Мовний етикет кримінальної комедії А. Кокотюхи "Язиката Хвеська"

Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Маються на увазі правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська і російська, є відмінності у мовному етикеті. Вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету.

1.3. Мовний етикет, як область інтересів соціолінгвістики

Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.

Cоціолінгвістика, як окрема галузь мовознавства, вивчає різні впливи соціального  середовища на мову й мовну  поведінку людей. Загальна лінгвістика аналізує сам мовний знак: його звукову й зовнішню, матеріальну оболонку, його значення (тобто його внутрішній зміст, що вже само по собі не є матеріальним і не діє на наші органи чуття), сполучуванність з іншими знаками, його зміни в часі. Соціолінгвістика наголошує саме на тому, як використовують мовний знак люди,– всі однаково чи по-різному, у залежності від свого віку, статі, соціального положення, рівня й характеру освіти, конфесійної приналежності, від рівня загальної культури і т. ін.

Сучасна соціолінгвістика розвивається бурхливо, в різних напрямках. Її розвиток тісно пов’язаний з такими науковими дисциплінами, як психолінгвістика (наука про індивідуальні особливості засвоєння мови і володіння нею), соціологія, соціальна психологія, демографія, етнографія, та рядом інших.

Соціолінгвістика – це галузь мовознавства, яка вивчає закономірності розвитку й існування мови, що визначаются конкретними соціальними умовами життя суспільства. У сфері компетенції соціолінгвістики знаходяться питання державного регулювання мовних процесів (мовна ситуація, мовна політика, мовне планування, мовне будівництво, соціолінгвістичне прогнозування тощо).

Поняття мовне спілкування включає в себе поняття мовна поведінка. Термін мовне спілкування є синонімом терміна мовна комунікація. Обидва синоніми означають двосторонній процес, взаємодію людей під час спілкування. На відміну від цього, в терміні мовна поведінка акцентовано односторонність процесу: ним означають ті властивості й особливості, якими вирізняються мовлення і мовленнєві реакції одного з учасників комунікативної ситуації – або мовця (адресанта), або слухаючого (адресата). Термін мовна поведінка є зручним при описанні монологічних форм мовлення, наприклад, комунікативних ситуацій лекції, виступу на зборах, мітингу тощо. Однак він не є достатнім при аналізі діалогу: в цьому випадку важливо виявити механізм взаємних мовленнєвих дій, а не тільки мовну поведінку (рос. речевое поведение) кожної зі сторін, що спілкуються.

У мові існують “зони”, більшою або меншою мірою чутливі до впливу соціальних чинників. Наприклад, форми звертання до співрозмовника, стереотипи привітань, прощань, поздоровлень, вибачень тощо – словом, уся система мовного етикету найбільшою мірою обумовлена соціальними характеристиками комунікантів та ситуацією спілкування. При цьому в різних мовах та мовних спільностях діють різні рекомендації та заборони, що стосуються вживання тих або тих етикетних формул. Ці формули є досить умовні: на їх місці могли б бути інші мовні вирази з тією ж самою функцією, однак традиція – культурна й мовна – закріпила у вживанні саме дані мовні форми, а не якісь інші, і нехтування умовностями етикету, спроби “сваволити” з етикетними шаблонами можуть призводити до непорозуміння й конфліктів.

Вивчення соціальних умов, що впливають мовний етикет – також область інтересів соціолінгвістики. Різні ситуації спілкування вимагають використання різних мовних засобів. Це добре розуміли задовго до народження соціолінгвістики. О. С. Пушкін писав: «В обществе вы локтем задели соседа вашего, вы извиняетесь,– очень хорошо. Но, гуляя в толпе под качелями, толкнули лавочника – вы не скажете ему: mille pardons! Тысячу извинений! (франц.). Вы зовёте извозчика – и говорите ему: пошел в Коломну, а не – сделайте одолжение, потрудитесь свезти в Коломну».

Також професійно обумовлені відхилення від звиклих форм слова (словоформ) – предмет вивчення соціолінгвістики. Подібні відмінності можуть обумовлюватись не тільки професією, а й наприклад, характером освіти: одна справа – “технарь” (рос.), людина, що закінчила технічний інститут, й інша – “гуманитарий” (рос.), скажімо, філолог або історик. У них різні мовні схильності (уподобання), різні мовленнєві пристрасті й навички.

