Поетизація людини, краси ії почуттів, кохання та дружби в сонетах Вільяма Шекспіра

                      ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

 

                                       ФАКУЛЬТЕТ СИСТЕМ ТА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

                              КАФЕДРА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ТА  МІЖ КУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

 

 

 

 

 

 

     Поетизація людини, краси ії почуттів, кохання та дружби в сонетах

                                  Вільяма Шекспіра

 

 

                                                                                    Підготувала:

                                                                                             

 

 

                                              

 

 

 

 

 

 м. ДНІПРОПЕТРОВСЬК     

2010р.                      

                               План :

 

1. Короткі біографічні відомості
2. Історія створення сонетів
3. Трактова присвяти „ W.H.”
4. Сонет як поетичний жанр; „ шекспірівський сонет” як різновид жанру
5. Композиція збірки сонетів, тематичні групи
6. Герої та прототипи сонетів
7. Аналіз сонетів
8. Переклади сонетів
9. Висновок
10. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

               1_ Короткі біографічні відомості

 

Вільям Шекспір 

   (1564-1616)

 

 

  Великий англійський драматург епохи Відродження. Народився в невеликому провінційному місті Стратфорде-на-эйвоне в родині заможного ремісника й торговця. Вчився в місцевій граматичній школі, де вивчив латинську та грецьку мови. У вісімнадцять років він одружився, а в 1587 р. Залишив родину й переїхав у Лондон. Тут він влаштується на роботу в театр, де одночасно грає на сцені, переробляє старі п'єси, а потім складає нові. Як актор Шекспір не мав великий успіх, але він швидко завоював славу як драматург (автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій). Він також був одним із співвласників відомого столичного театру "Глобус", де ставилися його п'єси. В 1612 м. Шекспір залишає свої зайняття та Лондон, повертається в рідне місто.

 

  Світова слава Шекспіра- драматурга не заслонила його поетичного дарування.

Як автор сонетів, Шекспір також  став одним з найвидатніших поетів Відродження. 154 сонета були опубліковані в 1609 р.

 

 

 

                         

                     2_  Історія створення сонетів

 

 

 

   Час написання сонетів-1592-1598 pp. їх стиль нагадує художню манеру ранніх творів Шекспіра (поеми, п'єси «Марні зусилля кохання», «Двоє веронців», «Ромео і Джульєтта»).

 

   Проте про точну дату створення шекспіровського циклу, зрозуміло, не можна сказати нічого визначеного, хоча ученими періодично робляться спроби датувати окремі сонети за допомогою найрізноманітніших методів. Не виключено, проте, що деякі вірші — особливо ті, які метрічеськи є «неправильними», — написані раніше 1591 р. Ендрю Гурр вважає, зокрема, що Сонет 145, написаний чотиристопним замість п'ятистопного ямбу, був створений Шекспіром літом 1582 р. і звернений до майбутньої дружини поета Енн Хетеуей.

 

   У багатому творчому доробку Шекспіра «Сонетам» належить особливе місце. Поеми «Венера і Адоніс» (1592) та «Лукреція» (1593) були адресовані знавцям поезії. «Сонети» створювались для найближчого оточення Шекспіра і не були відомі широкому колу читачів.

 

   Згадка про існування «Сонетів» уперше зустрічається в огляді англійської літератури «Скарбниця розуму» (1598) Ф. Мереза: «Подібно до того, як гадали, що душа Евфорба жила у Піфагорі, так ніжний, дотепний дух Овідія живе в солодкозвучному і медоточивому Шекспірі, про що свідчать його «Венера і Адоніс», його «Лукреція», його ніжні сонети, відомі його особистим друзям». Уже наступного року після повідомлення Мереза два сонети були надруковані видавцем У. Джаггардом у томику віршів «Пристрасний пілігрим».. Потім на протязі 10 років публікації не відновлюються. Видати «Сонети», очевидно, не дозволив сам автор або хтось інший, не зацікавлений в опублікуванні віршів.

