Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Мая 2013 в 21:39, курсовая работа
Метою роботи є образ головного героя Макбета та особливості його зображення у даному творі.
Мета роботи передбачає розв’язання таких завдань:
еволюція образу Макбета під впливом різноманітних чинників;
з’ясування причин та наслідків вчинків Макбета.
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА ,,МАКБЕТ’’ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
1.1. Вільям Шекспір та його літературна спадщина
1.2. Періоди творчості письменника
1.3. Трагедія ,,Макбет’’ : джерела написання
1.4. Драматургічна композиція трагедії
1.4.2. Жанрова своєрідність
РОЗДІЛ II. ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА
2.1. Ідейно-філософська сутність образу Макбета
2.2. Макбет і
2.3. Макбет і
2.4. Макбет і
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
В. Шекспір вводить в трагедію «Макбет» фантастичні образи. Це не тільки привид вбитого Банко, що є Макбета на бенкеті, а й казкові відьми. У Шекспіра немає іншої трагедії, яка відкривалася б явищем надприродних істот, і в якій вони грали б таку значну сюжетно-композиційну роль.
РОЗДІЛ II. ОБРАЗ МАКБЕТА В ОДНОЙМЕННІЙ ТРАГЕДІЇ В.ШЕКСПІРА
МАКБЕТ И ЛЕДИ МАКБЕТ (англ. Macbeth, lady Macbeth) — герои трагедии У.Шекспира «Макбет» (1606). Почерпнув сюжет для своей «шотландской пьесы» из «Хроник Англии, Шотландии и Ирландии» Р.Холиншеда, Шекспир, следуя за изложенной в них биографией Макбета, соединил ее с эпизодом убийства шотландского короля Дуффа феодалом Дональдом, взятым из совсем другой части «Хроник». Шекспир сжал время развития событий: исторический Макбет царствовал значительно дольше. Эта концентрация действия способствовала укрупнению личности героя. Шекспир, как и всегда, далеко отошел от первоисточника. Однако если образ М. все же имеет хотя бы «фактологическую основу», то характер его жены полностью является плодом шекспировской фантазии: в «Хрониках» отмечено лишь непомерное честолюбие супруги короля Макбета.
В отличие от иных шекспировских «злодеев» (Яго, Эдмунда, Ричарда III), для М. злодеяние не является способом преодолеть собственный «комплекс неполноценности», свою ущербность (Яго — поручик на службе у генерала-мавра; Эдмунд — бастард; Ричард — физический урод). М. — тип абсолютно полноценной и даже почти гармоничной личности, воплощение мощи, воинского таланта, удачливости в любви. Но М. убежден (и убежден справедливо), что он способен на большее. Его стремление стать королем проистекает из знания, что он этого достоин. Однако на его пути к престолу стоит старый король Дункан. И потому первый шаг — к трону, но и к собственной гибели тоже, сначала моральной, а потом и физической — убийство Дункана, происходящее в доме М., ночью, им самим совершенное. А дальше преступления следуют одно за другим: верный друг Банко, жена и сын Макдуфа. И с каждым новым злодеянием в душе самого М. тоже что-то отмирает. В финале он осознает, что обрек себя на страшное проклятие — одиночество. Но уверенность и силу вселяют в него предсказания ведьм: «Макбет для тех, кто женщиной рожден, // Неуязвим». И потому с такой отчаянной решимостью сражается он в финале, убежденный в своей неуязвимости для простого смертного. Но оказывается, «что вырезан до срока // Ножом из чрева матери Макдуф». И потому именно ему удается убить М.
В характере М. отразилась не только двойственность, присущая многим ренессансным героям, — сильная, яркая личность, вынужденная идти на преступление ради воплощения себя (таковы многие герои трагедий эпохи Возрождения, скажем Тамерлан у К.Марло), — но и более высокий дуализм, носящий подлинно экзистенциальный характер. Человек во имя воплощения себя, во имя исполнения своего жизненного предназначения вынужден преступать законы, совесть, мораль, право, человечность. Поэтому М. у Шекспира не просто кровавый тиран и узурпатор трона, который в итоге получает заслуженное воздаяние, но в полном смысле трагический персонаж, разрываемый противоречием, составляющим самую суть его характера, его человеческой природы.
Леді макбет Л.М. — личность не менее яркая. Прежде всего в шекспировской трагедии многократно подчеркивается, что она очень красива, пленительно женственна, завораживающе притягательна. Она и М. — это действительно замечательная, друг друга достойная пара. Обычно считается, что именно честолюбие Л. М. подвигло ее супруга на первое совершенное им злодеяние — убийство короля Дункана, но это не совсем верно. В честолюбии своем они тоже равноправные партнеры. Но в отличие от своего мужа Л. М. не знает ни сомнений, ни колебаний, не ведает сострадания: она в полном смысле слова «железная леди». И потому она не способна разумом постичь, что совершенные ею (или по ее наущению) преступления — грех. Раскаяние ей чуждо. Понимает она это, лишь утрачивая разум, в безумии, когда видит кровавые пятна на руках, которые смыть ничто не в силах. В финале, в самом разгаре боя, М. получает известие о ее смерти.
Макбет і король Дункан
Сержант -Але все намарно –
Макбет хоробрий (зватись та він гідний),
На неї не зважаючи, мечем,
який димився кров.ю ворогів
Як доблесті обранець
Пробив свій шлях, впритул з поганцем стрівсь.
Не ручкався, не церемонивсь з ним,
А розпоров од пупа аж до щік
І голову на мурі почепив
Дункан – О доблесний кузен! Достойний муж!
