Характеристика поетичного стилю Роберта Бернса

Зовсім іншим  постає перед нами трудовий шотландський люд. В той час як землевласник розкошує і нудиться з неробства, наймити-орендарі зранку до ночі орють, сіють, жнуть, риють зрошувальні канави і водовідливи, працюють в каменоломнях і вугільних кар’єрах, сплачуючи силою та здоров'ям за кожний шматок хліба. І все ж таки, незважаючи на тяжку працю селянина, нужденне життя і постійну загрозу втрати земельної ділянки, яка є єдиним засобом існування для нього самого і його родини, Бернс заявляє, що доля селянина краща за безтурботне життя багатіїв. Так, каже поет, праця селянина тяжка і виснажлива і його на кожному кроці чекають голод та злидні, але боротьба з труднощами загартувала його, і не лише сам селянин сміливо дивиться вперед, але й діти його виростають мужніми і стійкими.

Праця висвітлює життя людини, надає їй змісту й ціни. Праця виховує в людині мужність, стійкість, чесність і благородство, згуртовує людей, зв’язує їх міцними узами дружби і товаришування. Незрівнянно смачнішим здається шматок хліба, добутого працею, і набагато більше радості приносить година заслуженого відпочинку, – в цій всепереможній силі праці і вбачає щастя трудового народу Роберт Бернс.

Не так плугатар: нивку зоре – 

І вже забув  про лихо й горе;

А праля, дівчина  сільська,

Не знає, що то за туга!

("Два собаки")[15;229]

Говорячи про сатиричні вірші  Роберта Бернса, неможливо обминути його твори, спрямовані проти пуританської церкви. Вперше антирелігійна тема з'являється в творчості Бернса в 1781р. Порушуючи закони релігії, поет визнає за людиною право судити вчинки Бога і навіть вважає можливим глузувати з нього.

З 1784 р. в антирелігійній поезії Бернса все голосніше звучать соціальні  мотиви. Від розгляду окремих догматів релігії поет переходить до показу тієї дійсності, яку вона захищає  і виправдовує за допомогою цих догматів. Поет виступає не лише проти церкви та її служителів взагалі, а й проти конкретних її представників, з якими йому доводилося зустрічатися у повсякденному житті, і на повний голос називає їх прізвища у своїх творах. Рік у рік він викриває найбільш впливових і славетних проповідників Ейра. Найбільш цікавим з цих творів є "Святий ярмарок", сатира на релігійні зібрання сучасних йому фарисеїв. "Святий ярмарок" - твір, що по праву ввійшов до скарбниці світової літератури як блискуча антирелігійна сатира, дійова зброя широких мас трудящих в їх боротьбі проти ворожої ідеології [20;80]. 

 В своїх сатирах поет показує,  як серед мас шотландського  селянства піднімається протест  проти засилля церковників, проти  їхньої бездушної моралі та  лицемірних проповідей. Він показує, що покора, богобоязливість, сліпа послушність та інші "чесноти", які насаджувались церковниками, несумісні з людською гідністю. Любов до свого народу, пристрасне бажання полегшити життя простих трудівників, допомогти їм звільнитися від пут лицемірства визначили важливе місце сатиричної тематики в творчості Роберта Бернса й надали його сатирам особливої життєвості, гостроти й сили.

 

1.3 Борець за кращу  долю простого люду.

Але основною темою творчості Бернса 1773-1789р.р. була тема громадсько-політична. Поет-патріот натхненно оспівує історичне минуле та національні традиції рідного краю. Він з гордістю згадує героїчні подвиги шотландських борців за незалежність, захоплюється незламною волелюбністю свого народу. Твори Бернса пройняті впевненістю в тому, що Шотландія знову буде вільною. Все своє життя Бернс усвідомлював себе народним поетом, покликаним служити своїй батьківщині.

Полум’яним патріотичним гімном є  балада "Джон Ячмінне зерно" (1782), в якій поет прославляє рідний народ, майстерно використовуючи для цього улюблений образ шотландського фольклору. Жорстокі й віроломні королі заорюють Джона Ячмінне зерно у землю, а коли він вибивається з-під землі, зрізають під корінець, молотять, віють, кидають у вогонь, розтирають між жорнами. Але Джон Ячмінне зерно продовжує жити і сповнювати мужністю серця знедолених. Описуючи підлу змову королів, що поклялися згубити Джона Ячмінне зерно, Бернс в алегоричній формі зображає героїчне минуле шотландського народу і висловлює тверду певність в справедливості його багатовікової боротьби. Тяжкі випробування, що припали на долю шотландського народу, не зламали його, а загартували, виховали в ньому якості, що забезпечать йому перемогу у вирішальному бою – ця думка поета пронизує алегоричні образи балади і є її провідною темою.

