Гендерний стереотип – гальмо розвитку особистості

Зав’язка твору  – жінка добирається до зупинки  маршрутного таксі. Розвиток дії  – це момент, коли вона йде по трасі, згадуючи різні моменти з життя. А ось, кульмінація – це момент, коли викрадачі саджають її в авто, накидаючи паралоном. Розв’язка  твору – дорога назад.

Проаналізувавши ще один твір Є. Кононенко, я зрозуміла, що саме у цій історії вона порушила проблеми сучасної жінки у суспільстві, та у відношенні до неї чоловіків.

«Елегія про  старість»

Елегія –  один із жанрів лірики медитативного, часто журливого характеру. Недарма Є.Кононенко назвала цей твір саме «Елегія про старість», адже майже все оповідання нас супроводжують ностальгічні спогади старої жінки. Сюжетна лінія твору чітко не означена тому, що головне завдання цього твору не показати яскравий сюжет, а вплинути своєю глибиною, змусити задуматись. У творі розповідається про все,досить складне життя Тамари.

Тамара –  головна героїня оповідання. Це стара  жінка, яка живе за своїми принципами і не хоче від них відступати, бо занадто горда для цього. До речі, гордість – одна з головних її рис характеру(за християнськими канонами, гордість вважається великим гріхом, можливо, саме тому вона все життя страждає від нестачі спілкування з рідними). Вона неприступна, чесна, знає собі ціну, вимоглива до всіх і до себе, не любить просити та жалітися на погане життя. Тамара – сильна жінка. Відчуває себе самотньою, маючи сина, внучок та двох невісток (колишню і теперішню), вона страждає від малої уваги рідних, їй боляче дивитися на свого сина, як той ладен на все, аби не бути бідним, адже вона намагалася виховати його як порядну людину. Жінка не розуміє, чому всі думають лише про себе, її пригнічує цей нестерпний для неї стиль життя, і Тамарі прикро, що її думка нікого не цікавить. Як і замолоду, вона залишається такою ж охайною та доглянутою: «Як і раніше, вона дбала про те, щоб шарфик на шиї пасував до сумочки та рукавичок. Щоб мереживо високого комірця підкреслювало високу зачіску», в неї присутнє відчуття краси. Жінка, як і раніше, дуже добре виглядає, доглядає за собою, хоч і прекрасно знає, що від цього її життя не зміниться, але вона продовжує гарно, зі смаком одягатися та підтримувати ідеальну чистоту в квартирі. Вона так звикла, все життя так прожила і звикла. Важливо зазначити, що протягом усього життя вона була порядною, тобто прожила гідне життя. В неї був чоловік, батько її сина, але він зрадив їй, ще коли вони були молоді. Виховувала сина вона сама, доглядала його, пишалася ним, а чоловік навіть не цікавився, як вони. Тамара любила його, але після зради не дозволила йому повернутися у сім´ю, їй було боляче, та жінка не показувала цього. Все-таки вона хотіла його повернути і мріяла, як він повернеться. Це сталося якраз на її вісімдесятий день народження, і вона його пробачила. Отже, можна сказати, під такою непідступною, строгою оболонкою ховається ніжна, незахищена жінка.

Експозиція  в оповіданні розташована на початку  твору. Саме той епізод, де старенька  стоїть біля вікна і згадує, що було кілька днів тому. Конфлікт твору (зав´язка) постане із спогадів жінки, з яких дізнаємося, як її кинув чоловік. Розвиток дії – це відтворення стосунків Тамари з сином після розлучення з чоловіком. Найнапруженіша точка у творі (кульмінація) – це довгоочікувана зустріч двох закоханих, які пронесли своє кохання протягом усього життя.

Проаналізувавши твір, чітко видно головні проблеми, які порушила Є. Кононенко. Це проблема різних поколінь, вічна проблема батьків і дітей, та проблема справжнього кохання, якому не страшний ні час, ні вік, ні заборони. Не дивлячись на сумний, ностальгічний настрій твору, кінцівка все ж таки щаслива, і нехай це щастя мале, але для двох літніх людей воно є сенсом життя.

