Кріста Вольф. Загальна характеристика творчості. Роман «Роздуми про Крісту Т.»

Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний  університет  імені Юрія Федьковича

Філологічний факультет

Доповідь на тему:

«Кріста Вольф. Загальна характеристика творчості. Роман «Роздуми про Крісту Т.»»

                                                                                   Виконала:

                                                                                   студентка 407групи

                                                                                   Завійська Тетяна

Чернівці,2012

   Кріста Вольф народилася в родині комерсанта Отто Іленфельда в Ландсберге-на-Варті, де до початку Другої світової війни ходила в школу. Після переселення сім'я Іленфельдов в 1945 році опинилася в Мекленбурзі. Кріста працювала друкаркою у бургомістра села Гаммеліна поблизу Шверіна. У 1949 році вона закінчила школу в Бад-Франкенхаузен і в тому ж році вступила в СЄПН. Кріста Вольф складалася членом СЄПН до червня 1989 року. З 1949 по 1953 роки Кріста Вольф вивчала германістику в Єні і Лейпцігу. У 1951 році вона вийшла заміж за письменника Герхарда Вольфа. Роком пізніше народилася їхня перша донька Аннетта.

      Кріста Вольф працювала науковим співробітником Німецького союзу письменників та редактором у різних видавництвах і журналах. З 1955 по 1977 роки вона була членом правління Спілки письменників НДР. Через чотири роки після народження першої дитини на світ з'явилася дочка Катрін. З 1974 року Кріста Вольф була членом Академії мистецтв НДР. Ще в 1972 році вона побувала в Парижі і в 1984 році була прийнята членом Європейської академії наук і мистецтв у Парижі. Через два роки вона вступила в Вільну академію мистецтв Гамбурга. У 1976 році, підписавши «відкритий лист проти позбавлення громадянства Вольфа Бірмана», вона була виключена зі Спілки письменників НДР. Кріста Вольф багато подорожувала, в тому числі по Швеції, Фінляндії, Франції та США, де отримала ступінь почесного доктора Університету штату Огайо. Вона вважається однією з найвідоміших сучасних письменниць Німеччини. Твори Крісти Вольф переводяться на багато мов світу.

     На початку 1990-х років стало відомо про співпрацю Крісти Вольф в 1959-1962 роках з Міністерством державної безпеки НДР в якості позаштатного співробітника. В цей час нею було складено три звіти про свої зустрічі, в яких проте давалася виключно позитивна оцінка вказаних осіб. Бурхливу увагу громадськості до цього факту, а також критику її розповіді Кріста Вольф розцінила як несправедливу розплату за її минуле в НДР. Щоб уникнути цькування, письменниця вимушена була на кілька років залишити Німеччину, переселившись до Каліфорнії.

     Вольф розпочинала з критичних та есеїстичних робіт про сучасну прозу, виступала як укладач антологій літератури НДР. Вольф — улюблена учениця Анни Зеґерс, від якої успадкувала здатність «вживання» в душі людей, в діалектику почуттів і думок.

     Славу Вольф принесла повість «Московська новела» 1961р. — історія кохання, історія двох зустрічей, розділених п'ятнадцятьма роками. Німецька дівчина Віра Бауер з волі долі в 1945 р. зустрічається з радянським офіцером Павлом Кошкіним. Незважаючи на те, що він важко поранений з вини дівчини, Павло рятує з вогню її молодшого брата. Розвитку стосунків перешкоджає переведення частини в інше місце. Друга зустріч відбувається через п'ятнадцять років у Москві. Павло працює тепер перекладачем і зустрічає делегацію медичних працівників, у складі якої є і Віра. Дія відбувається у двох часових пластах — в 1945 і 1960 pp., внутрішній монолог Віри перемежовується спогадами Павла.

