Усвідомлення жіночого роману у Віеторіанську епоху

     Естетичні погляди письменниці сформувались у період, коли політичні рухи в Європі першої половини XIX ст. вже ввійшли в історію, а в Англії минув період чартизму. 50-ті роки були періодом відносної політичної та соціальної стабільності. Однак в науці відбувалися певні революційні перетворення. Цьому сприяють наукові відкриття в галузі історії та географії, особливо в природничих науках. Вихід у світ у 1859 році книги «Походження видів» Чарльза Дарвіна закладає фундаментальні засади розвитку нового філософського напряму – позитивізму. Представники позитивізму проголошують єдиним джерелом пізнання конкретний досвід, конкретні науки. Позитивісти опираються на наукові знання, на новітні відкриття в природознавстві. Вони вважають метою науки не розкриття закономірностей, а емпірично точний опис явища. На думку позитивістів, світом природи і суспільством людей керують спільні закони, що немає суттєвої різниці між людиною та іншими живими організмами, оскільки одні та інші відстоюють своє право на існування. Відбувається природній відбір, а у суспільстві триває постійна боротьба за «місце під сонцем».

     Найвідомішим представником англійського позитивізму був Герберт Спенсер. У своїх працях видатний філософ розробляв соціологічне вчення позитивізму. Мері Енн Еванс сприйняла ідеї Г. Спенсера, зокрема, його концепцію суспільства. Спенсер стверджував, що розподіл суспільства на класи, прояв прогресивної диференціації, революційні виступи призводять до виникнення анархії та регресу в суспільстві. Хоча письменниця підтримувала ідеї французької революції, але вважала, що Англії більше підходить шлях реформ. 
     Саме постулати філософського вчення позитивізму становлять основу естетичних поглядів Джордж Еліот. Вона вперше виклала свої принципи у 1856 році в повісті «Амос Бартон»: « Частіше і уважніше вдивлятись у невиразні очі звичайних, нічим не примітних людей, щоб чути поезію повсякденності»[5]. Позиція письменниці полягає в тому, щоб писати про повсякденне, про те, що повторюється, писати про можливості точно копіювати дійсність, «приборкувати уяву». Еліот нехтує правом письменника –реаліста зображати людей, подаючи свою власну інтерпретацію. У її розумінні трактування проблеми характеру перебуває принцип мотивації. Вона прагне досягти у своїй творчості максимальної об’єктивності, документальності, точності, як умови правдивості зображення – «Жодних перебільшень та гіпербол. Її мета – бути близькою до життя настільки, наскільки може бути точним свідок, який виступає у суді під присягою».[4]

     Дуже слушним та влучним є зауваження В. Івашової, яка вважає, що «Аналіз естетичних поглядів наводить на цікаві висновки: по суті, маніфест англійського натуралізму був завершеним до 1860 року, тобто, до того часу, коли почав працювати Е. Золя, визнаний лідер європейського натуралізму»[1]. 
У підсумку, зазначу, що представники сучасної англійської літературної критики не відносять творчий доробок Джордж Еліот до натуралістичного напрямку у літературі. Хоча вона, як і натуралісти в цілому, сприймала позитивістські ідеї і надавала провідного значення точним наукам у розумінні суспільних механізмів.

     Натуралісти відмовлялися від історизму властивого реалізмові, у підході до людини основного значення надавали теорії спадковості, фізіологічним та біологічним факторам. У своїй творчості Джордж Еліот торкається проблеми формування соціальних умов, характеру людини, досліджує складність внутрішнього світу людини і здійснює це методами, властивими реалістичній літературі.