Газета Леоніда Глібова "Черниговский листок"

Автор гостро висміює  порядки в земстві, де казнокрадство  було звичайною справою.

Реформа 1861 року, яка, по суті, не розв'язала селянського  питання, усе ж прискорила розвиток капіталізму в місті і на селі. У нових соціально-економічних умовах усі класи тогочасного суспільства зазнали значних змін у своїй структурі. Селянство інтенсивно розоряється: сотні тисяч трудівників втрачають землю і йдуть на фабрики й заводи, поповнюючи ряди пролетарів; за рахунок зубожіння бідноти збагачується буржуазний клас на селі — куркульство. Ті поміщики, що не змогли пристосуватися до капіталізму, розорюються, інші перебудовують своє господарство відповідно до нових умов, змикаються з торговельно-промисловою буржуазією, яка починає відігравати все більшу і більшу роль в соціально-економічному житті країни.

Соціально-економічні умови  післяреформеного часу, в яких проходить  другий період творчості Глібова, дають  байкареві оригінальні теми і  сюжети. У байках цього часу посилюється ліризм, який поєднується з відходом автора від традиційної ритміко-мелодійної побудови байки з наближенням до народнопісенного розміру. Деякі байки цього періоду нагадують своєю ритмікою і строфікою, а також ліризмом народної пісні і балади («Мандрівочка», «Мальований Стовп», «Старець» тощо). У байках обох періодів, які тематично об'єднуються в одну групу, Глібов нещадно викриває і різко засуджує людські пороки: заздрість, егоїзм, лицемірство, прислужництво, паразитизм, зазнайство, підлабузництво («Орачі і Муха», «Зозуля й Півень», «Цуцик», «Лисиця-жалібниця» тощо). У житті нерідко зустрічаються характери, трапляються події, в яких найвиразніше проявляються риси, властиві цій історичній епосі. Яскравим прикладом цього може бути байка Глібова «Мальований Стовп». Створення образу Мальованого Стовпа — одна з найбільших творчих удач Глібова. Уже сама назва «Стовп» указує на соціальну адресу сатири: «стовпами держави» вважалися великі чиновники, які начебто тримали її на своїх плечах. Ці ретельні служителі самодержавства були відірвані від народу, чужі йому. їх діяльність, спрямована на укріплення і охорону держави експлуа¬таторів, була ворожа інтересам народу.

Останню байку «Огонь і Гай» Леонід Глібов написав за п'ять днів до смерті. У ній — заповіт молодим нащадкам.

Трагічна доля Зеленого Гаю, який «на брехні спокусився»  — довірився Огню, прийняв його дружбу, «не знаючи того, який Огонь  дружок», і... згорів. Повчання — автор  застерігає:

 

ЛЕОНІД ГЛІБОВ

(1827-1893)

 Творча постать Глібова вже окреслена, його місце в літературному потоці другої половини XIX ст. визначене. Талановитий байкар, автор ліричних поезій, гумористичних акровіршів, загадок з відгадками, адресованих українським дітям, кількох драматичних творів, серед яких найвідомішим є "жарт" "До мирового", - такі грані художньої обдарованості письменника.

 Літературну діяльність  Глібов органічно поєднував з  громадською працею Організований  і редагований ним "Черниговский  листок" (1861-1863) був поряд з "Основою"  помітним явищем української журналістики "громадівського" українофільського характеру. Численні публіцистичні статті самого Глібова на громадські, педагогічно-освітні, морально-етичні теми дають змогу повніше відчути його світоглядні, літературно-естетичні погляди, краще зрозуміти характерний тип письменника-різночинця, демократа, який прагнув навіть у часи жорстокого переслідування нашого слова розширювати жанрові й тематичні обрії української літератури.

 Ще зовсім недавно  при дослідженні спадщини Глібова  головна увага зверталася на розкриття в ній суспільних взаємин, тематичну відмінність байок, написаних у дореформений і пореформений періоди,, на соціальні типи, алегорично представлені в його творах. Власне, періодизація творчості поета стала стереотипною. Саме в такому аспекті традиційно вивчалися штучно виділені нібито найкращі зразки його байкарського доробку в середній і вищій школах.

 Вдумливе, глибше прочитання  байок поета переконує в тому, що, творчо продовжуючи традиції  тисячолітнього розвитку цього  жанру, зберігаючи його характерні внутрішні якості, він зумів майстерно, з тонким відчуттям міри наповнити свої твори глибинним національним змістом. Свого часу Жан Лафонтен образно називав книжку байок "стоактною комедією", адже порушувані в ній злободенні життєві проблеми на взятому з різних сфер народного буття матеріалі і відповідно (у гумористично-сатиричному аспекті) художньо змодельовані давали підстави зіставляти сукупність творів алегоричного жанру зі стародавнім видом драми.

