Феномен карнавалізації у романі «Рекреації» Юрія Андруховича

 

 

     КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

              КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА СЛАВІСТИКИ

 

 

                                      Самостійна робота на тему:

  «Феномен карнавалізації у романі «Рекреації» Юрія Андруховича»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                            Студентки 1 курсу

                                                                           факультету романської філології

                                                                                              (іспанське відділення)

                                                                                                         групи 104

                                                                               Рибаченко Альони Романівни

 

                                                                                           Викладач : Каустов А.В.

 

                                                       Київ - 2013

                                                  ЗМІСТ

1. Вступ………………………………………………………………………….....3

2. «Рекреації» Ю. Андруховича. Загальна характеристика……………………4

3. Карнавалізація у «Рекреації»…………………………………………………..5

4. Думки читачів щодо твору…………………………………………………….9

5. Висновок……………………………………………………………………….11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     Як зазначено у монографії Олени Поліщук, українська проза кінця ХХ ст., як література перехідної доби, є досить неоднорідним, контрастним, багатоманітним явищем. Активний пошук авторами власної манери художнього викладу, індивідуального, оригінального стилю: семантично ускладненого, іронічно-неоднозначного, ігрового (романи Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ірванця) – характерна ознака літературної ситуації 1990-х.[1]

      Сучасний світ перебуває у часі динамічного цивілізаційного руху. Це пов’язане з явищем глобалізації, що спричинило прискорений розвиток життя. Одна з актуальних тенденцій глобалізації є тенденція карнавалізації. Карнавалізація має довгий еволюційний шлях. Ця тенденція прийшла до нас ще з язичницьких обрядів. Розквіт карнавалу припадає на добу Середньовіччя. Карнавал і пов’язані з ним сміхові дійства займали в житті середньовічної людини величезне місце.[2]

      Якщо розглядати карнавальну культуру з точки зору естетики, то концепція буття. в основі лежить особливе видовище про тілесне ціле і про межі цього цілого. Карнавал є своєрідною гротескною концепцією тіла, для якої характерне те, що з точки зору «класичної» естетики видається потворним.

     У роботі Марії Вечір можна виділити, що карнавал як художнє явище був покладений в основу творчості літературного угруповання «Бу-Ба-Бу, яке втілило карнавальне необарокове мислення. Це угрупування було створене 1985 року і до його складу входять Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець.[3]

  

 

 

 

     Юрій Андрухович – найяскравіший прояв постмодернізму в українській літературі. Письменник першим в українській літературі дав взірець популярної зараз карнавальної прози, якій притаманне жанрова та стильова багатоманітність, рівноправність "високого" та "низького" у творі. Андрухович імітує різні літературні стилі: бароко, магічний реалізм, український бурлеск і травестію, маньєризм тощо. Так, впливи бароко виявляються у прагненні до карнавалізації, театралізації дійсності, бурлескно-травестійна поетика - у невідповідності між серйозним значенням викладених подій та їхнім "низьким" оформленням, що викликає комічний ефект.[4]

      «Рекреації» – це перший великий твір Юрія Андруховича, якого раніше знали лише як поета. І водночас цей твір став першим, який викликав у читачів шок своїм іронічним знехтуванням усталеної шкали цінностей. 

      В першому романі – “Рекреації”, який був написаний у 1990 році – втілено всі найяскравіші характеристики постмодерну: бурлеск, балаган, буфонада, а ще – абсурд, сарказм, іронія, карнавал і кіч,алюзії і ремінісценції на Тичину, Сковороду, Антонича, себе самого. Крім того у тексті яскраво зображена історія і сучасність України, відбито авторські погляди на творчість і буття поетів.

     Письменник поєднав постмодерні принципи і прийоми структуалізації. Передусім автор у своєму творі використав вигадливу систему літературних алюзій, розширив смислове поле натяками, образами і мотивами з «Енеїди» Івана Котляревського, роману «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова та з Миколою Гоголем (епізод гри у карти з чортом, в якій ставкою є життя гравця-героя).

