Розвиток української лексикографії в західноукраїнських землях в XIX – на початку XX ст

Розвиток  української лексикографії в  західноукраїнських землях в XIX – на початку XX ст..

1.Словники

«Нѣмецко-руский словаръ» О. Партицького

Цей перший німецько-український  словник вийшов у Львові 1867 р. під  заголовком: «Нѣмецко-руский словаръ  черезъ О. Партицкого, учителя руского язика и литератури. Deutsch-Ruthenisches Handwörterbuch» в двох томах.

Німецький реєстр словника — близько 35 000 слів.

При словнику автор дає  «Переднє слово», в якому містяться: з'ясування потреби в словнику і  відомості про історію його складання, порівняння фонетичних явищ української,  російської і польської мов, зразки «склоненя сущників»  (іменників).

При деяких  реєстрових словах досить  широко подаються  різні  словосполучення або  термінологія, напр.: Arbeit, f. робота, праця, дѣло, трудъ; schwere—, тяжка робота; an eine Arbeit gehen, брати ся oder станути до роботи, взятися за роботу; sich von der hände Arbeit nähren, жити зъ ручноѣ працѣ.

Докладну рецензію на словник Партицького написав  І. Верхратський.

З приводу німецького реєстру Верхратський зазначає, що Партицький часто подає застарілі або дуже рідко вживані  німецькі слова. Беручи такі слова, словник, указує Верхратський, «віддаляється від власної цілі; коротко і зв'язно подати запас слів найпотрібніших і найбільш уживаних». Про українську частину словника рецензент говорить, що в ній багато штучно створених («укованих») слів, яких нема ні в народній мові, ні в книжках.

У словнику Партицького  є  багато західноукраїнського діалектного  матеріалу (це бачимо і з поданих вище прикладів). Звичайно, діалектні елементи не  могли не відбитися в словнику, бо він укладався з урахуванням великого числа джерел місцевої мови.

У трохи пізнішій статті-відповіді  в «Газетѣ шкôльнôй» (1875, № 9, жовтень) Партицький намагався різними мотивами  заперечити Верхратському. Але Верхратський не відмовився від своїх закидів, причому вказував, чому-словник виявився  невдалим: бо автор його мало вивчав мову з народних говорів і з літератури, а замість того «шарив» (як сам признається) по різних словниках — найбільше польському Мронговіуса і  чеському Сумавського. Такі недоліки відзначив Верхратський у словнику  Партацького. Грінченко про словник Партицького говорить, що в ньому німецькі слова передаються переважно словами з тодішньої  літературної мови галичан, через що в словнику часом є штучні і невдалі слова з «язичія» (Gegenwall — противалъ;  Gegenzeuge — протисвѣдокъ; Griff — возьмленє та ін.). Нерідкі в словнику полонізми і церковнослов'янізми, а елементи 

народної мови займають у ньому другорядне місце [Горецький П.Й. Історія української лексикографії. – К. : Вид-во АН УРСР, 1963. – 243с.]

Словник І.Верхратського

Одним із найактивніших  збирачів матеріалів до словника української  мови 60-70-х роках і був  І. Верхратський. З 1864 р.      І. Верхратський починає публікувати  «Початки  до  уложення  номенклатури  й  терминології   природописної  і  народної»,  а  потім  і «Знадоби до словаря южноруского». Потрібно відзначити, що і в «Початках...», і в «Знадобах...» автор подавав не тільки слова поширені на західноукраїнських землях, а і в Східній Україні. Галичина стала в цей час «центром розвитку української духовної культури» і «тут з 1873 р. працює Товариство ім. Т.Шевченка, яке видає наукову літературу і фактично виконує функції української академії наук» [9] . І завдання про нагромадження лексичного матеріалу на землях Західної України взяла на себе редакція «Записок Наукового товариства  ім. Шевченка».  Так,  як  свого  часу  в «Основі»,  на  сторінках «Записок»,  а  за  ними  й  інших  періодичних західноукраїнських видань, починають публікуватися матеріали для словника української мови.

Чільне місце в цій  лексикографічній  роботі посідають  словники палеографічний опис пам'яток діалектної мови, які регулярно додає  до своїх праць І. Г. Верхратський. 