     Через 20 років Вольф розкритикує свою першу повість: герої надто розсудливі, а дія надто детермінована. Літературна критика також звертала увагу на недоліки книги: новела могла би бути і ростоцькою, і лейпцизькою, і будь-якою іншою; змалювання Москви позбавлене контрастів, це погляд з вікна готелю та ін. У 1963 р. вийшла друком повість «Розколоте небо», відзначена того ж року премією ім. Г. Манна. Наступного року вона була екранізована й отримала Національну премію НДР. Назва повісті метафорична: не лише існування з 1949 р. на німецькій землі двох держав з різним суспільно-політичним устроєм, а й кордону (окрім реальної Берлінської стіни), який проходить через душі людей, через їхню свідомість. Рита Зайдель, чи то після важкої аварії, чи то після спроби самогубства, потрапляє в санаторій, де роздумує про пережите, про свого коханого Манфреда Герфурта, який емігрує на Захід. Дія відбувається у цілком визначеному історичному контексті: зміцнення державного кордону 13 серпня 1961 р. Рита згадує навчання, працю на вагоноремонтному заводі, старого робітника Рольфа Метернаґеля — певний зразок нового ставлення до реальності. У повісті наявний також мотив «розрахунку з минулим»: батьки Манфреда були нацистами, він зневажає своє оточення, але виробити нове ставлення до родини не в змозі. Вольф, працюючи над повістю, відвідувала заводи, займалася економічними студіями, проте виробничі конфлікти змальовані менш яскраво, аніж суперечності в сімействі Герфуртів.

     У 1968 р. були опубліковані «Роздуми про Крісту Т.» — без жанрового означення, але документальність книги досить умовна: це психологічний портрет реальної жінки, і водночас літературний образ. Крістіна Т. була подругою письменниці, тому в романі є невигадані цитати зі щоденників і листів, доповнені «роздумами» автора. Це певний «проект біографії» — тема, модна в літературі цього періоду, якщо, приміром, порівняти «Назву себе Гантенбайн» і п'єсу «Біографія: гра» М. Фріша. Найбільша мрія Крісті - побудова власного будинку на морському узбережжі; коли будинок збудовано, — смерть у 35 років від лейкемії. Вольф використовує прийом поліфонії, де її власний голос веде тему пам'яті. Книга тривалий час перебувала в центрі літературних дискусій (авторці дорікали за недостатню дистанційованість від своєї героїні). «Роздуми про Крісту Т.» справили значний вплив на «жіночу літературу» НДР.

     Наприкінці 60-х — поч. 70-х pp. Вольф багато часу та зусиль віддає літературній критиці (писала про Е. Штріттматтера, Б. Шульца, Х.Е. Носсака, про проблему зв'язку письменницьких поколінь, особливо багато про А. Зеґерс), кіносценаріям («Розколоте небо», «Тіль Уленшпігель», «Мертві залишаються молодими «).

     У 1974 р. побачила світ збірка оповідань «Унтер-ден-Лінден» — новий щабель у творчості Вольф у плані пошуку нових способів зображення: фантастика, гротеск, пародія. В однойменному з назвою збірки оповіданні зображена прогулянка берлінською вулицею, причому сон і реальність переплітаються, конкретні деталі втягуються в процес підсвідомості. Друге оповідання — «Життєві погляди кота в новому варіанті» — неприхована алюзія на Е. Т. А. Гофмана, але й зв'язок з популярною тоді темою суперечки «фізиків і ліриків». Кіт проживає в будинку професора прикладної психології, який працює над створенням системи «тотального щастя». Персонаж оповідання схожий на Мурра і претензійністю на вченість, і пишномовною манерою висловлюватися, але досяг, у порівнянні з ним, і «прогресу»: «душа —реакційна вигадка»; стверджує, що осягнув основи кібернетики та ін. Оповідання, таким чином, висміює як деякі негативні аспекти науково-технічної революції, так і вузьколобий раціоналізм. Героїня третього оповідання — «Дослід на собі»— отримує можливість перетворитися в коханого мужчину, проникнути в його душу, яка виявляється егоїстичною і черствою, що не заважає, проте, цій жінці кохати свій «предмет», як і раніше.

