Героїка і герой в „Одіссеї” Гомера

 

 

 

 

 

 

 

 

Героїка і герой в „Одіссеї” Гомера

 

 

 

 

 

 

 

 

Мостепан Олени

студентки ФГН

(1-й рік навчання)

З курсу зарубіжної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

1. Вступ............................................................................3
2. „Гомерівське питання”................................................4
3. Героїчне і герої в „Одіссеї”..........................................6
4. Висновки......................................................................11
5. Використана література..............................................13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Егейська культура розвивалась  у ІІІ-ІІ тисячоліттях до н.е. Ця догомерівська епоха потім міфологізувалася. Спогади про неї трансформувались у міфах, серед яких міфи Троянського циклу займають провідне місце. З уст в уста, з покоління в покоління передавались пісні про похід на Трою. Їх знала вся Еллада. На основі народних пісень створювались поеми, в яких історія набувала рис легенди. Минуло п’ять столітть, перш ніж народився геніальний митець, який перетворив перекази про колишню війну на поетичний набуток людства. То був Гомер. Його поеми і досі дають нам естетичну насолоду, є джерелом натхнення для майстрів слова і пензля, композиторів, становлять своєрідну енциклопедію для істориків античного суспільства.

Гомер був  найпопулярнішим поетом античності, незаперечним авторитетом. Платон писав, що Гомер виховав усю Елладу, а Есхіл називав свої твори „крихтами від бенкетного столу Гомера”.

Античні храми прикрашали статуями героїв Гомера, рельєфами на сюжети його поем. Широковідомий грецький вазопис на глеках, чашах, келихах відбиває найчастіше епізоди з „Іліади” та „Одіссеї”. Сцени поем малювали на стінах жител, карбували на зброї: шоломах, щитах та мечах. За словами Григорія Сковороди, „Гомер был первый пророк древних греков”. Коли греки казали „поет”, то мали на увазі Гомера.

 “Іліаду” і “Одіссею” більшість, хоча б частково, знали напам’ять. З цих поем починалося шкільне навчання. Натхнення, навіяне ними, ми бачимо у всьому античному мистецтві і в літературі. Образи гомерівських героїв стали зразками для наслідування, рядки з поем Гомера зробилися афоризмами, обороти увійшли в загальне вживання, ситуації набули символічного значення. Поеми Гомера вважалися також скарбницею всіляких знань, навіть історичних і географічних. Цього погляду в еліністичну епоху дотримувався Кратет з Малл, йому заперечував Ератосфен. В Александрії дослідження текстів Гомера породили філологію як науку про літературу (Зенодот Ефесський, Аристофан Візантійський, Аристарх Самофракійський). З перекладу “Одіссеї” на латинську мову почалася римська література. “Іліада” і “Одіссея” стали моделями для римської епопеї.

 

 

„Гомерівське питання”

Досліджувати поеми Гомера почали ще за доби еллінізму продовжується це й досі. Учені прагнуть реконструювати першооснову „Іліади” та „Одіссеї”, визначити джерела, якими користувався поет, простежити, як історичні події були трансформовані у міфах і в чому Гомер наслідує міфологічну традицію, як правда життя та правда поезії поєднуються в його творах. Загалом „гомерівське питання” охоплює широке коло проблем – від міркуваннь про те, в якій послідовності компонувалися пісні, до роздумів про авторство Гомера.

У ХVІІ ст. була зроблена перша спроба переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д’Обіньяк доводив, що „Іліада” являє собою збірку окремих пісень, укладених без усякої послідовності. У 1795 р. вийшла праця німецького знавця античності Фрідріха-Августа Вольфа „Передмова до Гомера”, в якій автор стверджував, що обидва твори є збіркою пісень, складених у різні часи різними поетами-співцями (аедами).

У ХІХ  ст. з’явилось все більше праць про походження поем. Усіх дослідників  прийнято поділяти на дві категорії – „аналітиків” та „унітаріїв”. „Аналітики” („вольфіанці”) (Шварц, Петерсен, Р.Меркельборн) вважали, що обидві поеми складалися з окремих пісень, які оброблялися і до них поступово додавалися нові епізоди, факти та герої. Вони висували гіпотезу, що існували так звані „праІліада” і „праОдіссея”, з яких аеди зробили повноцінні поеми. Оскільки у поемах багато суперечностей і непослідовностей, то це є ще одним доказом втручання аедів у первісний текст.

„Унітарії” (Г.О.Фосс, Г.Р.Ніч, К.О.Мюллер) обстоюють думку про єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями. Слід урахувати, що між створенням поеми і офіційним записом минув тривалий час. Деякі „унітарії” підтримують гіпотезу „аналітиків”, але стверджують, що після аедів за поему взявся Гомер, і, завдяки своєму таланту та майстерності, довів обидва тексти до вищого ступеня досконалості.

О.Ф.Лосєв у монографії, присвяченій  творчості Гомера, писав, що найголовнішою  для нас має бути художня цілісність епосу. І ті суперечності, які знаходять  прихильники того чи іншого табору, не порушують їх стилю й можуть бути пояснені умовами особистої і колективної творчості в ту епоху, коли поеми створювались, а також редакторським обєднанням пісень різного походження. Дослідник приходить до такого висновку „З повним правом можна сказати, що грецький народ взятий у своїй єдності і є той єдиний і останній творчий індивід, який створив гомерівські поеми” [5].