Наприклад, у кожній мові є різні форми звертання до співбесідника. У російській мові є дві основні форми: на «ты» й на «вы». До незнайомої і малознайомої людини слід звертатися на “вы” (так само – до старших за віком, навіть і до знайомих), а звертання на “ты” – знак більш близьких, теплих стосунків. Звертання по імені згідно з українськими (і російськими) звичаями є можливим лише до близької або добре знайомої людини. При цьому зазвичай використовується не повне, так зване паспортне, ім’я, а зменшувальне: не В’ячеслав (рос. Вячеслав), а Слава, не Катерина (рос. Екатерина), а Катя (щоправда, останнім часом у російському молодіжному середовищі спостерігається тенденція до використання в цій функції повної форми імені: Александр, Леонид, Святослав, проте це ще не стало загальноросійською нормою). Російський мовний етикет – лише один, причому порівняно простий, приклад з цієї області.

Розділ 2

Мовний етикет у кримінальній комедії А. Кокотюхи «Язиката Хвеська»

2.1. Характер мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та використанням у суспільстві двох мов

У творі, що розглядається – кримінальній комедії А.Кокотюхи «Язиката Хвеська» – яскравий приклад специфічності мовного етикету, обумовленого соціально нерівними взаєминами, ми знаходимо в першому ж діалозі, де міліціонер у цивільному Немирович розмовляє із працівником служби паркувального сервісу Скелетом. Спочатку працівник розмовляє зверхньо, переносячи на себе більш високий соціальний статус звичайних клієнтів стоянки й переймаючи поблажливе відношення до власника подертих «Жигулів». Потім ситуація кардинально змінюється, і зверхньо, навіть грубо (звертаючись на «ти»), розмовляє вже міліціонер зі своїм підопічним, на якого, до того ж, він має і компромат («ну, чого вилупився?», «побрязкай своїми кістками»). Специфічним виявляється й телефонний монолог невідомого співрозмовника банкіра Нетудимака, і ця специфічність обумовлена особливостями вживаної розмовної лексики: грубощами та використанням російських слів, ще й перекручених («кіна про секс за один радянський рубель із рила») – що натякає на минуле співрозмовників.

У кожній ситуації людина може займати різну позицію: бути співрозмовником “на рівних” або ж відчувати свою вúщість над партнером з комунікації (або ж, навпаки, свою підлеглість йому). Спілкуючись один з одним, люди ніби виконують різні ролі: батька, чоловіка, сина (в сім’ї), начальника, підлеглого, товариша по службі (у службових обставинах), пасажира й кондуктора, покупця і продавця, лікаря і пацієнта і т. ін. Тип ролі обумовлює характер мовлення й мовленнєвої поведінки: з батьком говорять не так, як з однолітком, з викладачем у вузі інакше, ніж з продавцем, наказові конструкції в вустах лікаря є природними, коли він виконує свою службову роль (Дихайте! Затамуйте подих! Роздягніться!), і недоречними, коли він, наприклад, їде в автобусі або ж знаходиться в іншій подібній ситуації.

Уява про те, в яких ситуаціях, при виконанні яких ролей якою мовою слід говорити, формується по мірі того, як дитина поступово перетворюється на дорослу людину. Цей процес називається мовною соціалізацією, тобто мовним “входженням” в дане суспільство.

Розмова міліціонерів Немировича й Данченко, крім соціальної маркованості форми мовних одиниць, що зумовлена їхньою спільною професією, за умови рівного соціального статусу, відрізняється грубуватою відвертістю. «Хрін його зна…», «сорок шосту хвилину без перерви триндів» - яскраві й натуралістичні приклади вживаних у житті мовних оборотів, і легко можна допустити, що тільки цензурні міркування перешкодили авторові ввести в книгу обсценну лексику, яка, на жаль, так часто вживається в реальному житті. На це, зокрема, натякають евфемізми матірних слів «хрін», «триндіти», «охріненна» і т.д.

Соціальні й ситуативні умови використання двох і більше мов в одному суспільстві (державі, країні тощо) також варто розглянути. В нашій державі, особливо в столиці, насправді, використовуються не одна мова, а, принаймні, дві. Українська мова – державна і в цьому сенсі загальнообов’язкова: якщо ти хочеш нормально жити в цьому суспільстві, спілкуючись з іншими людьми, з владою, просуваючись по соціальній драбині, ти мусиш знати державну мову. Друга – російська, і для багатьох вона є рідною мовою. При цьому майже кожен член суспільства може говорити обома мовами: зазвичай одна – рідна, а друга – державна. Процес мовної соціалізації в цьому випадку ускладнюється: дитина має засвоїти різновиди мови і зрозуміти, коли і які з них слід використовувати, увібрати в свою свідомість механізми перемикання з однієї мови на іншу.