З  1864  до  1879  І. Верхратський   надрукував шість  випусків „ Початків до уложення номенклатури і термінології природописної,  народної”,а  в 1877 р. у Львові видав «Знадоби до словаря  южно-руского», В «Початках» лексикограф намагався розшукати до латинських  природознавчих  термінів  відповідні   назви,  які  вій  брав  головним  чином  у  Західній  і  частково  Східній Україні. Коли ж таких відповідників у його розпорядженні не було, він перекладав латинську назву українською мовою,   а  інколи утворював і нові назви. До його словника потрапила значна частина вузько діалектних термінів. Тому   переважна  частина їх   не  набула  значення загальноукраїнських. Однак «Початки» І. Г. Верхратського  й досі становлять науковий інтерес для істориків і діалектологів української мови [Соломко С.В.  ЛЕКСИКОГРАФІЯ У ГАЛИЧИНІ В ІІ ПОЛ. ХІХ СТОЛІТТЯ  (загальний огляд)].

Словник Ласло (Василій).Чопея “Русько-мадярський словарь”.

Л. Чопей – мовознавець, педагог та перекладач, котрий після закінчення Будапештського університету у 80-х роках ХІХ ст. працював редактором підручників для угроруських народих шкіл. Щоб мова підручників була зрозумілою для широкого загалу, Л.Чопей, редагуючи їх, уперше на Закарпатті застосував елементи фонетичного правопису. Протягом усього життя дослідник вивчав українсько-угорські зв'язки, результатом чого став “Русько-мадярський словарь”.

Праця Л.Чопея була укладена завдяки конкурсу, оголошеному Угорською академією наук. До участі в конкурсі (Будапешт, 1881р.) було допущено й “Русско-мадьярскій словарь” О.Митрака, проте комісія рецензентів одноголосно визнала кращим словник Л.Чопея, який створив “не російсько-угорський, а русько-угорський” словник. Джерелами словника стали граматики Ф.Миклошича, М.Лучкая, О.Огоновського та М.Осадци, “Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (М., 1878), "Малорусские народные предания и рассказы" (М., 1876), “Німецько-руський словарь О.Партицького” (СПб, 1876), а також записи народної мови, здійснені самим Л.Чопеєм. У передмові автор, посилаючись на вітчизняних та зарубіжних істориків і лінгвістів, переконливо доводить, що українська мова існує незалежно від російської, а закарпатці — частина українського народу. Обсяг праці Л.Чопея — близько 19 тисяч словникових статей.

Наголосів над реєстровими словами автор не подає. Приклади-ілюстрації даються дуже рідко, а посилань на джерела  зовсім немає. Автор додержується етимологічного правопису: звук і з о передає через ò; і з давнього ѣ передає через ѣ (бѣгати, бѣлка); через Ѣ передається також звук ї в таких випадках, як мої (моѣ), або в називному відмінку множини прикметників (мадярскѣ слова) та ін.

До руських (реєстрових) слів, як правило, подано 2-3 і більше угорських відповідників, для граматичної і стилістичної характеристики слів використано понад 30 позначок, більшість зоологічних та ботанічних номенів супроводжують латинські переклади. У ряді випадків при перекладі етнографізмів Л.Чопей подає тлумачення, які іноді навіть детальніші, ніж у “Словарі української мови” за ред. Б.Грінченка. Водночас при з'ясуванні багатозначності слів та омонімії автор припустився цілої низки неточностей, а то й помилкових інтерпретацій. Один із суттєвих недоліків словника — відсутність наголосів.

