Образ Макбета в однойменній трагедії В. Шекспіра

Київський національний університет імені Т. Шевченка

Інститут філології

Кафедра зарубіжної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В. ШЕКСПІРА

 

 

 

 

 

      Курсова робота

      студента 2 курсу

              спеціальності  ’’Переклад з англійської мови’’

      Дейкуна Олексія Петровича

     Науковий керівник: Кобкова О.В.

 

 

Київ - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА ,,МАКБЕТ’’ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1. Вільям Шекспір та його літературна спадщина

1.2. Періоди творчості письменника

1.3. Трагедія ,,Макбет’’ : джерела написання

1.4. Драматургічна композиція трагедії

1.4.2. Жанрова своєрідність

 

РОЗДІЛ II. ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА

2.1. Ідейно-філософська  сутність образу Макбета

2.2. Макбет і 

2.3. Макбет і

2.4. Макбет і

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

,,Макбет’’ Вільяма Шекспіра вважається одним з найвеличніших досягнень драматурга в жанрі трагедії. Слід зауважити, що твір був написаний не раніше 1606 року, а сюжет твору був запозичений з ,,Хронік Англії, Шотландії та Ірландії’’ Р.Холіншеда. Взявши звідси біографію Макбета, автор з’єднав її з епізодом вбивства шотландського короля Дуфа феодалом Дональдом, який був запозичений зовсім з іншої частини ,,Хронік’’.

Незважаючи на те, що трагедія письменника є найкоротшою з-поміж  усіх його творів (всього лиш 1993 рядки), ця особливість ніяк не вплинула на художню та композиційну цінність. У цьому творі автор надзвичайно майстерно викриває анатомію людської підлості, він прагне показати, що та людина, яка хоч раз вчинила не по совісті, втратить будь-яку моральність та буде покарана. Авторський задум чудово висвітлює образ Макбета, який, безперечно, є ключовим, позаяк саме через нього автор показує пагубність жадоби влади та деградацію особистості – від хороброго Макбета, доблесного та прославленого героя до ненависного всім злочинця та вбивці.

Метою роботи є образ головного героя Макбета та особливості його зображення у даному творі.

Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:

• еволюція образу Макбета під впливом різноманітних чинників;
• з’ясування причин та наслідків вчинків Макбета.

Предметом дослідження – є центральний персонаж твору Макбет.

Об’єкт дослідження – трагедія ,,Макбет’’ Вільяма Шекспіра.

Актуальність  роботи зумовлюється ???

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА ,,МАКБЕТ’’ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1. Літературна спадщина Вільяма Шекспіра

Епоха Відродження - яскрава  і неповторна. Вона вражає нестримним злетом фантазії і митців, піднесенням  духу, великою вірою у творчі можливості людини. Ніколи ще мистецтво не відігравало такої значної ролі в житті суспільства, ніколи не було таким велично прекрасним. У людях все більше цінується розум, досвід, знання, а провідниками віри в особистість людини, в її духовні здібності виступали вчені, філософи, письменники, художники, яких почали називати гуманістами.

Саме ця епоха подарувала світові багато талановитих людей, чиї імена вже назавжди вписані  в “золоту книгу” цієї епохи. Серед  них є й ім’я найвидатнішого англійського поета і драматурга ХVI століття Вільяма Шекспіра.

Творчість Шекспіра, якого  видатний російський критик В. Бєлінський назвав "яскравою зорею й урочистим  світанком ери нового, справжнього  мистецтва", є найвищим досягненням  європейської літератури доби Відродження. Якщо могутня фігура Данте позначає собою початок Ренесансу, то титанічна  фігура Шекспіра вінчає його кінець і  увінчує його в історії світової культури.

Спадщина Шекспіра набула світового значення, вплинула на творчість численних митців світового значення і зберігає свою актуальність до нашого часу. Загалом драматургічна і поетична спадщина Шекспіра складається з 37 драм, 154 сонетів та двох поем - "Венера і Адоні" і "Знеславлена Лукреція". Також доведено, що Шекспір брав участь у написанні п’єси «Томас Мор», яка була витвором групи письменників - сучасників драматурга.

Шекспір був одним  із найгеніальніших драматургів  світу. Його п’єси досі входять до репертуарів театрів, а роль Гамлета  чи Макбета вважають за честь зіграти  найкращі актори в усьому світі.

Драматичні твори  Шекспіра всіх періодів написані білим  віршем, але використовується в них  і проза. Чергування вірша і прози  продумане, зумовлене як характером життєвого матеріалу, так і естетичними  завданнями.

