Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Марта 2015 в 19:45, реферат
Особливості української освіти і української філософії взагалі в класичній формі відбилися в житті і творчості Григорія Сковороди - видатного українського мислителя, поета, педагога, музиканта і співака. Залишивши осторонь сухий раціоналізм європейської філософії, український філософ зосередив свою увагу на проблемах змісту і мети людського буття у світі. Сковорода - мандрівний поет і вчитель мудрості, шукач особистого шляху осягнення божества, істинного сенсу буття людини - все це створює образ оригінального мислителя, який посідає видатне місце в історії української і світової духовної культури.
Грецьке слово "філософія" означає любов до мудрості, любомудрів. Любомудр, чи філософ, шукає шляхи, як пізнати світ (по-грецьки - космос) і людське буття, намагається встановити взаємозв'язок усіх речей, усього, що існує, щоб дати свій загальний погляд на світ, відповісти на безліч "чому" і "як".
Філософію Григорій Сковорода вважав тією міфічною провідною ниткою Аріадни, що допомагає людині вийти із найскладнішого становища в житті. За ним "філософія чи любомудріє спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього".
У трактаті "Потоп зміїний" Сковорода так пояснює суть своєї філософської системи. "Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий, де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світ світів і є великий світ. Другі два є частковий і малий світи. Перший - мікрокосм, тобто - світик, світик або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія... Всі три світи складаються з двох, єдиноскладаючих сутностей названих, матерія і форма". Внутрішня сутність макрокосму і мікрокосму, за Сковородою, однакова, бо є виявом однієї й тієї ж вічної і безкінечної матерії. Звідси він робить висновок, що досить пізнати мікрокосм - людину - і можна збагнути весь світ - макрокосм. "Пізнай самого себе і ти пізнаєш весь світич
Ці думки він часто підносить у вигляді біблійних притч, байок. Часте посилання на Біблію, згадування бога, Христа хай не бентежить нас. У Сковороди бог - це синонім природи, розуму, любові і не має нічого спільного із релігійними уявленнями про надприродну силу, так званого Творця.
Сковорода ніколи не дивився на Біблію як на сукупність релігійних догм, християнських моралізувань, божественних повчань, які слід розуміти буквально. Для нього біблія - збірка художніх творів, джерело істини, шедевр художнього мислення людей, де в алегорично-символічних і метафоричних образах трактуються питання людського буття. Христос - лише один з героїв цього художньо-філософського твору.
Між іншим, оскільки Біблія давала змогу трактувати різні положення по-різному, вища духовна влада негативно ставилася до поширення її серед народу, навіть рядовим священикам не обов'язково було знати цю книгу.
Біблію Сковорода вважав і "богом", і "змієм". "Християнський бог є біблія,- пише він у філософському трактаті "Ізраїльський змій".- Але цей бог наш, по-перше, на єврейський, потім на християнський рід незліченні і жахливі навів марновір'я, потоп. Із марновір'я народились нісенітниці, суперечки, секти, ворожнеча, міжусобні і дивні, ручні та словесні війни, дитячі страхи та ін. Нема жовчніших та жорстокіших забобонів... Онімівши почуттям людинолюбства, гонить свого брата, дихаючи вбивством, і цим думає службу приносити богу. Цей семиголовий дракон (Біблія), води гіркої безодні вибльовуючи, всю земну кулю вкрив марновірством. Кажуть марновіру: "Слухай, друже! Не може цього статися... Противно натурі... Але він на всю горлянку жовчно кричить... Ось! Скоро кінець світу... Бог знає, можливо, в наступному 1777 році спадуть на землю зірки".
Так, крок за кроком викриваючи суперечність (а то й безглуздість) біблійних тверджень, Сковорода висміював служителів культу, церкву, іронізував над Біблією. "О душе моя! Знай, що Біблію читати і брехню її щигати - те саме". "Насадив Господь бог рай во Едемі на сході". "От базіка! Сад насадив у саду. Єврейське слово "Едем" є те ж саме, що сад. Звідки ж на цей, так би мовити, садовий сад дивитися, щоб він здавався на Сході?"...- глузуючи, запитує філософ у творі "Потоп зміїний"...
У своїх філософських поглядах він підносить значення розуму. Культ розуму ріднить Григорія Сковороду з французькими просвітителями XVIII віку - Вольтером, Руссо, Дідро. Український народний мислитель гідно представляв слов'янський світ перед найпередовішою філософською думкою доби.
У дечому він пішов навіть далі французьких просвітителів. Так Руссо у своїй філософії "природної людини" стверджував вищість такої людини над суспільною. Тобто стверджував думку, що суспільство змушує людину вироджуватися. Герой творів Сковороди не заперечує суспільства взагалі, його не задовольняє таке суспільство, в якому існує кріпосницький гніт, національна, соціальна і духовна неволя.
Ідея "природної людини" у Сковороди поглиблюється ідеєю спорідненої праці. Людина, мовляв, тоді принесе найбільше користі людям, суспільству, коли повністю розкриє свої можливості за покликанням у своєму природному званні і стані.
Людина, як твердить Сковорода, не тремтячий раб, а "коваль свого щастя", "шумливий бурхливий дух". Сам залізної, монолітної натури, він готовий був платити життям за ідею і вважав, що шлях до щастя - "наслідування блаженній натурі" :
- Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього, щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати.
Про це йдеться в філософському творі "Вхідні двері до християнської доброчинності"
Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що вiн шукав шляхiв для пiзнання свiту i людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змiнити життя на краще. Лiтературна спадщина великого фiлософа викликає у мене захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать i фiлософськi дiалоги, трактати, i байки, i пiснi, i афоризми. Але всi цi твори автор пiдпорядкував єдинiй метi — просвiтительськiй.
Незотлінний слід мандрiвний фiлософ залишив i на педагогiчнiй нивi. Для учнiв вiн був не лише наставником, а i другом, виховував у їхнiх серцях любов до рiдного краю i потяг до знань. Бiльшiсть учнiв Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасникiв Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його фiлософськi ідеї i безкомпромiсне життя ставали прикладом.
Мандрiвний фiлософ вiрив у людину, у її гiднiсть. Вiн стверджував, що людина посiдає в природi особливе мiсце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сковорода доводив, що нiякi матерiальнi блага i почестi не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають вiдчуття щастя. У байцi «Соловей, Жайворонок i Дрiзд» письменник наголосив: «Дружби не можна нi випросити, нi купити, нi силою вирвати… Щасливий, хто хоч саму тiльки тiнь доброї дружби нажити спромiгся. Нема нiчого дорожчого, солодшого i кориснiшого за неї».
Г. С. Сковорода до кiнця своїх днiв залишився зi своїм народом. Твори Сковороди стали народними пiснями. Творчiсть видатного митця стала пiдґрунтям для творчостi його послiдовникiв, видатних письменникiв-гуманiстiв XIX століття. Не одне поколiння звертатиметься до мудростi Григорiя Сковороди, прагнучи втiлити мрiю людства про створення гуманiстичного суспiльства.
102 с.