Як свідчить аналіз реєстрової частини, праця Л.Чопея, крім загальноукраїнської лексики, фіксує велику кількість місцевих діалектизмів (близько двох тисяч). Автор намагався підбирати слова, поширені по всій території сучасного Закарпаття, напр.: горня 'глиняна кварта', голосниця 'скроня', голlнка 'гомілка', дойокъ 'дійка', дупле 'дупло', жебъ 'кишеня', жолудокъ 'шлунок',  когутъ 'півень', мизилникъ 'мізинець', овадъ 'ґедзь'. Вузьколокальні лексеми (такі як канта 'кварта', ловранокъ 'підвечірок', прайникъ 'праник', пчтлникъ 'вулик', талпа 'підошва') становлять меншість. Частина лексики, зареєстрованої Л.Чопеєм, нині значною мірою вже архаїзувалася, що робить її особливо цінною для історичної діалектології. У словнику наявні запозичення й з інших мов. Переважно це мадяризми, внесені до реєстру за побажанням Угорської академії наук. Таких слів, за нашими підрахунками, усього близько 500. Більшість із них і нині широко вживається в розмовній мові закарпатців, наприклад: дарабъ < darab 'кусень, шматок', гуляшъ < gulyбs 'суп-гуляш', лашка < lбska 'локшина', палачинта < palacsinta 'млинець', ратота < rбtota 'яєчня', ранташъ < rбntбs 'заправа до їжі', газда < gazda 'чоловік, господар', шовгоръ < sуgor 'брат дружини'. Вони показують, як відчутно вплинула угорська мова на лексичний склад народної мови Закарпаття. При характеристиці запозичень Л.Чопей не завжди правильно оцінює факти. До числа мадяризмів він помилково зараховує чимало слов'янських слів, напр.: бондарь, гатl 'штани', берь 'кладка'. До реєстру внесені загальновживані запозичення й з інших суміжних мов, напр.: ковачъ < kovaи 'коваль', пlнязl < peniaze 'гроші', сполочный < spoloиny 'спільний' – зі словацької; цымбалы < cymbaly, гарцовати < harcowac,  хлопъ < chlop, жупанъ < zupan – з польської; швабликъ < schvefel 'сірник', швабъ, швабский < schwabe, шанцъ < schanze 'ярок, земляне укріплення' – з німецької; нанашко < nanas 'хресний батько' – з румунської.

Словник містить певну кількість стійких словосполучень, наведених як ілюстрації. Серед них: фразеологічні звороти (на вlру брати; не мтгъ собl духа дати; держи языкъ за зубами), крилаті вирази (грlхъ до неба вопиючый; блудный сынъ; азъ єсмъ алфа и омега), прислів'я та приказки (обlцянка ганка, а дурному радтсть; каждый когутъ на свойомъ смlтю смlлый), загадки (виса висить, хода ходить; виса впаде, хода вхопить; пришла панlя з гтръ, несе на собl сто ктръ). Загалом у словнику нараховується близько 300 усталених виразів, які, на жаль, не паспортизуються.

Граматична розробка реєстрових слів.Словник фіксує окремі характерні риси словозміни. При реєстрових словах указуються (хоча й непослідовно) граматичні форми, що можуть викликати труднощі у вимові та написанні. Як правило, вони пов'язані з чергуванням та випаданням звуків.

Правопис словника можна кваліфікувати як етимолого-фонетичний, оскільки тут простежуються особливості обох варіантів, а саме: а) перехід давнього л у в у словах типу вовкъ, жовтый, жовчъ, шовкъ; б) позначення l -ем звука і з давнього l (вlтеръ, лlнивецъ, хлlбъ), із давнього е (шlсть, зlля, але веселье), в кінці прикметників (синl, добрl), букви ї (всякоl, моl, своl); в) збереження ъ в кінці слів після приголосних (сынъ, когутъ). Звук і з давнього о для усунення діалектних розбіжностей передається через т: ктнь, втлъ, сттлъ. Замість апострофа вжито ъ: зъlсти, зъlхати. Зрідка в руських словах простежуються угорські літери ь — на позначення звука переднього ряду верхнього піднесення, та ц — на позначення звука переднього ряду середнього піднесення, напр.: дьuвка, сьuвъ, пьпъ, пьти, гцзцшъ. Подібні правописні непослідовності викликані, перш за все, відсутністю на той час єдиних орфографічних норм в українській мові.