Комедії і трагедії Шекспіра — уславлення піднесеної і чуттєвої любові, утвердження пристрастей і людських емоцій, захоплення радощами і насолодою, прославлення розуму, здібностей і краси людини. Сутність драматурга, поета полягала у всеосяжному погляді на світ, у природному поєднанні людини, природи і суспільства. Він найповніше висвітлив інтереси епохи до людської особистості, найглибше занурився у людську душу і яскравіше за всіх висвітлив усі куточки внутрішнього світу людини.

Спираючись на традиції англійського народного театру, Шекспір  вніс багато нового в драматургічну  техніку. Його п’єси побудовані на вільній зміні сцен і сценічних  епізодів, на змішуванні трагічного і  комічного, швидкій зміні місця і темпу дії. Вони вражають універсальністю відтворених ним картин життя, яскравістю характерів, глибиною і мудрістю висвітлених вічних проблем.

Перша збірка, до якої входило 36 п’єс, була видана його друзями, акторами Джоном Хемінгом і Генрі Конделом тільки у 1623 р. Цю збірку з уваги на її формат (повний друкований аркуш) прийнято називати «фоліо».

Поеми та сонети Шекспіра, які знавці зараховують до числа найсвітліших творінь світової лірики,  дуже сильно пов’язані з епічною та ліричною книжною традицією і ґрунтуються на ній, але водночас вони сповнені багатого гуманістичного змісту, створюють нову реалістичну поетику, відтворюють живу дійсність. Поезії Шекспіра відкривають новий, вищий етап у розвитку поезії Ренесансу. Вперше збірка сонетів була надрукована у 1609 р. видавцем Томасом Торпом.

Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожний з сонетів  це завершений вірш, важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють  певний сюжет, який будується на розвитку відносин між поетом, другом і «смуглявою леді»

 

Різноманітна та багата літературна  спадщина Шекспіра завжди привертала увагу літературознавців та вчених-дослідників, які у своїх працях розглядали питання питання творчості письменника, його літературної спадщини та індивідуального стилю. Тут варто згадати виконані в цій галузі роботи І.А. Дубашинського, Г. Козинцева, Г.В., Н.П. Михальської, М.Я. Полякова, Л.Є. Пінського, зокрема О.А.Анкіста “Творчество Шекспира”, “Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира”, “Первые издания Шекспира”, “Театр эпохи Шекспира”, “Шекспир. Ремесло драматурга”, “Трагедия Шекспира «Гамлет»”.

Творчість Шекспіра високо цінували і українські світочі, зокрема Тарас Шевченко, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий, Леся Українка, Іван Франко. Перші переклади творів Шекспіра українською мовою були опубліковані у 1822 році. (М. Старицького — у Києві, П. Куліша — у Львові). Його твори також перекладали Франко, Федькович, Рильський, Бажан та ін. Шанувальниками Шекспіра були Пушкін, Белінський, Тургенєв, а уславлений російський кінорежисер Козинцев навіть зняв два фільми: «Гамлет» (1964) і «Король Лір» (1972).

 

1.2. Другий період творчості письменника

Шекспірівські твори у своїй сукупності з надзвичайною силою виразності відбили всю гаму ренесансних роздумів і почуттів - від беззастережного уславлення людини, здатної піднятися силою свого духу і розуму на рівень богоподібного створення, до глибоких розчарувань і сумнівів в божественності її природи. У зв'язку з цим творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на 3 періоди.  
       До першого періоду (1590-1600) відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми - "Венера і Адоніс" (1592), "Зганьблена Лукреція" (1593) та сонети (1953-1598). 

Другий період (1601-1608) ознаменований інтересом до трагічних конфліктів і трагічних героїв. Шекспір створює трагедії: "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Коріолан", "Тимон Афінський".

До третього періоду (1608-1612) відносяться трагікомедії "Перикл", "Цимбелін", "Зимова казка", "Буря", у яких виявляються фантастика й алегоризм. В останній період творчості Шекспір залишається вірний ідеалам гуманізму.

    Проте нас цікавить саме 2 період творчості Шекспіра, котрий позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу.

В написаних у цей період трагедіях, зокрема у ,,Макбеті’’ найбільш цілісно представлена Шекспірова візія складного і суперечливого духовного світу особистості, відчутно проступає критичне ставлення до гуманістичної ідеалізації людини. О.Смирнов назвав цей період творчості драматурга “часом трагічного гуманізму”, а О.Анікст співвідносив його з маньєризмом, наголошуючи на тому, що саме у великих трагедіях Шекспіра “проявилася реакція на гармонійний стиль Ренесансу, виникло нове розуміння природи людини, яке підкреслює її глибоку внутрішню суперечливість.

