Овідій

   Біографія

Згідно з автобіографічним твором «Скорботні елегії», Овідій народився в забезпеченій провінційній сім'ї вершницького стану. Із братом Луцієм, який був на рік старший, спочатку навчався в граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Виявивши непересічні здібності до риторики, займався політикою: був одним з нижчих міських урядників у колегії тріумвірів, — а опісля членом судової колегії децимвірів. Проте потяг до віршування узяв верх: став членом гуртка Марка Валерія Мессали, мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, підтримував дружні зв'язки з Секстом Пропорцієм й Тибуллом. Освіту завершив у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор'ям з поетом Емілієм Макром, а потім до повернення в Рим побував на Сицилії.

У грудні 8 року н. е. імператор Октавіан Август несподівано заслав поета у Томи — грецьку колонію біля гирла Дунаю (нині сучасне місто Констанца на території Румунії). Причинами для вигнання були «образа та помилка»: «образою» стала поема «Мистецтво кохання», яка з'явилась вісьмома роками раніше, що сам поет підкреслював неодноразово — вихід поеми випадково збігся зі скандалом, пов'язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії. Проте натяк Овідія, в чому полягала «помилка», залишився нерозгаданим. Був якийсь безпосередній привід, щось «ненароком побачене», можливо, якийсь факт, що компрометував Августа або його сім'ю. Дослідники вважають, що Овідій був довіреною особою в любовному зв'язку Юлії, інші — що він був утаємничений в династичні інтриги, з метою позбавити Тиберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав спадкоємця.

Коли це сталося, Овідій перебував на острові Ельба. Невідомо, чи відбувався якийсь суд, можливо, таємний. Проте майно поета не конфісковано і його третя дружина Фабія, рідня імператора, залишилась у Римі, щоб домогтися помилування. Перед від'їздом вигнанець спалює «Метаморфози», хоча саме цей твір поет вважав запорукою свого безсмертя, своїм пам'ятником; на щастя, друзі зберегли копії твору. На засланні лише віра у відданість дружини та сподівання на милість імператора слугували Овідію єдиною втіхою. Після смерті Августа у 14 н. е., з'явилась надія на швидке звільнення, проте у Тиберія, до якого поет звертався через його племінника Германіка, розуміння не знайшов через суперечку між Тиберієм та Германіком. Під кінець життя Овідій, вочевидь, змирився з долею.

 

Творчість

Першими літературними дослідами  Овідія, за винятком тих, які він, за його власними словами, віддавав вогню  «для виправлення», були «Героїди» (Heroides) і любовні елегії. Яскравість поетичного обдарування Овідія втілюється і в «Героїдах», але найбільшу увагу римського суспільства він звернув на себе любовними елегіями, що вийшли, під заголовком «Amores», спочатку в п'яти книгах, але згодом, по виключенню багатьох творів самим поетом, що склали три дійшли до нас книги з 49 віршів. Ці любовні елегії, зміст яких в тій чи іншій мірі, можливо, ґрунтується на любовних пригодах, пережитих поетом особисто, пов'язані з вигаданим ім'ям його подруги, Корінни, яке і прогриміло на весь Рим, як про це заявляє сам поет (totam cantata per Urbem Corinna).

У цій досить поширеній  в римській літературі формі, що вже  мала своїх класиків, Овідію вдалося  проявити у повній силі яскраве обдарування. Вона одразу зробила його ім'я гучним і популярним. Закінчуючи останню  з цих елегій, він зображає себе настільки ж прославленим своїм  народом пелігнів, скільки Мантуя зобов'язана своєю славою Віргілію, а Верона — Катуллу. Безперечно, поетичного обдарування, вільного, невимушеного, із блискучою дотепністю і влучністю виразу, в цих елегіях дуже багато, як багато точних життєвих спостережень, уваги до деталей та версифікаторського таланту, для якого, мабуть, не існувало ніяких метричних труднощів. Попри це велика частина творчого шляху Овідія лежала попереду.

Одночасно з «Фастами», що мали включати дванадцять книг поет створює ще обширніший епічний твір — поему «Метаморфози», в якій у вигляді зв'язної поеми на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаоса на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку.

Через заслання «Метаморфози» залишились не відшліфованими остаточно, а «Фасти» були завершені тільки наполовину. Сумна метаморфоза спіткала самого поета, на зісланні творчість носила переважно ліричний характер. П'ять книг твору «Скорботні елегії» та чотири книги «Послань з Понту» містять переважно нарікання на долю вигнанця; «Ібіс» — гнівна відповідь проти якогось недоброзичливця; дидактична поема «Наука рибальства», що залишилась незавершеною.

Тема кохання в творчості

Перший період творчості. Перший період творчості Овідія займає час приблизно до 2 р. н. е. і посвячений виключно коханню.