«Поцілунок  у сідницю»

Твір побудований  у формі діалогу між мамою  і донькою. Сюжет оповідання, досить своєрідний, навіть якоюсь мірою незрозумілий. Твір починається зі сварки між мамою та дочкою, що ніби бабуся виховує у дитини збочення, цілуючи її у сідниці. весь твір дві жінки сваряться, находячи нові приводи для цього. Вони не можуть дійти згоди, складається таке враження, ніби обидві не бажають знайти компроміс (хоча мати прагне примирення). Закінчується оповідання тим, що дочка вкотре йде пізно ввечері, а бабуся залишається з внучкою вдома, годує її, ложить спати і знову, витерши губи від помади, цілує її у сідницю.

Звернувши увагу на звертання, які вони вживають одна до одної, складається враження, ніби це не мама і донька, а дві жінки, які щось не поділили. Можливо, таке ставлення пов’язане з тим, що мама в дитинстві приділяла мало уваги доньці. Дочка поводиться як неслухняна дитина, маючи вже власну дитину. Вона не розуміє всю відповідальність бути мамою. Вчинки доньки свідчать про її грубість, неповагу та нерозуміння до матері. Жінка неординарна, це зрозуміло, оскільки вона творча особистість, продовжує батькову справу. До речі, тата донька любить, захищає його перед мамою. Отже, ставлення дівчини до тата набагато краще, ніж до мами. Звернувши увагу на риси характеру мам, бачимо, що найважливішим є те, що вона дуже турботлива бабуся, все життя вона доглядає та виховує. Не дивлячись на невдячність дочки, бабуся продовжує сидіти з внучкою, бо розуміє, що дитина тут ні при чому. Вона хоче нормальних стосунків з дочкою, жінка навіть не зважає на образливі слова доньки, а навпаки намагається загладити сварку. Тому можна впевнено зробити висновок, що вона любить доньку.

Композиція  у творі представлена не всіма  елементами. В оповіданні присутня експозиція. Це розмова двох жінок  про батька, вони згадують, як було колись. Щодо розвитку дії, то він супроводжує  протягом всього твору, адже кульмінація на початку оповідання, а саме сварка доньки з мамою через нездорові бабусині витівки. Розв’язкою твору є кінець – донька, легко вдягнувшись, пішла проти ночі, а бабуся так нічого і не договоривши з дочкою, пішла до своєї маленької внучки.

Проблема у «Поцілунку у сідницю» одна і дуже яскраво виражена – проблема батьків і дітей, нерозуміння між ними.

«Драні колготки»

В цілому оповідання на досить актуальну проблематику та і взагалі Є. Кононенко пише твори, в яких ми бачимо віддзеркалення нашого сучасного життя. Оповідання «Драні колготки» - яскравий приклад цього, адже головна проблема твору – втрата власної гідності та подружня вірність. У творі розповідається про подружжя, яке не мало дітей, але планує їх. У «Драних колготках» представлений лише невеликий епізод з їхнього життя, а саме коли вони збираються на вечір «білих людей» та їхня присутність на ньому. Це пара досить заможна, що помітно з їхнього одягу та смаку, але все ж їм цього замало. На прийомі до жінки залицяється багато чоловіків, але вона не звертає на них увагу. До неї підходить незнайомий чоловік, він німець, який пропонує їй сексуальну близькість. Вона розгублена, іде до свого чоловіка, пояснює ситуацію і приголомшена його реакцією, коли той просить його погодитися, адже німець багато заплатить. Спочатку Іра не погоджується, але коли чоловік згадує про її зраду з сантехніком, вона розуміє, що чоловік її шантажуватиме, і йде з незнайомцем. Німець, як і обіцяв, платить за послугу немалу суму і тихо йде. Жінці сподобалося заробляти гроші таким чином, і в цей же вечір, вже без згоди чоловіка, йде в іншу кімнату, але вже з незнайомим французом. Той їй теж платить за це. Приїхавши додому з чоловіком, вона простягає йому не один чек, а два, той обурено говорить з жінкою, натякає, що вона веде себе як повія, але згодом заспокоюється, розуміючи, що їм же від цих грошей буде краще.