Загалом для трагедій Шекспіра у цей період характерно глибоке  проникнення в історичну суть трагічних протиріч свого часу. У  драматургії Шекспіра правдиво відбиті  соціально-політичні конфлікти епохи  Відродження. Найглибші зміни в  житті, пов'язані з гігантським  переворотом в історії, коли на зміну  феодалізму прийшов новий буржуазний лад, - ось основа трагічного у Шекспіра.

 

1.3. Джерела написання  трагедії ,,Макбет’’

Образ короля Макбета ліг  в основу однієї з найвідоміших драм Вільяма Шекспіра ,,Макбет’’. Однак цей твір ґрунтовано не на історичних фактах, а на хроніках англійського письменника 16 століття Рафаеля Холіншеда (Raphael Holinshed).

Рафаель Холіншед, англійський хроніст, був одним з авторів «Хронік Англії, Шотландії та Ірландії» (англ. Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії), відомих як «Хроніки» Холіншеда.

Холіншед працював перекладачем у видавця Реджінальда Вулфа, а той готував до випуску всесвітню історію з найдавніших часів до царювання Єлизавети I. Цей амбіційний проект так і не був завершений, але його частина була опублікована в 1577 році як «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії». У роботі над «Хронікою» також брали участь Вільям Харрісон (англ. William Harrison), Річард Стеніхерст (англ. Richard Stanyhurst) і Джон Хукер (англ. John Vowell Hooker). Самому Холіншеду належать розділи з історії Англії (до 1575), Шотландії (до 1509) і Ірландії (до 1547). «Хроніки» насичені рясним фактичним довідковим матеріалом (таблиці, тексти офіційних документів тощо).

«Хроніки» отримали широку популярність у сучасників. Шекспір ​​використовував друге перероблене видання «Хронік» (опубліковане в 1587 році) як джерело для деяких історичних п'єс, зокрема «Макбет».

Не слід забувати, що Макбет - історична особа: полководець і родич шотландського короля Дункана, він 1040 р. вбив його і сам коронувався, сімнадцять років правив країною і загинув 1057 р. в боротьбі з Малкольмом, сином Дункана. Макбет виявив себе мужнім і розважливим монархом, але пізніші хроністи (А. Вінтоун, Г. Боецій) знизили його образ і внесли в його життєпис легендарно-міфологічні моменти («віщі сестри», що пророкують Макбету майбутнє, воїн, «не народжений жінкою», який його вб'є, Бірнамський ліс, що рушає па замок Дунсінан). Усе це перейшло у хроніку Холіншеда, на якій засновується сюжетна канва Шекспірової трагедії. Та разом з тим Шекспір піддав сюжет значній переробці, виходячи із своїх ідейно-естетичних завдань і даючи волю художньому домислу.

Так, для сцени вбивства короля Дункана він використав давніший епізод хроніки Холіншеда, вбивство шотландського короля Xст. Дуффа його полководцем Дональдом. Повністю витворений Шекспіром образ леді Макбет, про яку у Холіншеда одним реченням говориться, що вона «розпалювала» честолюбство свого чоловіка.

Проте не будемо порівнювати  трагедію з хроніками, тим більше, що Шекспірів «Макбет» - не історична драма з раннього шотландського середньовіччя, а твір, проблематика, весь ідейно-художній світ якого породжені насамперед сучасністю драматурга, добою Ренесансу та її кризою. За своєю фабулою та її джерелом «Макбет» зближається з історичними хроніками Шекспіра, але за змістом та жанровою структурою це зовсім інший твір.

У хроніках Шекспіра передусім цікавило державно-політичне життя країни, як воно проявлялося в політичних суперечностях і боріннях, а в трагедіях на перший план виходить суто людський зміст, уже по-іншому пов'язаний з суспільним життям та історією, переважно через глибинні колізії і конфлікти морального характеру.

Функціональна специфіка  трагедії ,,Макбет’’ полягає у тому, що вона, ставлячи проблеми людської поведінки, звертається передусім до людського сумління і найперше своє призначення вбачає в тому, щоб вражати, тривожити його, доводячи до крайньої напруги (згадаймо лишень реакцію короля Макбета, коли привид вбитого Банко сидить на королівському троні) і таким шляхом позитивно впливати на психіку людини.

 

1.4.1. Драматургічна  композиція трагедії

Драматургічна композиція трагедії «Макбет» різко відрізняється від попередніх трагедій: їй додана коротка, централізована експозиція і тривала зав'язка. Це показує те, що свою трагічну помилку герой здійснює не відразу, а лише порушивши світ у собі і порядок у світі. У трагедії «Макбет» у героя немає явного «антагоніста-інтригана». У Макбеті суміщені герой і антигерой, протагоніст і антагоніст, причому останнім головний герой стає по ходу трагедії.