Оскільки у др. пол. ХІХ ст. чимало представників місцевої інтелігенції вважали себе частиною російського народу, поява “Русько-мадярського словаря” викликала масу москвофільської критики. Ця критика (часто необ'єктивна і образлива) була реакцією, перш за все, на передмову до словника, у якій чітко й однозначно обґрунтовувалася самостійність української мови, а також на подані в ньому мадяризми. У тогочасній місцевій пресі москвофіли нерідко називали Л.Чопея сепаратистом, мадяризатором і навіть національним ренегатом. І лише в 20—30-х роках, коли на Закарпатті утвердився українофільський напрям, про працю Л.Чопея почали з'являтися позитивні відгуки. Діалектологічну цінність словника відзначили такі відомі мовознавці, як Б.Грінченко, В.Бирчак, А.Волошин, Ф.Тіхий. У пізніший час (радянська доба) схвальні відгуки про словник дали, зокрема, І.Білодід, А.Москаленко, П.Горецький та ін.

Поява праці Л.Чопея символізувала якісно новий, український етап у розвитку мовознавства на Закарпатті. Відстоювання самостійності української мови та приналежності закарпатців до українського народу започаткувало проукраїнський напрям серед місцевої інтелігенції, який став особливо відчутним у 20–30-х рр. ХХ ст. У цей час, коли на Закарпатті загострилося мовне питання, представники народовецького напряму домагалися, щоб в основу літературної мови Закарпаття була покладена народна мова творів місцевих письменників XVII-XVIIIст. та лексика “Русько-мадярського словаря” Л. Чопея. Виданням у 1883р. свого словника лексикограф прагнув спрямувати культурний та національний розвиток закарпатців у дусі українського самоусвідомлення.

«Малоруско- німецкий словар» Є. Желеховського і С. Недільського

Третьою лексикографічною працею загальної мови у західних українців, що в тяжких  умовах цісарсько-німецького і  шляхетсько-польського гноблення  мусили боротися за свій культурний розвиток, був двомовний українсько-німецький  словник.

І том його (А—О) під  заголовком «Малоруско-нїмецкий словар. Уложив Євгений Желеховский, професор гімназиї в  Станіславі» вийшов у Львові в 1885 році; II том (П-Я) під тим же заголовком, але з припискою «уложили Євгений Желеховскиі'і і Софрон Недільский, професори гімназиї в Станіславі», вийшов там же в 1886 р.

С. Недільський.

Недільський доповнював II том словника,  користуючись словниками Закрев-

ського і Піскунова,  збірками Верхратського  («Знадоби до словаря южноруского» і «Початки до уложення номенклатури і  термінології природописної,  народної»), Магури (з  «Галичанина», № 1, 3, 4),  найновішим словником Шейковського (для слів на Т), а також  рукописним матеріалом, який надсилали «земляки з різних місць».

В реєстрі словника досить багато лексичного матеріалу української мови — більше 64 000 слів. Реєстрові українські слова подаються звичайно в початковій граматичній формі, але іноді є відхилення, напр.: Бійся, бійтеся, imperat. від боятися; Був, praeterit. sgl. von бути та ін.

З граматичних форм іменників словник послідовно наводить РОДОВИЙ ВІДМІНОК ОДНИНИ ІмеННИКІВ ЖІНОЧОГО родуу На -ІСТЬ; ВІД інших іменників форма родового відмінка однини подається рідко.

На українських реєстрових словах скрізь поставлений  наголос (часом він різниться від наголосу східноукраїнського, напр.: виграш, видавниця та ін.). Прикладів-ілюстрацій до українських слів словник не подає. Досить часто є посилання на автора, але не завжди 

зазначається сторінка твору. При словах із живої мови нема ніяких вказівок на місце запису.

При деяких реєстрових словах дано фразеологічні звороти (наприклад, при слові пенд: Пенд мати до чого, der Trieb fühlen).

До українських слів даються однослівні німецькі  відповідники або короткі пояснення. При цьому іноді (і не дуже рідко) українські слова залишаються із знаками запитання при німецькому перекладі або й без перекладу, очевидно, через  неясність того чи іншого слова для самих авторів словника. Серед використаних для українського реєстру матеріалів, здебільшого творів західноукраїнських авторів, чимало  матеріалів етнографічного характеру — отже, досить багато джерел з несталою і іноді випадковою або локальною лексикою. В списку джерел указано також значне число окремих осіб (близько 100), що присилали для словника записи живої народної мови з різних місць західноукраїнських земель. Все це дає підставу поділити лексику словника на два основні шари:  загальноукраїнський, зафіксований у літературному вжитку, і другий — шар