Функціонуючи в тісному сусідстві одна з одною, різні мови, що обслуговують те або те суспільство, можуть змішуватись, набуваючи різних проміжних форм: піджини, креольські мови тощо. У процесі творення і функціонування подібних мов соціолінгвістику цікавлять соціальні і ситуативні умови, в яких вони використовуються і взаємодіють одна з одною.

В досліджуваному творі, вживання русизмів, часто перекручених, дає зрозуміти, що формування лексичного запасу персонажів, як і взагалі їхня юність, відбулися за радянських часів. Взагалі, як не дивно, у романі вживається набагато менше російських слів, ніж реально зустрічається в столичному мовленнєвому оточенні – імовірно, позначається прагнення автора до чистоти мови. Але в результаті не відображається реальна мовленнєва ситуація, яка, на жаль, характеризується повсюдним уживанням так званого «суржику».

2.2. Соціальні компоненти в семантиці використованої лексики, що означає відношення залежності або рівності між людьми

У кожній мові є лексика, що означає різні відношення між людьми – міжособистісні та інституційні (тобто такі, що реалізуються в якійсь ієрархічній соціальній структурі – сім’ї, виробничій групі, спортивній команді, військовому підрозділі тощо), а також відношення між особистістю та суспільством. Лексичні значення таких слів містять у собі вказівки на характер таких відношень, які приблизно можна поділити на відношення підпорядкованості (підлеглості, залежності) та відношення рівності.

Предикати, що означають асиметричні відношення, або відношення підпорядкованості (підлеглості, залежності) означають ситуації, в яких соціальна роль першого учасника (семантичного суб’єкта, або агенса) є вищою від соціальної ролі другого учасника (адресата або контрагента). Якщо позначити соціальну роль символом P, то відношення, що описуються цими предикатами, можна схематично зобразити як P (X) > P (Y);

Або соціальна роль першого учасника ситуації є “нижчою” від соціальної ролі другого; схематично: P(X) < P(Y).

Значення слів, що називають асиметричні рольові відношення, називаються соціальноорієнтованими на відміну від соціально не орієнтованих значень. Соціально не орієнтовані значення не містять у собі ніяких вказівок на рівність соціальних ролей, які виконують учасники ситуацій, що позначаються словами з такими значеннями.

Семантична структура слів, що означають соціально орієнтовані відношення, містить не менш ніж два актанти – суб’єкт і адресат. Окрім актантів і адресата, у значеннях цих слів можуть бути й інші смислові компоненти – наприклад, актанти змісту, мотивування, початкової точки, кінцевої точки тощо.

У лінгвістичних описах здавна відзначено факти соціальної маркованості форми мовних одиниць: шахтарі говорять по-російськи дóбыча угля, моряки – компáс, міліціонери та слідчі – осýжденный за кражу та возбýжденное дело.

Порівняно недавно соціолінгвісти звернули увагу на те, що соціальні відмінності між людьми виявляються не тільки “поверхово”, наприклад, у тому, як вони вимовляють одні й ті ж самі слова, а й більш глибоко.

Наприклад, ці відмінності можуть бути “вбудовані” (“вмонтовані”) у значення мовної одиниці або ж у правила її сполучуваності з іншими одиницями. Отже, мова може йти не тільки про те, що соціальні чинники обумовлюють функціонування й розвиток мови, а й про те, що вони є компонентами (складовими) змістової структури мовного знака.

В описання семантики (у тлумачення) слів, що позначають асиметричні відношення між людьми, необхідно включати й соціальний компонент, який вказує на нерівність статусів (або асиметрію соціальних ролей) учасників ситуації, що називається словом. Цей соціальний компонент становить пресупозицію лексичного значення предикатів, що позначають асиметричні відношення між людьми: при вживанні таких предикатів з запереченням «НЕ» соціальний компонент зберігається (не підлягає запереченню) на відміну від асерції (стверджувальної частини лексичного значення), з якою і взаємодіє заперечення.

Рівний, довірчий характер розмови рівних по соціальному статусу міліціонерів Немировича й Данченко, так само як і Швидкого й Шалиги, підкреслює не тільки дружнє звертання друг до друга, але й професійні жарти – наприклад, про те, що барабанщик і, за сумісництвом, стукач працює за спеціальністю. Сюди ж можна віднести й професійний сленг («компра», «приймайте вантаж», «закрутити хобот» і т ін.).

Люди однієї професії або одного вузького кола спілкування нерідко утворюють досить замкнені групи, які виробляють свою мову. У давнину був відомий жаргон офéнів (рос. офéней) – бродячих (мандрівних) торговців, які своєю незрозумілою для невтаємничених манерою мовлення ніби відгороджувались від усього світу, зберігаючи потай секрети свого промислу.