 У цьому зв'язку  можемо стверджувати, що 107 байок Глібова дають широку панораму національного буття українського етносу в XIX ст. У них, як, скажімо, і в романі "Люборацью" А.Свидницького, гумореоках С.Руданського, соціально-етнографічній прозі П.Куліша і І.Нечуя-Левицького, психологічних творах Панаса Мирного та І.Франка, подано, ясна річ, лаконічно, відповідно до вимог жанру, яскраві картини національного побуту, мальовничої природи тощо.

 Алегоричні персонажі  байок Глібова репрезентують  представників різних верств  саме українського суспільства. Вони виступають у характерних побутових і соціальних ситуаціях, зумовлених повсякденними перипетіями життя українців, виявляють своє, здебільшого селянське, ставлення до конфліктів, які з'являються повсякчас, до їхнього розв'язання, дають їм суто народну побутово-психологічну оцінку. Персонажі Глібова діють у конкретних життєвих ситуаціях по-різному - іноді відповідно до морально-етичних норм, вироблених нашим народом упродовж століть, а часто і всупереч їм, адже цього вимагали особливості жанру. Вони носять звичні українцям імена, завжди діють як українці, мислять по-українському, що виявляється в характерному мовленні, де органічно переплелися побутовий і фольклорно-поетичний стильові струмені з їхньою колоритною лексикою.

Перелiк творiв

 Байки 

 Вовк і Кіт; Вовк  і Вівчарі; Лебідь, Щука і Рак;  Лисиця і Ховрах; Вовк і Лисиця; Мирошник; Лисиця й Осел; Чиж та  Голуб; Дві Бочки; Жаба й  Віл; Мужик та Лисиця; Прожохі  та Собаки; Миша й Пацюк; Хлопчик  і Гадюка; Вовк та Мишеня; Зозуля  й Півень; Лев та Миша; Лев та Вовк; Троєженець; Охрімова свита; Два кума; Камінь та Черз'як; Синиця; Вовк та Ягня; Шпак; Щука; Свиня; Вівчар; Лящі; Билина; Цікавий; Купець та Мяші; Торбина; Горлиця й Горобець; Мишача рада; Пан на всю губу; Деревце; Ведмідь-пасічник; Осел і Хазяїн; Муха й Бджола; Вовк та Зозуля; Квіти; Хмара; Громада; Собака й Кінь; Бджола і Мухи; Гадюка і Ягня; Вівці та Собаки; Снігурі та Синичка; Мандрівка; Веред чнва дівчина; Старець; Коник-стрибунэць; Танці; Музики; Півень і Перлінка; Лев-дідуган; Хазяйка і Челядки; Жаби; Осел і Соловей; На току; Будяк і Васильки; Лисиця-жалібниця; Ластівка й Шуліка; Білочка; Щука й Кіт; Паляниця й Книш; Шелестуни; Фіалка і Бур'ян; Диковина; Пеня; Дідок і Вітряки; Дуб і Лозина; Мальований Стовп; Вовк і Кундель; Жук і Бджола; Перекотиполе; Жвавий Хлопчик; Цяцькований Осел; Цуцик; Солом'яний Дід; Зозуля й Горлиця; Горшки; Орачі і Муха; Лисиця й виноград; Тінь і Хлопчик; Гуси; Хмелина і Лопух; Сила; Троянда; Кіт і Баба; Лев на облаві; Кундель; Скоробагатько; Трандафиль і Свиня; Ведмедик; Вареники; Ясела; Дідок у лісі; Гева і Лисиця, Лев і комар, Чабан і Комар; Перли і Свині.

 Вірши 

 За щедрівку пісенька; Веснянка; Щедрівка Пташка; Зимня  пісенька; Квіткове весілля; Алегоричний  жарт;

 Загадки і відгадки 

"Щоб дітям веселіш було...; "А нуте, діти, ось сідайте!"; "Раз уночі я в ліс ходив..."; "Раз у бабусі Шелестихи..."; "Котилася тарілочка..."; "Не все нам бігать по горішки..."; "Ой ви, діти,- квіти наші!"; "Була собі бабуся Гася..."; "Раз пішов я на отаву..."; "Десь у гаю родилася..."; "Скажу ще загадку таку..."; "Не в чужому государстві..."; "Химерний, маленький..."; "По полю ходить, носом оре..."; "Бачить - не бачить..."; "У лісі загадка гуляла..."; "На белебені до поля..."; "Літав пташечка по полю..."; "Кучерява і вродлива..."; "Є на світі чорна злюка..."; "Мати доні молодій..."; "Мале, забавненьке воно..."; "У полі ріс і розвивався..."; "Отепер прийшла морока!";

 Акростихи 

 Хто баба?; Хто вона?; Хто сестра і брат?; Хто хвастав?; Що за птиця?; Що зашкварчить?; Хто розмовляє?