 

   Окремою книгою «Сонети» були видані лише на початку травня 1609 р. На титульному аркуші проставлено такі вихідні відомості видання: «Шекспірові сонети. Ніколи раніше не друковані. В Лондоні. Д. Елд для Т. Т... 1609». Т. Т.- це видавець книги Томас Торп.

   Його прізвище згадується в акті реєстрації рукопису в реєстрі гільдії друкарів.Запис в реєстрі Гільдії свідчить: „Томас Торп вніс під наглядом майстра Уїлсона і опікуна майстера Лоунза за екземпляр книги, званою ШЕКСПІРОВИ сонети, 6 п[енсов]140”.

 

   За життя Шекспіра «Сонети» більше не видавались. Не ввійшли ліричні твори і в перше посмертне зібрання його творів, до якого було включено тільки п'єси. Нова публікація сонетів Шекспіра була здійснена лише 1640 р. Історія цього видання повністю не відома. Безсумнівне лише те, що сам Шекспір участі в його укладанні не брав.Відомо лише,що видавець Джон Бенсон включає, до збірника, озаглавленого «Поеми», разом із «Скаргами закоханої», «Пристрасним пілігримом», «Феніксом і голубкою» також «Сонети». Проте це видання явно недосконале. Джон Бенсон, не відчуваючи особливого пієтету до авторського тексту, переробляє деякі сонети: їхнім адресатом стає вже не друг, а кохана поета. Вісім віршів взагалі виключено із збірки. Порядок розміщення сонетів теж порушено. До речі, спроби перегрупувати вірші збірки робилися неодноразово, але, з огляду на спірність питання, у більшості сучасних видань сонетів збережено той порядок розміщення, який був у першодруку.

 

   До нашого часу від  „ Сонетів” дійшло лише 13 екземплярів, причому титульні листи в двох з них втрачені.

 

 

 

           3_ Трактова присвяти „ W.H.”

 

 

   Значно складніше розшифрувати текст присвяти, який був надрукований на шмуцтитулі видання: „Посвята ЄДИНОМУ . ПОРОДІТЕЛЮ . ЦИХ. НИЖЧЕПРИВЕДЕНИХ . СОНЕТІВ . М-рові W . H . УСІЛЯКОГО . ЩАСТЯ . І . ВІЧНОЮ . ЖИТТЯ . ОБІцяного . ЙОМУ . НАШИМ . БЕЗСМЕРТНИМ . ПОЕТОМ . БАЖАЄ . ДОБРОЗИЧЛИВЕЦЬ . СМІЛИВЕЦЬ . ЩО. ВИПУСТИВ . ЇХ . У . СВІТЛО . Т . Т .”

 

   Присвята звучить вельми двозначно. Таємничим W. Н. може бути той, на честь кого створювалися «Сонети». Так само вірогідна й інша версія. Ініціали ховають лише особу, завдяки якій текст «Сонетів» став власністю Томаса Торпа.

 

   Тому питання «хто такий майстер W.H.?» досі залишаються відкритими.

  

   Але існує найбільш вірогідна версія присвяти.

 

   Чому до таємничого містера W.H. звертається видавець Томас Торп, а не сам автор — Шекспір?  