Запоруку перемоги Бернс бачить в єдності і згуртованості  шотландців, в їх вірності національно-визвольним традиціям. Про це свідчить кінцева  строфа балади. Звертаючись до шотландського  народу, поет говорить:

Нехай же кожний піднесе

За Джона келих свій,

Щоб рід його не припинявсь

В Шотландії старій!

(Балада "Джон Ячмінне зерно") [8;23].

Позитивному началу, що знайшло своє відображення в образі благородного і мужнього Джона Ячмінне зерно, в баладі протистоїть негативне  начало, яке поет не випадково втілює в образах трьох королів. Королі в баладі Бернса могутні, гордовиті, віроломні. Вони бояться Джона і ненавидять його, і в своїй ненависті вони злобні й жорстокі, підлі й підступні. І все ж таки їм не вдається перемогти і підкорити Джона. В боротьбі королів з Джоном поет відобразив постійне прагнення влади придушити в народі поривання до свободи й незалежності. Балада "Джон Ячмінне зерно" стала одним з найулюбленіших творів шотландського народу. Життєрадісний оптимізм балади і віра в невичерпні сили народу, в неминучість його перемоги, що проймає її наскрізь, роблять цей твір одним з кращих у спадщині великого поета [20;42]

Найбільш повне відображення естетична  програма Роберта Бернса знайшла  в алегоричній поемі "Видіння". Зображення рідної країни, її природи, її народу, її героїчних традицій – ось як розуміє Бернс завдання поета. Поезія для нього не забава, не іграшка для багатьох нероб, він певен в тому, що поезія потрібна трудящому люду, як потрібне йому вміння обробляти землю, вигодовувати худобу, як потрібний йому відпочинок після довгого трудового дня, як потрібне кохання. Бернс каже: "Звання шотландського поета – моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі – моє найбільш честолюбне бажання. Шотландія і шотландська історія – теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні»[4;150]

В січні 1785р. Бернс пише Лист до Деві, поета-побратима, в якому знаходить  вихід обурення поета з приводу  того, що блага життя поділяються  без найменшої уваги до гідності людей: той, хто заслуговує щастя  й достатків, живе в жахливій бідності, а мерзотники й дурні, ні на що не придатні, не знають, куди гроші дівати. Поет висловлює певність в тому, що справжнє щастя – це не гроші, не почесті, не блискуча кар’єра, навіть не знання:

Не титули і не герби,

Не банків лондонських скарби –

Зарука щастя й миру;

Ні, не гонитва за добром,

Не книги й докторський диплом

Дають утіху щиру …[2;112].

Він твердо вірить в те, що бідняки, приречені на тяжку працю і  злидні, щасливі від безчесних  і безсердечних багатіїв:

Ти думаєш, таким, як ми,

Що в полі трудяться до тьми,

Приречені на злидні,

Дається з неба менше втіх,

Ніж гордим лордам, для яких

Ми й погляду не гідні?

Поглянь, як часто їх пиха

Створіння любить божі,

І як до бешкету й гріха

Штовхають їх розкоші![2;112-113].

Кожним рядком свого твору Роберт Бернс стверджує безперечну моральну вищість бідняка над багатими неробами, оспівує його особисту гідність, доброту, людяність.

Тема викриття соціальної несправедливості набуває дальшого розвитку в таких  творах Бернса, як посланія Джону Лепреку "Посланіє молодому другу", "Два собаки", "Веселі жебраки", "Звернення Вельзевула".

В 1785 р. Роберт Бернс пише один з  своїх найвидатніших творів –  кантату "Веселі жебраки".

Кантата "Веселі жебраки" – дуже своєрідний твір більш драматичного, ніж ліро-епічного жанру. Вона складається з ряду пісень, кожному з яких виконує певний персонаж. Пісні об’єднуються речитативом, що зображує місце дії, діючих осіб, їх вчинки. Характеристика перса нажів передається через їх власні слова, дії, взаємовідносини. І хоча "Веселі жебраки" не є драмою в її класичній формі, найбільш сильними в цьому творі є саме драматичні елементи.

Сюжет кантати дуже простий: кілька бродяг-жебраків збираються в дешевому шинку і, попиваючи пиво й віски, жартують, сваряться, співають пісні. В персонажах кантати знайшли своє художнє втілення тисячі знедолених шотландського люду. І все ж таки в злиднях і нещастях вони зберегли свою людську гідність і світлий народний оптимізм. Пісні являють собою маленькі поетичні оповідання, в кожному з яких більш або менш докладно зображується життєвий шлях виконавця і його ставлення до свого суспільного стану.