 Казки 

 Дуля. Весела казочка.

Аналіз байки "Вовк та Ягня"

"Вовк та Ягня" – одна з перших байок Леоніда  Глібова (написана у 1854 р. на  сюжет байки І.Крилова "Волк  и Ягненок") у ній викривалися  непримиренні суперечності феодально-кріпосницького ладу, які саме на той час дуже загострилися. Тема цієї байки: розкриття взаємовідносин між кріпаками та кріпосниками. Головна ідея показати несправедливість суспільного устрою: безправ'я, покріпасенного селянства, сваволя памищницька. В алегоричному образі Вовка втілено всевладдя пана, нелюдськість вчинків, брутальність "Страшенний та здоровенний", він присікується до Ягняти, аби падати видимість законності свавільній розправі. Спроби Ягняти виправдатись приречені на невдачу. Характер розмови відтвореної в байці підкреслює безкарність панів. Мова дійових осіб індивідуалізована. Вовк говорить самовпевнено, владно, вмикає багато "лайливих" слів і виразів "собачий сину", "поганець", "базікать стало". Мова Ягняти, що уособлює безправного кріпака, свідчить про приниженість, цілковиту залежність його від господаря – хижака.

 Намагаючись відвернути  видиму смерть, Ягня говорить  з покорою: "паночку, помилуйте", "чим же я вам досадив?".

 Автор співчутливо  називає його "сердешним", "бідним".

 Отте в образі  Вовка змальовано кріпосника-самодура, а в образі Ягняти – кріпака, що покірно підкоряється волі свого пана. Глібов засуджує свавілля панів глибоко співчуває поневоленому народу. Висловлюючи мораль байки, автор не просто констатує, що народ від панів зазнає утисків, а передає цю думку через конкретний здоровий образ: "нижчий" гнеться перед "вищим", "більший" штовхає меншого. Ці слова як найглибше передають відносини в кріпосницькому суспільстві.

Цитати про автора і його творчість 

 Л.І.Глібова Іван  Франко назвав поряд з Гребінкою найкращім українським байкописцем, а його ліричні вірші перлинами української лірики.

"Нащадки сіверян,  полян, дулібів, 

 Малята вчать ті  сонячні слова, 

 що, ніби чародійник, з рукава 

 Ти висипав їм  і в мудрості не схибив".

 Максим Рильський.

 П.Г. Тичина у  своїх спогадах пише, як на  ялинці, що її влаштувала вчителька  Серафима Миколаївна, він одержав  разом з мішечком позолочених  горіхів дві книжечки українські. І одна з них – байки Леоніда  Глібова...

 Йому належить провідна  роль 

 серед численної сім'ї байкарів

XIX ст. як письменникові,  який 

 Утвердив жанр української  байки 

 на глибоко професіональному  ґрунті.

 Іван Пільчук. 

 Леонід Глібов за  словами М. Рильського, "був,  безперечно, продовжувачем Гребінки  і, подібно до цього останнього, перебував під значним впливом Крилова".

...Але не вмре поет  у пам'яті людській!

 Згадаємо ми тебе  в недоленьці лихій

 І в кращій час  нової долі!

 Володимир Самійленко.

 

Список використаних джерел і літератури:

1.          Бондар М. Леонід Глібов: негативи, позитиви, маски // Слово і час. - 1997. - № 1.

2.          Глібов Л.: Цяцькований осел. Вибрані  твори./ Передм. Д. Білоуса. – К.: Вид-во дитячої літератури "ВЕСЕЛКА", 1978.- 134 с., іл.

3.          Глібов Л.І. Твори./ Передм. С. Зубкова.- К.: Дніпро, 1982.- 231 с., іл.

4.          Деркач Б. Леонід Глібов: Життя  і творчість. -К., 1982.

5.          Деркач Б., Косяченко В. Жанр  байки в українській літературі // Українська байка. - К., 1983.

6.          Пільгук І. Леонід Глібов (До 150-річчя з дня народження). -К., 1977.

7.          Рідне слово. Українська дитяча  література: Хрестоматія. У 2 кн.. Кн. 1/ Упорядкував З.Д. Воровкін.- К.: Либідь.- 1999.- 400с. 

8.          Українська дитяча література: Хрестоматія  / Вступна ст. та упорядкув. Л.П. Козачок.- К.: Вища шк., 2002.- 519 с.

9.          Українська література XIX століття: Навч. метод. посібник для абітурієнтів.- Ч I /За ред. д-ра філол. наук, проф. Я.В. Януш.- К.: КНЄУ, 2002.- 134с.