Біографічні відомості про Гомера, що наводяться античними авторами, суперечливі і малоправдоподібні. З часів античності вісім життєписів було створено, в тому числі і Плутархом. Відносно часу життя Гомера античні учені приводили різноманітні дати, починаючи з ХІІ століття до н. е. (після Троянської війни) і закінчуючи VІІ століттям до н. е. Щодо місця його народження, то стародавні греки, не маючи достовірних даних, називали такі міста, як Смірна, Родос, Колофон, Самалін, Ірос, Аргос, Афіни. За міфологічним родоводом до його предків відносять співців Мусея і Орфея, батьком вважають бога Аполлона, бога ріки Мелет, Телемаха та ін., а матір’ю – Метіду, Калліопу, Евтеміду та інших німф. Біографії повідомляють, що він осліп (словом „гомер” в Греції називали сліпих співців, а у перекладі еолійського діалекту означає „сліпий”, „заручник”, „пророк”, „поет”), а Музи надихнули його на створення пісень, в основному на Малоазійському узбережжі, що він брав участь у поетичних змаганнях з Гесіодом, а помер на острові Іос, де нібито і знаходиться його могила.

Як вважають більшість дослідників, гомерівські  поеми були створені в Малій Азії, в Іонії; „Іліада” - у VІІІ столітті до н. е., „Одіссея”- в VІІ столітті до н.е. на підставі міфологічних сказань про Троянську війну. В середньовічній Європі Гомера знали тільки за цитатами і посиланнями латинських письменників і Арістотеля. Лише в кінці ХV століття з'явилися перші переклади Гомера на італійську мову. Подією в європейській культурі ХVІІІ століття стали переклади Гомера на англійську мову А. Попа і на німецьку мову І. Р.Фосса. Історико-географічний і мовний аналіз “Іліади” і “Одіссеї” дозволив датувати їх приблизно VIII століттям до н. е., хоча є спроби віднести їх до IX або до VII століття до н. е. Дії в “Іліаді” відбуваються в кінці дев'ятого року облоги Трої. Події розгортаються протягом декількох десятків років. Якщо головним героєм “Іліади” є непереможний воїн, що ставить честь і славу вище життя, в “Одіссеї” ідеал принципово міняється. Її героя, Одіссея, вирізняє передусім кмітливість, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, вже не в світ військових подвигів, але в світ купецьких подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації. Змістом “Одіссеї” є повернення героїв з Троянської війни. У стародавні часи Гомеру приписували й інші твори, наприклад, низку  „кіклічних” поем, пов’язаних з міфами про Троянську війну, серед них „Фіваїда”, „Мала Іліада”, 33 гімни, де оспівані олімпійські боги, і жартівливо-пародійні епоси „Маргіт”, „Війна мишей і жаб”.

 

Героїчне і герої в „Одіcсеї”

Героїчне – „етико-естетична категорія на означення моральної цінності вчинків, дій окремої особи чи суспільства в цілому задля прогресу, які потребують особливої віддачі моральних, інтелектуальних, фізичних зусиль, мужності, відваги, самопожертви. Здатність до здійснення героїчного – важливий критерій оцінки особи. Героїчне в літературі - одна з форм вияву високого - поетичне звеличення засобами художнього слова вчинків героїв, покликаних захищати героїв добра, справедливості, соборності” [4; 155].

Арістотель  якось помітив: „Гомер же после малого запева сразу вводит героя или героиню или иной какой характер, но непременно с характером и никого без характера” (Аристотель. Сочинения: В 4 т.- М., 1984. - Т.ІV. Пер. М.Л.Гаспарова). Дійсно, характери головних героїв не повторюються, кожен являє собою яскраво виражену індивідуальність. Навіть численним епізодичним персонажам поет намагається надати певних рис, які роблять їх образ більш рельєфним.

Гомерівських  героїв, як правило, характеризують постійні епітети, що закріплюються за певним героєм, божеством чи навіть річчю. Функція кожного з постійних епітетів полягає в тому, щоб підкреслити якусь певну рису характеру.

У зображенні героїв поеми Гомер уникає опису їхнього душевного стану та переживань, хоч чудово їх розуміє, а намагається дати читачу зробити певні висновки  самостійно. В таких випадках він ніби стає осторонь і вкладає свої думки в уста своїх героїв. Саме тому промови складають більшу частину поеми. Вони, як правило, мало схожі одна на одну, в них досить чітко розкривається характер кожного оратора, цим самим вони сприяють індивідуалізації образу.

 

Одіссей

Деякі персонажі переходять з „Іліади” в „Одіссею” (Менелай, Нестор, Агамемнон) і поет не додає до них нові риси, але  образ Одіссея в однойменній поемі набато багатший, ніж в іншій, де автор передусім підкреслював його кмітливісь.

