Мовний етикет кримінальної комедії А. Кокотюхи "Язиката Хвеська"

Елементи таких жаргонів – слова, звороти, синтаксичні конструкції, особливості вимови й словозміни – відіграють роль не лише засобів, що передають інформацію, а й своєрідних символів: по них упізнається своя для даної групи людина, а по їх відсутності – “чужак”. Вивчення групових мов, мовленнєвої поведінки людини як члена певної групи – пряма справа соціолінгвістики.

Взагалі, загальна брутальність мови міліціонерів («бляха-муха», «відпустив за пару пістонів») відображає професійну й соціальну деформацію їхньої психіки, через постійні контакти з бандитами. І отут використовуваний сленг, так сказати, змінює професію й використовується вже, як напівбандитський («бакси», «бабло», «лимон», «мент»).

Безумовно, у цьому виражається авторська іронія не тільки стосовно міліцейських буднів, а й стосовно реалій сучасного життя в Україні в цілому. Алі зрозуміло, що мовна культура, як і культура поведінки, загальна культура особистості, над підвищенням якої міліціянтів вимагають постійно працювати навчання та служба, Закон України "Про міліцію" та Закон України "Про освіту" тісно пов'язані. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини й разом з тім її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тім вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя й надовго запам'ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми й змісту промови.

Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом невміння замінити власні думки й сприймати чужі. Скоріш за всі людина яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається на й успіхах у трудовій діяльності.

Низький рівень мовної культури наочно (і навмисно) демонструється в розмові представників правоохоронних органів (Шалений Майор) з людьми нижчого соціального статусу, підозрюваними, просто залежними від них людьми. Мова, спочатку підкреслено коректна, раптово стає грубою: «ти за кого нас отут усіх маєш, Микито? Може, тобі здається, щот ти нас отут усіх маєш?» - тут використовується гра слів, зі значенням слова «мати» у непристойному сенсі.

Взагалі, перебивати, кричати на людину – це не просто випадкова неввічливість, це психологічний прийом, так створюється необхідний тиск на співрозмовника, у спробі залякати або спровокувати його. І цей прийом, на жаль, використовується досить часто.

Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати всі життя, збагачуючи власні можливості в цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.

2.3. Вживана у  творі лексика, як покажчик рівня  загальної культури персонажів

Телефонна розмова кримінального банкіра Нетудимака зі своїм співрозмовником (Мусою?) набагато більш стримана, лаконічна і більше відповідає діловому стилю спілкування. Ця стриманість, за задумом автора, повинна відображати не тільки більш високий рівень освіти бізнесменів у порівнянні з міліцією, але й підкреслювати серйозність планованої операції по передачі великої суми грошей. Якби не вживаний кримінальний жаргон - можна було б подумати, що мова йде про зовсім безвинні речі. Але саме вживання тюремного «арго», а особливо слів, що давно ввійшли в загальновживаний лексикон («лимон», «кілограм лимонів», «натягнути») – як би натякає нам про те, що отут справа нечиста.

Контрастно виглядає несподіване звертання і наступна розмова з банкіром Нетудимаком маленького хлопчика, який немов дає банкірові (і читачам) приклад еталонного мовного етикету. Розмова починається із ввічливого вітання («добрий день»), яке залишається без відповіді, повторного вітання, теж без відповіді, і, нарешті, третього вітання.

Реакція на нього являє собою яскравий приклад непрямого мовленнєвого акту. Непрямим називається такий мовленнєвий акт, форма якого не відповідає його значенню й меті. Наприклад, якщо сусід за обіднім столом звертається до вас з наступними словами: «Не могли б ви передати мені сіль?», то за формою це запитання, а по суті – прохання, і відповіддю на нього має бути ваша дія: ви передаєте сусідові сільницю. Якщо ж ви зрозумієте це прохання як запитання й відповісте стверджувально: «Так» або «Можу», не виконуючи відповідної дії й очікуючи, коли ж співрозмовник дійсно, прямо попрохає вас передати йому сіль,– процес комунікації буде порушено: ви вчините не так, як очікував мовець і як прийнято реагувати на подібні запитання-прохання в аналогічних ситуаціях.

