Взаємодія між сферою літератури і політики в контексті української та польської історії ХХ століття

Проходила конференція  літературознавців, присвячена Джеймсу  Джойсу. Зібралися всі фахівці, які  займаються саме Джойсом. І от якийсь доповідач виходить на кафедру і  каже: "Моє дослідження присвячене роману Джеймса Джойса "Finnegans Wake". Будь ласка, підніміть руки, хто дочитав цю книжку до кінця". Піднімається з усього залу одинока тремтяча рука...

То ж спробуймо розібратися. Щоб у повній мірі розуміти літературні  процеси, треба сприймати літературу як саму по собі, так і в контексті світової культури. Хоч скільки не розробляй "чіткі критерії", а література – це тобі не точна наука, відносно усе.

Тому не треба «наїжджати»  на тих, хто читає комерційну літературу. Ця література для відпочинку й розслаблення, і для черпання красивих образів і сюжетів – якби Еко не читав Конан Дойла, хтозна, чи написав би він "Ім’я троянди", і якби Борхес не перечитав півтисячі детективів, хтозна чи вдалися б йому такі класні оповідання. Тому одним до вподоби Джойс і Сартр, а хтось у захваті від Ролінг і Желязни. Але й елітарні – Борхес, Еліот, Толкієн, Сарамаго не залишаються сьогодні без уваги.

То ж підсумуємо. Висока (Справжня) література має два підтипи:

– елітарна (не для всіх, мистецтво для мистецтва);

– традиційна (зрозуміла  і профанам).

Не можна сказати, що один підтип кращий за інший, у кожного є свої переваги і недоліки і великі письменники бувають і там, і там.

Комерційна література (Белетристика) теж має два типи:

– якісна белетристика (оригінальна, іншими словами, має певну художню  ціність);

– суто комерційна (неоригінальна, пишеться по шаблонам і ніякої художньої  цінності не має)

Тут уже різниця є, якщо судити з точки зору художньої  цінності.

Наше ставлення до інтелектуальної літератури почасти  дуже добре ілюструє приказка "Хвали  мене, моя губонько, бо до вух роздеру!". О, які ми освічені й розумні – просто немає слів! І що з того, що в поняття "розважальна література" ми валимо як правдиву макулатуру, так і розумні, витончені, красиві, оригінальні книжки, які мають лихо належати не до того "жанру"?

Та елітарне – це не те, що не сприймається. І розважальна, і інтелектуальна література мають  свою читацьку аудиторію. Інша справа, що ця література несе, і в яке  суспільство.

 

 

 

Окремим питанням в історії  української літератури потрібно виділити творчість письменників-емігрантів, а також розвиток літературного життя за межами материкової України. Як це не парадоксально, у практиці світової літератури нерідко саме емігранти, депортанти створювали високомистецькі твори. На вимушеній чужині розквітнув талант українських письменників: Є.Маланюка, О.Теліги, Олега Ольжича, Ю.Липи, Т.Осьмачки, В.Барки, У.Самчука, Івана Багряного, Н.Лівицької-Холодної та багатьох інших майстрів пера. Розвиток літературного процесу в еміграції можемо умовно поділити на чотири періоди.

Перший період: 1921-1940 рр. Саме в цей період літературне  життя еміграції набуває свого  розвитку в таких містах як Прага, Варшава, Париж. Друковані органи, що існували в той час і були трибунами  літературного процесу.

Другий період: 1941-1945 рр.  Міграційне літературне життя, яке було зосереджене в певних центрах, перестає існувати через Другу світову війну. Виникають тимчасові, інколи рухомі літературні органи в різних окупованих німцями місцевостях України.

Третій період: 1945-1954 рр.  У цей період створився Мистецький український рух, перше повоєнне літературне об'єднання письменницьких сил еміграції. Цей період – європейська переходова доба еміграції, доба таборів Ді-Пі. Літературні центри цієї доби: Мюнхен, Авсбург, Новий Ульм, Зальцбург, Париж, Штутгарт.

Четвертий період: 1954-1997 рр. У цей період постало та активно  діяло Об ' єднання українських  письменників “Слово”. Виходив збірник  “Слово”. Члени ОУП “Слово”  проводили з'їзди, новорічні зустрічі митців, літературні вечори, доповіді в різних країнах. Це була найбільша за кількістю та найактивніша в своїй діяльності організація українських митців.

Розглянемо детальніше діяльність МУРу та ОУП “Слово”. Оскільки ці мистецькі організації були найдіяльнішими та найчисленнішими.

1.  Мистецький український рух (1945-1949 рр.)

