Образ Макбета в однойменній трагедії В. Шекспіра

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Мая 2013 в 21:39, курсовая работа

Описание работы

Метою роботи є образ головного героя Макбета та особливості його зображення у даному творі.
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:
еволюція образу Макбета під впливом різноманітних чинників;
з’ясування причин та наслідків вчинків Макбета.

Содержание работы

ВСТУП
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА ,,МАКБЕТ’’ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1. Вільям Шекспір та його літературна спадщина
1.2. Періоди творчості письменника
1.3. Трагедія ,,Макбет’’ : джерела написання
1.4. Драматургічна композиція трагедії
1.4.2. Жанрова своєрідність

РОЗДІЛ II. ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА
2.1. Ідейно-філософська сутність образу Макбета
2.2. Макбет і
2.3. Макбет і
2.4. Макбет і
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Файлы: 1 файл

kursach.docx

— 50.47 Кб (Скачать файл)

В. Шекспір ​​вводить в трагедію «Макбет» фантастичні образи. Це не тільки привид вбитого Банко, що є Макбета на бенкеті, а й казкові відьми. У Шекспіра немає іншої трагедії, яка відкривалася б явищем надприродних істот, і в якій вони грали б таку значну сюжетно-композиційну роль.

 

РОЗДІЛ II. ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА

 

МАКБЕТ И ЛЕДИ МАКБЕТ (англ. Macbeth, lady Macbeth) — герои трагедии У.Шекспира «Макбет» (1606). Почерпнув сюжет для своей «шотландской пьесы» из «Хроник Англии, Шотландии и Ирландии» Р.Холиншеда, Шекспир, следуя за изложенной в них биографией Макбета, соединил ее с эпизодом убийства шотландского короля Дуффа феодалом Дональдом, взятым из совсем другой части «Хроник». Шекспир сжал время развития событий: исторический Макбет царствовал значительно дольше. Эта концентрация действия способствовала укрупнению личности героя. Шекспир, как и всегда, далеко отошел от первоисточника. Однако если образ М. все же имеет хотя бы «фактологическую основу», то характер его жены полностью является плодом шекспировской фантазии: в «Хрониках» отмечено лишь непомерное честолюбие супруги короля Макбета.

В отличие от иных шекспировских «злодеев» (Яго, Эдмунда, Ричарда III), для М. злодеяние не является способом преодолеть собственный «комплекс неполноценности», свою ущербность (Яго — поручик на службе у генерала-мавра; Эдмунд — бастард; Ричард — физический урод). М. — тип абсолютно полноценной и даже почти гармоничной личности, воплощение мощи, воинского таланта, удачливости в любви. Но М. убежден (и убежден справедливо), что он способен на большее. Его стремление стать королем проистекает из знания, что он этого достоин. Однако на его пути к престолу стоит старый король Дункан. И потому первый шаг — к трону, но и к собственной гибели тоже, сначала моральной, а потом и физической — убийство Дункана, происходящее в доме М., ночью, им самим совершенное. А дальше преступления следуют одно за другим: верный друг Банко, жена и сын Макдуфа. И с каждым новым злодеянием в душе самого М. тоже что-то отмирает. В финале он осознает, что обрек себя на страшное проклятие — одиночество. Но уверенность и силу вселяют в него предсказания ведьм: «Макбет для тех, кто женщиной рожден, // Неуязвим». И потому с такой отчаянной решимостью сражается он в финале, убежденный в своей неуязвимости для простого смертного. Но оказывается, «что вырезан до срока // Ножом из чрева матери Макдуф». И потому именно ему удается убить М.

В характере М. отразилась не только двойственность, присущая многим ренессансным героям, — сильная, яркая личность, вынужденная идти на преступление ради воплощения себя (таковы многие герои трагедий эпохи Возрождения, скажем Тамерлан у К.Марло), — но и более высокий дуализм, носящий подлинно экзистенциальный характер. Человек во имя воплощения себя, во имя исполнения своего жизненного предназначения вынужден преступать законы, совесть, мораль, право, человечность. Поэтому М. у Шекспира не просто кровавый тиран и узурпатор трона, который в итоге получает заслуженное воздаяние, но в полном смысле трагический персонаж, разрываемый противоречием, составляющим самую суть его характера, его человеческой природы.

Леді макбет Л.М. — личность не менее яркая. Прежде всего в шекспировской трагедии многократно подчеркивается, что она очень красива, пленительно женственна, завораживающе притягательна. Она и М. — это действительно замечательная, друг друга достойная пара. Обычно считается, что именно честолюбие Л. М. подвигло ее супруга на первое совершенное им злодеяние — убийство короля Дункана, но это не совсем верно. В честолюбии своем они тоже равноправные партнеры. Но в отличие от своего мужа Л. М. не знает ни сомнений, ни колебаний, не ведает сострадания: она в полном смысле слова «железная леди». И потому она не способна разумом постичь, что совершенные ею (или по ее наущению) преступления — грех. Раскаяние ей чуждо. Понимает она это, лишь утрачивая разум, в безумии, когда видит кровавые пятна на руках, которые смыть ничто не в силах. В финале, в самом разгаре боя, М. получает известие о ее смерти.

 

 

 

 

Макбет і король Дункан

 

Сержант -Але все намарно –

Макбет хоробрий (зватись та він гідний),

На неї не зважаючи, мечем,

який димився  кров.ю ворогів

Як доблесті обранець

Пробив свій шлях, впритул з поганцем стрівсь.

Не ручкався, не церемонивсь з ним,

А розпоров од пупа аж до щік

І голову на мурі почепив

Дункан – О доблесний кузен! Достойний муж!