А) загальний характер кохання  Овідія відрізняється по своєму змісту по легковажній і безідейній тематиці, а по своєму стилю - відривом від  опису реальних почуттів поета до реальних люблячих.

Б) “Пісні любові” (”Amores”) виявляються першим витвором Овідія в цьому роді. Спочатку цей витвір був написаний в п’яти книгах, а потім сам поет скоротив його до трьох.

Тут описується Корінна. Тематика цих елегій - опис різних любовних поривань і походеньок. Перші шість елегій книжки І розповідають про те, як поступово наростає любовне почуття  поета. Любовне почуття відрізняється  тут непостійністю, зайвою відкритістю, майже зовсім не торкається глибоких життєвих відношень, але виражено в  красивих і легких творах.

Сам поет, не отримав великого задоволення від своєї досить пустої, а навіть і непристойної лірики. В елегії ІІІ, 15 Овідій, признаючи  за собою великі заслуги і право  на популярність в нащадках, все  ж прощається із своєю досить легкою музою і висловлює намір перейти  до більш серйозної теми, навіть до трагедії.

В) “Героїні” або “Послання” складаються із 15 послань міфологічних героїнь до своїх коханих.

“Героїні” подібні з попередніми  збірками Овідія в тому відношенні, що і тут любов на першому плані. Але кидається в очі і велика розбіжність творів в обох збірниках. “Пісні любові” - витвір досить беззмістовний; навпаки “Героїні” наповнені  глибокого психологічного змісту.

Можна перерахувати основні  любовні мотиви “Героїнь”. Але самі героїні відрізняються тут яскравими  індивідуальними якостями, і жодну  не можна порівняти з іншою. Тема кохання розробляється тут у  вигляді розлуки і палкого  бажання негайно зустрітися з  відсутнім коханим. Інші, за певних причин залишені, дружини або наречені то згадуються минуле життя, то вони мучачись різними підозрами, то вони люблячі  або колись любивши починають всяко себе виправдовувати.

Для характеристики стилю  “Героїнь” дуже важливо те, що тут  виступають міфологічні герої: героїні. Це не є зовсім щось зовнішнє, і цих  героїв не можуть замінити просто буденні  персонажі. В час Овідія мало хто  вірив в наївну міфологію. Овідій не просто аналізує почуття любові, він ще і любується цим почуттям.

Г) Інші витвори. Овідію належить ще три витвори, які пов’язані  з темою кохання: “Медикаменти для  жіночого лиця”, “Наука кохання”, “Засоби  від кохання”.

В першому витворі він  доводить необхідність для жінки  слідкувати за косметикою лиця на тій  основі, що внутрішні особливості  душі стійкі, а фізична краса нестійка і потребує підтримки. “Наука кохання” являє собою написаний по всім правилам тракт. Перші 2 книги дають поради чоловікам, як заманити жінку, 3-тя книга - жінкам, як заманити мужчин. Всі ці витвори Овідія твердять не стільки про любов, скільки про різні любовні пригоди. Все це закривало собою у Овідія його фрівольне трактування кохання і надавало їй деякого роду романтичного характеру. Цим можна пояснити популярність Овідія у всі часи.

Другий період творчості. Це перші роки н. е. до заслання поета. Творчість Овідія відмічено новими якостями, оскільки він намагається  тут вихваляти імперію. Можна  сказати, що получається це йому дуже погано. Але попередня тематика кохання продовжує грати велику роль, уже не являється єдиною і підчиняється тепер як новій тематиці, так і новій художній методології.

“Метаморфози” (Перевтілення) являються головним витвором цього періоду. Овідій перед своїм відправленням у заслання у відчаї спалив рукопис, над яким у той час працював. Але він зберігся завдяки тому, що деякі списки були у друзів поета. Сліди неповної доробки можна помітити ще й тепер.

А) Сюжет “Метаморфоз” є ніщо іншим, як вся антична міфологія, яка викладена систематично і по можливості хронологічно. У відношенні хронологічної послідовності виклади самі ясні являються перші і послідні книги “Метаморфоз”.

В І книзі відображено  першопочаткове і саме древнє перетворення.

Книги ІІІ і IV - занурюють  нас у атмосферу іншого, дуже древнього періоду античної міфології.

Книги V-VII відносяться до часу аргонавтів.

Книги VIII-ІХ - це міфи часу Геркулеса.

Книги ХІІ-ХІІІ - троянська міфологія.

Книги ХІІІ-ХV присвячені міфологічній історії Рима.

Б) Історична основа “Метаморфоз” ясна. Овідій хотів дати систематичний виклад всієї античної міфології, розклавши її по тих періодах. які тоді являлися реальними. Овідій вибирає міфи з перетворенням. Із всіх представників жанру перетворень Овідій виступив найбільш талановитим і глибоким. Це зробили його “Метаморфози” всесвітнім витвором літератури.