Мудрість Одіссея, його дипломатичний талант, який іноді перетворюється на крутійство, поєднуються з мужністю, великою фізичною витривалістю, сміливістю в бою. Щоправда, розум Одіссея – це не мудрість, підкріплена життєвим досвідом, а дар богів, що надає йому здібність раціонально аналізувати  ситуацію, що склалася і знаходити правильне рішення. Вигадливість, завдяки якій герой долає труднощі, розцінюється поетом як дарунок богів. Хитрість допомагає Одіссеєві уникнути смерті від пазурів сирен і загибелі в печері велетня-людожера. Герой ладен обдурити і саму Афіну – свою покровительку. „Велемудрий”, „незламний”, „розумний”, „хитромудрий”, „невпинний в трудах і лукавстві” чи просто „хитрий” - такі епітети постійно супроводжують Одіссея. В „Одіссеї” розкриваються інші сторони його дару. Читачі впевнюються, що Одіссей – практична людина: оглядаючи безлюдний острів, він думає про те, що тут можна було б чудово вирощувати виноград і хліб. Він знає людей і вміє добитися їхньої довіри, до кожного звертаючись так, щоб навернути його до себе. Так, в ІV пісні він восхваляє красу царівни Невсікаї, бажає їй вдало вийти заміж, і, задоволена такими промовами дівчина його годує, одягає та показує йому дорогу до міста. „Одіссея” рясніє епізодами про різні хитрощі героя. Сліпий пісняр Демодок на бенкеті у царя Алкіноя прославляє подвиги Одіссея, який придумав дотепний спосіб захоплення Трої (відома історія про троянського коня). У своєрідному змаганні між Ахіллом (головним героєм „Іліади”) та Одіссеєм (героєм однойменної поеми) перемагає Одіссей. Фізична сила поступається перед мудрістю: десять років облоги - і все марно, смілива видумка - Троя впала. Його надзвичайна кмітливість і діловитість, фантастична спритність дуже контрастують з прямолінійними діями і подвигами інших наївних героїв.

Одіссей любить подарунки й розкіш, розсудливий хазяїн, він ніколи не випустить із рук те, що йому належить, але не ця і не перераховані вище якості підкреслені в „Одіссеї”. Головною рисою Одіссея є бажання повернутися на батьківщину Ітаку. Кмітливість так само, як мужність, витривалість, стійкість – це тільки засіб, що допомагає бажанню виповнитися. У всіх своїх пригодах, як щасливих, так і нещасливих, він залишається перш за все патріотом. Принади кохання не здатні вгасити в душі героя туги за батьківщиною. На розкішному острові німфи Каліпсо цілими днями сидить він на березі і дивиться в неозору морську далечінь, розриваючи собі серце смутком, слізьми і риданнями. Недаремне чаклунка обіцяє Одіссею безсмертя й вічну молодість, аби він залишився з нею, Одіссей воліє повернутися додому.

Велемудрий Одіссей завжди стримує власні почуття заради досягнення поставленої мети. Він завжди обережний і не відкриває своїх намірів до кінця навіть найвірнішим людям. Це стосується, наприклад, розправи над женихами Пенелопи, яку він тримав в таємниці до кінця. Розум Одіссея підказує йому, що спочатку треба розквитатись із женихами. Помстившись ворогам, Одіссей, щоб уникнути розправи їхніх родичів, втікає за місто, до свого батька. Нужденний Лаерт живе на околиці, пильнує садок. Старого ніхто не доглядає, він увесь у бруді і жалюгідному лахмітті. Одіссей хоче кинутися до батька, поцілувати, обняти його, але, поміркувавши, вирішує:

„Випробу я учиню у нашого батька тим часом-

Чи упізнає мене він, на власні побачивши  очі,

Чи не впізнати йому по такій мене довгій розлуці?”[1; 494]

Тільки по тому Одіссей відкривається батькові.

Так само типова зустріч з матір’ю. Одіссей викликає душі померлих. Вони купчаться біля ями, де Одіссей робить узливання. Раптом Одіссей побачив свою матір. Він не знав, що мати померла, він покинув її живою. Зустріч сина з матір’ю дуже зворушлива, проте Одіссей відсторонив матір, бо знає, що спочатку треба розпитати про свою долю віщуна Тересія. Закінчивши розмову з Терезієм, Одіссей слухає сумну розповідь матері: ”Журба та нудьга за тобою, ясний Одіссею, та вболівання за тебе солодкий мій дух відібрали” [1; 243]. Саме з розповіді матері Одіссей дізнається про гірку старість батька. У нього „ні ліжка мякого, ні подушок, ані ковдри порядної” немає. Разом зі слугами спить він узимку „в попелі, близько вогню, одежиною вбогою вкрившись”, надійде літо чи осінь, назгрібає „купи листя опалого” й ложе собі улаштує. Але перемагаючи біль у серці, все одно йде до своєї мети, цілеспрямованість Одіссея просто вражає.

Значною мірою Одіссей був породженням нової епохи, у яку вступило общинно-родове суспільство. Звичайно, Гомер залишив йому певні риси варварського періоду, наприклад його надзвичайна жорстокість. Але автор робить Одіссея носієм якостей своєї епохи.