Роський тан Росс – Король Норвегії й кавдорський зрадник
На нас напали із численним військом
Але Макбет, Беллони наречений,
В броню закутий, сміло в бій вступив –
Рука з рукою, груди із грудьми
І загнуздав зухвалий дух, ми врешті
Перемогли.
Дункан – Макбета ж привітай кавдорським таном
Ангус вельможа – Король тобі подяку шле й до себе
Запрошує. Там буде й нагорода.
Дункан – Хотів би я, щоб меншими були твої заслуги,
Віддячити тобі я зміг би гідно
За них. Тепер сказати мушу так:
Твої заслуги вищі від подяк
Бажаним будь гостем,
Тебе ростив я й дбатиму, що далі
Ти виростав
Макбет – Служу величності я вашій вірно-
У цім обов.язку є й нагорода.
Приймати послуги належить вам
Нам – бути дітьми і слугами престолу
Й робити все, щоб заслужити вашу любов і шану
Дункан – Ходімо разом
До мужа вашого, він любий нам,
Ми відзначатимем його й надалі
Макбет і леді Макбет
Йому того вже ,,завтра,, не побачить!
Найбільш знаменитий образ - леді Макбет, що відважно обіцяла чоловікові взяти всю вагу злочину на себе, але вона перша ламається під тягарем злочину й думок про свою провину: вона божеволіє й намагається змити з рук кров короля Дункана:
«Прочь, проклятое пятно! Прочь, говорю!
Один; два; значит, пора. В аду темно.
Стыдно, милорд, стыдно!
Воин, и вдруг испугался?
Чего нам бояться, не знает ли кто-нибудь,
раз никто не может призвать
нашу власть к ответу?
Но кто бы мог подумать,
что в старике так много крови?»
Леді Макбет - особистість доволі яскрава. Насамперед, у шекспірівській трагедії багаторазово підкреслюється, що вона дуже гарна, заворожуюча жіночна, надзвичайно приваблива. Вона й Макбет - це дійсно чудова, один одного гідна пара. Звичайно вважається, що саме честолюбство Леді Макбет підштовхнуло її чоловіка на перше зроблене ним злодіяння - убивство короля Дункана, але це не зовсім вірно. У своєму честолюбстві вони теж рівноправні партнери. Але, на відміну від свого чоловіка, Леді Макбет не знає ні сумнівів, ні коливань, не відає жалю: вона в повному розумінні слова "залізна леді". І тому вона не здатна розумом осягти, що скоєний нею злочин - гріх. Каяття їй чуже. Розуміє вона це лише втрачаючи розум, у божевіллі, коли бачить криваві плями на руках, які змити ніщо не здатне…
Побутує думка, що жорстокість Леді Макбет слід розглядати слід розглядати з позиції нестримного та кришталево-чистого і самовідданого кохання до свого чоловіка. Цим вона не штовхає його до скоєння злочину, а лише прагне довести йому своє кохання, підтримати його у будь-яких починаннях, навіть жорстоких і антигуманних. Вона, бачачи жагу до влади в очах Макбета, бачить темні закутки його душі, і дає волю примхам свого коханого…
Макбет і Банко
Макбет і Макдуф
Макбет і Малкольм
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аникст А.А. Творчество Шекспира.-
М.- Л.: Худож. литература, 1960.;
2. Аникст А.А., Шекспир. Ремесло
драматурга. М., «Советский писатель»,
1994, 608 с.
3. Барг Михаил Абрамович Шекспир
и история.- М.: Наука, 1976 р.
4. Вільям Шекспір, Твори в шести томах,
т1, Київ, видавництво "Дніпро", 1984
р.
5. Козинцев Г., Наш современник
Вильям Шекспир. Л., изд-во "Искусство",
1962. – 250 c.
6. Макалін Г.В., Михальска Н.П., Історія
англійської літератури. Підр. посібник
для студентів педагог. ін-тів і фак. іноз.
мов. К., «Вища школа», 1997. - 528 с.
7. Мальцев В.Г., Художня література. К.:
Освіта, 1996. - 319 с.
8. Морозов М. Статьи о Шекспире / Вступ. ст.
Р.Самарина. - М.: Худож. лит., 1964. — 311 с.
9. Пінський Л.Е. Шекспір. Основні початки
драматургії. - К., 1991.- 200с.
10. Р. Жене. Шекспир, его жизнь и произведения.
Перевод с немецкого под редакцией А. Н.
Веселовского. М., 1977.
11. Смирнов А. А. «Шекспир». Ленинград, Искусство, 1963 г.
12. Уильям Шекспир, Полное собрание
сочинений под ред. А. Смирнова и А. Аникста.
8 томов. М., изд-во "Искусство", 1957-1960.
13. Урнов М.В., Урнов Д.М. Шекспир. Герой
и его время. М., 1994. – 264c.
14. Хализев В.Е. Драма как явление искусства.
М., 1992. – 309 с.
15. Шекспир Уильям Комедии и трагедии.-
М: АГРАФ, 2001.- 864с.
16. Шрейдер В.А. Хрестоматія
по закордонній літературі. К.: Освіта,
1992. - 616 с.
17. Adams, Joseph Quincy. A Life of William Shakespeare. — Boston: Houghton
Mifflin, 1923.
18. Germaine Greer "Past Masters: Shakespeare" (Oxford University
Press 1986, pp.1–2
19. F. E. Halliday, Shakespeare in his Age. L., 1956. – 321 p.
20. L. Rowse, William Shakespeare. A Biography. L., 1963. – 200 p.
21. M. M. Reese, Shakespeare, his World and his Work. L., 1953. – 203p.
22. The Complete Works of William Shakespeare. Ed. by W. J. Craig Oxford University Press, 1904.
Информация о работе Образ Макбета в однойменній трагедії В. Шекспіра