Слово про похід Ігорів

 В оповіданні О. Гончара  "За мить до щастя" художньо  осмислюється краса і сила  кохання, подається узагальнений  образ миті життя, філософія героя говорить про те, що людське щастя відносне й короткочасне. Можливо, людина й живе на землі заради цієї прекрасної миті, хоч і платить часто дуже високу ціну.

--------------------------------------------- Вершники - Яновський Юрій - Роман у новелах

Шаланда в морі <...> "Трамонтан  дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії  вони були чорні, з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбивав штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило, на березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялася, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, яку пісні". <...> На тому березі затоки було видно Одесу, що переживала чергову зиму з холодними вітрами, туманами. Половчиха виглядала з моря свого чоловіка, а поруч працювали рибалки з артілі. Море неначе затягало ту далеку шаланду, яку не було і видно. Воно неначе хотіло з’їсти утле суденце. <...> "Ой, пішов ти в море, Мусієчку, — голосила вона мовчки, — та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала. Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я б усіма вітами над морем махала й листям би шуміла". <...> Так виглядала Половчиха свого чоловіка. Раптом серед моря з’являється шаланда. Наче серцем прикипає до неї жінка. На березі зібралися рибалки з Мусієвої артілі, збіглися діти. Кілька дужих рибалок кидаються до шаланд, але інші зупиняють їх — Мусій не пробачить, якщо загублять майно бідної артілі. Половчиха бачить, як зламалося весло, закрутило і перекинуло шаланду. Але ось змахує над водою рука. Рибалки кидаються на шаланді у море, шаланду — гордість артілі "Ластівку" — відразу ж перевертає хвилями, ледве вдається її врятувати. Велетень-рибалка обв’язується мотузкою і, випивши склянку, кидається на допомогу людині вплав. Він весь посинів, але невпинно просувається вперед. Людина вже ледве борсається, на мить втрачає свідомість, та руки їх зустрічаються... На берег виходить зовсім чужа людина, і Половчиха впізнає Чубенка. Більше сподіватися нема на що. Рибалки разом з Чубенком повертаються у селище, а жінка залишається сама на березі. Прибігає хлопчик: "Бабо, а діда Мусія не буде, бо той дядько казали, що упірнув дід Мусій двічі, а потім щез, а дядько упірнули за ним і вдарилися головою об човна, і не буде вже діда Мусія". Та стара Половчиха все стоїть на березі, згадуючи своє дівування в Очакові, як сватався до неї Мусій Половець, зовсім непоказний хлопець, та ще й нижчий на цілу голову. Та така вже любов... Народилися у них сини – повна хата. Андрій вдався ледачий, у дядька Сидора. Панас раз у раз привозить їй контрабандні подарунки, і болить за нього материна душа. Оверко зробився артистом. Та не чути чогось про синів. Тільки Іван працює на заводі та робить революцію. На воді гойдається перекинута шаланда, що наче присувається до берега. Половчиха вирішує дочекатися та врятувати добро. Шаланда все ближче і ближче, видно вже біля неї людське тіло. Думає Половчиха, що зможе тепер хоч поховати свого чоловіка, аж тут чує його голос. Мусій говорить, що не міг кинути артільного добра, тому и пірнув під перекинуту шаланду і сховався від Чубенка, щоб той його не шукав. Подружжя, обійнявшись, прямує до своєї домівки... Лист у вічність Має початися більшовицьке повстання проти гетьмана і німців. Вороги знають, що воно буде, та не знають, коли. Тому шукають зв’язківця, який знає місцезнаходження зброї та час початку повстання. Гер капітан Вюртемберзький зі своїм загоном обшукує кожен кущ, та нічого не знаходять. Коло них троє хлопців шукають на дні ріки чорного дуба. До солдатів під’їжджає підвода з двома чоловічками: <…> "Пане отамане, – сказали чоловічки, – ви люди не місцеві і вам його зроду не знайти. А оці хлопці тут шукають чорного дуба, і чорного дуба шукають під осінь, а не клечальної суботи. Ці хлопці слідкують за вашими пошуками, отакого вони шукають чорного дуба, пане отамане, а ми люди місцеві і стоїмо за його світлість пана гетьмана і хочемо вам допомогти. Ми краще знаємо, де шукати того шибеника- листоношу". <...> Чоловічки повідомляють, що в очеретах можна довго просидіти під водою, дихаючи через очеретину. Тому у воду треба просто кидати гранати. Повернулись чоловічки додому, коли їхні двори вже давно палали, врятувати нічого не вдалося. А листоношу знайшли у маленькому озеречку всього чорного від безлічі п’явок. Підібрали, нагодували, напоїли вином та й почали допитувати. Мовчить проклятий листоноша, але і вмирати не хоче, бо він мусить показати товаришам, де захована зброя. Щоб урятувати життя до початку повстання, листоноша починає водити німців по різних місцях, обіцяючи показати зброю, і цим відтягує час. Його б’ють, але він знову обіцяє показати. Повірили востаннє, загрожуючи смертю матері, і він повів ворогів на справжнє місце. Та не встигли ті забрати зброю, хоч і вбили самого листоношу. <...> "До самотньої підводи з мертвим листоношею підійшов Чубенко. Лагідні волячі морди ремиґали поблизу. Запалені свічки, поприв’язувані до їхніх рогів, горіли ясним полум’ям серед величної тиші нічного повітря. Коло листоноші сиділа зігнута Василиха, не зводячи очей з мертвого. Чубенко зняв шапку й поцілував Василиху в руку". <...> Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) Роман " Вершники " складається з восьми новел, кожна з яких містить у собі кілька мотивів на тему громадянської війни. Новели не пов’язані єдиним сюжетом, але з’єднані між собою настановою автора показати громадянську війну через внутрішній світ окремих героїв. У новелі "Шаланда в морі" підкреслюється бажання батьків Половців зберегти основу свого життя — свій рід, своє заняття, знаряддя рибальської праці. Але вже із згадок матері зрозуміло, що рід розпадається — усі сини пішли зовсім різними шляхами. Вони потім зійдуться в новелі "Подвійне коло", щоб стати з різних боків політичних барикад і знищити один одного. Новела "Лист у вічність" змальовує романтичну постать листоноші без імені і звань, що ціною свого життя і страждання бореться за встановлення ідеї справедливості. У зображенні деяких політичних аспектів роману відчувається творча драма письменника, його заангажованість, але талант романтика перемагає. За кон’юнктурною стоїть справжнє життя — подружня вірність старої Половчихи, горе матері загиблого листоноші, щирі слова дитини, звернені до бабусі на березі, прості поривання Мусія. Саме цей повів життя робить роман цікавим для читача і тепер.