Бернсовій кантаті, яка майстерно  відтворює розгульну та безладну атмосферу гулянки жебраків, властиве тісне переплетіння серйозного й  смішного, трагічного і комічного, уїдливого сарказму і доброзичливого гумору, громадського та особистого. Заключна пісня кантати немовби об’єднує, підсумовує зміст і характерні риси попередніх пісень. Тут найчіткіше відбито соціально-політичні мотиви твору – різку й нещадну критику сучасного поетові суспільства, його установ, моралі, законів; проголошення свободи як неодмінної умови людського щастя; ствердження високої гідності простої людини, в які умови би умови життя вона не була поставлена, і нарешті, заклик до боротьби за свободу і незалежність:

К бісу всіх закону друзів!

Воле радісна, живи!

Всі суди – для боягузів,

Для попів стоять церкви! [13;220].

Кантата відзначається могутнім оптимізмом, невичерпною життєрадісністю, яскравою веселістю, яка вражає тим більше, що вона йде від убогих і голодних, несправедливо ображених людей.

До віршів, в яких Бернс використовує явища природи як фон для зображення суспільних явищ, належить, зокрема, "Зимова ніч". В цьому вірші поет з  болем констатує той факт, що навіть зимова хуртовина, що без жалю й співчуття обрушується на птахів і звірів, яким нема де шукати притулку, не може зрівнятися зі злом та насильством, що панують в людському суспільстві. Звертаючись до крижаних зимових вітрів, лютого морозу і пронизливої хуртовини, поет каже, що їх спільна лють не перевершить тієї жорстокості, мстивості, злобності, яку людина виказує до людини. Поруч з картиною хуртовини Бернс малює картину людських відносин: жорстоке гноблення і божевільне честолюбство призводять людство до сліз, злиднів, воєн. Пихаті паразити із зневагою дивляться на простого селянина, вважаючи його нижчою істотою, створеною для задоволення їх примх: ні любов, ні честь не знаходять собі місця в людському суспільстві. Поет закликав кожного, хто не спить в цю зимову ніч, прислухатись до завивання хуртовини, подумати про тих нещасних, що не мають ні стріхи над головою, ні їжі, і проявити до них братерські почуття:

Ви, що спите під ковдрою м'якою,

Лише від примх страждаючи своїх,

Подумайте, подумайте про тих,

Хто зраджений і друзями, й судьбою!

Сини нещастя – браття в світі  цім.

Щасливий той, хто допоможе їм!

("Зимова ніч") [14;120]

Ще більш яскраве відображення політичні погляди шотландського  поета знаходять в написаній  у 1786 р. сатирі "Сон", в якій поет відкрито виступає проти англійської королівської династії і яку можна сміливо назвати політичним фейлетоном у віршах. Сатира закінчується суворим застереженням, що члени королівської родини занадто вже звикли до почестей та лестощів і що недалеко той день, коли їм доведеться проковтнути чимало солі – адже йде до того, що той, хто сьогодні роздумує над чаркою вина, завтра буде підбирати крихти хліба.

Але найбільш пристрасним і гнівним  з усіх творів, написаних Робертом Бернсом у перший період своєї  творчості, твором, в якому безмежна любов до народу, безмежна ненависть до його гнобителів і передчуття неминучої боротьби злилися в єдиний нищівний потік, є сатира "Звернення Вельзевула". І.П. Симоненко зазначає: "Сатиру цю, гірку і нещадну, написано нібито кров'ю серця. В ній втілився весь біль, що його відчував поет з юнацьких років, спостерігаючи жорстоку долю шотландського народу; вся ненависть і зневага, що роками накопичувались в його душі по відношенню до панівного класу, який з нелюдською жорстокістю будував свій добробут на кістках та крові інших людей; вся полум’яна жага свободи й незалежності, що спалювала його з часів, коли він усвідомив себе шотландцем; вся його геніальна майстерність" [21;71].

"Звернення Вельзевула" – відгук на подію, що мала місце в Шотландії в 1786 р. П’ятсот шотландських селян, які жили в страшенних злиднях і знаходились на грані голодної смерті, не захотіли терпіти далі знущання і самоуправство землевласників і висловили бажання покинути Шотландію і поїхати до Канади. Америка здавалася їм країною свободи і справедливості, в якій вони зможуть побудувати нове, вільне, незалежне життя.

Вельзевул закидає  своїм земним однодумцям надмірну безтурботність, недостатній контроль за діяльністю управляючих, наглядачів, суддів, яким платять гроші, щоб вони тримали народ в страху і покорі: до останнього часу вони обмежувались тим, що позбавляли шотландців засобів існування і будь-яких людських прав. Але ж цього зовсім недосить, щоб зламати упертий шотландський дух:

Та слухай, слухай лорде мій хоробрий!

По-моєму, ти з ними надто добрий!