   Тут надзвичайно корисною  може виявитися інформація о  професійній діяльності Торпа.  Відомо, що він був видавцем досить добропорядним для епохи, коли авторського права ще не існувало. У чотирьох випадках, видаючи рукописи вже померлих письменників, Торп визнав потрібним посвятити книгам свої присвячення, так або інакше вказуючих на джерело здобуття ним видавничих прав. Присвячення  шекспіровським «Сонетам», найімовірніше, виконує ту ж функцію. Не виключено до того ж, що Торп отримав помилкові відомості про смерть Шекспіра, якого у той час вельми «до речі» не було в Лондоні. Прізвище поета на титульному аркуші „ Сонет” надруковано не так, як зазвичай друкувалися імена живих авторів. Отже, хто міг на легальній підставі розпоряджатися шекспірівськими віршами? У відсутність закону про права на інтелектуальну власність, таких людей могло бути двоє: сам автор (його спадкоємці) і та людина, якій автор подарував свої переведення. Отже, адресат сонетів в очах видавця був особою сповна відповідним для укладення комерційної угоди. Судячи по присвяченню, Торп, мабуть, вважав, що отримав рукопис з цього джерела. Інакше важко зрозуміти, навіщо видавець визнав потрібним висловити адресатові побажання від свого власного імені. Яке відношення до нього міг мати Томас Торп? Дійсно, Шекспір в багатьох сонетах обіцяє своєму другу безсмертя. Але навіщо Торп вставляє від себе: «І я бажаю вам того ж!»? Подібний повтор за поетом можна пояснити лише професійною вдячністю, що натякає на особисте знайомство видавця і адресата збірки. Обнародувати джерело вступу рукопису було поважно і для того, щоб попередити можливі претензії з боку автора (або його спадкоємців). Вказівка на джерело направила б авторську незадоволеність, якщо така виникне — за потрібною адресою.

 

   Серед можливих кандидатур на роль незнайомця завдяки, якому сонети потрапили до рук Томаса, називають  графа Саутгемптона, графа Пемброка і самого Шекспіра.

 

 

 

            4_ Сонет як поетичний жанр;

   „ шекспірівський  сонет” як різновид жанру

 

 

   Лірика Шекспіра пов'язана з багатовіковою поетичною традицією. Сонет виник в Італії у XIII ст. Перший відомий його зразок зустрічається у Джакомо да Лентіно (1220-і pp.). Свою класичну форму сонет набирає у поетів «солодкого нового стилю». Звертається до нього Данте, який присвятив низку сонетів Беатріче. Завдяки родоначальнику нової європейської лірики Ф. Петрарці (317 сонетів про Лауру), сонет стає улюбленою формою поетів Відродження (Мікеланджело, Т. Тассо, Л. Камоенс, Лопе де Вега, П. Ронсар та ін.).

 

   Надзвичайно популярним був сонет і в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів    Ф. Сідні «Астрофел і Стелла» (нап, в 1580-1584 pp.), яка утвердила сонетну форму в англійській ліриці. У 90-і pp. XVI ст. захоплення сонетом досягає свого апогею. Збірки сонетів видають С. Данієл («Делія», 1592), X. Констебль («Діана», бл. 1592), М. Дрейтон («Ідея», 1593), Т. Лодж («Філліда», 1593), Е. Спенсер (славнозвісні «Аморетті», 1595) та ін. Поети уславлювали земну любов, оспівуючи красу коханої, схилялись перед досконалістю людської природи. Притаманні ній поезії і медитативні ноти. Елегійна сумовитість нерідко поєднується в ній з громадянськими мотивами, любовні муки супроводяться філософським самозаглибленням.

 

   Сонет має жорстку віршову форму, яка вимагає від поета особливої майстерності. У сонеті завжди 14 рядків. Пишеться він найчастіше п'ятистопним ямбом (рідко - шестистопним або чотиристопним; чотиристопним ямбом написаний, наприклад, 145-й сонет Шекспіра). Композиційно сонет поділяється на дві частини: перша (8 рядків) - це зав'язка, друга (6 рядків) -розв'язка. У свою чергу зав'язка складається з двох чотиривіршів (катренів), розв'язка - з двох тривіршів (терцетів).

 

   Англійські поети трансформували класичний італійський сонет, розбивши його на три чотиривірші і заключний двовірш (куплет). Саме цю сонетну форму звуть шекспірівською, оскільки завдяки Шекспіру вона остаточно утвердилася в літературі. Її система римування: аbаb cdcd efef gg (схема італійського сонету: аbаb аbаb cde cde). Шекспір, проте, не завжди дотримувався бов'язкової схеми. 126-й сонет, наприклад, складається з 12, а не 14 рядків.