----------------------------------- Україна в огні - Довженко Олександр - Умовно твір поділяється на три частини.

 Перша — відступ Червоної  Армії, друга — німецька окупація  та партизанський рух, третя  — наступ. Починається кіноповість  досить мирною картиною: родина  колгоспника Запорожця — батько  Лаврін, мати, п’ятеро синів та дочка Олеся — святкують материн п’ятдесятип’ятирічний ювілей. Щаслива родина зібралася разом. Але картина раптово змінюється. Прийшла війна" і заплакана мати вже виряджає своїх синів на війну. Війська відступають, за ними йдуть біженці. Гине один з синів Запорожців — Савка. Олеся, що боїться приходу ворогів, вирішує віддати свою дівочу честь одному з солдатів- співвітчизників. До її хати потрапляє танкіст Василь Кравчина. Єдина їхня ніч поєднує молодих людей назавжди. Після війни вони обіцяють одне одному знову зустрітись. Село Тополівка потрапляє в окупацію. Заправляють тут полковник німецької розвідки Ернст фон Краузе та його син лейтенант Людвіг фон Краузе. Старостою погоджується бути Лаврін Запорожець, який таким чином намагається допомагати підпільникам. Він старається врятувати від вивезення до Німеччини дівчат свого села, серед яких знаходиться й Олеся. Партизани теж не рятують полонянок, і ті потрапляють у ще гіршу неволю. Лаврін потрапляє до партизанського загону. Як старосту його хочуть покарати, але син Роман рятує батька. Потрапивши у полон до німців, Запорожець тікає разом з іншими в’язнями, вбивши Людвіга Краузе. Роздратований фон Краузе помстився за смерть свого сина, розстрілявши поліцаїв та попаливши партизанські хати. Пройшовши через страшні випробування і страждання у фашистській неволі, Олеся Запорожець повертається в рідну Україну. Тут вона дочекалася свого коханого, якого бачила лише один раз. Капітан Кравчина повертається в Тополівку як визволитель- переможець. Вранці наступного дня Олеся знову проводжала свого коханого на війну. Навколо стояло спалене село, попереду було багато страждань... Без критики.

