Проблема авторства у науковій концепції В. В. Виноградова

Отже, В. В. Виноградов вважав образ автора сполучною категорією, що об'єднує, організовує  текст.  Вона не відривається від реальності мовного вживання і в той же час представляє собою високу ступінь наукового узагальнення. Вчений писав: «Образ автора – це та цементуюча сила, яка пов'язує всі стильові засоби в цільну словесно-художню систему. Образ автора – це внутрішній стрижень, навколо якого гуртується вся стилістична система твору » [5, с. 303].

Висновки

В колі наукових інтересів В. В. Виноградова постійно перебувала проблема вивчення мови художнього твору, дослідження оповідної структури, а отже, проблема автора (а точніше, «образу автора») у його потрактуванні мала бути неодмінно пов’язаною з питаннями мовного вираження й розв’язуватись передусім на рівні мовленнєвої організації тексту. Стильова структура художнього твору й образ автора, які досліджує В. В. Виноградов, відбивають способи розуміння і поетичного використання письменником літературної мови своєї епохи [4, с. 106].

Зображення світу в  літературному творі, на думку вченого, розгортається через динаміку різних стилістичних шарів, форм і типів мовлення [9, с. 181]. У специфіці переходів від одного стилю до іншого, в особливостях поєднання різних стилістичних шарів мови і виражених ним художніх оцінок, у закономірностях сполучення тих чи інших мовленнєвих форм – одне слово, у мовленнєвій структурі художнього твору, залежній від динаміки авторських стилістичних «масок», відбивається творча особистість митця [9, с. 83]. Отже, «образ автора» визначається, як складна мовленнєва структура, яка, синтезуючи усі стилістичні прийоми художнього твору, виявляє єдність художнього стилю [4, с. 151, 181].

Образ автора в концепції  В. В. Виноградова є багатофункціональним утворенням, оскільки визначає експресивно-мовленнєві форми оповіді й, відповідно, прийоми словесного вираження, будучи «індивідуальною словесно-мовленнєвою структурою, яка пронизує стрій художнього твору», забезпечує взаємозв’язок і взаємодію елементів художнього цілого і, нарешті, несе центроутворювальну й інтеграційну функції, бо є «концентрованим втіленням суті твору, що об’єднує всю систему мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем, розповідачем або розповідачами й через них стає ідейно-стилістичним осереддям, фокусом цілого» [4, с. 87, 151, 118]. Категорія образу автора продуктивна не тільки в дослідженні окремого літературного твору, а й може розглядатися в межах усієї художньої спадщини митця, оскільки образ автора є “конструктивним елементом” не лише одного літературного твору, а й циклу творів і творчості письменника загалом [4, с. 155].

В. В. Виноградов розглядає  образ автора як семантико-стильову категорію епічного і ліро-епічного твору. Ця категорія визначається ним  як головна і багатозначна стильова характеристика окремо взятого твору  і всієї художньої літератури як цілого [4]. Образ автора мислився перш за все в його стильовій індивідуалізації, у його художньо-мовленнєвому вираженні, у відборі і представленні в тексті лексичних і синтаксичних одиниць, в загальному композиційному втіленні. Таким чином, образ автора, за В. В. Виноградовим, – це центр художньо-мовленнєвого світу, в якому відображається естетичне ставлення автора до власного тексту.

Положення В. В. Вноградова про те, що «в образі автора, як у фокусі, сходяться всі структурні якості словесно-художнього цілого» ​​[4, с. 211 ], визначає провідне місце категорії образу автора в описі художнього тексту. В. В. Виноградовим ж намічена та пізнавальна специфіка цієї категорії: «Образ автора може бути звернений в різні сторони його сприйняття і вивчення. Вдумливий художник, досліджуючи якогось письменника, який зацікавив його своєю творчістю, створює його образ – цілісний та індивідуальний. Цей образ є одночасно відбитком творчої свідомості його дослідника або шанувальника і, водночас, – відображенням об'єктивних якостей художніх властивостей стилю й особистості самого предмета вивчення» [4, с 156 ]. 

Список використаних джерел:

1. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989 – 616 с.
2. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности //                     Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1986. – С.9-191, 404-412.
3. Валгина Н.С. Теория текста: Уч. пособие [Электронный ресурс] // Источник: Валгина Н.С. Теория текста. – М.: Логос, 2003. Режим доступа: http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook029/01/index.html.
4. Виноградов В.В. Проблема образа автора в художественной литературе // Виноградов В.В. О теории художественной речи / Посл. Д.С. Лихачева. – М.: Высшая школа, 1971. – С.105-211.
5. В. В. Виноградов. Избранные труды. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 362 с.
6. Корман Б.О. Лирика Н.А. Некрасова. – Воронеж, Изд-во Воронежского университета, 1964. – 389 с.
7. Новиков Л.А. Художественный текст и его анализ. – М.: Русский язык, 1988. – 304 с.
8. Успенский Б.А. Поэтика композиции. – СПб.: Азбука, 2000. – 348 с.
9. Фуко Мишель. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. Пер. с франц. – М.: Касталь,1996. – 448 с.
10. Хализев В.Е. Теория литературы. – М.: Высшая школа, 1999. – 398 с.