 

Роський тан Росс – Король Норвегії й кавдорський зрадник

На нас напали із численним військом

Але Макбет, Беллони наречений,

В броню закутий, сміло в бій вступив –

Рука з рукою, груди із грудьми

І загнуздав зухвалий дух, ми врешті

Перемогли.

 

Дункан – Макбета ж привітай кавдорським таном

 

Ангус вельможа – Король тобі подяку шле й до себе

Запрошує. Там  буде й нагорода.

Дункан – Хотів би я, щоб меншими були твої заслуги,

Віддячити тобі я  зміг би гідно

За них. Тепер  сказати мушу так:

Твої заслуги  вищі від подяк

Бажаним будь гостем,

Тебе ростив я  й дбатиму, що далі

Ти виростав

 

Макбет – Служу  величності я вашій вірно-

У цім обов.язку є й нагорода.

Приймати послуги  належить вам

Нам – бути дітьми і слугами престолу

Й робити все, щоб  заслужити вашу любов і шану

 

Дункан – Ходімо разом

До мужа вашого, він любий нам,

Ми відзначатимем його й надалі

 

Макбет і леді Макбет

Йому того вже ,,завтра,, не побачить!

Найбільш знаменитий образ - леді Макбет, що відважно обіцяла чоловікові взяти  всю вагу злочину на себе, але  вона перша ламається під тягарем  злочину й думок про свою провину: вона божеволіє й намагається  змити з рук кров короля Дункана:

«Прочь, проклятое пятно! Прочь, говорю!

Один; два; значит, пора. В аду темно.

Стыдно, милорд, стыдно!

Воин, и вдруг испугался?

Чего нам бояться, не знает ли кто-нибудь,

раз никто не может призвать

нашу власть к ответу?

Но кто бы мог подумать,

что в старике так много крови?»

Леді Макбет - особистість доволі яскрава. Насамперед, у шекспірівській трагедії багаторазово підкреслюється, що вона дуже гарна, заворожуюча жіночна, надзвичайно приваблива. Вона й Макбет - це дійсно чудова, один одного гідна пара. Звичайно вважається, що саме честолюбство Леді Макбет підштовхнуло її чоловіка на перше зроблене ним злодіяння - убивство короля Дункана, але це не зовсім вірно. У своєму честолюбстві вони теж рівноправні партнери. Але, на відміну від свого чоловіка, Леді Макбет не знає ні сумнівів, ні коливань, не відає жалю: вона в повному розумінні слова "залізна леді". І тому вона не здатна розумом осягти, що скоєний нею злочин - гріх. Каяття їй чуже. Розуміє вона це лише втрачаючи розум, у божевіллі, коли бачить криваві плями на руках, які змити ніщо не здатне…

Побутує думка, що жорстокість Леді Макбет слід розглядати слід розглядати з позиції нестримного та кришталево-чистого  і самовідданого кохання до свого  чоловіка. Цим вона не штовхає його до скоєння злочину, а лише прагне довести йому своє кохання, підтримати його у будь-яких починаннях, навіть жорстоких і антигуманних. Вона, бачачи жагу до влади в очах Макбета, бачить темні закутки його душі, і дає волю примхам свого коханого…

 

Макбет і Банко

Макбет і Макдуф

Макбет і Малкольм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аникст А.А. Творчество Шекспира.- М.- Л.: Худож. литература, 1960.;  
2. Аникст А.А., Шекспир. Ремесло драматурга. М., «Советский писатель», 1994, 608 с.

3. Барг Михаил Абрамович Шекспир и история.- М.: Наука, 1976 р. 
4. Вільям Шекспір, Твори в шести томах, т1, Київ, видавництво "Дніпро", 1984 р.

5. Козинцев Г., Наш современник Вильям Шекспир. Л., изд-во "Искусство", 1962. – 250 c. 
6. Макалін Г.В., Михальска Н.П., Історія англійської літератури. Підр. посібник для студентів педагог. ін-тів і фак. іноз. мов. К., «Вища школа», 1997. - 528 с. 
7. Мальцев В.Г., Художня література. К.: Освіта, 1996. - 319 с.

8. Морозов М. Статьи о Шекспире / Вступ. ст. Р.Самарина. - М.: Худож. лит., 1964. — 311 с. 
9. Пінський Л.Е. Шекспір. Основні початки драматургії. - К., 1991.- 200с.  
10. Р. Жене. Шекспир, его жизнь и произведения. Перевод с немецкого под редакцией А. Н. Веселовского. М., 1977.

11. Смирнов А. А. «Шекспир». Ленинград, Искусство, 1963 г.

12. Уильям Шекспир, Полное собрание сочинений под ред. А. Смирнова и А. Аникста. 8 томов. М., изд-во "Искусство", 1957-1960.  
13. Урнов М.В., Урнов Д.М. Шекспир. Герой и его время. М., 1994. – 264c. 
14. Хализев В.Е. Драма как явление искусства. М., 1992.  – 309 с.  
15. Шекспир Уильям Комедии и трагедии.- М: АГРАФ, 2001.- 864с.

16. Шрейдер В.А. Хрестоматія по закордонній літературі. К.: Освіта, 1992. - 616 с. 
17. Adams, Joseph Quincy. A Life of William Shakespeare. — Boston: Houghton Mifflin, 1923. 
18. Germaine Greer "Past Masters: Shakespeare" (Oxford University Press 1986, pp.1–2 
19. F. E. Halliday, Shakespeare in his Age. L., 1956. – 321 p. 
20. L. Rowse, William Shakespeare. A Biography. L., 1963. – 200 p. 

21. M. M. Reese, Shakespeare, his World and his Work. L., 1953. – 203p.

22. The Complete Works of William Shakespeare. Ed. by W. J. Craig Oxford University Press, 1904.


Информация о работе Образ Макбета в однойменній трагедії В. Шекспіра