Друга світова війна  завдавала нищівного удару по українській літературі. Окупація Волині та Галичини більшовиками знищила всю  пресу, яка видавалася на цих землях, а більшість критиків та письменників змушені були емігрувати. За часів німецької окупації було виключено можливість заснування та роботи різних літературних груп і організацій. Було дозволено лише Союз письменників та журналістів з осередником у Львові. На іншій території України українська література не визнавалась, і тому була неможлива будь-яка легальна видавнича діяльність. Представники української інтелігенції в еміграції намагалися консолідувати мистецькі сили, щоб далеко від рідної землі підтримувати й розвивати українське слово. Восени 1945 р. було створено Мистецький український рух (МУР), який ставив перед собою мету: у високомистецькій та досконалій формі служити своєму народові, відкидаючи при цьому все, ідейно вороже українській ідеї. Об ' єднання було відкрите для всіх діячів слова та художників.

Ідея створення Мистецького  українського руху належить групі літераторів: Юрію Шевельову, Віктору Петрову, Івану  Багряному, І. Костецькому, Леонідові Полтаві, І.Майстренку.

Митці, які входили  до МУРУ, були свідомі того, що мали виконувати провідне завдання: мистецькими засобами творити синтетичний образ України, її духовність у минулому, теперішньому та майбутньому. МУР об'єднував митців різних стилів та напрямів саме для того, щоб підкреслити, загострити, збагатити всі стилі, ідеї та напрями. І завданням, яке ставила перед собою організація, було: велика свобода в ідеї та вислові, повний творчий вияв особистості. Відкидалася будь-яка політична заангажованість, література повинна перестати служити політиці.

Організація українських  письменників в еміграції пережила багато внутрішніх та зовнішніх суперечностей і труднощів. Через фінансові труднощі всі її періодичні видання були неперіодичними.

У квітні 1948 р. на третьому й останньому з'їзді МУРу почали проявлятися  особисті конфлікти, створені переважно політикою партій, що призвело до загибелі організації. Подальші (1949-1951) роки були безплідними у літературній галузі: не було жодного журналу, видавництва, були втрачені всі літературні зв ' язки між письменниками. Лише у 1954 р. почало свою діяльність Об ' єднання українських письменників “Слово”, що знову згуртувало українських митців.

2. Об'єднання українських письменників “Слово”

Ідея об'єднання українських  письменників на американській землі  у професійну організацію виникла  після переселення митців з Європи. Бажання продовжувати літературну діяльність сприяло створенню організації, яка об ' єднала мистецькі сили.

Організація українських  письменників “Слово” продовжувала і розвивала ідеологію та традиції європейського Мистецького українського руху в еміграції. Діяльність організації почалася в умовах складної та набагато гіршої ситуації, ніж після Другої світової війни.

У червні 1954 р. у Нью-Йорку  відбулася нарада українських письменників та митців, що мешкали у Нью-Йорку, Філадельфії та на околицях.

Офіційно ОУП “Слово”  почала існувати як організація українських  письменників в еміграції ухвалою  письменників 19 січня 1957 р. Саме тоді було прийнято статуту як основний конституційний закон об'єднання, що визначає завдання, структуру, функції, порядок об'єднання.

Було також вирішено скликати перший загальноеміграційний з ' їзд письменників. На той час  у рядах ОУП “Слово” було понад 90 членів із різних країн поселення.

Діяльність ОУП “Слово”  поділяють на три періоди:

1)  1957—1975 рр.; 2) 1975—1993 рр.; 3) 1993—1997 рр.

Перший період  діяльність організації тривав 18 років. В 1958 р. відбувся загальноеміграційний з'їзд  українських письменників, де вперше після європейських з'їздів зустрілися трудівники пера з усіх країн українського поселення: США, Канади, Аргентини, Бразилії, Венесуели, Англії, Австралії, Німеччини, Франції. На з'їзді найцікавішими були доповіді Б.Кравціва “Сучасна літературна ситуація в Україні” та Ю.Лавріненка “Сучасний етап української еміграційної літератури”. Було прийнято також звернення українських письменників в еміграції до українських письменників на материковій Україні. Це був перший вагомий документ ОУП “Слово”, який чітко вказував на обопільні завдання України та еміграції: твердо стати на захист українського слова і культури, щоб не повторилося страшне лихоліття для української культури, щоб знову не доводилося реабілітувати знищених митців, письменників, вчених. Це був клич до братів в Україні боротися за право на життя, свободу, культуру.

На цьому з ' їзді вирішено створити власний друкований орган у формі неперіодичного збірника. Вперше такий збірник мистецтва, літератури, критики та документації під назвою “Слово” з ' явився в 1962 р.