     У 1977 р. вийшов друком роман «Образи дитинства», де чітко прослідковується автобіографічна основа, хоча головну героїню Неллі Йордан не завжди можна ототожнити з автором. Дія відбувається в різних часових і сюжетних площинах: це й історія виникнення та падіння «третього рейху», і паралельна розповідь про те, як письменниця прожила два дні в місті дитинства. Тема пам'яті, проблема пристосуванства, мімікрії відіграють важливу роль у структурі книги. Одночасно з цим перекидається місток в сучасність: фашизм асоціюється з режимом Піночета, з більш близькими нам за часом претензіями на світове панування. Вольф виробляє принцип «суб'єктивної автентичності», з допомогою якого створює свій образ минулого, досліджуючи природу конформізму. Новим у романі був також відступ від штампу в зображенні радянських солдатів: відмова від «лакування», відвертий погляд на ексцеси та зловживання.

     Через усі книги проходить образ мужньої, чесної і розумної жінки. В «Образах дитинства» це Шарлотта Йордан, матір Неллі, названа Кассандрою, — начерк майбутньої теми. У 1979 р. вийшла друком повість «Немає місця. Ніде». Її герої — поети-романтики Кароліна фон Ґюндероде і Генріх фон Клейст. Вольф реалізує тут літературознавчу гіпотезу про можливу зустріч двох названих протагоністів, які згодом вчинили самогубство. До повісті примикає есе (прийом, який Вольф досить часто використовує), де письменниця намагається зрозуміти, коли ж розпочався розрив між художником і суспільством, чому виявилися нежиттєздатними прекрасні та безкомпромісні люди.

     У 1983 р. Вольф опублікувала філософську повість-есе «Кассандра», до якої долучила 4 лекції, обсяг котрих більший від основного тексту. У повісті йдеться про долю античної віщунки, якій ніхто не вірив, і водночас цей твір є застереженням перед небезпекою ядерної війни. Вольф здійснює своєрідну деконструкцію знаменитого міфу, намагаючись докопатися до справжніх причин Троянської війни, розкрити природу виникнення політичних міфологем (Єлени, виявляється, взагалі не було в обложеній Трої). Письменниця явно осучаснює сюжет. Демонструючи механізм тоталітарного суспільства (цікаво розроблена постать Евмела, керівника служби безпеки). Теза Вольф: усе зло розпочалося через панування на землі патріархату: невипадково істинне усвідомлення трагедії доступне лише жіночим персонажам — Кассандрі, Гекубі, Арісбі.

     У 1987 р. вийшла друком повість «Аварія». Це роздуми про катастрофу на Чорнобильській АЕС, тривога за долю планети, неспокій з приводу розвитку сучасної цивілізації взагалі. Чи можна поставити етичну межу науковому пошукові? Наскільки може бути фатальною обмеженість технократичного мислення? — ось питання, які порушуються в повісті. Цього самого року Вольф стала лауреатом Національної премії НДР. Після об'єднання Німеччини письменниця вийшла з рядів СЄПН, а незабаром порвала і з політичною діяльністю. У 1990 р. університет Ґіндельгайм надав їй звання почесного доктора. З 1992 по 1993 pp. Вольф — стипендіат Гетті-центру в Санта-Моніці (Каліфорнія, США). Одним із останніх творів письменниці є роман «Медея — Голоси» — своєрідне продовження «Кассандры».

     Українською мовою окремі твори Вольф переклав Б. Гавришків.

    Дуже знаменитою її зробила повість «Роздуми про Крісті Т». Це історія несправджених особистості, історія так і не закінчився «шляху всередину» (Г. Гессе), в кінці кінців, це історія молодої, чарівної і талановитої жінки, рано пішла з життя, але залишила в ній своє світло.