 Розглядаючи "Сонети" Шекспіра, необхідно перш за все точно  уявляти собі вимоги композиції, яким повинен був підпорядковувати свою  уяву поет. І, щоб оцінити це мистецтво, треба навчитися бачити,  як він умів підпорядковувати цю жорстку схему своєму задуму, ідеї. Вчитуючись в  "Сонети", можна бачити, як Шекспір усе більше опановував цю складну форму. У деяких, особливо початкових сонетах ще відчувається скутість  поета - форма як би тягне його за собою. Поступово Шекспір досягає тієї  свободи володіння формою, коли ні сам він, ні ми вже не відчуваємо її  сором'язливих рамок, і тоді виявляється, що в 14 рядків можна вміщати цілий світ, величезний драматичний вміст, безодню відчуттів, думок і пристрастей.

 

 

 

             5_ Композиція збірки сонетів;

                                 тематичні групи

 

 

   Цикл сонетів Шекспіра являє собою своєрідний ліричний щоденник, який створювався без заздалегідь продуманого плану. Деякі вірші написані «з нагоди», деякі відбивають якісь особисті переживання їх творця. Чимало сонетів породжено довгими роздумами автора про людську природу, про світ, що оточує людину. Проблеми, поставлені в сонетах, нерідко глибоко філософічні, що аж ніяк не суперечить універсальній природі цієї поетичної структури. Сонетна форма поетичного вираження надзвичайно драматична. Сама композиція сонета (тема - антитема - розв'язка) передбачає боротьбу протилежних почуттів і думок. У ньому дуже природно знаходять своє художнє втілення сповідь, інвектива, пейзажний малюнок, філософська композиція і т. ін.

 

   У циклі три головні дійові особи: сам ліричний герой, його юний і прекрасний друг, кохана поета. Перших два ми бачимо очима поета. Його відношення до  них зазнає зміни, і з описів відчуттів поета по відношенню до цих  двох осіб перед нами виникає великий і складний образ головного  ліричного героя "Сонетів".

   Не можна безпосередньо ототожнювати ліричного героя "Сонетів" з самим  Шекспіром. Звичайно, в образ ліричного героя увійшло немало особистого. Але це  не автопортрет, а художній образ людини, такий же життєво  правдивий і реальний, як образи героїв шекспірівських драм.

 

   Оскільки порядок, в якому дійшли до нас "Сонети", декілька  переплутаний та складність сюжетних колізій, що відбивають непрості стосунки протагоністів, так само як і проблемна багатоманітність збірки, вимагають створення бодай умовної схеми розміщення сонетів. Дослідники (серед них провідний радянський шекспірознавець О. Анікст) пропонують таку структуру розміщення тематичних груп, на які розпадаються «Сонети»:

 

А. Сонети, присвячені другові: 1-126.

 

 1. Оспівування друга: 1-26.

 

 2. Випробування дружби: 27-99.

 

   а) гіркота розлуки: 27-32;

 

   б) перше розчарування в другові: 33-42;

 

   в) сум і побоювання: 43-55;

 

   г) зростаюче відчуження і меланхолія: 55-76;

 

   д) суперництво і ревнощі до інших поетів: 77-96;

 

   є) «зима розлуки»: 97-99.

 

3. Торжество відновленої дружби: 100-126.

 

 Б. Сонети, присвячені смуглявій коханій: 127-152.

 

 В. Закінчення - радість і краса кохання: 153-154.

 

 

 

        6_ Герої та прототипи сонетів

 

 

   Прибічники біографічного трактування «Сонетів» здавна намагаються встановити, ким же були прототипи образів друга і коханої. Хто ж саме ховається в образах "білявого друга" і "чорноволосої красуні", цього, як писали біографи Шекспіра, "смуглявого демона" його сонетів.