Так само порушений процес комунікації й у результаті відповіді банкіра «А… мабуть, так» замість відповідного вітання. І зауваження дитини із приводу сміття, кинутого на землю, теж не знаходить правильного відгуку – це літературне приймання покликане, імовірно, продемонструвати не тільки невихованість, неінтелігентність банкіра, але і його впевненість у своєму праві на зневагу загальноприйнятими правилами поведінки, що, у свою чергу, по малозрозумілій логіці, є зайвою спробою підкреслення свого соціального статусу.

Спілкування колег і друзів головного героя комедії, Максима Бойко, - журналістів Севи Присяжного й Кості Бабкіна, і акторів театру «Виклик» – відрізняється трохи більш високою культурою мови. Незважаючи на відомий демократизм і використання розмовних і навіть нецензурних слів («бодун», «дюндель», «мужики», «ситуація є б…ською», «мутотінь», «гайки») у конфліктних ситуаціях співрозмовники дотримуються певного рівня мовного етикету, тим самим демонструючи взаємоповагу, що у свою чергу, свідчить про деяку культуру й освіченість представників четвертої влади. Про це ж свідчать і «інтелігентські» мовні обороти («старий», «щирі, позбавлені неприродного пафосу слова безмежної вдячності»). Ще однієї особливістю їх спілкування є вживання професійного жаргону («когось взути», «ліве фото»), хоча й не занадто часте – як правило, в реальному житті журналісти вживають жаргонізми набагато частіше, за найменшої нагоди.

Контрастом тут виступає груба мова прибиральниці тітки Галі, від якої журналісти парадоксальним чином залежать і навіть бояться її. Мова йде про «замасковані» лайки («усі ви отут на «ме»», «після собі вимивати своє «ге»»), і навіть позитивне в емоційному плані слово «інтелігенція» вона використовує в розумінні негативному, явно виголошуючи його зі знущальною інтонацією – видиме, пам'ятаючи про відомий вислів Леніна. Причому, як стає ясно з подальшого викладу, самі слова Леніна, вона, швидше за все, не читала, а просто перейняла таке ставлення до інтелігенції із часів роботи в КДБ і партійних органах. В її мові присутня і явна брудна лайка («куди відісрали швабру, інтелігенція, мати вашу так!») – тобто, ні про яке дотримання мовного етикету тут просто не йдеться, і завдяки цьому прийому персонаж навмисно зображений несимпатично.

Мова головної героїні твору, Ірини Бойко, дружини Максима, яка і є прообразом «Язикатої Хвеськи», - теж не цілком відповідає нормам мовного етикету. Багатослівність, вживання розмовної лексики («тітко», «гадюка така», «бабло», «йолки зелені», «козли»), слів-паразитів («ну», «ага», «значить») використовуються як засіб, який підкреслює балакучість і навіть деяку дурнуватість героїні й відразу дають читачеві зрозуміти, хто отут насправді Язиката Хвеська.

Слова-паразити активно використовуються провінційними «сильними світу цього» - головним міліціонером, головним бандитом і, особливо, мером – це зайвий раз, поза описом їхнього зовнішнього вигляду, підкреслює їхню провінційність (у сенсі низького рівня не тільки культури мовлення, але й культури взагалі). Культура – це сукупність досягнень суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва та в інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов'язані. Загальновизнаним е твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.

Культура визначає план змісту знакової cиcтеми мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах.

Висновки

Мова - явище соціальне. Одна з її основних функцій - комунікативна - тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним, адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування, змісту і мети, адресата тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову: його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова яку використовує особа, адже "стиль - це людина".

Метою даної роботи є дослідження у кримінальній комедії А.Кокотюхи «Язиката Хвеська» мовного етикету, тобто спектру фраз, якими герої роману послуговуються у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Такі стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях.

