів вони мали релігійне значення.

Отже, епос виник саме завдяки фольклору, міфам, казкам, байкам, загадкам, прислів’ям і народної пісні, тобто він створювався  і передавався усно. Дослідники записали й обробили епос вже значно пізніше. 

Героїчний епос. Жанрові  особливості

 

Героїчний епос розповідає про давні часи, коли людина була ще частиною свого роду, жила за його законами, а світову історію творили герої, богатирі. Героїчний епос створювався в сиву давнину і передавався усно, тому його називають фольклорним жанром.

Для багатьох поколінь входження в античність почалося і, схоже, незмінно буде починатися з гомерівських поем «Іліада» і «Одіссея». Це перші художні пам'ятники античності, які нам відомі. Герої поем давно стали хрестоматійними, близькими нам людьми, нашими духовними супутниками. Їх творець для еллінів був фігурою майже міфічною, предметом гордості, уособленням мудрості і художньої досконалості. Коли греки казали «поет», було очевидно, що мався на увазі Гомер. Він викликав поклоніння як бог. «Іліада» і «Одіссея» були для греків чимось на зразок Біблії. З Гомера починалося освіту в античності, ним же воно і завершувалося. Філософ Діон Хризостом («Златоуст») так відгукнувся, маючи на увазі справді невичерпність великих поем: «Гомер кожному: і чоловікові, і юнакові, і старця - дає рівно стільки, скільки кожен з них в змозі взяти». Великий філософ Платон висловився лаконічно: «... Цьому поету Греція зобов'язана своїм духовним розвитком». Олександр Македонський після розгрому Перської царства заволодів величезними скарбами, серед яких була багата скринька. У ній великий полководець тримав рукопис «Іліади», з яким ніколи не розлучався. Кожен день він прилучався до неї перед сном; це був його улюблений твір, настільна книга. З 470 літературних папірусів, виявлених в Єгипті в 1919р., 270 включали в себе уривки з поем Гомера.

А які ж  були жанрові особливості героїчного епосу, що він так привертав увагу  читача:

• закон подвійної мотивації (усі вчинки мають 2 мотивації – приховану і відкриту);
• розподілення на фабулу і сюжет (хронологічний порядок і побудова сюжету) – у Гомерівській «Іліаді» 51 день у Трої;
• наявний закон ретардації, тобто якась подія зупиняється і розповідь продовжується про іншу подію;
• традиційна композиція: заспів, який готує читача до сприйняття розповіді про події; вказує на час і місце події, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або інших осіб (наприклад, до Музи);
• наявний закон хронологічного синкретизму: події йдуть не  за хронологією, а так, як автор це бачить;
• масштабність зображуваних подій, у яких беруть участь відомі історичні, легендарні або міфологічні герої;
• об'єктивність і докладність опису всіх речей, які опиняються в полі зору поета; традиційність світоглядних і моральних засад; величність і врівноважена спокійність;
• героїзм зображуваних подій і поведінки персонажів, які позбавлені суто егоїстичних рис і дріб'язковості.

 

Гомер. Гомерівське питання

 

Гомер (Додаток А) − найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, мабуть, найвідоміший поет у світі. Для численних поколінь знайомство з античною культурою і світовою літературою незмінно починається з гомерівських поем "Іліада" та "Одіссея". Герої цих поем − Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба − давно стали хрестоматійними, міцно увійшовши в ужиток західної та слов'янської культур.  
      Для еллінів (греків) їх творець був предметом гордощів, уособленням мудрості й художньої досконалості, майже богом. Відомо, що в першій половині VI століття до н.е. афінський законотворець Солон звелів виконувати поеми Гомера на державних святах Панафіней, а в другій половині цього ж століття за розпорядженням тирана Пісістрата спеціальна комісія із чотирьох чоловік зробила перший запис гомерівських поем. Відтоді освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж закінчувалась. Видатний грецький філософ Платон так оцінив значення Гомера для Греції: "... Цьому поету Греція зобов'язана своїм духовним розвитком".  
      У той же час, попри таку популярність Гомера, про нього майже не існує достовірних відомостей. Немає єдиної думки ні про час його народження (різні грецькі письменники розміщали період його життя між XII і VI століттями), ні про місце народження, хоча більшість джерел називають Іонію. В античній літературі існує аж дев'ять біографій Гомера, які складаються з міфів та казкових оповідок. Загальна ж думка античності малювала його сліпим і старим співцем, натхненним музою, який мандрував Грецією, сам складав і виконував свої поеми, тобто був аедом. Йому приписували не тільки "Іліаду" й "Одіссею", а й багато інших поем. Існують також гомерівські гімни, які, за твердженням спеціалістів, не мають ніякого відношення до Гомера, бо написані вже після вірогідного часу життя співця, тобто після VIII-VII століть.  
      Ще з античних часів традиційно вважається, що Гомер є одноосібним творцем "Іліади" і "Одіссеї", хоча існує "теорія малих пісень", яка розбивала епос Гомера на окремі, мало пов'язані між собою пісні, з'єднані лише згодом вже рукою якогось письменника або редактора. Роль цього письменника або редактора теж розумілася нескінченно різноманітно, починаючи від механічного склеювання окремих пісень і закінчуючи підведенням окремих пісень під власну творчу концепцію. Існувала й так звана «теорія зерна». Вона визнавала за Гомером створення тільки однієї невеликої поеми і приписувала розвиток і закінчення поем цілому ряду інших авторів. Цих авторів іноді налічували кілька десятків, базуючись на різного роду протиріччях у поемах Гомера і вважаючи, що суперечні частини поем повинні обов'язково належати різним авторам. Не раз відновлювалась також теорія «абсолютної єдиноосібності», яка приписувала створення обох або принаймні однієї поеми тільки одному автору, подібно до створення такого ж роду поем в новий час. Дослідження художніх особливостей поем, здійснені у минулому столітті, схиляють вчених до думки про те, що і "Іліада", і "Одіссея" створені одним і тим самим автором, тобто людиною, яка відома під ім'ям легендарного Гомера.