Ідейний зміст «Метаморфоз» досить складний. У часи Овідія цивілізація вже не могла вірити в міфологію, але Овідій любить її, вона дає йому глибоку радість. Крім любові до богів і героїв Овідій приймає їх за своїх братів і за любки прощає їм всі їх недоліки. Той підхід до міфології, який сформований самим поетом, полягає в тому, що зазвичай іменується піфагорійством. В цій філософській теорії Овідія важливі 4 ідеї: а) вічність матерії; б) її постійна зміна; в) перетворення одних речей в інші; г) перенесення душ із одних тіл в інші.

Таким чином, якщо естетично  міфологія була для Овідія предметі їм глибокої радості і насолоди, то філософськи вона стала художнім и зображенням найглибших і основних сторін дійсності. При всій своїй  легковажності Овідій глибоко розуміє  соціальне зло і не пропускає  випадку яскраво його відтворити, відібравши матеріал із тих чи інших  стародавніх міфів.

Політична ідеологія «Метаморфоз» потребує дуже обережної характеристики.

Сказати, що ідеологія «Метаморфоз» зовсім ніяк не стосується принципів  Августа, не можна. В Овідія опозиція не політична, але морально-естетична.

Для політичної опозиції він  був дуже легковажний і занурений  у свої внутрішні переживання.

Жанри, використані в «Метаморфозах», різноманітні, але їх пронизує єдиний пафос. Представлені в Овідія і такі жанри, як ідилія у вигляді первісних часів, або любовна елегія; нерідко користується і Овідій і жанром етнологічного міфу, не чужий йому жанр серенади.

Художній стиль Овідія у своїй основі має фантастичну міфологію. Необхідно додати, що в Овідія немає ніякої своєї міфологічної творчості. Сам Овідій тільки вибирає різного роду деталі, поглиблюючи їх психологічно або філософськи.

Художній стиль «Метаморфоз» пронизаний драматичними елементами, багатий на риси реалізму і натуралізму, водночас відрізняється і сильним естетизмом. Можливо, найважливішою рисою художнього стилю Овідія є його яскравість: принципова, специфічна.

У межах сюжету окремі його частини  розробляються зовсім примхливо: подано початок міфу і немає його кінця або навпаки. Міф розглядається досить детально або досить коротко. Важко встановити, де закінчується міфологія і починається історія, відділити науку від художньої творчості і виявити, де грецький стиль міфології, а де римський.

Тут царі і герої, пастухи  і ремісники, засновники міст, пророки, художники, філософи; любов, ревнощі, заздрість, подвиг, жадоба, самопожертва, трагедія, фарс, безумство.

Події розігруються і на широкій  землі з її полями, лісами, горами, і на високому світлому Олімпі, на морі, в темному підземному світі. І  все це біле, чорне, рожеве, червоне, зелене. Яскравість в «Метаморфозах» досягає кульмінації.

Метаморфози («Перевтілення») — найбільша за обсягом поема у римській літературі (15 книг), найвизначніший твір Публія Овідія Назона (43 р. до н. е. — 18 р. н. е.). Описує створення та історію світу на основі грецької та римської міфологій. Один із найпопулярніших творів про міфологію, був добре відомим середньовічним авторам і мав значний на них вплив.

Зміст

У Метаморфозах автор, широко використовуючи численні оповіді і  легенди, намагався осмислити світ навколишній, заглянути у складний і суперечливий внутрішній світ людини. За допомогою різних образів Овідій прагнув підтвердити думку грецьких мислителів про те, що все на світі  плинне, все міняється, ніщо не залишається  незмінним і найпридатнішими  для цього видавались йому саме перекази про перевтілення. «Метаморфози»  — це, за задумом поета, цілісна  епічна поема, що повинна розгорнути перед читачем поетичний образ  еволюції світу від його початків аж до сучасної авторові доби.

Дух пориває  мене: про нові починаю співати

В змінених формах тіла. О боги, — бо ж од вас переміни, —

Задум співця надихніть: відтоді, коли світ народився,

Ген аж до наших  часів доведіть нестихаючу пісню.

— «Метаморфози», Книга перша, переклад А. Содомори

Українські переклади

Декілька перекладів з  «Метаморфоз» (Олени Пчілки та Осипа  Маковея) було опубліковано в журналі  «Зоря» (Львів, 1880-97). Дмитро Николишин (вчитель з Коломиї) у 1920-х роках виконав переклад першої пісні шумковим віршем, в якому твір набував української народної форми, що посилювалося переробленням імен (напр. «батько Сатурненко», «Дафна Пенеївна» тощо). Дещо з «Метаморфоз» — зокрема уривок про Філемона й Бавкіду — високохудожньо переклав Микола Зеров. Окремі уривки з «Метаморфоз» переклала Ю. Кузьма. Повний і довершений переклад «Метаморфоз» належить Андрію Содоморі (1985).

Протягом третього періоду творчості  блиск художнього таланту