Творча спадщина Л.Українки, ї внесок у розвиток духовної культури українського народу

МIНІСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ, МОЛОДI ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ОДЕСЬКА

ДЕРЖАВНА  АКАДЕМІЯ  БУДІВНИЦТВА  ТА АРХІТЕКТУРИ

Кафедра українознавства

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з історії України на тему:

«Творча спадщина Л.Українки,її внесок у розвиток духовної культури українського народу»

 

 

 

Виконала:

Студентка РВР

1 курсу,104 групи

Мержан Ж.О.

Науковий керівник:

ст. викладач

                                                                                                                  Мєзєнцева І.М

 

 

Одеса-2013

ЗМІСТ:

Вступ…………………………………………………………………………………………3

  Біографія …………………………………………………………………………….4--8

 Творчість………………………………………………………………………………8-13                                                          

Висновок……………………………………………………………………………..14-15

Список використаної літератури………………………………………………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  Вступ

 

          Леся Українка - співець мужності і боротьби – здобула найпочесніше ймення поетеси народної. Її талант поєднав гаряче серце громадянина і світлий розум філософа з жіночою ніжністю та грацією. Багатогранний талант Лесі Українки виявився у найрізноманітніших сферах літературної праці - вона була ліриком, драматургом, прозаїком, літературним критиком і публіцистом, перекладачем і фольклористом. Але найважливішим є те, що в літературному процесі своєї доби вона не лише могутній і різносторонній талант, а й активний і непримиренний борець, глибоко політичний письменник. У боротьбі різних літературних напрямів Леся Українка займала наступальні позиції. Продовжуючи традиції революційно-демократичної літератури, поетеса одночасно стала видатним новатором - внесла свої ідеї, теми, образи в українську літературу, розширюючи її обрії, а разом з тим дала їй нові жанри, послідовно утверджувала народження нового творчого методу, основні принципи якого намагалась обґрунтувати і теоретично. Взявши у Шевченка "іскру огню великого" - його революційний дух, вона надихнула вогняним пафосом українську літературу нової доби – доби імперіалізму і пролетарської революції.

          Леся Українка належить до митців, які пережили свій час , її літературна спадщина стала однією з вершин художньої свідомості  українського народу і разом з тим видатним явищем світової літератури. Ім'я поетеси овіяно всенародною любов'ю. Народ свято шанує пам'ять поетеси. Її іменем названі школи, вузи, театри, бібліотеки, вулиці, серед них - педінститут у Луцьку, театр у Києві, Луцьку, Сурамі, Канаді. Образ поетеси увічнений в живописі, графіці, поезії, прозі, драматургії.

         

Бiографiя

 

Дата народження: 25 лютого 1871 - Новоград-Волинський, Україна

 Дата  смерті: 1 серпня 1913 - Сурамі, Грузія

          Лариса Петрівна Косач (Косач-Квітка, літературний псевдонім —Леся Українка) народилася 25(13) лютого 1871 року у Новограді-Волинському. Мати її — письменниця Олена Пчілка ((29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Петрівна Косач (з Драгоманових);Олена Пчілка – літературний псевдонім.), батько (Петро Антонович Косач) — юрист. Батьки багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей (6), розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: Михайло Драгоманов (її дядько по матері), М.Старицький, М.Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу. В дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.

           Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У сім'ї було 6 дітей: Михайло, Леся (Лариса), Ольга, Микола, Оксана та Ісидора. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне. В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

           У 1879 році було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів», там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах «Віче», «Мати-невільниця», «Забуті слова», «Епілог».

          На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень». Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш «Contra spem spero», що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро, як заклик і гасло, прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері «Досвітні огні».

          Свої найкращі інтимні вірші Леся Українка присвятила Сергію Мержинському, для якого вона стала опорою перед невідворотньою смертю.

          Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки.

          З 1893 року вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні.

          У 1894 – 1895 роках Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики «Невільничі пісні». Нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму.

           1899 року у Львові виходить друга збірка поезій — «Думи і мрії». Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси. Пише статті для російського журналу “Жизнь”.

          Міцніють зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію.

          Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі «Русалка») і кінчаючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці.

          Після смерті її близького друга С.Мержинського, в одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему «Одержима» (1901 р.). Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину, рятувати підірване здоров'я.

         25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка (Климент Васильович Квітка) одружилися. Чоловік одержав посаду в суді в Криму в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти. Здається, прекрасний морський клімат мав би сприяти покращенню здоров'я, а поетесі стало гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка основною метою мала запис мелодій українських народних дум. Фонограф репертуару кобзаря Гната Гончаренка подружжя вислало до Львова Дуже рідко і скупо згадують про те, Що Леся була одружена. Практично важко віднайти фото де сімейна пара разом.

          Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі «Весна в Єгипті» (1910 р.), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

         У 1904 році в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком «На крилах пісень». Посилала Леся Українка свої твори для альманахів М. Коцюбинському, листувалася з Г. Хоткевичем. У 1904 році онук Т.Шевченка по сестрі Катерині - Фотій Красицький - створив портрети Лесиних сестер і самої поетеси.1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми «Осіння казка» і «В катакомбах», датовані 1905 роком, були безпосереднім відгуком на революційні події. Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі «Шершень».

           В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури. Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її «Камінний господар». Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини.

           За період своєї творчої діяльності Л.Українка старанно приховувала своє особисте життя,(це стосувалось відносин із її коліжанками), яке теж мало неоднозначний відтінок, що виходило за межі суспільних норм. Письмениця володіла 12 мовами.

          Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла «Лісова пісня», яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

           Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

 

Творчість

 

          Свій творчий шлях видатна письменниця почала у 9-річному віці, написавши вірш "Надія":

 Ні долі, ні волі у мене нема,

 Зосталася  тільки надія одна:

 Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

 Поглянути ще раз на рідну країну,

 Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

 Там жити чи вмерти, мені все одно;

 Поглянути ще раз на степ, могилки,

 Востаннє згадати палкії гадки…

 Ні долі, ні волі у мене нема,

 Зосталася  тільки надія одна.

[Луцьк, 1880]

          У1884 р. у львівському часописі "Зоря" були опубліковані ранні вірші Лариси Косач "Конвалія", "Сафо", підписані патріотичним псевдонімом "Леся Українка". Зі сторінок першої збірки ліричних творів "На крилах пісень"(1893) постає мужній образ поетеси-борця, помічений і відзначений самим І. Франком: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цієї слабосилої, хворої дівчини".

             Поетичний талант Лесі Українки яскраво виявився у циклі "Подорож до моря". Майстерним ліричним образком рідної землі є вірш з цього циклу "Красо України, Подолля!":

 Красо  України,Подолля!

 Розкинулось  мило, недбало!

 Здається, що зроду недоля,

 Що горе  тебе не знавало!

 

 Онде  балочка весела,

 В ній  хороші, красні села,

 Там хати  садками вкриті,

 Срібним  маревом повиті,

 Коло  сел стоять тополі,

 Розмовляють  з вітром в полі.

           Його художня особливість - у зміні ритму: тристопний амфібрахій послідовно чергується з чотиристопним хореєм. Це створює враження руху поїзда і більш швидку чи повільну зміну картин природи, які лірична героїня бачить з вікон вагона. Почуття юної мандрівниці щирі і безпосередні. Душа її сповнена любові до подільського краю.

           Автобіографічні почуття і роздуми людини, яка наперекір долі прагне до повноцінного діяльного життя, яскраво передані у вірші "Contra spem spero" (1890). Поезія наснажена пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв. Героїня вірша готова позмагатися з життєвими незгодами:

 Ні, я  хочу крізь сльози сміятись,

 Серед  лиха співати пісні,

 Без надії  таки сподіватись,

 Жити  хочу! Геть думи сумні!

 Вся поезія  побудована на антитезах, які  звучать як крилаті вислови, на  контрастних символічних образах ("квіти на морозі" тощо).Вірш "Contra spem spero" має загальнолюдське звучання, бо в ньому особисті болі й настрої поетеси злилися з горем цілого її народу, уярмленого царською Росією.

          Тугою, вболіванням за долю рідного краю перейнята поезія "І все-таки до тебе думка лине..."  Поетеса гаряче заперечує пасивне співчуття стражданням, натомість закликаючи до рішучої боротьби: "Що сльози там, де навіть крові мало!"

          Вірш "Як я люблю оці години праці" (1899) - це художнє відображення літературно-творчого процесу у свідомості митця, показ особливої ролі натхнення у цьому процесі. Воно, це натхнення, хоч і забирало в письменниці багато сил, але завжди приносило справжнє щастя, бо після нічної праці творець бачив у "своїм свічаді бліде обличчя і блискучі очі". У поезії, написаній білим віршем, ключову роль відіграє образ перелесника - своєрідного символу творчих шукань митця.

          Відгуком на революційні події в Росії початку XX ст. став віршовий цикл Лесі Українки "Пісні про волю"(1905), лейтмотивом якого є думка про несумісність тиранії і свободи. Ця думка особливо виразно висловлена й у близькій до циклу поезії "Напис на руїні" (1904), написаній під впливом єгипетських вражень письменниці. У вірші виражено одвічне прагнення народу до краси і творчості.

          Саме завдяки цьому прагненню тлінною виявляється пам'ять про тирана-фараона, який своїм життєвим кредом вважав гасло: "Хай гине раб!" Воля жорстокого і цинічного володаря перекреслюється часом, а кожна "цегла, статуя, колона, мережечка, різьба і малювання", що залишилися на руїнах гробниці царя, промовляють незримими вустами: "Мене створив єгипетський народ і тим навік своє наймення вславив".