--------------------------------- Зачарована Десна - Довженко Олександр - Кіноповість

"Зачарована Десна" не має чіткого сюжету. Вона складається з окремих спогадів, що нагадують новели, які розповідають про буденне життя людей- хліборобів, про їхню важку і важливу працю. На початку твору автор зазначає, що до роботи над "Зачарованою Десною" його змусила взятися туга за рідною землею (про яку він не раз писав у своєму щоденнику). Одне за одним виринають із його спогадів мати, що вміла виростити кожну рослину з любов’ю, схожий на Бога дід Семен, який читав церковні книги, прабаба Марусина, що понад усе любила проклинати всіх і вся. Дитиною Сашко любив фантазувати. Він яскраво уявляє все, про що тільки почує від інших людей чи пізнається з книжок. Ще один спогад — смерть в один день одразу чотирьох братів. Горе батька, який втратив синів. Батько був людиною красивою і працелюбною, вмів пожартувати, влучно сказати слово, нікого не боявся. У часи фашистської неволі, коли схожий був на старця, все одно залишався чистим і красивим душею. Наступний епізод — народження маленької сестрички і смерть прабаби. Рання весна коло Десни, краса природи. На Десні повінь, і батько з Сашком саме на Великдень човнами рятують людей. Згадка про те, що рідне село було спалене німцями, наповнена гірким почуттям втрати свого наївного дитячого світу. Яскравими барвами зображено косовицю, на яку Сашко їде разом з дорослими. Селяни починають битися під час розподілу копиць. Дід показує завзятий войовничий норов. Наступна картина — колядування перед Новим роком. Весь світ здається незвичайною казкою. Далі О. Довженко згадує, як його виряджали до школи, як він соромився учителя і той назвав його "неразвитым". <...> "Було в минулому житті моїх батьків багато неустройства, плачу, темряви й жалю. Неясні надії й марні сподівання знаходили собі могилу в горілці і сварах. А найбільш, чого їм відпустила доля, — роботи, тяжкої праці. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір’ю. Так, ніби всі були народжені для любові і мали талант до неї, таж, певно, не знайшли одне одного і не доглянули, і гнів і ненависть, що були огидні їм ціле життя, підкинула їм ворожка- чарівниця..." <…> без критики.

------------------------------------- Момент (Із оповідань тюремної Шехерезади) - Винниченко Володимир

Було це навесні. Герой- оповідач їхав зі своїм другом- контрабандистом  до кордону. Йому треба було обов'язково перейти кордон, ні дожидаючи ночі. Семен, людина серйозна, сказав, що це неможливо, можуть убити. Оповідач наполягав. Тоді Семен сердито сказав йому, щоб той ліг на дно воза, й прикрив рядном. Привіз до якоїсь повітки. Коли оповідач зайшов, то був вражений несподіванкою. Там уже сиділа на соломі гарна панна. Вона засміялася і запросила його сідати. Зайшов Семен і сказав, що треба тікати вже зараз, бо до нього йдуть з обшуком — стражники розшукують якусь панночку. їм дали сільський одяг і спрямували до лісу, де був кордон. Панна попросила в оповідача револьвер, і коли той поцікавився, чи вміє вона стріляти, відповіла, що убити себе зуміє. Йшли полем, відпочивали, дивилися один на одного. Ховалися в житі, як проїжджала підвода. Він запитав, як її звати, вона ж сказала, що не хоче говорити й не хоче знати, як звуть його. Потім раптом попросила, щоб супутник, коли раптом її вб'ють, а він залишиться живий, написав за адресою, яку вона кілька разів повторила, таке: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Жито скінчилось. Почався ліс. Вони перебиралися від дерева до дерева то повзучи, то перебігаючи. Сідали відпочивати, дивилися, як у природі все живе, рухається, кохає. Йому так хотілося пригорнути її до себе, але вона відсторонилася. Тільки спитала, чи буде згадувати, як її уб'ють. Він сказав, що її не вб'ють, і сам у це повірив. Нарешті прийшли до лощини, побачили прикордонні стовпи. Серце застукало швидше. Муся, "з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута... здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким". Оповідач сказав, що вони кинуться через межу разом, не озираючись на крики й постріли. Побігли. Почулися вибухи, гуки. Летіли, аж вітер у вухах. А в грудях було "щось легке, широке, як небо, як повітря, як могучий потік". Зупинилися далеко від кордону, кинулися одне до одного, даючи волю почуттям. Потім довго і втомлено сиділи мовчки. Муся любовно-ласкаво глянула на свого супутника й сказала, що тепер вони попрощаються, і він ніколи її не шукатиме. Щастя може тривати лише момент, а далі вже йде буденщина, банальність. Розум героя- оповідача дивувався, протестував, а уста мовчали. Хто вона, де вона, він і досі не знає, але завжди носить її образ у своїй душі. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло) У новелі "Момент" поєдналися реалістичне змалювання дійсності і філософський підтекст про плинність життя, про щастя людини, про мить як частинку вічності. Образ Панни в новелі — це втілення ідеї вічної жіночності, краси й загадкової незбагненності, твір написаний в імпресіоністичному дусі.