    

     У романі є декілька вельми цікавих структурно-сюжетних елементів, на яких варто зупинити увагу. Виразною особливістю твору є перевдягання. Це – пряме посилання до карнавального дійства. Так, Гриць Штундера майже підсвідомо знаходить собі новий образ, що ріднить його з героїчним минулим українського народу: змінює зачіску на козацький оселедець, а «мармури» на стрілецький однострій. Такий одяг відповідає його внутрішній, дещо войовничій, сутності й особливо його душевному станові у той момент. Справа в тому, що Гриць «змінює імідж» перед тим, як відправитися шукати місце, де було село, з якого депортували його рід.

     Доводиться перевдягатися і Юркові Немиричу. Його новий одяг, костюм із фраком та метеликом для світської вечірки, не можна трактувати однозначно. З одного боку, впадає в око контраст між зухвалістю поведінки поета і його зовнішнім виглядом. Якщо взяти до уваги натяки про невиліковну хворобу Немирича й те, що чемні пані й пани на вечірці насправді – мерці, цей контраст можна розглядати як гру зі смертю і протест проти неї. З іншого боку, можна згадати, що з чотирьох друзів тільки Немирич вирішив відшукати кинутого поетами напризволяще нетверезого Білинкевича, їх супровідника. Отже, костюм джентльмена в цьому випадку – вираз внутрішньої, дбайливо прихованої шляхетності Юрка.

      Тож бачимо, що деталь із перевдяганням ще раз повертає нас до задуму – у своєму зовнішньому вигляді герої ніби намагаються відтворити себе внутрішніх, «наново-створитися» у більш відповідній формі.

Якщо брати до уваги концепцію М. Бахтіна, що яскраво художньо проілюстрована романом «Рекреації», карнавальні дійства «подавали зовсім інший, підкреслено неофіційний аспект світу, людини й людських відносин: вони немовби будувалися по той бік всього офіційного».[5] Адже заперечення офіційної, панівної правди веде за собою утвердження нового, більш прогресивного й вдосконаленого порядку, вважає вчений. Це головний мотив перетворення, воскресіння простежується і в назві роману Андруховича, і в назві основної події твору – Свято Воскресаючого Духу. Отже, заново народитися повинен і цілий світ (зокрема, українська культура), і кожний, хто потрапив на це свято. Відповідно до цих двох рівнів відродження, принцип карнавальності реалізується як в поетиці роману взагалі, так і в конкретних сюжетних епізодах.[6]

           Карнавалізоване свято Воскресаючого Духу вплинуло на кожного з чотирьох головних героїв, що були запрошені на нього головним режисером цього дійства: «Між індивідуальним світом кожного з них та карнавалом, що прагне об’єднати в єдине святкове ціле своїх учасників, не може не виникнути напруга. І Орест Хомський, і Гриць Штундера, і Юрко Немирич, і Ростислав Мартофляк – всі вони непересічні, кожен із своїм неповторним, інколи трагічним світом. Звідси їхній інстинктивний потяг до самотності, який оберігає їхнє внутрішнє буття, надає відчуття самодостатності, заважає злитися із різнобарвним і безликим натовпом».

     Ці ерудовані натяки, а також безліч інших тонких маневрів – частина типово постмодерної  забави: автор повідомляє читачеві, що карнавальність в нього з’являється не просто так, а з  певним розрахунком. Таким чином, твір заявляє про своє перебування як у високій культурі, так і  в популярній.

      Але карнавальність роману полягає не тільки в його матеріалі та закодованих цитатах з М. Бахтіна. Довкола ідеї карнавалу побудовано два ключові елементи оповідної структури  "Рекреацій" – елементи, що допомагають визначити поле значень та аргументів твору.

     По-перше, у романі відбувається побудова, а потім знищення межі між реальним світом і світом карнавальним. Початок твору дає змогу читачеві створити собі уявлення, що карнавал Свята Воскресаючого Духу – це антисвіт, обрамлений справжньою дійсністю. Приїжджаючи на карнавал, головні герої залишають вдома ознаки своєї щоденності і опиняються у шаленому вирі фантастичних пригод. Починається карнавальний хоровод; герої водночас є учасниками і глядачами дійства, стають предметом вистави і гри. З цієї пори аж до світання вони існують на інших правах. Те, що з ними робиться в цей час, можна пояснити лише мовою Карнавалу. Герої та їхня дійсність зазнають перетворення – рекреації. А в самому кінці карнавальне дійство перериває військовий переворот, який, проте, виявляється просто жартом головного режисера свята. Оскільки стає ясно, що надійного муру між карнавалом і не карнавалом немає, то вже не по-бахтінськи спадає на думку, що, з одного боку, і в карнавалі є насильство, і карнавальний король може бути страшним, а з другого – що і в насильстві є елементи карнавалу. Отже, структура "Рекреацій" повідомляє одночасно про необхідність і про химерність тієї стихії, яка повинна воскресити наш Дух.

