Гендерний стереотип – гальмо розвитку особистості

Управління  освіти і науки Волинської облдержадміністрації

Управління  освіти Луцької міської ради

Міське наукове  товариство «Ерудит»

Комунальний заклад «Луцька гімназія №18

Луцької міської  ради Волинської області»

 

 

Відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: українська література

 

Гендерний стереотип  – гальмо розвитку особистості

(за новелами  Є.Кононенко)

 

 

 

Роботу виконала:

Четверикова Ольга,

учениця 10 класу  комунального

закладу «Луцька  гімназія №18

Луцької міської  ради Волинської

області»

 

Науковий керівник:

Колядюк Світлана Степанівна,

вчитель української  мови та

літератури комунального закладу «Луцька гімназія №18 Луцької міської ради Волинської області»

 

 

 

 

 

Луцьк - 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Українська  література мала важкий розвиток через постійне іноземне панування над українськими територіями. Однак, незважаючи на численні репресії, Україна має багату літературну спадщину, яку створила велика кількість відомих авторів. У перше десятиліття незалежності України Гундорова виділяє три літературні покоління. Перше покоління складають шістдесятники та їхнє коло (Л. Костенко, В. Шевчук, Д. Павличко, І. Драч, Ю. Мушкетик, В. Дрозд, В. Яворівський). Багато представників цього соціально активного покоління інтегрувалися у владні структури, стали членами комітетів державних премій. Друге покоління вісім десятників -  це  письменники, які почали публікуватися за умов уже послабленої цензури (І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Білоцерківець, Ю. Андрухович, К. Москалець, В. Неборак), було менш соціально ангажованим і мало тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя. Антологія творів цих письменників під назвою «Вісімдесятники» вийшла в 1990 році. Третє покоління представляє письменників дев'яностих років (С. Жадан, І. Андрусяк, Т. Прохасько, М. Кияновська). Це покоління вже не було концентроване на вивільненні від цензури і розвинуло велику кількість різноманітних стилістичних напрямків.

Для нової україномовної  літератури характерне зниження пафосу типового для соцреалізму. Багато творів відзначені іронією, переоцінкою цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної літератури в українській літературі значно розширилося стильове різноманіття.

Після відміни  заборон на публікацію творів письменників доби Розстріляного відродження, їх заново відкриті твори стали впливовими прикладами для сучасних письменників. Наприклад, Сергій Жадан відзначає своє особливе ставлення до поезії Михайля Семенка, для Юрія Андруховича таку ж роль відіграв Богдан-Ігор Антонич.

Однією з  особливостей творчості українських  поетів 1990-х та 2000-х є застосування мультимедіа та перформансів.

Євгенія Кононенко  входить у парадигму прози 90-х  добре акцентованою темою оповідання «Земляки на чужині». Друге місце  за «престижністю» й частотністю  друку посідають хіба «Драні колготи» і «Три сфери». Авторка працює у  жанрі оповідання і повісті, але саме оповідання є для неї більш природною формою самовияву. ЇЇ сюжети характеризують стислість і простота. Багатьом оповіданням Євгенії притаманні передовсім легкість та розкутість письма, динаміка та внутрішній аристократизм, навіть тоді, коли вона описує нашу житейську дріб’язковість. У ранніх творах Євгенії ще відчувався помітний вплив французьких майстрів (насамперед Гі де Мопассана), однак це також додавало їм шарму. Євгенія Кононенко пише про сучасну жінку та про проблеми і пише без зайвих прикрас, тому й оповідання видаються наче вихопленими з життєвого виру.

Моя наукова  робота є спробою аналізу оповідань  Є. Кононенко, в яких порушуються проблеми гендерної нерівності. Мета дослідження передбачає такі завдання :

1) формувати  уявлення про взаємини між  статями,засновані на системі загальнолюдських цінностей ;

2) розкрити особливості  жіночої і чоловічої психології, підвести до думки: «Чоловік  і жінка – то найкраща спілка»;

3) виховувати  гендерну культуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

В історії літератури є щасливчики, які на наступний ранок після виходу першої книжки прокидалися знаменитими. Євгенія Кононенко – без сумніву, вже одна з найпомітніших постатей української прози початку 2000-х – до названої вище категорії не належить. ЇЇ входження в українську літературу розтягнулось на добрий десяток років.

Народилася  письменниця 17 лютого 1959 року у Києві. Закінчила механіко-математичний факультет  Київського державного університету ім.. Т.Шевченка(тепер – Київський  національний університет ім. Т Шевченка) та французьку філологія Київського інституту іноземних мов(тепер – Київський лінгвістичний університет). Працює науковим співробітником Українського центру культурних досліджень. За переклад антології французького сонета стала лауреатом премії ім. М.Зерова(1993). Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників.