Для досягнення поставленої мети було виконано ряд завдань: розглянуто функції мовного етикету, як соціально-лінгвістичного явища, який знаходиться в області інтересів соціолінгвістики та досліджено стилістичний аспект мовного етикету.

Аналіз характеру мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та аналіз вживаних у досліджуваному літературному творі мовленнєвих актів дозволив зробити ряд висновків.

У досліджуваному літературному творі А. Кокотюхи використовується вся палітра тональностей спілкування, що використовуються суспільством для встановлення контакту та підтримання спілкування співбесідників – від високої до вульгарної. Характерною рисою сучасної мовленнєвої ситуації є те, що висока тональність, яка зазвичай відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур і використовується в урочистих заходах, та нейтральна, що функціонує у сфері офіційних установ – дуже швидко може варіюватися і знижуватися до фамільярної, та навіть вульгарної, яка зазвичай спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях.

Також виразно використовується лексика, що означає різні відношення між людьми – міжособистісні та інституційні, а також відношення між особистістю та суспільством. Лексичні значення таких слів містять у собі вказівки на характер таких відношень, які приблизно можна поділити на відношення підпорядкованості та відношення рівності.

З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його в сучасній Україні склалася на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів, і насамперед, сильного впливу російської мови та радянської ментальності. Такий вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Автор яскраво змалював картину частого нехтування правилами мовного етикету у сучасному українському суспільстві, особливо серед людей, що мають безпосереднє відношення до влади, що свідчить про загальний низький рівень їхньої мовної культури, що є ознакою обмеженості, виявом невміння замінити власні думки й сприймати чужі.

Список використаної літератури

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов.– М.: Сов. Энциклопедия, 1966.– 606 с.
2. Балдаев Д.С., Исаев М.И., Исупов И.М. Словарь тюремно-лагерно-блатного жаргона.– Одинцово, 1992.
3. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика: Учебник для вузов. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001.– 439 с.
4. Венедиктова В.И., Ділова репутація: особистість, культура, етика, імідж ділової людини. - М., 1996.
5. Виноградов В.А. Койне // Лингвистический энциклопедический словарь.– М., 1990.
6. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения.– М., 1993.
7. Дьячков М.В. Проблемы двуязычия (многоязычия) и образования: Пособие для учителей средних школ, преподавателей педучилищ и пединститутов.– М., 1992.
8. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.– Дрогобич, 1994.
9. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства.– 2-е вид., переробл. Та доповн.– К.– Одеса: Либідь, 1991.– 279 с.
10. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.– К.: Видавничий центр «Академія», 1999.– 288 с. (Альма-матер)
11. Краткий справочник по современному русскому языку. – М.: Высшая школа, 1991. – 383 с.
12. Крысин Л.П. Современный русский интеллигент: штрихи к речевому портрету // Литературный язык и культурная традиция / Отв. ред. В.Я.Порхомовский, Н.Н.Семенюк.– М., 1994.
13. Крысин Л.П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка.– М., 1989.
14. Курбатов В.І. Мистецтво керувати спілкуванням. - Ростов-на-Дону, 1997.
15. Литературный язык и культурная традиция.–М., 1994.
16. Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика: Пособие для студентов гуманит. вузов и учащихся лицеев.– 2-е изд., испр.– М.: Аспект Пресс, 1996.– 207 с.
17. Митителло В.Л. Етика й етикет ділової людини. - Самара, 1992.
18. Назаров В.Н., Мелешко Е.Д., Етика: словник афоризмів і виречень., М., 1999
19. Реформатский А.А. Введение в языковедение.– 4-е изд., испр. И доп.– М.: Просвещение, 1967.– 542 с.
20. Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови.– К.: Критика, 2003.– 336 с.
21. Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. — К., 1981. — вип. 20.
22. Формановская Н. И. Русский речевой этикет: лингвистический и методический аспекты. — М.: Русский язык, 1982.
23. Шмидт Р. Мистецтво спілкування. - М., 1992.