Героїка і герой в „Одіссеї” Гомера

Новий період родового суспільства позначився зародженням торговельних відносин, появою рабовласництва, приватної власності. Відповідні зміни відбулися і в окремо взятій людині, у якій особливо розвивається ініціатива, прагнення діяти, відігравати дедалі біьшу роль у громадському житті.

Розумний і далекоглядний, здатний  орієнтуватися у найскладніших  обставинах, енергійний і красномовний, практичний в усіх своїх вчинках, він утілює ті нові зміни, що відбулися в суспільстві. Носій головної риси – пристрасно-фанатичної вірності вітчизні і дружині, - він разом з тим має і ряд інших якостей, властивих уже новій епосі – епосі самого Гомера.

 

 

 

Телемах

Інші діючі особи характеризуються також виділенням якоїсь однієї риси характеру. Телемах – тип слухняного сина: він з усих сил намагається  замінити свого батька, і відправляється на пошук його. Він зображується дуже схожим на свого батька, так, як і його батько, він патріот і мужня людина. Спочатку у нього ще мало життєвого досвіду і він покладається на досвід старших, але коли настає критичний момент, коли потрібно боротися не на життя, а на смерть, Телемах діє з такою ж мужністю і вправністю.

 

 

Пенелопа

Не забудеться ніколи зворушлива постать  Пенелопи. Двадцять довгих років жде дружина Одіссея, обливається гіркими слізьми біля ткацького станка, бачить пророчі та фальшиві сни, слухає розповіді подорожніх, чи не чули вони про її чоловіка. Це образ вірної, незрадливої, мудрої жінки, дбайливої матері й наставниці єдиного сина. Пенелопа у своїх вчинках керується більше розумом, ніж почуттями. Наприклад, коли вона дізнається, що бідний жебрак, якого вона прихистила у своєму домі – довгожданний чоловік Одіссей, вона не кидається йому одразу в обійми, а піддає перевірці (це той епізод, коли він повинен був розказати з чого було виготовлене їхнє ложе). Після того, як Одіссей докладно розповів про це, вона нарешті дала волю своїм почуттям:

„Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

міцно обнявши й цілуючи голову...” [1; 479]

 

Протилежністю цій вірній жінці є багато разів згадувана і засуджувана в поемі дружина Агамемнона Клімтемнестра, яка жила з коханцем Егісфом, поки Агамемнон воював у Трої, і зрештою його принесла йому погибель. Чекання Пенелопи – це титанічна праця, героїчний вчинок, і Гомер не помиляється, кажучи, що „Гідна пошани, жоно Одіссея, сина Лаерта!” [ 1; 418].

 

Каліпсо

Каліпсо - дочка титана, одначе, хоча вона і могутня богиня, нічого титанічного в ній немає, і Гомер характеризує її як і людей, підкреслюючи одну рису – самотність. Ця німфа живе на одинокому острові. Він здається далеким навіть для Гермеса, який має крилаті сандалії. Самотня героїня щиро радіє Одіссею, якого занесло штормом, і бажає, щоб він залишився на острові назавжди. Але їй це не вдається, Одіссей їде з острова, і вона знову залишається одна.

 

 

 

Алкіноя

Дочка царя феаків Алкіноя Навсікая згадується тільки епізодично, але встигає залишити враження чистої юної дівчини. Її чарівна краса подібна до світанкової зорі, „божественної Еос”, яку часто згадує поет. Навсікая – смілива дівчина, вона не лякається вкритого ряскою та мулом Одіссея, допомагає йому, але в місто з ним не йде, бо негоже неодруженій дівчині показуватися з чоловіками. Афіна так говорить про неї:

„Не бракувало-бо їй ясного ума й  благородства.

Вміла й порадить вона, й суперечки  мужів розв’язати”[1; 155].