У 1954 р. молоде об ' єднання  звертається телеграмою до з ' їзду письменників СРСР, що відбувався у Москві. Це було звернення до письменників, які жили та творили у Радянському Союзі, а також прохання до з ' їзду з ' ясувати, чому за 1923?1930 рр. Лише з української літератури зникло 223 письменники з активно діючих 259. Де вони і яка їхня доля? Ця телеграма була не лише запитом, а й вимогою до радянської системи ніколи не забувати жертв української культури.

У 1972 р. на нараді ОУП “Слово”  широко обговорювалися арешти діячів культури в Україні. Було надіслано  офіційного листа до Президента Америки перед його поїздкою до СРСР з проханням заступитися за українських культурних діячів. Щоб привернути увагу світової громадськості до арештів в Україні було розіслано понад 50 листів до світових організацій та визначних діячів культури з проханням стати на захист українців.

Протягом першого періоду  діяльність ОУП “Слово” виявлялася у двох аспектах: організаційному  і творчому. Саме літературний процес дійшов до зрілої рівноваги, а українська проза зробила великий крок уперед.

У багатьох творах українські емігрантські письменники найбільшу увагу приділяли українцям за умов радянської дійсності. Таким є твір Тодося Осьмачки “Ротонда душогубців” – страшний і разом з тим мистецьки правдивий образ українського народу, розіп ' ятого сталінською системою.

Улас Самчук окрім  творів “Чого не гоїть огонь”, трилогії “ОСТ”, “На твердій землі” створив  ще і низку спогадів “П'ять по дванадцятій”, “На білому коні”, “На  коні вороному”, “Планета Ді-Пі”. У  кожному з прозових творів У.Самчука  постає певний етап великої епопеї української людини, що почала похід з “Волині”, а закінчила у творі “На твердій землі”.

Подібні проблеми Іван Багряний піднімав у творах: “Маруся Богуславка”, “Людина біжить над прірвою”, головною ідеєю яких є віра в українську людину, в її творчу, братерську, людську душу.

У 60-х роках продовжували активно творити митці, що дебютували ще 20 – 30 роках – це передусім  представники “празької школи” (Є.Маланюк, О.Лятуринська, О.Стефанович, Н.Лівицька-Холодна), а також ті, хто жив і творив до початку Другої світової війни у Львові: С.Гординський, Б.Кравців, Б.Нижанківський. Окрім прозових творів, вартими уваги є твори поетичного жанру В.Барки, В.Лесича, Я.Славутича, О.Тарнавського, І.Качуровського, О.Веретчинка, Б.Олександрова.

У 1982 р. відбувся шостий з ' їзд Об'єднання, на який прибуло 70 українських письменників з різних міст Америки, Канади, Європи, Австралії, щоб обмінятися думками та планами на майбутнє. З ' їзд прийняв маніфест за тісний зв'язок з літературним процесом в Україні, а також вислови гострий протест проти переслідування митців на материкові Україні.

Часи перебудови у  колишньому СРСР дали змогу ближче познайомитися з українськими письменниками, відвідати материкову Україну. До цього  часу не дожило дуже багато представників  мистецьких кіл еміграції.

У 1990 р. відбувся сьомий світовий з'їзд  ОУП “Слово”, на якому були також  присутні письменники з України  О.Микитенко, Ю.Сердюк, В.Тарнавський, М.Вінграновський, що прибули на запрошення президії “Слова”. Це було свято для діаспори, адже вони сподівалися почути якомога більше про Батьківщину, про початок нового відродження країни.

Це був найкращий з'їзд Об'єднання  з погляду організації мистецького  рівня. Головою ОУП “Слово” було обрано О.Тарнавського. Представники Спілки письменників України відкрили своє членство для авторів з діаспори, що сприяло зміцненню літературних та організаційних зв'язків: багато письменників побували на Батьківщині, а члени СПУ – в США, Канаді, Австралії.

Третій період діяльності ОУП “Слово”  почався у 1993 р. Він відзначається тісними зв'язками з письменниками та критиками України. Про свою діяльність ОУП інформувала громадськість України через канадське міжнародне радіо, а також через пресу. На Батьківщину пересилалися книжки та цілі підшивки “Слова” для ознайомлення читачів із творами емігрантських письменників. Окрім того, до Об'єднання надсилали праці багато авторів з України, які друкували у “Свободі”, “Нових днях”.

Загальні збори, проведені кореспонденційним  способом 30 жовтня 1997 р., схвалили діяльність ОУП “Слово”, але більшість членів висловили згоду на припинення діяльності Об'єднання. Тому робота Об'єднання обмежилася лише видавничою ланкою, а поточну діяльність ОУП “Слово” було припинено.