--------------------------------------------- "Подвійне коло" (за романом Ю. І. Яновського "Вершники")

 Ідейний смисл назви  новели "Подвійне коло" (за романом  Ю. І. Яновського "Вершники") "Подвійне коло" - це назва першої новели роману Ю. Яновського "Вершники". Трагічні події описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянської війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч і одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільної армії Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас і Сашко були махновцями, а Іван - бійцем Червоної Армії. Андріїв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніївкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. І великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: "Тому роду немає переводу, де брати милують згоду", Оверко відповідає: "Рід - це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає". Як драматично і правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів. Та ось і друге коло: Оверко стоїть перед своїм ворогом - братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каїн і Авель... Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. І це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі події бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення - це і свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. І від цього криваві події здаються ще страшнішими. Зустріч махновців з Червоною Армію теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні події громадянської війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.

--------------------------------------------- Тигролови - Багряний Іван

"Тигролови" І.  Багряного за жанром — пригодницький  роман, який утверджує здоров’я, силу, лицарство і любов до  людини та до свого народу. Це багатоплановий твір, та насамперед — це своєрідний протест проти порушення елементарних людських прав. Найвиразніші теми роману: трагедія України в тоталітарному режимі; відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини — молодого українського інтелігента, інженера-авіатора Григорія Многогрішного, нащадка славетного гетьмана запорозького; показ жорстокості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту й традицій переселених у тайгу українців; романтичного кохання Григорія і Наталки. Протягом усього сюжету роману йде двобій між життям і смертю, добром і злом. Хоч зло часто перемагає, є надія на краще майбутнє, бо його виборюють такі люди, як головний герой роману Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний.

------------------------------------- Іван Багряний - Сад Гетсиманський

Проблематика твору  Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності на межі буття і  смерті, а одночасно і гнівним  вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей  без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. В творі йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія. Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів не вигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними. Ідея твору, світоглядна концепція автора розкривається через діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють штучний, неприродний світ, в якому «людина є пшик» і де «людей вистачить», скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним гуманістичний світ, де вічна лише людська душа, а політичний режим — минущий. Андрій і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед грядущими віками, перед нами і перед нашими дітьми, і далі-Слідчі Великій, Фрей, Сергеев, Донець — породження невмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кожного з них свої методи і стиль роботи, своя знівечєна доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом. Андрій же, як і його брати та друзі з ув'язнених, — натура духовно цілісна. Він не жертвує собою чи будь-ким в ім'я ідеї, вігі живе в ім'я того, у що вірить. Як і для більшості однокамерників, для Чумака головне — не втратити в собі Людину серед цього ґвалту, не стати «пшиком», не визнати себе винуватим без вини. Страшним був вирок для дітей сільського коваля Чумака. Чотирьох синів і зовсім юну сестру їх Галю засуджено до розстрілу. Ніхто з них не просив помилування, бо не визнавав «пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою», як і «соціалізму, будованого тюрмою і кулею». Заміна розстрілу двадцятирічною каторгою мало що змінила в їхньому сплюндрованому житті. Але віриться, що і через ці довгі роки вони пройдуть без злості і ненависті, винесуть все, що приготувала їм доля, залишаться справжніми патріотами України. Сюжет У романі «Сад гетсиманський» письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої тюрми НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації... І.Багряний показує нам, що в той час "червоного дракона" людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись в тому, чого не скоювали, його просто можна назвати "політичним та духовним терором" проти простих, мирних людей. Взято з ВІКІПЕДІЇ