 

Герої Гомера бувають величні, як боги, а боги – то людська подоба, а  не безплотні духи. Вони наскрізь земні. Але якщо героїв поет оспівує, намагається показати з кращого боку, наділяє різними чеснотами, то боги у цьому відношенні їм значно програють. З одного боку, боги є втіленням уявлення про ідеальну людину: вони сильніші з людину більші на зріст, могутні і прекрасні. З другого боку, Гомерові боги мають людські вади і не завжди бездоганні. Вони брешуть, підлещуються. Гомер вміє іронічно подивитись на своїх олімпійців. Характерно, що боги ніколи не плачуть (сльози – це доля людей), але постійно й нестримно сміються, і цей сміх переходить у регіт („гомеричний сміх”). Сміються вони цілий день під час бенкетів, які дуже полюбляють, глузливо сміються у трагічні для героя моменти, сміються з когось до себе подібних.

Спостерігаючи за Афродітою й Аресом, які лежали на ліжку, спіймані сіткою ревнивого Гефеста,

Благоподавці боги зупинились юрбою  при вході:

Сміхом лунким почали всеблаженні  боги реготатись,

глянувши, що змайструвать умудрився  Гефест хитромудрий [1; 325].

Активні, життєрадісні оптимістичні герої Гомера не дуже бояться богів, їхні несправедливі  вчинки чи дії викликають критику смертних людей, незгоду і навіть протидію. Одіссей не бажає проміняти коротке життя і кохану смертну дружину на вічне життя з богинею.

Головним художнім прийомом для  зображення олімпійських богів, загалом усього укладу їхнього життя, їхніх стосунків, Гомер обрав постійну іронію й гумор, що іноді преростають у сарказм. Тому майже всі сцени на Олімпі виглядають як бурлескні.

За доби поета величне і комічне  ще не стало сферою трагедії і комедії. У поемі співіснують ці два начала.

 

Висновки

Поет наділяє своїх героїв і  героїнь епічно-монументальними  рисами, що вирізняє їх серед інших людей. Проте він не забуває принагідно сказати, ніщо людське їм не чуже. Вони більше за все люблять життя, хоч умирають без вагання, якщо в цьому є доконечна потреба. Поет створив велику галерею несхожих між собою образів, кожен з них має свої неповторні якості й риси характеру. Один із них, Одіссей, зауважує, що різні люди мають різні схильності – одні до мирної праці, що „множить добробут родини”, другі до морської справи й „кораблів многовеслих”, треті – „до боїв з ворогами”.

Мудрий Гомер усвідомлює, що на землі немає людини, що перевершує всіх інших в усіх відношеннях. Хоча всі герої „Одіссеї” хоробрі, сильні, могутні, немає жодного абсолютно позитивного або ідеального, який перевершує інших тільки якимось одним унікальним даром. Якісна перевага цієї одної особливості виділяє героя з-поміж інших.

Поема "Одіссея", що приписується сліпому старцю Гомеру, мала величезний, ні з чим незрівнянний вплив на всю історію античної культури, а пізніше і на культуру новітніх часів. Величезна майстерність творця поеми, її епохальність, колорит приваблює читача й нині, незважаючи на величезне часове провалля, що існує між ними.

 

 

 

 

 

 

В и к о р и с т а  н а       л і т  е р а т у р а

1. Гомер. Одіссея / Переклад Бориса Тена. – Харків: Фоліо, 2002. – 574 ст.
2. Забарило К.С. Гомерова „Одіссея” та її місце у світовій літературі // Гомер. Одіссея. – Харків: Фоліо, 2002. – 574 ст.
3. Зарубіжні письменники: Енциклопедичний словник: У 2 т. / За ред.

     Н. Михальської та Б.Щавурського. – Тернопіль: Навчальна книга –         Богдан, 2005.–Т.1 – 824 с.

4. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т.Гром’яка, Ю.І.Коваліва, В.І.Теремка. – К.: ВЦ „Академія”, 2006. – 752 ст.
5. Лосев А.Ф. Гомер. – Москва, 1960 (Інтернет).
6. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 718 ст.
7. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. – Київ: Наукова думка, 1981. – 198 ст.
8. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис.   – К.: Вид. дім „Академія”, 2004. – 360 ст.