Проаналізувавши сюжет цього твору, важливо звернути увагу на те, що ми спостерігаємо  падіння моралі, що відбувається сьогодні. Чому саме проблемою твору є подружня вірність та втрата власної гідності? Звичайно, в оповіданні про вірність не йдеться, тому Є. Кононенко акцентує на це увагу. Почитавши твір, можна без ніяких зусиль зрозуміти, які між чоловіком і жінкою стосунки у життєвих буднях, вони готові продати один одного, аби бути багатими. Не варто, мабуть, вже говорити про справжнє кохання, бо люди, які кохають один одного, ніколи не вчинили б так, як зробили головні герої «Драних колгот». Є. Кононенко засуджує їхню поведінку, їхні погляди на життя та ставлення один до одного. Особливу увагу читача вона спрямовує на жіночу гідність, яка, на жаль, була відсутня у Ірини. Але авторка засуджує не лише жіночу гідність, а й чоловічу теж. Вона сатирично висміює слабкість чоловіка Ірини, адже справжній чоловік ніколи б не дозволив своїй дружині продавати своє тіло. У творі також порушується проблема сім’ї (чи існує вона у «Драних колготах»). Адже головні герої лише живуть в одному помешканні та мають спільну касу. Більше у них немає нічого спільного, але ні, спільна у них мета – виглядати на людях достойно. Важливо зазначити, що у цьому шлюбі жінка у вигіднішому становищі порівняно з чоловіком, бо вона любить (не за гроші) сантехніка, який дуже далекий від білого світу. Тому їй байдуже на сімейне життя з чоловіком, вона думає лише про стосунки з коханим сантехніком.

Отже, Є. Кононенко цим твором хотіла показати, що сьогодні існують різні пари та різні шлюби, в яких різні цінності, погляди та стилі життя.

Композиція  твору дещо своєрідна. Експозиція –  жінка збирається на вечірку. Зав’язка твору – епізод, коли пара приходить в ресторан, і всі чоловіки оцінюють гарну жінку. Розвиток дії – весь вечір, поведінка подружжя протягом прийому. Кульмінаційний момент – жінка йде з німцем у кімнату, аби задовольнити його. Жінка провела вечір як «біла людина» - розв’язка, цим закінчується твір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Без мужика»

Головна героїня  твору – це учениця випускного класу. Її проблема в тому, що вона не має батька, виховується в оточенні мами і бабусі. «Тебе оточують остогидлі стіни однокімнатної квартири, де товчеться вас троє: ти, мама і бабуся. Три баби. Три баби без мужика», [   ] – так вона розповідає про себе. Оскільки мама постійно на роботі, то бабуся «завжди проконтролює, пильнує, щоб ти не малювала голих дівчат і не пізнавала світ косметики».

Щодня дівчина (авторка не дає їй імені) чує одне й те ж від мами та бабусі:»Мужики  – це лихо. Мужики – це горе. Самотнє  життя – не мед, але це надійний прилисток від підбитих очей і  абортів»; «Головне – це дівоча честь  і жіноча гідність, а не мужик»

Певно мати і  бабуся своїми словами прогнозувати дівчині самотність. Дівчинка добре  вчиться, виправдовуючи довір’я  мами і бабусі, але перебуває у  віці, коли, за її словами, «хочеш кохання  і ніякої науки». В юнки виникає  закономірне питання: «А чи бувають нормальні мужики, з якими живеш і не паскудишся?». Мама іронічно зауважує: «Бувають. Але їх усіх вбили на війні або закатували в таборах. Лишився невеликий відсоток, але й той миттєво розбирають повій».

Таке виховання не могло  минути безслідно. У бабусі життя не склалося – чоловік був п’яницею,  у мами не склалося – чоловік був мамієм. Дві дорослі жінки прогнозують молодшій нещасливе подружнє життя

Надмірна опіка, неправильне  виховання, брак позитивного  досвіду  штовхнули юнку в обійми першого чоловіка – хлопця, який косив від армії. Перше кохання дівчина намагалась берегти. Вона вірила, що перед нею «один із тих,кого сили зла не добила на війні