     Другий структурний принцип твору, що пов’язаний з карнавалом, це напруга між індивідуальним світом персонажів , де панують принцип причин та наслідків, історія, обов’язок та карнавальною спільністю, у якій панує не історія, а сучасність, і не людські зв’язки, перенесені з реального світу, а зв’язки, що постають спонтанно як наслідок випадкових зустрічей.

     У романі сюжетні лінії, пов’язані з кожним персонажем, сходяться двічі: перший раз у надвечір’ї Свята, а вдруге – вдосвіта наступного ранку. Під час першої зустрічі серед молодих українських поетів створюється колективний шал карнавального. Однак, такий настрій короткотривалий: подивившись на процесію переодягнених людей та побродивши серед сцен, кіосків та наметів свята, поети падають жертвою принципу індивідуальності.

      У "Рекреаціях" яскраво виявляється блеф карнавалу. При цьому сміхова природа карнавалу з його перевертаннями-переодяганнями виявляється лише поверховою імітацією. "Метафізика карнавалу – вільний і близький людський контакт – виявляється лише ілюзією, бо кожен з персонажів роману, переживши власний тілесно-інкарнований карнавал, залишається самотнім".

     Безпосереднє враження про "Рекреації" як твір карнавалізованої літератури читач отримує від описів самого Свята та від стилістичних прийомів, застосованих у цих описах. Центр карнавальної стилістики – в розкішному зображенні процесії переодягнених людей та дій, що відбуваються на чортопільській Площі Ринок.

      Послідовне нанизування карнавальних персонажів у тексті роману «Рекреації» створює враження, що на площу Ринок вийшли герої середньовічного святкового дійства: сивоголовий пророк, який проголошує кінець світу, добродій у старенькому капелюсі, котрий рекламує свої чудодійні ліки-отрути та приворотні зілля. Їхня мова нагадує карнавальні «крики» середньовічних лікарів-шарлатанів, балаганних глашатаїв, астрологів та «пророків» – ту специфічну мову раблезіанського карнавалу, що у ній, як зазначає М. Бахтін, «високе та низьке, священне і профанне      мають рівні права та втягуються в єдиний гармонійний словесний танок».[7]

      Досить відчутне відлуння в романі вертепу, у якому вчена культура веде діалог з народною, релігійна зі світською, на рівних правах присутні світ земний і світ невидимий. Відлуння вертепу в "Рекреаціях" звертає увагу на центральне місце у романі риси, яку М. Бахтін вважав характерною для карнавалізованої літератури: використання в ній вставних жанрів. Така міжтекстуальність ілюструє гнучкість і всевключність, а тому й живучість, карнавального.[8]

     Андрухович своїм твором хотів змінити естетичну стратегію українського роману, звертаючись до мовлення, що охоплює різні пласти мови : тут відтворене живе мовлення людей кінця ХХ ст., народно розмовну мовну стихію – зразки сучасного суржика, елементи жаргону. Автор з комічною метою зіштовхує різні мовленнєві потоки, що є засобом характеристики персонажів, створення двозначних ситуацій, ілюзії достовірності змальованого життя.

     Роман Ю. Андруховича «Рекреації», став не тільки одним із самих популярних романів серед читачів сучасної белетристики, але й викликав живу дискусію в рядах літературних критиків. Творчий метод «Рекреацій» формально заперечує всю радянську й дорадянську літературу (заслуживши тому назву «новий український роман»), і приносить у масову українську літературу західні постмодерністичні тенденції, що й зав'язало серед критиків знамениту суперечку про колоніальність й постколоніальність українського літературного простору.[9]

     Популярність роману серед читачів і літературних критиків визначена його дійсно новим підходом в українській і радянській літературі, що порушує традиційні літературні канони. За допомогою образів чотирьох героїв - алегоричних зображень ідей й абстрактних понять, автор намагається знайти відповіді на питання свободи, соціуму, етносу й смерті. Основною ідеєю книги можна гадати внутрішній конфлікт буття художника в сучасному українському суспільстві.