Ще в 90-х вийшли друком її оповідання «Земляки на чужині», «Квіти в темній кімнаті», «Нові  колготи», «Три сфери», повість «Сестра». Приклад оприлюднення творів цієї письменниці говорить не лише про особливу вибірковість, вимушену і потрібну, прикладанні аналогічних оповідань, але й про схематизм шаблона-ярлика, обов’язково об’явленого в такій ситуації, ярлика, що слугує візитівкою творчості згаданої мисткині. А ще вона – майстер прозових творів і тонких проникливих віршів, про які взагалі забувають, якщо йдеться про цю авторку. А все тому що Кононенко – цілковита «нездара» у всьому, що стосується просування її творів на ринок. Вона не ходить редакціями ЗМІ, не лізе до депутатів і сильних світу цього, не вигулькує на телебаченні. Звідси й наслідки: твори Євгенії Кононенко купують ті, хто піде до них цілеспрямовано, а не просто нудьгує посеред книжкових полиць. Разом з тим авторку знають не тільки в Україні – її книжки виходили і в інших країнах.

Євгенія Кононенко  працює в жанрі оповідання і повісті, але саме є для неї більш  природною формою самовияву. Актуальна  проблема миттєвої реакції у сучасній літературі не швидкоплинність часу стала причиною домінування творів малих прозових форм(оповідання, новели, етюди тощо).

Герої Євгенії  Кононенко люблять і зраджують, ходять на роботу і в магазини, ревнують і розчаровуються, долають якісь  життєві перепони і комплексують, розмірковують, як жити, якщо далі вже  жити не можливо, а незрідка поводять себе просто ідіотично. На сторінках прози письменниці зустрічаємо «безіменних» героїв, яких позначено займенниками – «Він» і «Вона». Так, явно виражений акцент на статі героя і особливостей світосприйняття і психології поведінки, які від цього залежать, простежуються в оповіданнях «Земляки на чужині», «The very woman» та ін.

Характерним для  стилю Євгенії Кононенко є  те, що суб’єктом мови в оповіданнях  виступає, як правило, чоловік. До речі, авторка часто симпатизує йому, схвалює  його дії та вчинки.

Критики майже  одностайно говорили про письменницю  як про майстра пружного й динамічного  сюжету. Відзначали її схильність до іронії й до точної психологічної деталі. Нарешті, писали про органічну «київськість»  Євгенії Кононенко – чи не єдиної з помітних українських письменниць покоління «вісім десятників», яка справді є з діда-прадіда киянкою, а тому ніколи не мусила адаптуватись в генетично чужому для неї мегаполісі.

До сказаного  бракує хіба що твердження, що Євгені Кононенко  – одна з небагатьох сучасних українських письменниць, яким вдалось вийти за межі категорично «феміністичного» трактування діяльності, надати власним творам «гендерної колоритності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Комп’ютерна  елегія»

  Елегія – це один із жанрів лірики медитативного, часто журливого характеру. Євгенія Кононенко розповідає читачам про небезпеки сучасного Інтернету, про його згубність, для молодого покоління.

        Головна героїня твору – жінка, яка  є директоркою невеличкого музейчика. Працює вона тут ще недовго, адже її коханий чоловік допоміг з працевлаштуванням. Вона часто думає про нього. Вона часто думає про нього, навіть п’є антидепресанти, і тоді : «…їжа набувала риб’ячого смаку, а все перед очима було змащене базарною каламутною соняшниковою олією», її життя переповнене жахом. Кожну хвилину вона чекає що він подзвонить і швидко скаже: «Виїжджаю!»Тому  жінка вдається до серйозних, на мою думку, намірів – використати магічний приворот. Вона сама не знала, що її привабило у надписі: «Червона Рута. Приворот», можливо,поєднання водночас української мови з російським словом «приворот». Але все ж таки її цікавило, що це таке. Написала лист на «Червону Руту» - і їй відповіли одразу. Гадалка почала питати її, де саме вона живе, і яка година в неї на годиннику. У жінок зав’язалася довірлива телефонна розмова. І вони ретельно почали продумувати план дій. Спочатку їй потрібно було перевести гроші гадалці. Ціна виявилась невеличка, саме скільки коштував недавно побачений нею светр у магазині. Далі ворожці треба була кров, бажано менструальна. Але якщо такої не було, достатньо лише порізати палець. Коли на годиннику мало вибити 22.59, жінка повинна зробити щось на кшталт того, що  робить лаборантка коли бере аналіз крові. Ворожка не збрехала, приворот подіяв. ЇЇ коханий чоловік бував в неї чи не щовечора. Кожного дня їй вартувало величезних зусиль відпровадити його додому. Тепер вона, як завжди, блукає Інтернетом та вже понад годину шукає сайт з назвою «Червона Рута». Але їй видають тільки пісні Володимира Івасюка або інформацію про фестиваль 1989 року. Жінка так і не знайшла ту ворожку, проте довго ще блукала Інтернетом, шукаючи відповіді. Дуже важливо сказати, що головна героїня просто марила комп’ютером, а що ж їй ще робити, як не блукати у всесвітній павутинні.