     В умовах  соціалізму кожній людині необхідно   знайти «шлях до себе» - визначити   місце в житті, справа до  душі, знайти покликання, тільки  тоді його громадський  обов’язок буде виконаний сповна. У контексті цій, основній думці  роману і слід придивитися до «проблематичного»  образу головної героїні. З’ясовується, що зовсім не всі «звичні мірки», за допомогою яких прийнято оцінювати  внесок людини в загальну справу, для  неї прийнятні. І письменниця  пильно вивчає ці загальноприйняті мірки: професійний успіх, суспільна діяльність - чи не мізерний, особливо для жінки? Хіба пристрасне бажання Крісти Т. створити сім’ю, виховувати дітей суперечить суспільній користі? Ні, звичайно. Але це її прагнення в кращому разі сприймається як щось само собою зрозуміле, а в гіршому - як претензія на «міщанське щастя». Всією системою виховання і освіти їй із самого початку пропонувалося будувати своє життя за канонами змагальності, де в розділ кута ставився успіх, цілеспрямованість, воля, уміння подолати, а деколи і  переламати себе. «Але чи так вже придатні ці канони для всякої жінки, якщо не всякому чоловікові вони по плечу? І чи обов’язково ідея жіночого рівноправ’я повинна припускати однакову для чоловіків і жінок шкалу оцінки?» Ось питання, до яких підводить читачів цей роман

     Головну  думку свого роману Кріста  Вольф  формулює з полемічною  загостреністю: на сторінках її  книги кілька разів  згадується  гасло: «Якщо не зараз, то коли?!» Гасло це закликло трудящих віддати всі сили в ім’я торжества нового світу. Небувалість історичної місії виправдовувала тимчасові труднощі, витрати, позбавлення і навіть хвороби зростання. Проте в ту пору, коли створювався роман, фундамент соціалізму в країні був закладений непорушно і міцно, «новий світ, який ми хотіли зробити недоторканним, хоч би замінивши собою один з каменів його фундаменту, - цей світ існував насправді».

     У гуманістичній  концепції німецької  письменниці  Крісти Вольф ідея особового  самовдосконалення є як «прихід людини до самого собі», займає центральне місце і отримує обґрунтування в естетичній теорії «суб’єктивної автентичності», що викладається письменницею в цілому ряді робіт. У прозі К. Вольф відношення між автором і героєм носять конститутивний характер, задаючи гуманістичну домінанту її творчості в цілому. Мірою всіх речей в художній концепції Вольф стає людина у всьому різноманітті її особових характеристик. Істина, за переконанням письменниці, проходить перевірку на міцність перш за все у сфері внутрішньої екзистенції. Звідси не лише і не стільки естетичне, скільки. У творчості письменниці етичне самопізнання особи набуває часом форми конфронтації її з самою собою і з великим світом.

     Зіткнення  одиничного і загального, контурно позначеного в творах попередніх років, заглиблюється в романі «Роздуми про Крісту Т.» (1968) і набуває онтологічного статусу в міфологічних романах «Кассандра» (1983) і «Медея» (1996). Якщо прагнення до філософських узагальнень на ранньому етапі творчості Вольф не було помітне із-за соціальної конкретики, то в пізніх творах воно виходить на перший план, а зовнішній дієвий рівень починає сприйматися більшою  чи меншою мірою як його ілюстрація.

     Проблему  особистого вибору Вольф вирішує  на основі звернення до жіночої теми, підвищена увага до якої представляється в одній з найбільш важливих особливостей творчості письменниці. Для Крісти Вольф тема жінки, безумовно, носить знаковий характер. В рамках її письменниця вирішує ширшу проблему - поведінка  людини в суспільстві і її буття  в світі. Завжди приховано присутність в творах письменниці теми протистояння жіночій особі як носія вищих духовних ідеалів незавершеної дійсності.

     У підвищеному  інтересі К. Вольф до феномену  жінки виявилося її бажання  нагадати про те, що людське буття  не вичерпується соціальною проблематикою. Звернення до теми протистояння чоловічого і жіночого початків дозволило німецькій  художниці вийти за межі суспільно-політичної злободенності.