Експозиція  оповідання розташована на початку твору. Конфлікт твору(зав’язка) – епізод, коли жінка безладно сидить в Інтернеті. Розвиток дій – інформація про «Червону Руту» та покрокові інструкції. Найнапруженіший момент твору(кульмінація) – зустріч двох закоханих, яка під впливанням чар тривала щовечора. Розв’язка твору – жінка знову сідає за комп’ютер і знаходить на сайтах багато суперечливої інформації.

Проблема, порушена у «Комп’ютерній елегії» - людина та Інтернет.          

«П’ять хвилин ніжності»

 У цій  історії Є. Кононенко виражає проблеми сучасної жінки у суспільстві. Недарма авторка назвала цей твір «П’ять хвилин ніжності», адже хотіла показати читачам те, що жінка хоче бути любимою та жаданою.

Але у нашому суспільстві  не кожна особа слабкої статі може отримати цю ніжність. Героїні цього твору потрібно було їхати на край світу з двома пересадками. Саме він їй цю ніжність, але щоб отримати ці жаданні хвилинки, вона повинна була опинитись випадково в його районі. Жінка так чекала цих зустрічей, проте вони були нечастими. Дорога до будинку коханого нелегка. Спочатку її чекало метро. Далі вона повинна була влізти в автобус, переповнений розлюченими і стомленими людьми. А тільки потім, вона приречено чекала свою чергу, щоб сісти у маршрутне таксі. Ось лише цього разу жінка не втрималась та пішла пішки, і думала чи встигне вона сьогодні отримати свої п’ять хвилин ніжності.

Аж раптом її підхопили під руки двоє кремезних  хлопців, затягли на заднє сидіння  пошарпаного салону автомобіля. Ще довгий час вона не могла второпати, що з нею сталося,проте навіть не пручалась. Тим часом протягом довгої поїздки з п’яними викрадачами жінка встигла про сенс життя , про те, що вона не шкодує за втраченим життям, а навпаки за не отриманою ніжністю. На її щастя авто викрадачів врізалось у те авто, яке їхало позаду. Звичайно ж, почалися розбори, і полонянка не гаючи часу вибігає з автомобіля, не забувши прихопити свою сумочку. І ось вже через якихось три секунди вона опиняється у попутній машині і просить висадити її біля дев’яти-поверхівки при в’їзді до міста. Нервово відкриває сумочку і розуміє, що то не її, замість кількох десятків, лежать кілька сотень зелених. Жінка похапцем кидає водієві купюру і вибігає з авто. Тільки на вулиці вона помічає, що її власна сумочка преспокійно висить в неї на плечі. Тоді виходить, вона просто вкрала чужу сумочку, їй стає не по собі. Це означає, що викрадачі можуть знайти її і вчинити розправу. Нарешті вона вирішує подзвонити Йому, але телефон займає група підлітків, тому жінка змушена чекати. Ось і настає її черга, вона набирає його номер, їй кажуть, що він вже ліг спати. Жінка робить другу спробу, і він каже, що зараз спуститься вниз. Чоловік вийшов, і вона розповіла йому все про її нічні пригоди. Він допоміг їй розібратись із вмістом тієї сумочки, витер її хустинкою і викинув в кущі, але гроші віддав її, щоб це було, як моральна компенсація. Чоловік прекрасно розумів, що вона не зможе сама дістатись додому, тому просить сусіда відвезти її. Домовившись з сусідом, він повів її в кущі. Вони ще п’ять хвилин стояли серед квіту бузку і шипшини, поки вдалині не засяяли фари. У машині по дорозі назад жінка знову все переосмислила і пережила жах того, що могло статись із нею, якби машина викрадачів не врізалась в інше авто. Проте свої п’ять хвилин ніжності вона таки отримала, хоча і не було чорних маслин та білого мартіні.